Номер провадження: 22-ц/813/2822/22
Справа № 523/266/19
Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.
Доповідач Драгомерецький М. М.
22.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д.,
Дришлюка А.І.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Главацького Юрія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення, -
09 січня 2019 року ПАТ «МТБ Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 червня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях якого виступало ПАТ «МАРФІН БАНК», а з урахуванням зміни назви останнього тепер виступає ПАТ«МТБ БАНК» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №00002F152 на виконання якого банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії на суму 442 848,07 доларів США на наступні цілі: споживчі потреби у сумі 400 000 доларів США і на оплату страхових платежів у сумі 42 848,07 доларів США, зі сплатою 12,10% річних за фактичний період користування кредитними коштами від фактичної суми заборгованості за кредитом і терміном погашення до 23 червня 2023 року включно.
В якості забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору, між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 24.06.2008, за яким іпотекодавець надав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: домоволодіння під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 417,8 кв.м, житловою площею -152,8 кв.м, який складається в цілому з 1 (однієї) житлової будівлі з каменю, а також земельну ділянку під номером НОМЕР_1 , площею 0,0450 га, на якій розташований вказаний будинок, які разом знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Одночасно із посвідченням іпотечного договору, 24.06.2008 нотаріусом було накладено заборону відчуження будівлі та земельної ділянки, зареєстровані в реєстрі за №119 та №120.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.04.2016 по справі №1527/2-1242/11 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» заборгованість за кредитним договором у сумі 678 351,31 дол США та 16 800 405,85 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили 24.04.2016.
Згідно постанов старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області Коваленко В.О. від 20.02.2018 за виконавчим листами, виданими 05.02.2018 по справі №1527/2-1242/11 відкриті виконавчі провадження ВП №55831194 та ВП №55831106.
В ході виконавчого провадження, на запит державного виконавця, Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ в Одеській області ДМС України було надано інформацію на осіб, зареєстрованих у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно відповідей на запит від 27.09.2018 та від 17.10.2018 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 мешкають та зареєстровані дві особи, які на момент укладення іпотечного договору право користування предметом іпотеки не мали, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 01.03.2018; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована 13.03.2018. Факт реєстрації вищевказаних осіб у предметі іпотеки також підтверджується копією будинкової книги.
У порушення зазначених норм діючого законодавства та діючого чинного іпотечного договору, ОСОБА_3 без згоди іпотекодержателя (банка), здійснила реєстрацію двох осіб у домоволодінні, яке є предметом іпотеки, чим порушила законні права та інтереси банка (іпотекодержателя).
Реєстрація місця проживання відповідачів була здійснена без згоди іпотекодержателя через два роки після винесення судового рішення про стягненні заборгованості та під час виконавчого провадження по примусовому виконанню вказаного судового рішення. Станом на дату реєстрації відповідачів в домоволодінні іпотечний договір був та залишається чинним.
Відповідачі не мали права власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення іпотечного договору. Малолітня дитина ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровані в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди іпотекодержателя вже після укладення іпотечного договору, тобто передача квартири в іпотеку банку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи та її батька.
Крім того, як зазначає представник позивача, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається про те, що ОСОБА_4 є власником нерухомого майна, а саме - житлового будинку АДРЕСА_3 , тобто відповідачі забезпечені іншим постійним житлом.
На підставі вищевикладених обставин, ПАТ «МТБ Банк» просить суд виселити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з домоволодіння АДРЕСА_2 , з наданням іншого житла: житлового будинку номер АДРЕСА_3 та стягнути судові витрати.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року позов ПАТ «МТБ Банк» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення задоволено.
Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , із домоволодіння під номером АДРЕСА_2 , з наданням іншого житла: житлового будинку номер АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» судовий збір у розмірі 3 524 гривень.
В апеляційній скарзі адвокат Главацький Ю.А. в інтересах ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідачу ОСОБА_1 судові повістки неодноразово надсилались на вказану ним в апеляційній скарзі адресу, однак судова кореспонденція поверталась до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».
