Єдиний унікальний номер 741/528/21
Провадження № 2/741/44/22
м. Носівка 05 грудня 2022 року
Носівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Киреєва О.В.,
з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,
позивача, її представника - адвоката Лабика Р.Р.
та представника відповідача Ходико Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що 5 грудня 2019 року близько 21 години 20 хвилин на автодорозі «Київ - Чернігів - Нові Яриловичі», поблизу селища Прогрес Козелецького району Чернігівської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль марки «VOLKSWAGEN CARAVELLE», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Унаслідок цієї ДТП пішохід ОСОБА_4 від отриманих травм загинув. За фактом ДТП Головне управління Національної поліції в Чернігівській області внесло відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270000000489. Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019270000000489 наразі триває. Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN CARAVELLE», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AO3851712. 14 вересня 2020 року її (позивача) представник повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування. Серед заявлених нею (позивачем) до відшкодування вимог, містились: 25 038 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та 150 228 грн. в рахунок відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника (до 14 років). Указані документи відповідач отримав 20 вересня 2020 року, проте станом на дату написання позовної заяви так і не здійснив виплату страхового відшкодування, що стало підставою для її (позивача) звернення в суд за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування. Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого, а тому саме володілець джерела підвищеної небезпеки може бути відповідальними за шкоду завдану ним в розумінні ст. 1166, 1187 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди. Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю ОСОБА_4 є: вона (позивач); син ОСОБА_2 ; батько ОСОБА_5 ; мати ОСОБА_6 . На день настання страхового випадку мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2019 року становила 4 173 грн., а тому загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 50 076 грн. та виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування, тобто частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, становить 12 519 грн. У потерпілого на день смерті на утримані перебував син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на час смерті батька був неповнолітнім, а тому є особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв'язку із загибеллю батька. На час ДТП потерпілий працював в КНП «Носівський районний центр ПМСД» та отримував заробітну плату у розмірі близько 2 000 грн. на місяць. Мінімальний гарантований розмір страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», становить 150 228 (36 х 4 173 - мінімальна заробітна плата у 2019 році) грн., а тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь малолітнього ОСОБА_2 . На дату ДТП розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, було встановлено у розмірі 200 000 грн. на одного потерпілого, тобто заявлена нею (позивачем) до стягнення загальна сума страхового відшкодування не перевищує ліміту відповідальності відповідача.
26 січня 2022 року представник позивача подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, зазначив, що в процесі судового розгляду справи відповідач сплатив позивачу в повному обсязі (по 12 519 грн. в рахунок страхового відшкодування моральної шкоди малолітньому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) страхове відшкодування моральної шкоди та частково (37 557 грн.) страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника, просив стягнути з відповідача на користь позивача, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , страхове відшкодування у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 112 671 грн. та судові витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, в розмірі 20 000 грн.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги з підстав, які зазначені у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, просили їх задовольнити у повному обсязі відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав повністю, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, які зазначені у відзиві на заяву про зменшення розміру позовних вимог, суть якої зводиться до того, що у даному спорі особами, які мають право претендувати на отримання страхового відшкодування у зв'язку із втратою годувальника є 4 особи, а саме: малолітній син потерпілого ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_9 , яка здійснює догляд за малолітнім сином, та батьки, які досягли пенсійного віку, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . У зв'язку із цим частка кожної особи складає 37 557 (4 173 грн. мінімальна заробітна плата на день настання події х 36 мінімальних заробітних плат : 4 особи, які мають право на відшкодування) грн. Наведений ПрАТ «СТ «Гарантія» та наданий суду розрахунок страхової виплати на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника та моральної шкоди не спростований позивачами належними доказами.
У судове засідання треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з'явилися, подали до суду заяви, в яких зазначили про те, що не заперечують проти задоволення позову ОСОБА_9 , просили розгляд справи проводити без їх участі.
Суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності третіх осіб за наявними у справі доказами, оскільки в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи.
Вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
У судовому засіданні встановлено, що 5 грудня 2019 року близько 21 години 20 хвилин на автодорозі «Київ - Чернігів - Нові Яриловичі», поблизу селища Прогрес Козелецького району Чернігівської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій автомобіль марки «VOLKSWAGEN CARAVELLE», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , унаслідок чого пішохід ОСОБА_4 від отриманих травм загинув, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 19-20).
За фактом зазначеної ДТП Головне управління Національної поліції в Чернігівській області внесло відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270000000489.
З матеріалів справи (зворот а.с. 18) вбачається, що станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN CARAVELLE», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AO3851712.
14 вересня 2020 року позивач через свого представника повідомила ПрАТ «СТ «Гарантія» про настання страхового випадку та звернулася із заявою на виплату страхового відшкодування. Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились: 25 038 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та 150 228 грн. в рахунок відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника (до 14 років). Указані документи ПрАТ «СТ «Гарантія» отримало 20 вересня 2020 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 24-26).
У судовому засіданні встановлено, що після звернення позивача до суду з цим позовом, а саме 22 жовтня 2021 року, ПрАТ «СТ «Гарантія» сплатило позивачу в повному обсязі (по 12 519 грн. в рахунок страхового відшкодування моральної шкоди малолітньому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) страхове відшкодування моральної шкоди та частково (37 557 грн.) страхове відшкодування, пов'язане із втратою годувальника, належного малолітньому ОСОБА_7 . Інша частина страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, належного малолітньому ОСОБА_7 , у розмірі 112 671 грн., яка заявлена позивачем до стягнення, виплачена не була.
Статтею 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України (преамбула Закону).
Статтею 6 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 23 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Пунктом 27.2 ст. 27 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Суд не може погодитися із визначеним та сплаченим ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь позивача розміром страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, належного малолітньому ОСОБА_7 , з наступних підстав.
Визначаючи розмір відшкодування, ПрАТ «СТ «Гарантія» виходило із того, що у даному випадку особами, які мають право претендувати на отримання страхового відшкодування у зв'язку із втратою годувальника - ОСОБА_4 , є 4 особи, а саме: малолітній син ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_9 , яка здійснює догляд за малолітнім сином, батько ОСОБА_5 та мати ОСОБА_6 , які досягли пенсійного віку. У зв'язку із цим частка страхового відшкодування по втраті годувальника кожної особи складає 37 557 (4 173 грн. мінімальна заробітна плата на день настання події х 36 мінімальних заробітних плат : 4 особи, які мають право на відшкодування) грн.
Зазначена позиція ПрАТ «СТ «Гарантія» суперечить вимогам чинного законодавства України.
ПрАТ «СТ «Гарантія» при визначенні розміру страхового відшкодування по втраті годувальника, належного малолітньому ОСОБА_2 , не врахувало, що ні дружина загиблого ОСОБА_4 , ні його батьки, не просили виплатити їм страхове відшкодування по втраті годувальника, не вказували, що перебували на утриманні сина і документів про це не надавали.
Пункт 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає виплату відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Отже, дана норма чітко встановлює коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті, а саме: непрацездатні особи, які на момент смерті потерпілого перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, так і дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Визначення поняття «непрацездатні громадяни» міститься у ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Відповідно до частин 2 та 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку. До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, якщо вони: були на повному утриманні померлого годувальника; одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Аналогічні положення викладені у ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Відповідно до ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Частиною 4 ст. 75 СК України встановлено, що особа є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.
У постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 Верховний Суд вказав, що особа вважається такою, яка потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про прожитковий мінімум». Під час вирішення такої категорії справ доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі. Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
У постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 223/828/18 Верховний Суд зазначив, що повним утриманням є відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
У матеріалах справи відсутні докази про перебування дружини та батьків загиблого ОСОБА_4 на його утриманні, а також відсутні докази про те, що померлий надавав таку допомогу своїй дружині та батькам.
З матеріалів справи вбачається, що у 2019 році позивач працювала на посаді медичної сестри КНП «Носівський центр ПМСД» Носівської міської ради та отримувала заробітну плату, яка перевищувала розмір мінімальної заробітної плати у цей період, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 77).
У судовому засіданні встановлено, що батьки загиблого є пенсіонерами, тобто мають статус непрацездатних, і мають свій постійний дохід у вигляді пенсії.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що станом на день смерті ОСОБА_4 розмір пенсії його батьків був меншим від прожиткового мінімуму.
З матеріалів справи (зворот а.с. 35) вбачається, що у період з 5 грудня 2018 року по 5 грудня 2019 року ОСОБА_4 працював на посаді опалювача КНП «Носівський районний центр ПМСД» та отримував заробітну плату, розмір якої становив близько 2 000 грн. на місяць, що значно менше розміру мінімальної заробітної плати у цей період.
Розмір заробітку ОСОБА_4 очевидно та поза всяким розумним сумнівом свідчить про відсутність у останнього спроможності надавати утримання кожному з батьків, яке б перевищувало розмір їх пенсії і було постійним і основним джерелом засобів до існування.
Висновки про те, що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди, заподіяної смертю, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі, яка надавалась і була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування сформовані у ряді постанов Верховного Суду та є усталеними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ПрАТ «СТ «Гарантія» невірно визначило коло осіб, які мають право на страхове відшкодування по втраті годувальника відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1200 ЦК України після смерті ОСОБА_4 , що у свою чергу потягло невірне визначення розміру відшкодування, на яке має право малолітній ОСОБА_2 , як єдина особа, яка на день смерті ОСОБА_4 перебувала на його утриманні.
Розмір страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та належний малолітньому ОСОБА_7 , становить 150 228 (36 х 4 173 - мінімальна заробітна плата у 2019 році) грн.
Ураховуючи вищевикладене, проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
З відповідача на користь позивача, яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , підлягає стягненню недоплачена сума страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, у розмірі 112 671 грн.
Доводи представника відповідача про те, що дружина та батьки загиблого ОСОБА_4 мають право на отримання відшкодування як особи, які перебували на утриманні загиблого, є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Ураховуючи те, що позивач звернулася до суду з цим позовом у 2021 року, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 126,71 грн. (1 % від ціни позову відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог).
При ухваленні судового рішення суд не вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки до закінчення судових дебатів у справі представником позивача було подано до суду заяву про продовження строку надання доказів сплати судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - задовольнити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія», код ЄДРПОУ 14229456, місцезнаходження: м. Київ, Печерський узвіз, 3, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , страхове відшкодування, пов'язане з втратою годувальника, у розмірі 112 671 (сто дванадцять тисяч шістсот сімдесят одна) грн.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія», код ЄДРПОУ 14229456, місцезнаходження: м. Київ, Печерський узвіз, 3, в дохід держави судовий збір у розмірі 1 126 (одна тисяча сто двадцять шість) грн. 71 коп.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В.Киреєв