Справа № 752/11415/19
Провадження № 2/752/549/22
іменем України
26 жовтня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні про захист честі та гідності, зобов'язання спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди, -
у червні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 , Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні про захист честі та гідності, зобов'язання спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди, в якому просили суд:
- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію громадян США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформацію наступного змісту: «… В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_2 , а інший - чи то ОСОБА_1 , чи то ОСОБА_1 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_4 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_5 будь-яке питання. Пан ОСОБА_5 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_4 теж про це не знає. Два « ОСОБА_6 », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке… І вони намагаються спрогнозувати кожному з них свою PR-пропозицію. І ми знаємо всі подробиці й всі нюанси, що є. І в найближчому майбутньому, повірте мені, ми цих двох «субчиків» виведемо на світло боже. Щоб вони не думали…. Запам'ятайте ці два імені: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 …», автором якої є ОСОБА_3 та яка розповсюджена Незалежною некомерційною медіа-організацією «Радіо Свобода» в особі Київського бюро на своєму офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_3» (ІНФОРМАЦІЯ_4) та на каналі Youtube ІНФОРМАЦІЯ_5 та зобов'язати Незалежну некомерційну медіа-організацію «Радіо Свобода» опублікувати спростування поширеної недостовірної інформації в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_3» на своєму офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь громадян США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 200 000 000,00 грн., по 100 000 000,00 грн. кожному;
- вирішити питання судових витрат у справі.
Свої вимоги мотивували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в мережі інтернет на офіційному сайті Незалежної некомерційної медіа-організації «Радіо Свобода» (ІНФОРМАЦІЯ_4) та на каналі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_5) було розміщено інтерв'ю журналістів програми «ІНФОРМАЦІЯ_7» відомого українського олігарха ОСОБА_3 , який, перебуваючи у нетверезому стані в приміщенні ресторану « Кетч » в присутності депутатів партії «Відродження», своїх бізнес-партнерів, охоронців, працівників та відвідувачів ресторану дав бліц-інтерв'ю журналістам знімальної групи програми «ІНФОРМАЦІЯ_7» з приводу свого повернення в Україні, в ході якого на запитання журналістів заявив наступне: «В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_2 , а інший - чи то ОСОБА_1 , чи то ОСОБА_1 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_4 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_5 будь-яке питання. Пан ОСОБА_5 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_4 теж про це не знає. Два « ОСОБА_6 », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке… І вони намагаються спрогнозувати кожному з них свою PR-пропозицію. І ми знаємо всі подробиці й всі нюанси, що є. І в найближчому майбутньому, повірте мені, ми цих двох «субчиків» виведемо на світло боже. Щоб вони не думали…. Запам'ятайте ці два імені: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Вони приїжджали до мене в Ізраїль і розповідали, як мені потрібно із ОСОБА_7 спілкуватись. Я сказав - я не маю відношення до ОСОБА_7 . Після цього вони зникли - і тут почалися всі провокації: щодо ОСОБА_4 , оточення, позбутися, ще якоїсь маячні».
Вказали, що слова ОСОБА_3 про те, що вони є аферистами і перебувають під розслідуванням в США, що вони збирають з людей гроші під приводом знайомства з паном ОСОБА_4 , який є адвокатом Президента США ОСОБА_10, зашкодили їх честі, гідності і діловій репутації, які є поважними бізнесменами у своїй країні. Тому, вимушені звернутись до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 11.07.2019 року відкрито провадження у справі (т. 1 .с. 116).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 06.07.2020 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання на 08.12.2020 року (т. 2 а.с. 21-22).
Ухвалою від 08.12.2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд (т. 2 а.с. 36).
Представник відповідач ОСОБА_3 - ОСОБА_8 подав відзив на позовну заяву, в котрому проти позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні через його недоведеність та безпідставність. Вказав про наявність суттєвих відхилень від оригінального тексту інтеров'ю відповідача російською мовою, які впливають на сприйняття змістових та формальних параметрів висловлювань ОСОБА_3 і здатні ввести в оману учасників судового розгляду. До того ж вказав, що висловлена в інтерв'ю інформація є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню та доведенню їх правдивості (т. 1 а.с. 187-195).
Позивачі не скористався своїм правом, не надали відповідь на відзив.
В судовому засідання представник позивачів - ОСОБА_9 позов підтрималоа, просила його задовольнити в повному обсязі, виходячи з обставин, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судовому засіданні просив суд відмовити в його задоволенні, враховуючи обставини, викладені у письмових заявах по суті спору, наявних в матеріалах справи, та вказав про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
Представник відповідача Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні - Крат В.Ф. в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, підтримав позицію представника відповідача ОСОБА_3 .
