Провадження № 11-кп/803/3818/22 Справа № 182/1559/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 грудня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні № 42020040000000537 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та захисника ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_10 на ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_9 , за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 255-1, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 255-2 КК України, та та ОСОБА_10 , за ч. 1 ст. 255-1 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року ОСОБА_9 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 08 січня 2023 року, ОСОБА_10 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 08 січня 2023 року
В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції зазначив наступне.
Оскільки судовий розгляд по справі не розпочато, свідки ще не допитані судом, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого ОСОБА_9 на свідків, вони можуть надавати неправдиві свідчення або ж відмовитись від їх надання, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Що ж стосується обвинуваченого ОСОБА_10 , то, з урахуванням особи обвинуваченого, обсягу обвинувачення, його суті, вважає, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурором доведено не було.
Також, такий ризик, як можливість вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченими, є лише припущенням прокурора та має вірогідний та непрогнозований характер.
При цьому, враховується репутацію обвинувачених, а також факт відсутності інформації про причетність останніх до вчинення інших кримінальних правопорушень та притягнення до кримінальної відповідальності в минулому.
Однак, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, залишається на даний час наявним та, враховуючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення, в якому вони обвинувачуються, з метою уникнення відповідальності за вчинене правопорушення, обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можуть переховуватись від суду.
Оскільки на цей час обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 продовжують обвинувачуватися у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, враховуючи те, що на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які вказує прокурор, продовження застосування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Обвинувачені є раніше не судимими особами, однак обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років та від дев'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Інші альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 , окрім цього воєнний стан в України може перешкоджати перебуванню обвинуваченого ОСОБА_10 за постійним місцем проживання, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу із визначенням строку, а тому суд вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту є таким, що нездатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а необхідним та достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання встановленим судом ризикам є лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На цей час продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник ОСОБА_11 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_10 застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та винести свою ухвалу, якою обвинуваченому обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Зазначає, що ОСОБА_10 на разі перебуває під вартою понад 14 місяців в умовах камерного типу, що є суворішим за умови при відбуванні покарання.
Вказує, що не враховано того факту, що ОСОБА_10 має стійкі патріотичні переконання та того, що він не має ні родичів ні знайомих на тимчасово окупованих територіях, та не враховано, що перебуваючи на домашньому арешті з засобами електронного контролю суд зможе контролювати кожний його крок.
Також зазначає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 177 КПК України зменшився до мінімуму та фактично відсутній, а стороною обвинувачення не було подано жодного доказу, який би підтверджував його подальше існування окрім як суворості можливого покарання.
Також вказує, що ОСОБА_10 має міцні соціальні зв'язки, постійно на протязі життя займається будівельними роботами за договором підряду, та мав такий і на час затримання, має у власності житло та постійне місце проживання, має хронічне захворювання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, жодного разу не переховувався та не перешкоджав кримінальному провадженню.
Захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту та винести свою ухвалу, якою обвинуваченому обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час.
Зазначає, що зазначені в ухвалі ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України відсутні; судом першої інстанції не взято до уваги, що обвинувачений перебував під вартою півтора року, що негативно вплинуло на стан його здоров'я, має хронічні захворювання, та потребує постійної та своєчасної медичної допомоги, а тому, зі спливом часу, сама по собі наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду, тяжкість покарання, яке загрожує є недостатніми для застосування щодо ОСОБА_9 цілодобового домашнього арешту.
Вказує, що слідчий суддя не обґрунтував необхідність саме цілодобового арешту та не можливість застосування домашнього арешту у певний період доби.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_7 підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_8 підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти апеляційних скарг.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думки сторін кримінального провадження, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Одними із основних засад кримінального провадження є законність та забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, зміст яких визначається положеннями чинного кримінального процесуального закону.
Частиною 1 ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України, під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року продовжено відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 08 січня 2023 року та продовжено відносно ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08 січня 2023 року.
Що стосується продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового арешту щодо обвинуваченого ОСОБА_9 апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Висновки слідчого судді про обґрунтованість підозри були предметом перевірки апеляційним судом під час оскарження ухвали про застосування запобіжного заходу, а тому такі висновки є обґрунтованими, з матеріалів провадження не слідує, що з того часу встановлені обставини, які б спростовували обґрунтованість підозри.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту підозрюваному ОСОБА_9 , слідчий суддя прийшов до висновку, що прокурором було доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, у вигляді переховування від органів досудового розслідування та/або суду та що ОСОБА_9 може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою зміни їх показів.
