печерський районний суд міста києва
Справа № 757/3772/20-ц
08 грудня 2022 рокуПечерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г.О.,
секретар судового засідання Музика В.П.,
справа №757/3772/20-ц
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач 1- Національна поліція України,
відповідач 2 - Державна казначейська служба України,
відповідач 3 - Департамент патрульної поліції Національної поліції України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди,-
позивач - ОСОБА_1
представник відповідача 1 - Скригонюк І.В.
представник відповідача 3 - Шуміленко С.М.,
У січні 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів 1 та 2, в якому просить стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначеського рахунку на користь ОСОБА_1 1 000 000 000, 00 грн у вигляді відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю співробітників Національної поліції України.
В обґрунтування позову зазначено, що 11 жовтня 2019 року, позивач став свідком того, що поліцейський ОСОБА_2 зупинив службовий транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_1 на синьому фоні ближче 10 метрів від перехрестя, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, а саме п. 15.9 (г) ПДР. Підійшовши до вказаного транспортного засобу, позивач зробив зауваження щодо їх порушення, однак поліцейський ОСОБА_2 , не відреагував на зауваження, порушення не усунув. Поліцейський ОСОБА_3 також не відреагував на вимогу притягнути водія до адміністративної відповідальності.
Після цього вказані поліцейські вийшли з автомобіля та почали вимагати у позивача документи, нібито через те, що позивач «заважає їм працювати». В подальшому вказані поліцейські затримали позивача із застосуванням фізичної сили та кайданок та доставили до Дарницького управління поліції у м. Києві. При цьому, як зазначає позивач, такими діями йому було завдано фізичної шкоди, а саме травми у вигляді здавлення м?яких тканин зап?ястку правої руки.
Зазначає, що позивач вимагав у поліцейського ОСОБА_3 забезпечити захист шляхом виклику адвоката, однак цього поліцейським зроблено не було. Також поліцейський ОСОБА_3 тримав позивача у кайданках аж до моменту звільнення, однак позивач вважає, що такий захід був абсолютно не потрібний з правової точки зору, оскільки позивач не представляв ніякої небезпеки ні для кого.
Вказує, що після звільнення позивач отримав копію протоколу про адміністративне правопорушення.
11.11.2019 року Дарницьким районним судом м. Києва у справі №753/20450/19 було ухвалено постанову, згідно якої провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП, відносно позивача було закрите у зв'язку з відсутністю в його діях адміністративного правопорушення.
Вважає, що своїми діями та бездіяльністю поліцейські ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спричинили позивачу значних моральних страждань, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2020 року для розгляду вищевказаної справи визначено суддю Писанця В. А. (а.с. 1, т. 1).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.10.2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі. Роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 16, т. 1).
Копію ухвали від 28.01.2020 року направлено на адреси сторін, крім того відповідачам направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 17, т. 1).
19.05.2020 року надійшов відзив відповідача 1 Національної поліції України, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що спірні правовідносини позивача виникли із Департаментом патрульної поліції, а не з Національною поліцією України, оскільки, як зазначає позивач, щодо нього неправомірні дії було допущено поліцейськими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які перебувають у трудових відносинах саме з Департаментом патрульної поліції. Також зазначено, що позивечем не доведено безпосередній зв?язок між діями поліційських ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та шкодою, завданою позивачу, при цьому позивечем не доведено вини останніх у заподіянні шкоди, а з матеріалів справи вбачається, що вказані особи діяли в межах своїх повноважень (а.с. 24-71, т. 1).
20.05.2020 року надійшов відзив відповідача 2 Державної казнечейської служби України, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач немає права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідачів не встановлена належним чином та не доведена незаконність їх дій. Також позивач не надав доказів, на підтвердження наявність причинного зв?язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні, не обґрунтовує розмір заявленої для стягнення суми у якості відшкодування. За таких обставин відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 73-83, т. 1).
05.08.2020 року від позивача надійшло клопотання по залучення співвідповідача - Департамент патрульної поліції Національної поліції України та клопотання про допит свідка (а.с. 85-86, т. 1).
Протокольною ухвалою суду від 05.08.2020 року клопотання про допит свідка - задоволено, клопотання по залучення співвідповідача - задоволено, залучено до участі у справі у якості співвідповідача Департамент патрульної поліції Національної поліції України (а.с. 87-88, т. 1).
