Справа № 149/835/22
Провадження № 22-ц/801/1916/2022
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О.
Доповідач:Сало Т. Б.
13 грудня 2022 рокуСправа № 149/835/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року, ухвалене суддею Павлюк О.О. в м.Хмільнику, повне рішення складено 23 вересня 2022 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Дем'янюк Людмила Анатоліївна, про визнання частково недійсним договору дарування квартири та визнання права власності на спадкове майно,
встановив:
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
- визнати частково недійсним договір дарування квартири, посвідчений 05 вересня 2021 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Дем'янюк Л.А., зареєстрований в реєстрі за №515, згідно якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м.;
- визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину зазначеної вище квартири, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 батькові ОСОБА_4 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого залишилось спадкове майно, до складу якого увійшли земельна ділянка для індивідуального садівництва, грошові вклади та 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли позивач та його мати ОСОБА_2 шляхом подання заяв про прийняття спадщини. Сестра позивача ОСОБА_3 спадщину після смерті батька не прийняла.
07 травня 2021 року між ним та його матір'ю було укладено договір про поділ спадщини, відповідно до якого позивач успадкував земельну ділянку, а відповідачка грошові вклади.
Окрім вказаного розподіленого майна до складу спадщини також входила 1/2 частина квартири, право власності на яку зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , яка набута батьками у власність за час перебування їх у шлюбі.
Позивачу стало відомо, що 05 серпня 2021 року відповідач на підставі договору дарування вищезазначену квартиру в цілому подарувала його сестрі ОСОБА_3 ..
ОСОБА_1 вважає, що внаслідок укладення договору дарування квартири порушено його право на спадщину після смерті батька, тому він просить визнати частково недійсним договір дарування квартири та визнати за ним право власності в порядку спадкування на 1/4 частин квартири, на підставі ст. 392 ЦК України.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У скарзі зазначає, що судом не було досліджено та надано належну правову оцінку доказам у справі щодо належності його батькам на праві спільної власності квартири та щодо підстав її набуття у спільну сумісну власність. Судом не перевірено твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що кошти на придбання квартири їй дали батьки, які нічим не підтверджені, а прийнято до уваги лише її особисті пояснення з приводу придбання квартири за власні кошти.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Дем'янюк Л.А. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У поданій заяві ОСОБА_2 заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи наявність спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як подружжям, з приводу квартири АДРЕСА_2 , судом не встановлено, а відповідач ОСОБА_2 вказала, що квартиру, право власності на яку в цілому було зареєстровано за нею, вона придбала за кошти, які частково належали їй, а частково надали її ж батьки, покійний чоловік коштів на придбання не надавав, що не спростовано у встановленому порядку. Також судом зазначено, що позивач виходить із рівності часток його батьків у праві на квартиру, однак, вирішення питання про розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, згідно зі статтею 70 СК України, допускається у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 07 лютого 1970 року (а.с.7).
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу від 31 липня 1964 року, серія НОМЕР_2 , шлюб між матір'ю позивача ОСОБА_2 та батьком позивача ОСОБА_4 укладено 31 липня 1964 року (а.с.94)
25 січня 2000 року ОСОБА_2 придбала квартиру за АДРЕСА_1 загальною площею 56,2 кв.м, житловою площею - 39,6 кв.м, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Милещенко О.Л. та зареєстрованого в реєстрі за №260 (а.с.84).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хмільник Вінницької області помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 27 жовтня 2020 року (а.с.8).
На день смерті ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.100).
Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у встановлений статтею 1269 ЦК України строк, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Дем'янюк Л.А. із заявами про прийняття спадщини.
Відповідачка ОСОБА_3 спадщину після смерті батька ОСОБА_4 не прийняла, подавши 01 грудня 2020 року, у встановлений ст. 1273 ЦК України строк, приватному нотаріусу заяву про відмову від спадщини (а.с.106 на звороті).
07 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладеного договір про поділ спадщини, відповідно до умов якого до ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка для індивідуального садівництва площею 0,12 га, кадастровий номер 0524883700:04:002:0335, що розташована за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, сільська рада Лелітська «Росинка садівниче товариство масиву «Дачний», земельні ділянки 18,19, а ОСОБА_2 перейшли грошові вклади в ПАТ АБ «Укргазбанк» (а.с.112).
Відповідно до умов вказаного договору, 07 травня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.127 на звороті, а.с.129).
05 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 , як дарувальник, передала безоплатно, а обдаровувана ОСОБА_3 прийняла в дарунок квартиру за АДРЕСА_4 .
У договорі зазначено, що предмет договору належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 25 січня 2000 року ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області за реєстровим №260. Право власності на предмет договору зареєстровано Хмільницьким відділом Вінницького обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації 21 лютого 2000 року за реєстровим № 3438 (пункту 1.2. договору).
Дарувальник ОСОБА_2 свідчить, що предмет цього договору набутий нею в шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Осіб, які б заявляли право на частку в спільному майні подружжя її чоловіка не має (пункт 1.4. договору).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що його батьки, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , придбали спірну квартиру під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а відтак, квартира є спільною сумісною власністю подружжя, у якому 1/2 частка належить батькові позивача.
