Справа №295/2400/22
Категорія 43
2/295/2258/22
17.11.2022 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,
за участі секретаря с/з - Карпішиної С.С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
В обґрунтування позову зазначає, що являється потерпілою від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 3 групи, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області як отримувач пенсії та на неї поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Конституційного Суду України №1-р(II)2021 від 07.04.2021 року у справі №3-333/2018(4498/18) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначити своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зокрема, вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини 3 статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VIII. Позивач зазначає, що їй завдана матеріальна шкода, яка виразилась у вигляді не одержаних нею доходів (пенсійних виплат), які можна було б реально одержати від територіального органу Пенсійного фонду України за звичайних обставин (за умови застосування ч. 3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), якби її право не було порушене застосуванням до неї територіальним органом Пенсійного фонду України визнаного неконституційним правового акта (ч. 3 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII).
Враховуючи викладене у позові, ОСОБА_1 просить стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на її користь матеріальну шкоду у вигляді недоотриманих пенсійних виплат, завданої їй законом, що визнаний неконституційним, за періоди з 01.01.2015 по 31.03.2015, з 01.01.2016 по 31.12.2016 та з 01.10.2017 по 30.06.2021 у розмірі 422 567,10 грн.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Перекупки І.Г. від 25.02.2022 року позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
20.05.2022 року до суду від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник управління провис відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю.
09.06.2022 року Богунським районним судом м. Житомира постановлено ухвалу про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яка була скасована постановою Житомирського апеляційного суду від 14.09.2022 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 26.09.2022 року справу прийнято до свого провадження, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, направила до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у відзиві заявив клопотання про розгляд справи у відсутність представника управління.
Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки представника в засідання суду невідомі.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що: «до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень».
Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
У пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
У справі, що переглядається, позивач просив стягнути з держави заподіяну йому майнову шкоду, яка полягає в недоотриманій пенсії в період дії Закону, який визнано неконституційним.
Намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин та обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди й обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 752/20801/17 (провадження № 14-530цс18) зроблено висновок, що «установлена статтею 48 Закону № 796-XII компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім'ям у зв'язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення, є гарантованою державою соціальною виплатою і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Цю виплату проводять відповідні уповноважені державні органи (центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад. Спір стосовно виплати компенсації та допомоги, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII, яку виплачують органи державної влади у встановленому Законом порядку, є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема у постановах від 05, 10, 12 липня, 16 серпня 2017 року у справах № 6-1094цс17, № 6-1113цс17, № 6-1096цс17, № 6-782цс17 відповідно, про те, що з огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, хоч в спорі й бере участь суб'єкт публічного права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про відшкодування шкоди, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII, є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, предметом якого є соціальні виплати, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 377/647/17 (провадження № 61-18048св18) вказано: «у справі, що переглядається, позов пред'явлено до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки спір виник стосовно виплати допомоги, передбаченої статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку виплачують суб'єкти владних повноважень у встановленому законом порядку, то спір є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю суб'єкта владних повноважень, а тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн. у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №757/63985/16 (постанова від 4 березня 2020 року), №520/17342/18 (постанова від 9 лютого 2021 року), №686/23445/17 (постанова від 5 червня 2019 року)».
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Таким чином установивши, що спір у даній справі є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, вирішення спору залежатиме від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії як соціальної виплати,суд дійшов висновку про те, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Висновок щодо застосування відповідних норм права викладений в постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 552/741/22 (провадження № 61-4922св22) та враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Судом першої інстанції звернуто увагу на ту обставину, що скасовуючи ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 09.06.2022 року про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції у постанові від 14.09.2022 послався на постанову Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №751/6859/21, в якій суд касаційної інстанції не вказував на непідвідомчість такого спору судові загальної юрисдикції.
Разом з тим, правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.09.2022 у справі № 552/741/22 (провадження № 61-4922св22) є більш пізньою, відтак Богунський районний суд м. Житомира керується саме даним висновком та вважає за доцільне закрити провадження у цій справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд роз'яснює позивачу, що розгляд справи за пред'явленим нею позовом віднесено до юрисдикції Житомирського окружного адміністративного суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 141, 255, 256, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України суд
Закрити провадження у справі №295/2400/22 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 261 ЦПК України.
Суддя Д.В. Кузнєцов