09.02.2021 року від відповідача 3 Департаменту патрульної поліції надійшов відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів, на підтвердження наявності причинного зв?язку між шкодою та протиправним діянням праціників Департаменту патрульної поліції та вини останніх в її заподіянні. При цьому сам факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення не тягне обов?язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії чи бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду (а.с. 108-111, т. 1).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від від 09.06.2021 року закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 122, т. 1).
Відповідно до розпорядження №382 від 21.10.2021 року, у зв'язку із смертю судді Писанця В. А. вказану цивільну справу, було передано на повторний автоматичний розподіл справ згідно ст. 14 ЦПК України (а.с. 131, т. 1).
У відповідності до повторного розподілу справи, згідно ст. 14 ЦПК України, для розгляду вищевказаної справи визначено суддю Матійчук Г. О. (а.с. 132-134, т. 1).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.10.2021 року позовну заяву прийнято до провадження та вирішено, що справа буде розглядатись за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі. Роз'яснено кожному відповідачу право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 135, т. 1).
Копію ухвали від 21.10.2021 року направлено на адреси сторін (а.с. 136-139, т. 1).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2022 року закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 166, т. 1).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав пояснення, вимоги позовної заяви підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача 1 Скригонюк І. В. у судовому засіданні надав пояснення, просив відмовити у задоволенні позову, з підстав його необґрунтованості.
Представник відповідача 3 Шуміленко С. М. у судовому засіданні надав пояснення, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено протиправність дій відповідачів.
Відповідач 2 у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, у відзиві на позовну заяву просив слухати справу за відсутністю представника Казначейства (т.1, а.с.77).
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності відповідача 2, з урахуванням обставин, зазначених ним у відзиві на позовну заяву.
Залухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та електронні докази, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 підійшов до транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_1 та зробив зауваження поліцейським ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вважав, що ними було порушено п. 15.9 (ґ) ПДР.
11.10.2019 року поліцейським ОСОБА_2. було складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого ОСОБА_1 11.10.2019 року по вулиці Ревуцького в місті Києві в громадському місці, а саме біля підземного переходу виражався нецензурною лайкою та таким чином образливо чіплявся до перехожих громадян, чим порушував громадський порядок та спокій громадян, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173 КУпАП (а.с. 6-8, т. 1).
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 11.11.2019 року, справа №753/20450/19, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях адміністративного правопорушення (а.с. 11, т. 1).
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 ЦК України також передбачено, що шкода, яка завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень відшкодовується державою, автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК України).
Для застосування вказаних положень необхідні такі умови: а) завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта; б) визнання такого нормативно-правового акта незаконним та його скасування.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди, однак на підтвердження зазанченого, не надано суду ніяких доказів, а вказане твердження ґрунтується лише на показах та припущеннях позивача.
Так, з досліджених у судовому засіданні відеозаписів від 11.10.2019 року, наданих позивачем, не вбачається, що дії співробітників поліції несли протиправний характер щодо позивача, чи їх діями йому було заподіяно будь-якої шкоди, при цьому вказаний відеозапис підтверджує, що позивач заважав поліцейським виконувати їх службові обов?язки та зневажливо висловлювався щодо них.
При цьому суд наголошує, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року, справа № 312/262/18, провадження № 61-14401св19.
Також позивач не зазначає, в чому саме полягає моральна шкода, завдана йому, а вимога про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, суду не надано доказів, що підтверджують такі обставини.
При цьому суд бере до уваги, що навність недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб, сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності та не може бути пісдставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, позовні вимоги безпідставними та такими, що не знайшли підтвердження при розгляді справи, судом не встановлено, що діями відповідачів спричинена моральна шкода позивачу, тому позов не підлягає задоволенню у зв?язку з його не обґрунтованістю.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір компенсується за рахунок держави.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1175 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач 1- Національна поліція України, адреса: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40108578.
Відповідач 2 - Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646.
Відповідач 3 - Департамент патрульної поліції Національної поліції України, адреса: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, ЄДРПОУ 40108646.
Повний текст рішення виготовлено 16.12.2022 року.
Суддя Г.О. Матійчук