Відповідно до положень ст. 22 КпШС України (в редакції, чинній на момент придбання квартири), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно зі ст. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
У ст. 28 КпШС України зазначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Конструкція вказаних норм права свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував наданні ОСОБА_2 в судовому засідання пояснення з приводу того, що квартиру вона придбала за кошти, які частково належали їй, а частково надали її батьки, і покійний чоловік коштів на придбання квартири не надавав, зазначивши, що вказані обставини не спростовані у встановленому порядку.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. А тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як роз'яснив Верховний Суд України в абз. 3 п. 9 постанови Пленуму №16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (в редакції, чинній на момент придбання квартири), якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержано ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).
Встановлено, що 25 січня 2000 року відповідачка ОСОБА_2 , під час шлюбу з ОСОБА_4 , придбала квартиру АДРЕСА_1 .
На день смерті ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований у вказаній квартирі, тобто квартира використовувалася подружжям для їх постійного проживання.
Про те, що квартира є спільною сумісною власністю говориться в п.1.4 згаданого вище договору дарування квартири, у якому зазначено, що предмет набутий дарувальником ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_4 , і осіб, які б заявляли право на частку в спільному майні подружжя після її чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має.
В силу положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази повинні бути достовірними, допустимими та достатніми (ст. 78-80 ЦПК України).
Заперечуючи проти позову відповідачка ОСОБА_2 вказала, що квартиру вона придбала за власні кошти, які частково належали їй, а частково надали її батьки, однак, жодних доказів на підтвердження цьому відповідачка не надала, як і не надала доказів, що квартира відповідно до ст.24 КпШС України належала їй до одруження, одержана нею в дар чи в порядку спадкування, а тому спірна квартира в силу закону є спільною сумісною власністю подружжя.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що спірна квартира була спільною сумісною власністю спадкодавця ОСОБА_4 та відповідачки ОСОБА_2 і в силу ст. 28 КпШС України їх частки у спільному майні були рівними та становили по 1/2 частці.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною п'ятої статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно роз'яснень п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності » та п.17 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при відкритті після нього спадщини.
Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Після смерті ОСОБА_4 спадщина відкрилась на належні йому згідно закону майнові права на 1/2 частку спірної квартири, а тому, з врахуванням наявності підтверджених фактів прийняття спадщини спадкоємцями першої черги - позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 та рівності їх часток колегія суддів вважає, що останні успадкували по 1/4 частки спірної квартири.
Суд першої інстанції, встановивши, що між спадкоємцями було досягнуто згоди щодо спадкового майна шляхом укладення між ними договору про поділ спадщини дійшов висновку, що поведінка позивача у даній справі суперечить його попередній поведінці при оформленні права на спадщину після смерті батька.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.п. 3.14 п. 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Отже, прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.
Таким чином, ОСОБА_1 , прийнявши спадщину після смерті батька в частині земельної ділянки для індивідуального садівництва вважається таким, що прийняв спадщину в цілому, тобто і в частині спірного нерухомого майна, і ця спадщина належить йому з часу її відкриття, а тому позовні вимоги про визнання за ним права власності на 1/4 частку спірної квартири в порядку спадкування за законом підлягають задоволенню.
ОСОБА_1 , вважаючи, що укладенням 07 травня 2021 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору дарування квартири порушено його право на спадкове майно, оскільки ОСОБА_2 не мала права розпоряджатися всією квартирою на власний розсуд поза його волею, просив також визнати частково недійсним договір дарування квартири.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до висновків Верховного Суду України, висловлених у постанові у справі №6-164цс12 від 23.012013 року, у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину з часу її відкриття набуваються речові права на успадковану частку будинку - право володіння та право користування нею, які підлягають захисту, а тому при відчуженні цієї частки поза її волею, позивачка має право домагатися відновлення свого права на неї.
Оскільки на момент дарування квартири ОСОБА_7 , незважаючи на те, що фактично була власником 3/4 частин у праві власності на спірну квартиру (частка у спільному майні, яку вона успадкувала за законом після смерті чоловіка, а також частка у спільному майні подружжя), протиправно передала її в цілому у власність ОСОБА_3 , порушивши право позивача на 1/4 частку цього майна.
Враховуючи, що спірна квартира належала подружжю на праві спільної сумісної власності, після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли син ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 , оспорюваний договір дарування порушує право ОСОБА_1 як співвласника квартири на володіння своєю часткою у праві спільної власності, тому наявні правові підстави для визнання недійсним договору дарування в частині відчуження 1/4 частки спірної квартири.
Порушене право позивача на 1/4 частку спірної квартири, яка не виділена у натурі, підлягає захисту саме шляхом визнання недійсним оспорюваного договору у цій частці.
У таких висновках апеляційний суд керується сформованою судовою практикою у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №352/652/14-ц, від13 травня 2020 року у справі №150/238/17.
Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими ; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог, в порядку ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 002,25 грн за подання позовної заяви, тобто по 1 001,12 грн з кожного, а також в розмірі 3 003,34 грн за подання апеляційної скарги, тобто по 1 501,67 грн з кожного.
Керуючись ст. 364, 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , в частині відчуження 1/4 частки квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05 серпня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Дем'янюк Л.А., зареєстрований в реєстрі за №515.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) в рівних частинах судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 002 (дві тисячі дві) гривні 25 копійок (тобто по 1 001 гривні 12 копійок з кожного,) а також за подання апеляційної скарги в розмірі 3 003 (три тисячі три) гривні 34 копійок (тобто по 1 501 гривні 67 копійок з кожного).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2022 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
М.М. Якименко