14 грудня 2022 року Справа № 480/7839/22
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7839/22 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №68660551 від 30.09.2022.
Свої вимоги мотивує тим, що 30.09.2022 головний державний виконавець Ричкаль С.П., посилаючись на п.11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, мотивуючи таке рішення тим, що ним вчинено всі дії, передбачені ст. ст. 63,75 цього Закону, а саме: винесено постанови про накладення штрафу, направлено до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також направлено до суду заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
На думку позивача, ця постанова винесена державним виконавцем передчасно, оскільки рішення суду боржником у повному обсязі не виконано, а накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Зазначає, що спірна постанова прийнята на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою ст. 63 цього Закону. При цьому, закон не передбачає для стягувача можливості повторного звернення виконавчого документу до виконання, тобто у випадку закінчення виконавчого провадження на підставі наведеної норми можливість виконання судового рішення у примусовому порядку ним буде втрачено.
Ухвалою суду від 29.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін з урахуванням особливостей розгляду даної категорії справ, передбачених ст. 268, 269, 270-272, 287 КАС України та призначено судове засідання на 07.12.2022.
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що державний виконавець при примусовому виконанні виконавчого документа, яким зобов'язано боржника вчинити дії, позбавлений можливості застосовувати заходи примусового виконання рішень, передбачені ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», чи іншими правовими нормами, оскільки порядок виконання рішень даної категорії передбачений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» яка є спеціальною. Разом з цим, відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, встановлена ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, оскільки боржником рішення суду виконане не було, державним виконавцем 17.06.2022, керуючись ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесена постанова про накладення штрафу якою накладено на Головне управління пенсійного фонду України в Сумській області штраф у розмірі 5100,00 грн. В подальшому, у зв'язку з повторним невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем 20.07.2022 винесена постанова про накладення штрафу, якою накладено на боржника штраф у розмірі 10200,00 грн. 20.07.2022 державним виконавцем на підставі ст. 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та 382 Кримінального Кодексу України направлено повідомлення про притягнення винних осіб до відповідальності за не виконання судового рішення.
Державним виконавцем направлялась до Сумського окружного адміністративного суду заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду, проте ухвалою №480/5239/19 від 13.09.2022, виданою Сумським окружним адміністративним судом, відмовлено у задоволенні заяви головного державного виконавця відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Таким чином, державним виконавцем при примусовому виконанні цього виконавчого документа вжиті всі заходи примусового виконання рішень зобов'язального характеру, а саме застосовано штрафні санкцій до боржника та направлено подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності, інших заходів спрямованих на примусове виконання рішень немайнового характеру законодавством не визначено.
Отже, оскаржувана позивачем постанова є правомірною, а тому скасуванню не підлягає.
Ухвалою суду від 07.12.2022 розгляд справи відкладено на 14 грудня 2022 року о 10 год. 30 хв.
У судове засідання позивач, представник відповідача не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Частиною 9 цієї статті встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).
Таким чином, враховуючи наведені обставини, фіксування судового засідання по справі не здійснювалось, справа розглянута в письмовому провадженні.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На виконанні у відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебувало виконавче провадження № 68660551 з виконання виконавчого листа № 480/5239/19 від 31.01.2022, виданого Сумським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 13.05.2019 відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
16.02.2022 державним виконавцем відповідно до ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого документа. Копію постанови надіслано боржнику згідно з вимогами ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
10.06.2022 на адресу відділу надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, з якого вбачається, що рішення суду боржником у повному обсязі не виконано.
17.06.2022 державним виконавцем на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу в сумі 5100 грн.
20.07.2022 державним виконавцем відповідно до ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про накладення штрафу в сумі 10200 грн.
20.07.2022 державним виконавцем на підставі ст. 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та 382 Кримінального Кодексу України направлено повідомлення про притягнення винних осіб до відповідальності за не виконання судового рішення.
20.07.2022 державним виконавцем направлено до Сумського окружного адміністративного суду заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі № 480/5239/19 відмовлено у задоволенні заяви головного державного виконавця відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
30.09.2022 державним виконавцем на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження та до суду разом з виконавчим документом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії визначений статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, відповідно до ч. ч. 1-3 наведеної норми за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов'язковості виконання рішень.
Спірна постанова прийнята на підставі п.11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою ст. 63 цього Закону. При цьому закон не передбачає для стягувача можливості повторного звернення виконавчого документу до виконання, тобто у випадку закінчення виконавчого провадження на підставі наведеної норми можливість виконання судового рішення у примусовому порядку стягувачем буде втрачено.
Відповідно до ст. 6 ч. ч. 1, 2 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала "Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод" (далі Конвенція), яка відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 ст.6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
У рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" ЄСПЛ наголосив, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб рішення залишалось не виконаним на шкоду будь-якої із сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання рішення без невиправданих затримок. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового до виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Таким чином, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", складовою права на справедливий суд.
Згідно зі ст. 13 ч. 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Верховним Судом при розгляді справ у подібних правовідносинах неодноразово, зокрема у постанові від 25.11.2020 справа № справа №554/10283/18 (адміністративне провадження №К/9901/31345/19) висловлено правову позицію, відповідно до якої невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання. Накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. Накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Такі висновки Верховного Суду є обов'язковими для відповідача який є суб'єктом владних повноважень у відносинах, пов'язаних з примусовим виконанням судового рішення, але при винесенні постанови, яка оскаржується не були ним враховані.
Представник відповідача, зокрема, у відзиві стверджує, що державним виконавцем вчинено всіх вичерпних дій задля повного та реального виконання рішення суду, передбачених Законом України Про виконавче провадження та Інструкцією №512/5.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження", зазначені вище, вимагають від виконавця вчинення декількох дій, серед яких перевірка виконання рішення та надання вимоги боржнику про виконання рішення, що є різними за своєю правовою природою діями. Вимога - це запит щодо надання інформації, та який вимагає вчинення певних дій, у той час як перевірка виконання рішення - це комплекс дій, які направлені на встановлення факту виконання чи невиконання рішення, що перебуває на виконанні. У свою чергу, відповідно до п.8 Розділу І Інструкції №512/5 підтвердження певних встановлених фактів або подій здійснюється за допомогою акта, який складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій.
Таким чином, суд визнає, що незважаючи на те, що норми ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" хоча і не містять припису щодо складання актів, системний аналіз вказаних вище норм дає підстави вважати, що фіксація факту перевірки виконання рішення має здійснюватись за допомогою складання відповідного акта, якого як встановлено судом, в тому числі перед закінчення виконавчого провадження, складено не було.
Також, у сукупності із положеннями ст.ст. 2, 18 Закону України "Про виконавче провадження" суд не вбачає у змісті ст. 63 цього ж Закону наявності ознак імперативності припису щодо закінчення виконавчого провадження у разі повторного невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника.
Так, згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За змістом ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
При цьому, Законом України Про виконавче провадження, зокрема, ст. 18, та Інструкцією №512/5, виконавцю надано широке коло прав при здійсненні примусового виконання рішень, спрямованих на забезпечення реального виконання таких рішень. До таких прав, зокрема, але не виключно, належать права виконавця:
з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні;
залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
У даному випадку виконавець обмежився накладенням на боржника штрафу та стягненням виконавчого збору, направленням двох вимог та повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, зверненням до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання (направлення повідомлення), оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення повідомлення до органу досудового розслідування не є підставою закінчення виконавчого провадження.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16.
Отже, якщо у держаного виконавця залишаються засоби, способи і можливість, визначені Законом України "Про виконавче провадження" для продовження вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення суду, провадження не може бути закінченим.
Формальний підхід до виконання судового рішення, як-то ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 по справі 0240/3698/14508/19.
При цьому, за приписами ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Таким чином, винесення оскаржуваної постанови за обставин встановлених у даній справі, з позбавленням права стягувача у виконавчому провадженні повторно звернутись з цим же виконавчим листом з приводу примусового виконання рішення суду, повністю нівельовано гарантії держави щодо виконання судових рішень, а також гарантії, надані статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не може відповідати суті приписів ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 370, 372 Кодексу адміністративного судочинства України .
Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, приймаючи до уваги, що державним виконавцем під час винесення оскаржуваної постанови не було проведено перевірки фактичного виконання судового рішення та не було вжито всіх можливих заходів для повного виконання рішення.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 30.09.2022 ВП № 68660551 винесена державним виконавцем передчасно, оскільки рішення суду боржником у повному обсязі не виконане.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про закінчення виконавчого провадження від 30.09.2022 ВП № 68660551.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик