Номер провадження: 22-ц/813/8291/22
Справа № 947/22540/21
Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.
Доповідач Пузанова Л. В.
14.12.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В.,
суддів: Орловської Н.В.,
Приходько Л.А.,
секретар Зєйналова А.Ф.к,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Ідея Банк” на рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства “Ідея Банк” до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
встановив:
У липні 2021 року Акціонерне товариство “Ідея Банк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених вимог зазначило, що 27 квітня 2012року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 235 468грн зі сплатою процентів за користування кредитом за річною змінюваною ставкою, визначеною у розмірі 19,99%, строком на 48 місяців (до 27.04.2016 року).
Посилаючись на те, що свої зобов'язання за договором банк виконав, надавши відповідачеві грошові кошти у визначеному угодою розмірі, а зобов'язання відповідача щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними залишились невиконаними, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 29.02.2020 року становить 564 578,30грн, із яких: 213014,29грн- прострочений борг по кредиту; 345 677,31грн- заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 5 886,70грн- інші штрафні санкції.
При цьому позивач вказав, що ним не пропущено позовну давність щодо пред'явленої вимоги, оскільки 23.04.2016 року за його заявою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, який рішенням Київського районного суду м.Одеси, ухваленим у справі №520/17322/19 16 жовтня 2019 року, з формальних підстав визнано таким, що не підлягає виконанню. Наведена обставина, на думку позивача, свідчить про те, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, права стягувача порушено не було, тому позовна давність щодо вимоги про стягнення кредитної заборгованості починає обчислюватися з моменту, коли набере чинності судове рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство “Ідея Банк” просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі та про стягнення із відповідача понесених банком витрат на сплату судового збору.
Доводи скарги ґрунтуються на тому, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема,скаржник зазначає, що судом не враховано умови укладеного сторонами кредитного договору щодо збільшення строку позовної давності до п'яти років та положення частин третьої, четвертої статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності, яке мало місце у спірних правовідносинах, враховуючи те, що в листопаді 2015 року банк пред'явив позов до відповідача про звернення стягнення на предмет застави у справі № 520/16295/15, що перебувала у провадженні судів протягом тривалого періоду часу та остаточне рішення у якій ухвалено Верховним Судом 11.11.2020року. Вказує, що в результаті розгляду судами позовних вимог банку, його порушене право залишилось незахищеним та не відновленим, не дивлячись на встановлений факт порушення цього права відповідачем.
Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано не врахував наявні ознаки поважності причин пропущення позовної давності, які пов'язані з обставинами, незалежними від позивача, хоча на думку банку, звернення з позовом про стягнення боргу у цій справі здійснено в межах позовної давності, адже до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в заставу майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. В судовому засіданні представник відповідача- адвокат Дикун І.М. викладені в скарзі доводи не визнав, у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка виникла за період до 17.11.2015 року, тому за заявою відповідача до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, сплив якої відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові в цій частині. Відсотки, нараховані позивачем за користування кредитом після 17.11.2015 року, суд вважав такими, що не підлягають стягненню з тих підстав, що пред'явивши 17.11.2015 року вимогу про дострокове повернення позики відповідно до статі 1050 ЦК України, банк самостійно змінив строк дії договору, тому його право нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося.
В процесі розгляду справи суд встановив, що 27 квітня 2012 року між ПАТ «Ідея Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство “Ідея Банк”, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №910.14762, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 235 468 грн на купівлю транспортного засобу - автомобіля марки «Infіniti FX», 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів у розмірі 7 164,12грн у встановлені графіком погашення кредиту строки, але в будь-якому випадку,- не пізніше 27 квітня 2016 року. За користування кредитними коштами позичальник зобов'язався сплачувати 19,99% річних при встановленій змінюваній процентній ставці.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав банку в заставу автомобіль «Infіniti FX», 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , про що сторони уклали договір застави транспортного засобу (копія договору в матеріалах справи відсутня).
Відповідач свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував протягом тривалого часу, не здійснюючи щомісячних платежів з січня 2013 року, в зв'язку з чим за розрахунком позивача утворилася заборгованість, розмір якої станом на 22.04.2021 року становить: - 564 578,30 грн, в тому числі: 213 014,29 грн. - заборгованість за кредитом; 345 677,31 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 5886,70 грн. - інші штрафні санкції.