Враховуючи обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 255-1, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 255-2 КК України, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок слідчого судді, що для запобігання настання ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, то застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту у цьому кримінальному провадженні є доцільним.
На даний час вказані ризики не змінились, крім того, не змінилися й обставини, передбачені ст. 178 КПК України, які враховувалися при застосуванні до підозрюваного саме цього запобіжного заходу.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Відповідно до ст. 178 КПК України, апеляційний суд, перевіривши обґрунтованість та достатність обраного виду запобіжного заходу, окрім обґрунтованості підозри за за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 255-1, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 255-2 КК України, враховує міцність соціальних зв'язків підозрюваного, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , у зв'язку з чим доходить висновку, що для нівелювання встановлених ризиків у виді переховування від органів досудового розслідування та/або суду, впливу на свідків буде достатньо застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки такий запобіжний захід також пов'язаний із обмеженням особистої свободи і дозволить контролювати поведінку обвинуваченого, тим самим в повній мірі зможе забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків та забезпечити ефективність досудового розслідування, а тому висновки слідчого судді про доцільність продовження строку його дії є законними та обґрунтованими, а відповідні доводи апеляційної скарги захисника не заслуговують на увагу.
Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б слугували підставами для скасування ухвали слідчого суддів частині продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 , не вбачається, рішення слідчого судді в цій частині відповідає вимогам ст. ст. 177, 178, 194, 199 КПК України, є обґрунтованим і достатньо вмотивованим, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню.
Доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлені в ухвалі слідчого судді висновки та на думку апеляційного суду не є підставами для скасування судового рішення.
Що стосується продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 199 КПК при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, суд зобов'язаний впевнитися в тому, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Дані вимоги закону судом виконані не в повному обсязі.
Приймаючи рішення про продовження строків тримання під вартою, суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України обґрунтовано врахував, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України залишилися наявними.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілих чи інших обвинувачених, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від останніх у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків, потерпілих чи інших підозрюваних існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На думку апеляційного суду, ризик переховування від органу досудового розслідування/суду також є актуальним не залежно від стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання особливо сильно підвищує ризик переховування від органу досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Так, слідчий суддя при встановленні цього ризику врахував тяжкість та невідворотність покарання, яке загрожує ОСОБА_10 в разі визнання його винуватим, врахував наявність загрози втечі підозрюваного за межі території України в умовах воєнного стану, а тому, обвинувачений ОСОБА_10 може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від правоохоронних органів і суду, у тому числі, може покинути територію України з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Однак, як вбачається з матеріалів провадження, обвинувачений ОСОБА_10 перебуває під вартою вже понад один рік, а тому, на думку апеляційного суду, зі впливом певного часу сама по собі наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду, тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_10 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, є недостатніми для продовження щодо нього найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд наголошує, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходом та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою.
Колегія суддів також враховує практику ЄСПЛ, згідно якої « Розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи та поведінка заявника і відповідних органів державної влади, які розглядають справу …», а також « …що саме національні суди повинні організовувати провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним…» (див. пункти 90 та 93).
Апеляційним судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_10 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , має міцні соціальні зв' язки, одружений, має доньку 2007 року народження, має хронічні захворювання.
За сукупності зазначених умов висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_10 строку тримання під вартою не відповідає вимогам статей 177, 178, 199 КПК України і порушує права людини, тоді, як менш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 191 КПК України зможе запобігти встановленим ризикам, передбаченим п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певній період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Виходячи з змісту вказаного кримінального процесуального закону, він не забороняє до обвинуваченого ОСОБА_10 застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Підстав вважати, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною обвинуваченому залишати житло цілодобово не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, немає.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_10 - задовольнити, скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 і постановити в цій частині нову ухвалу.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року в частині продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового арешту щодо обвинуваченого ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 255-1, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 255-2 КК України - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах ОСОБА_10 - задовольнити.
Ухвалу Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року в частині продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , за ч. 1 ст. 255-1 КК України - скасувати.
В цій частині постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури про обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід обравши відносно останнього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Відповідно до ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк до 08 січня 2023 року наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- цілодобово не відлучатися з місця фактичного проживання ОСОБА_10 з АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду.
- утримуватись від спілкування з іншими обвинуваченими, потерпілими та свідками по даному кримінальному провадженню;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Контроль за поведінкою підозрюваного ОСОБА_10 , який перебуває під домашнім арештом, покласти на процесуального керівника у даному кримінальному провадженні.
Виконання ухвали покласти на відповідний ВП ГУНП в Дніпропетровській області за місцем проживання обвинуваченого.
Звільнити ОСОБА_10 з-під варти негайно в залі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15