При цьому, судову повістку про виклик до суду було надіслано представнику ОСОБА_1 - адвокату Главацькому Ю.А. на його електронну адресу.
Апеляційний суд також враховує, що апелянт ОСОБА_1 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов'язаний цікавитись відомим йому провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.
Про розгляд справи також неодноразово належним чином та завчасно сповіщались, за відомими суду адресами місця проживання та реєстрації, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак поштова кореспонденція разом вз судовими повістками про виклик до суду поверталась до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно інформації наданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради та інформації Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_3 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Згідно зі ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов'язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Таким чином, оскільки судову повістку про виклик до суду було надіслано представнику ОСОБА_1 - адвокату Главацькому Ю.А. на вказану ним електронну адресу, а треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надали відомостей про зміну свого місця проживання або місцезнаходження під час провадження справи, тому направлені судові повістки вважаються доставленими, а ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вважається такими, що своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
22 листопада 2022 року від представника ПАТ «МТБ Банк» - адвоката Черкасової О.О. надійшла заява про відкладення розгляду справи, оскільки представник бажає особисто приймати участь в розгляді справи.
Однак, розглянувши вищезазначену заяву, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити, з огляду на наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Сторони по справі про дату судового засіданні повідомленні належним чином та завчасно, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов'язковою, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції до суду не надходило
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Отже, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ «МТБ Банк» про відкладення розгляду справи на іншу дату, апеляційний суд ніяким чином не обмежує права банку, оскільки за тривалий час перебування справи в провадженні апеляційного суду, а саме з квітня 2021 року позивач мав достатньо часу, в разі необхідності, надати суду додаткові докази чи клопотання, мав можливість реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї правової позиції по справі.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, відсутність клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, та те, що сама по собі неможливість брати участь у відкритому судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 11, 15 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, №19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».
Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Згідно із частиною другою статті 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК України.
Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК України таке постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК України).
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі №6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі №6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі №6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16.
Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.
Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі №6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі №6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі №6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №295/4514/16-ц (провадження №61-29115сво18), у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №265/4748/16-ц (провадження №61-16347св18).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц (провадження №14-317цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника
Матеріалами справи встановлено, що 24 червня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №00002F152, на виконання якого банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії на суму 442 848,07 дол США на наступні цілі: споживчі потреби у сумі 400 000 дол США і на оплату страхових платежів у сумі 42848,07 дол. США, зі сплатою 12,10% річних за фактичний період користування кредитними коштами від фактичної суми заборгованості за кредитом і терміном погашення до 23 червня 2023 року включно (т. 1 а.с. 7-10).
24 червня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, в якості забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору №00002F152 від 24 червня 2008 року який було укладено між ВАТ «Морський транспортний банк та ОСОБА_4 .
Відповідно до умов іпотечного договору, іпотекодавець ОСОБА_3 надала банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: домоволодіння під номером АДРЕСА_5 , який складається в цілому з 1 (однієї) житлової будівлі з каменю, а також земельну ділянку під номером 78 (сімдесят вісім), площею 0,0450 га, на якій розташований вказаний будинок, які разом знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 11-14).
Згідно Відомостей х Державного реєстру іпотек, на об'єкти: домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, 0,0450 га за тією ж адресою, 24.06.2008 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. накладено заборону відчуження, тип обтяження - іпотека (т. 1 а.с. 30).
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ«МТБ БАНК» є правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях є ПАТ «МАРФІН БАНК», ВАТ «Морський транспортний банк», що підтверджується Статутом ПАТ «МТБ банк» (нова редакція) від 29.11.2018 та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 41-53).
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2016 року по справі №1527/2-1242/11 задоволено позов ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором №00002F152 від 24.06.2008 станом на 27.04.2015 в сумі 678 351,31 дол США та 16 800 405,85 грн, з яких: 384 444,46 дол США заборгованість за кредитом; 293 906,85 дол США заборгованість за нарахованими відсотками; 9 821 611,25 грн заборгованість за пенею по несплаті кредиту; 6 813 005,72 грн заборгованість за пенею по несплаті відсотків; 165 788,88 грн заборгованість по штрафу; стягнуто з ОСОБА_4 та з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» з кожного по 850 грн судового збору та з кожного по 60 грн витрат на ІТЗ (т. 1 а.с. 15-21).
Згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2016 року залишено без змін.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року в частині задоволення вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованості за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 27 квітня 2015 року в розмірі 16 800 405,85 грн, в частині заборгованості за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом у розмірі 9 821 611,25 грн, заборгованості за пенею за несплату процентів у розмірі 6 813 005,72 грн та стягнення штрафу у розмірі 165 788,88 грн за прострочення платежів за тілом кредиту та за процентами за кредитом за період з 25 лютого 2015 року до 26 квітня 2015 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Апеляційним судом стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за пенею за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 27 квітня 2015 року в розмірі 7 823 467,60 грн, з яких: 4 742 373,06 грн - заборгованість за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом та 3 081 094,54 грн - заборгованість за пенею за несплату процентів. В іншій частині вимог про стягнення пені за несплату заборгованості за наданим кредитом та за несплату процентів, а також у вимогах про стягнення штрафу у розмірі 165 788,88 грн за прострочення платежів за кредиту та за процентами за кредитом за період з 25 лютого 2015 року до 26 квітня 2015 року відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Верховного суду від 01 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року змінено в частині розміру стягнення відсотків за кредитним договором та нарахованої пені за несплату відсотків за кредитним договором, а також пені, нарахованої на прострочену суму кредиту.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» (нова назва ПАТ «МТБ БАНК») заборгованість за відсотками за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 28 жовтня 2010 року у розмірі 83 413,94 дол США.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» (нова назва ПАТ «МТБ БАНК») заборгованість за пенею за несплату відсотків за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 28 жовтня 2010 року у розмірі 198 872,54 грн.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» (нова назва ПАТ «МТБ БАНК») заборгованість за пенею, нарахованого на прострочену суму кредиту станом на 28 жовтня 2010 року, у розмірі 102 381,72 грн.?
Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» (нова назва ПАТ «МТБ БАНК») судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі по 182,70 грн з кожного.
Стягнуто з ПАТ «Марфін Банк» (нова назва ПАТ «МТБ БАНК») на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 870 грн.
В іншій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року залишено без змін.
Стягнуто з ПАТ «Марфін Банк» на користь Пострігана ОВ судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 040 грн.
Стягнуто з ПАТ «Марфін Банк» в дохід держави судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 1 588, 60 грн.
Стягнуто з ПАТ «Марфін Банк» в дохід держави судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 149,40 грн. та у суді касаційної інстанцій у розмірі 2 344,80 грн.
20 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Коваленко В.О. постановлено постанови про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №5527/2-1242/11 від 05.02.2018 про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 27 квітня 2015 року у сумі 678 351,31 дол США. Боржник ОСОБА_4 ВП № 55831194 (т. 1 а.с.37).
20 лютого 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. постановлено постанови про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №1527/2-1242/11 від 05.02.2018 про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 27 квітня 2015 року, у сумі 678 351,31 дол США. Боржник ОСОБА_3 ВП №55831106 (т. 1 а.с. 38).
Згідно інформації Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області та будинкової книги домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в вказаному в домоволодінні зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 01.03.2018; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована 13.03.2018 (т. 1 а.с. 22-32, 63-65, 97-103).
22 квітня 2019 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУ юстиції в Одеській області Коваленко В.О. постановлено постанову про повернення виконавчого документа №5527/2-1242/11 від 05.02.2018 про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 27 квітня 2015 року у сумі 678 351,31 дол США. Боржник ОСОБА_4 ВП № 55831194, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 115).
21 березня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУ юстиції в Одеській області Щегловою Є.В. постановлена постановлено постанову про повернення виконавчого документа №1527/2-1242/11 від 05.02.2018 про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 24.06.2008 №00002F152 станом на 27 квітня 2015 року, у сумі 678 351,31 дол США. Боржник ОСОБА_3 ВП №55831106, на підставі п.1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 117).