17.11.2015року банк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави (справа № 520/16295/15-ц), в якому, з посиланням на статтю 1050 ЦК України, просив в рахунок погашення кредитних зобов'язань за кредитним договором № 910.14762, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , звернути стягнення на предмет застави.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що сума боргу ОСОБА_1 станом на 17.11.2015року становить 339 134,12 грн., в тому числі: 41 681,28 грн - основний борг по кредиту; 171 333,01 грн - прострочений борг по кредиту; 124253,24 грн - прострочені проценти; 1 866,59 грн - строкові проценти.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.06.2017року постановлено звернути стягнення на предмет застави-автомобіль марки “Infiniti FX”, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 26 квітня 2012 року шляхом здійснення продажу вказаного автомобіля та укладення ПАТ “Ідея Банк” від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем ( в особі уповноваженого представника ПАТ “Ідея Банк”) в рахунок погашення заборгованості у розмірі 339 134,12грн за кредитним договором від 12 квітня 2012 року №910.14762 на користь ПАТ “Ідея Банк”.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15.05.2019р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.06.2017року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 11.11.2020року змінено мотивувальну частину постанови Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, із її викладенням в редакції цієї постанови. Верховний Суд дійшов висновку про те, що ні нормами Законів «Про заставу» та “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, ні умовами укладеного сторонами договору застави не передбачено право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу заставодержателем предмета застави третій особі - покупцю від імені власника предмета застави, тому такі вимоги задоволенню не підлягають (а. с. 69-76).
Під час розгляду судом справи №520/16295/15 (за позовом ПАТ “Ідея Банк”до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави), 02.03.2016 року банк направив на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань, в якій повідомив останнього про наявну в нього перед банком заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 02.03.2016 року становить 990 015,07грн, та попередив, що у випадку непогашення заборгованості у тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги, банк буде змушений в рахунок погашення зазначеного боргу звернути стягнення на автомобіль, який виступає забезпеченням виконання кредитних зобов'язань, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса (а. с.37).
23 квітня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М. вчинив виконавчий напис, яким запропонував звернути стягнення на предмет застави-транспортний засіб марки Infiniti, модель FX35, 2007 року випуску, реєстраційний державний номер НОМЕР_3 , що належить на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу : НОМЕР_4 , виданого 26.04.2012 року РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_1 та за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього автомобіля задовольнити вимоги ПАТ “Ідея Банк” за період з 01.10.2014 року по 02.03.2016 року включно у розмірі 992 515,07грн (а. с.41).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2019 року, яке набрало законної сили 18.11.2019 року, зазначений вище виконавчий напис за позовом ОСОБА_1 , поданим ним до суду 25.07.2019 року, визнано таким, що не підлягає виконанню (а. с. 77-83).
Відповідач вважає, що позовні вимоги АТ “Ідея Банк” про стягнення кредитної заборгованості пред'явлені до нього після спливу позовної давності та заявив про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин згідно із частиною другою статті 1054 ЦК України, передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до параграфа 8 кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, зокрема в разі прострочення оплати чергового ануїтетного платежу (його частини) більш ніж на 30 днів.
Згідно з установленими судом першої інстанції обставинами, ПАТ “Ідея Банк” скористалося наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та умовами кредитного договору правом і пред'явило до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов'язань, первісно, а саме: 17.11.2015 року, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення кредитної заборгованості, що утворилася станом на 17.11.2015 року.
Отже, позивач змінив строк виконання основного зобов'язання у сторону зменшення до 17 квітня 2015 року.
На зазначену дату встановлено, що останній платіж відповідачем здійснено 10.12.2012 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За приписами частин першої та другої статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 9 параграфа 10 кредитного договору сторони встановили строк позовної давності для стягнення боргу за договором тривалістю в 5 років.
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
З огляду на те, що умовами укладеного сторонами договору встановлений обов'язок відповідача як позичальника повертати кредит частинами (з розстроченням), перебіг позовної давності щодо ануїтетного платежу за січень 2013 року розпочався в лютому 2013 року, а щодо дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних кредитору нарахованих процентів- з 17.11.2015 року (дня пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту).
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, перебіг позовної давності щодо частини кредиту та процентів за користування кредитом, які за умовами договору підлягали поверненню відповідачем у період з лютого 2013 року по листопад 2015 року перервався 17.11.2015 року шляхом пред'явлення позивачем позову про дострокове повернення кредиту та звернення стягнення на предмет застави.