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Заслухавши представників сторін, оглянувши докази та відеоматеріали (а.с. 185-186 т. 1), дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в мережі інтернет на офіційному сайті Незалежної некомерційної медіа-організації «Радіо Свобода» (ІНФОРМАЦІЯ_4) та на каналі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_5) було розміщено інтерв'ю журналістів програми «ІНФОРМАЦІЯ_7» ОСОБА_3 , який, заявив наступне: «В Украинедействуют два человека, два проходимца, которые находяться под. расследованием в США. Одного фамилия, кажется, - ОСОБА_2 . А второго- ОСОБА_1 , толи ОСОБА_1 . Они ходят здесь, по Украине, берут с людей деньги, рассказывают, что они близки к господину ОСОБА_4 и они решат за господина ОСОБА_5 любой вопрос. Два ОСОБА_6 , которые ходят между двумя странами и что-то рассказывают. Мы знаем все подробности, все нюансы, которые есть. И в ближайшем будующем, поверьте мне, мы двух этих субчиков выведем на свет Божий…».
Згідно висновку експерта від 06.05.2020 року № 056/95 текст українською мовою, наведений у якості письмової фіксації висловлювань ОСОБА_3 у позовній заяві ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , містить суттєві відхилення від оригінального тексту інтерв'ю російською мовою, зафіксованого на відеозаписі. Ці відхилення впливають на сприйняття змістовних і формальних параметрів висловлювань ОСОБА_3 і здатні ввести в оману учасників судового розгляду (т. 1 а.с. 96-198).
Основним Законом України проголошено найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28 Конституції України).
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України 2, 3 іст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно дост. 297 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно із ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 3 КК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Статтею 62 Основного Закону проголошено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Таким чином ототожнювати зміст висловлювання про наявність кримінального провадження, одного або кількох, із виною певної особи, встановленою обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, є помилкою.
Зазначення позивачами про те, що відповідачем вказана фраза про те, що вони перебувають під розслідуванням в США не містила жодної вказівки на їх процесуальний статус.
Згідно з ч. 1 ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
У пунктах 1,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи'судам роз'яснено, що беручи до уваги положення ст. ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28.03.2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
У ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно зі ст. 277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положеньст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи'судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Згідно роз'яснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г)поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи'відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Згідно з п.12 наведеної постанови належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Згідно роз'яснень п.19 Постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості згідно ст.471Закон України «Про інформацію».
Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Згідно ч.1 ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні.
Таким чином, враховуючи вказані роз'яснення Верховного Суду України відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст. 37 Закону про пресу, ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (абз.4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року).
Отже, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та є необхідним для недопущення втручання у гарантоване Конституцією України право особи на свободу вираження поглядів та переконань.
Так, зі змісту інтерв'ю (аудіо запис, досліджений судом в ході розгляду справи), вбачається, що відповідач, надаючи інтерв'ю у неформальній обстановці в приміщенні ресторану, висловив думку про те, що в Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_2 , а інший - чи то ОСОБА_1 , чи то ОСОБА_1 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_4 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_5 будь-яке питання. Пан ОСОБА_5 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_4 теж про це не знає. Два « ОСОБА_6 », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке….
Наведені висловлювання відповідача, які торкаються осіб позивачів, очевидно та поза всяким розумним сумнівом є оціночними судженнями», висловленими емоційно із використанням зворотів мови.
Так, відповідачем не зазначено жодного конкретного факту у відношенні позивачів щодо скоєння протиправних дій, в тому числі це стосується найбільш слів відповідача про «… які перебувають під розслідуванням…», які носять загальний характер, зокрема не вказано, які конкретно дії скоїли позивачі, коли саме і у який спосіб, як і не звинувачено їх у вчиненні конкретного злочину. Отже, висловлювання відповідача не порушують презумпцію невинуватості осіб позивачів.
Також, суд вважає, що спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку.
При цьому суд враховує та вважає за можливе покласти в основу судового рішення висновок експерта від 06.05.2020 року № 056/95, оскільки підстави для його неприйняття до уваги у суду відсутні, позивачами останній не спростований доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.
Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11.04.2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ «Патурель проти Франції» від 22.12.2005 року, «ТОВ «Інститутекономічних реформ» проти України» від 02.06.2016 року).
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом.
Отже, інформація, яку просять спростувати позивачі, є оціночними судженнями відповідача із використанням мовних засобів, зокрема епітетів та гіпербол, вираженням його суб'єктивної думки, які не є предметом судового захисту в розумінні ст.ст. 94, 277 ЦК України.
У відповідності до положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За положеннями ст. 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
У відповідності до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховної Суду, викладеної у Огляді судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації від 02.09.2019 року, суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
За змістом ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Національне законодавство не містить визначення понять брутальної, принизливої чи непристойної форми висловлення суб'єктивної думки, позаяк це є морально-етичними категоріями, які визначаються судом в кожній справі окремо із врахуванням всіх обставин справи, таких як: час, місце, інтонація, характер висловленої інформації, щодо кого та ким така інформація висловлена тощо.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що вислови відповідача не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази виражають його особисте, суб'єктивне відношення.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характер; правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібносте; потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, які завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач оцінює моральну шкоду у сумі однієї гривні та обґрунтовує її душевними стражданнями.
За правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 27 Постанови № 1 визначено, що вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до Постанови № 4 від 31.03.1995 року моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав. У зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з абз. 2 п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову.
Відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі положень ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, у тому числі судовий збір, покладається на позивачів.
На пі дстав викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні про захист честі та гідності, зобов'язання спростування недостовірної інформації і стягнення моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданнібуло оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разірозгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасниківсправи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко