Провадження № 11-кп/803/3963/22 Справа № 205/6186/22 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
13 грудня 2022 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровськаперебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Під час судового засідання ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровськавід 23.11.2022 року вчергове продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_5 на 60 днів, тобто до 20 січня 2023 року.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_5 порушує питання про скасування ухвали місцевого суду та просить змінити їй запобіжний захід на домашній арешт. Вважає, що посилання прокурора на те, що вона не має соціального пакета та буде продовжувати свою кримінальну діяльність є невірними, оскільки прокурором та судом не було взято до уваги, що вона має двох синів, з яких старший ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом ІІІ групи, вона офіційно за документами піклується за дитиною по інвалідності, а також за другою дитиною знаходиться в декретній відпустці.
Розгляд апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_5 здійснюється відповідно до ч.4 ст.422-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) без участі сторін кримінального провадження.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_5 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є тяжким злочином, та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, а також наявність передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачена може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків у даному кримінальному провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення. Про існування цих ризиків свідчить як кількість епізодів, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій ОСОБА_5 у разі визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, так і дані про особу обвинуваченої, яка офіційно не працевлаштована, офіційних джерел доходу не має, заміжня, має на утриманні двох малолітніх дітей 2018 та 2020 років народження, раніше не судима.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченої ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченої під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченої, характеру та тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали і продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 не порушує її права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд даного кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_5 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
При цьому посилання обвинуваченої ОСОБА_5 на неврахування судом першої інстанції та прокурором наявності в неї родини та дітей, які перебувають на її утриманні, не є безумовною підставою, яка виключає наявність встановлених судом ризиків та не спростовує висновки суду про необхідність її подальшого тримання під вартою.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 на шістдесят днів, тобто по 20 січня 2023 року. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою та відсутні підстави для застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту, на чому наполягає обвинувачена, оскільки вони не забезпечать її належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_5 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2022 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2022 року, якою продовжено строк тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_5 на 60 днів, тобто до 20 січня 2023 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10