Однак, оскільки після переривання перебіг позовної давності почався заново, він сплив через п'ять років, тобто- 18.11.2020 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернувшись до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором 23 липня 2021 року, АТ “Ідея Банк” пропустило строк позовної давності та наведена обставина відповідно до положень частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
При цьому суд обґрунтовано вважав, що вчинення 23 квітня 2016 року виконавчого напису за заявою позивача про звернення стягнення на предмет застави задля задоволення вимог ПАТ “Ідея Банк” за укладеним із відповідачем кредитним договором не є підставою для переривання позовної давності, враховуючи, що питання переривання позовної давності врегульовано статтями 264, 265 ЦК України, які не пов'язують перебіг позовної давності із захистом цивільних прав нотаріусом.
Правильним колегія суддів вважає також висновок суду першої інстанції про те, що із зверненням банку до суду з позовом щодо дострокового повернення кредитних коштів припинилося його право як кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та неустойку, тому вимоги позивача в частині стягнення процентів та неустойки, нарахованих після 17.11.2015 року, задоволенню не підлягають за їх необґрунтованістю.
Наведений висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13 та інших постановах, які відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних та достатніх доказах і як такі, що висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню.
Зокрема, твердження скаржника про дотримання ним встановленого законом та договором строку позовної давності, є юридично неспроможними із наведених вище підстав та враховуючи, що наявність обставин, із якими закон пов'язує переривання перебігу позовної давності після 17.11.2015 року, судом першої інстанції не встановлено та в апеляційній скарзі такі не зазначені.
Посилання скаржника на те, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в заставу майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом, тому звернення банку з позовом про стягнення боргу у цій справі здійснено в межах позовної давності, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, адже виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження” та відповідно до положень цього Закону може бути пред'явленим до виконання протягом трьох років з моменту його вчинення.
В процесі розгляду справи судами позивач не доводив як факт звернення цього виконавчого документа до примусового виконання, так і причини, із яких виконавчий напис не був реалізований відповідно до змісту тих дій, які мали вчинятися для захисту прав банку як стягувача та кредитора у кредитних правовідносинах.
В суді апеляційної інстанції представник банку пояснив, що предмет застави-автомобіль не був реалізований та не вилучався у боржника протягом усього часу аж до ухвалення Київським районним судом м.Одеси 16.10.2019 року рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В той же час, за загальним правилом, виконавчий напис був вчинений 23.04.2016 року та міг бути звернутим до примусового виконання до 23.04.2019 року, зважаючи, що на обставини щодо повернення виконавчого документа без виконання, а отже: про переривання цього строку, позивач не посилається.
Судове рішення про відмову АТ “Ідея Банк” у зверненні стягнення на предмет застави-належний відповідачеві автомобіль було ухвалено Одеським апеляційним судом та набрало законної сили 15 травня 2019 року.
З огляду на викладене, твердження скаржника про те, що виконавчий напис нотаріуса забезпечував його майнове право у відносинах із відповідачем не відповідає тим обставинам, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень. Не відповідають цим обставинам і доводи скаржника про те, що судовий спір щодо звернення стягнення на предмет застави та вчинений нотаріусом виконавчий напис були перешкодою для звернення до суду із вимогами про стягнення кредитної заборгованості, оскільки право вибору способу захисту порушеного права належить виключно позивачеві, а вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави не є перешкодою для звернення кредитодавця до суду з вимогою про стягнення кредитної заборгованості у випадку, якщо такий виконавчий напис не знаходить належного виконання.
Натомість, 15 травня 2019 року набрало законної сили судове рішення про відмову банку у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави, а 18.11.2019 року набрало законної сили рішення суду про визнання вчиненого 23.04.2016 року виконавчого напису про звернення стягнення на цей же предмет застави таким, що не підлягає виконанню, однак із позовом про стягнення кредитної заборгованості банк звернувся до суду лише 23 липня 2021 року, тобто через більш ніж два роки після вирішення судом спору про звернення стягнення на предмет застави та більш ніж півтори років після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню в судовому порядку.
Причини, які існували протягом наведеного періоду часу та були об'єктивною перешкодою для вчинення необхідних процесуальних дій щодо захисту своїх порушених прав як кредитора у відносинах із відповідачем, позивач під час розгляду справи судом першої інстанції та перегляду судового рішення в апеляційному порядку не наводить.
Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 267 ЦК України (як про це зазначає скаржник), відповідно до якої, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не посилався на поважність причин пропуску ним строку позовної давності та їх наявність не доводив.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Ідея Банк” залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Л. В. Пузанова
Судді: Н. В. Орловська
Л. А. Приходько
Повний текст постанови складено 16 грудня 2022 року
Суддя Л. В. Пузанова