Відповідно до свідоцтва виданого 20.08.2020, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. на підставі акту №59301727 державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, складеного головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. 18.08.2020 посвідчено про те, що ПАТ «МТБ БАНК» належить на праві власності майно, що складається з домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та складається із одного житлового будинку літ. «А», загальною площею 417,8 кв.м, житловою площею 152,8 кв.м, оскільки майно не реалізовано/торги не відбулися і стягувач ПАТ «МТБ БАНК» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності (серія НОМЕР_2 ), виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 15.08.2005 (т. 1 а.с. 222).
Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.08.2020, власником домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є ПАТ «МТБ БАНК» (т. 1 а.с. 223).
Таким чином встановивши, що домоволодіння із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , яке є предметом іпотеки було придбано не за кредитні кошти та перейшло у власність ПАТ «МТБ БАНК» в рахунок погашення боргу за договором кредиту, та те, що ОСОБА_3 без згоди іпотекодержателя (банка), здійснила реєстрацію відповідачів у домоволодінні, яке є предметом іпотеки, чим порушила законні права та інтереси банка (іпотекодержателя), суд першої інстанції дійшов законного висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів (осіб, які в ньому проживають як члени сім'ї колишнього власника) з наданням іншого житла: житлового будинку номер АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд визнає не обґрунтованими та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , єдиним місцем проживання відповідача та його неповнолітньої дитини.
Колегія суддів враховує, що реєстрація місця проживання відповідача та його неповнолітньої дитини була здійснена без згоди іпотекодержателя через два роки після винесення судового рішення про стягнення заборгованості та під час виконавчого провадження по примусовому виконанню вказаного судового рішення. Станом на дату реєстрації відповідачів в домоволодінні іпотечний договір був та залишається чинним.
Відповідачі не мали права власності на предмет іпотеки чи права користування предметом іпотеки на момент укладення іпотечного договору. Малолітня дитина ОСОБА_2 та її батько ОСОБА_5 зареєстровані в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди іпотекодержателя вже після укладення іпотечного договору, тобто передав квартири в іпотеку банку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи та її батька. ОСОБА_5 об'єктивно мав усвідомлювати те, що предмет іпотеки, в який він зареєструвався може бути відчужений
Тому, до спірних правовідносин слід застосувати статтю 391 ЦК України, яка передбачає, що порушене право власника підлягає захисту шляхом виселення колишнього власника, в даному випадку членів сім'ї колишнього власника, який, передавши майно в іпотеку, не міг не усвідомлювати того, що предмет іпотеки може бути відчужений, тобто він зобов'язаний був передбачати, що може втратити власність у випадку невиконання чи неналежного виконання взятого на себе основного зобов'язання.
ПАТ «МТБ БАНК», якому перейшло у власність домоволодіння в рахунок погашення боргу, не може реалізувати свою правомочність власника, оскільки домоволодіння фактично обтяжене правом на проживання у ньому членів сім'ї колишнього власника. Отже, порушується справедливий баланс інтересів сторін у справі, оскільки новий власник несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden), який полягає у тому, що він не може в повній мірі використовувати свою власність через ускладнену процедуру виселення з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла.
Колегія суддів також не може прийняти доводи апеляційної скарги про те, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , є єдиним місцем проживання відповідача ОСОБА_5 та його неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , з огляду на те, що за період перебування цивільної справи в провадженні апеляційного суду неодноразово для ОСОБА_5 на адресу АДРЕСА_2 , направлялась поштова кореспонденція, яка кожного разу поверталась до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що об'єктивно дає підстави вважати, що на теперішній час ОСОБА_5 не проживає в даному домоволодінні та свідомо не надає суду відомостей про своє місце проживання чи перебування (т. 2 а.с. 20-21, 27-28, 50-51, 61-60).
Отже, доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу адвоката Главацького Юрія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено: 02 грудня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік