Справа № 420/14418/22
15 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про:
- визнання дій відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення позивача (за період з 01.01.2020 по 02.08.2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, протиправними;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача (за період з 01.01.2020 по 02.08.2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання відповідача видати позивачу оновлені грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення, оформлених, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у інституті Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», та позивача було звільнено у запас за підпунктом «а» до пункту 2 частини п'ятої статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, з правом носіння військової форми одягу з 02.08.2020 року.
Так, позивач зазначив, що при розрахунку розміру грошового забезпечення позивача посадовий оклад та оклад за військовим званням та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення та премія були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також, позивач зазначив, що у зв'язку з визнанням протиправними та скасуванням п. 1, п. 2 та п. 6 Постанови КМУ № 103, а відповідно з відновленням попередньої редакції пункту 4 Постанови КМУ № 704 та п. 5 і додатку 2 Порядку №45, тобто у зв'язку зі змінами в законодавстві, відповідач, не зважаючи на зміни у законодавстві, з урахуванням прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, продовжив нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення, визнаючи посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 рік, на відповідні тарифні коефіцієнти, замість того, щоб почати застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року.
Позивач вказує, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року становив 1762 грн. тоді як станом на 01.01.2020 року становив 2102 грн., що на думку позивача суттєво вплинуло на розмір його грошового забезпечення.
Також позивач вказав, що на його думку не вірно розраховані всі інші надбавки та щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так як вони розраховуються у відсотковому відношенні від окладу за військовим званням та посадового окладу.
Отже на думку позивача, відповідач допустив протиправні дії, які полягають в невірному розрахунку його грошового забезпечення та виплат,належних йому при звільненні, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
18.11.2022 року представником відповідача надано відзив на адміністративний позов згідно якого він не погоджується з позовними вимогами та зазначає, про те, що позивач вже звертався з аналогічними вимогами до суду, тоді як різне формулювання позивачем позовних вимог у справах №420/14418/22 та №420/9377/20 не змінює того факту, що ці вимоги виникли із одних і тих же підстав та стосуються одного і того ж предмету позову, що зумовлює необхідність дослідження судом ідентичних обставин і норм права.
Ухвалою суду від 17.10.2022 року відкрито позовне провадження та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 15.12.2022 року провадження в частині позовних вимог щодо:
- визнання дій відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення позивача (за період з 01.02.2020 по 02.08.2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, протиправними;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача (за період з 01.02.2020 по 02.08.2020 року включно) та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум - закрито на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до Витягу із наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (по стройовій частині) №131 від 08.07.2020 року, капітана 2 рангу ОСОБА_1 звільненого наказом Командувача військово-морських сил Збройних Сил України від 22 червня 2020 року №174 з військової служби у запас за п.п. «а» до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням вимог ч. 8 цієї ж статті з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що з 08 липня 2020 року справи та посаду здав.
Суд встановив, що на заяву позивача листом від 25.08.2020 року вих. №160/2145 Інститут Військово - Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» повідомив позивача про те, що посадові оклади та оклади за військовим званням військовослужбовцям ЗСУ встановлюються відповідно до постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року де пунктом 4 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військове звання визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 та за період проходження служби посадовий оклад та оклад за військове звання були встановлені в суворій відповідності до вищевказаної постанови, а тому для перерахунку грошового забезпечення та видачі грошового атестату відсутні підстави.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так суд вказує, що вищенаведені обставини встановлені рішенням від 29.02.2021 року у справі №420/9377/20, яке набрало законної сили 09.06.2021 року.
Судом також встановлено, що на підставі наказу від 08.07.2020 року №131, під час розрахунку з позивачем, йому виписано грошовий атестат №460/1938 від 30.07.2020 року та довідку про розміри щомісячних додаткових видів забезпечення №460/2146 (а.с.18-21).
З вищенаведених атестату та довідки зокрема вбачається, що оклад за військовим званням складає - 1410,00 грн., посадовий оклад - 8460,00 грн.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Закон України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в подальшому - Закон № 2011-XII), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України №2011-XII, військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до, цього Закону.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017р. за №704 (в подальшому - Постанова № 704).
Згідно із п. 4 Постанови № 704 в первинній редакції (від 30.08.2017 року) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018 р.
На момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018 року), п. 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова № 103), а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
При цьому зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 325 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Таким чином, з 29.01.2020 р. (дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18) пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
З цих підстав позивач вважає, що у нього виникло право з 01.01.2020 року на перерахунок посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення на підставі первинної редакції п. 4 Постанови № 704, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14.».
Оцінюючи наведені докази по справі, суд виходить із застосування норм права таким чином.
Так, з 29.01.2020 року пункт 4 Постанови № 704 діє в первинній редакції.
Проте, суд враховує, що згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та Перехідні Положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд зазначає, що під час розв'язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п.4 Постанови № 704, у чинної редакції належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п. 4 Постанови № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Суд зазначає, що за змістом п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та Перехідні Положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» вбачається, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, тобто у будь-якому розрахунку.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 відповідач діяв правомірно, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними та не належать задоволенню повністю.
Решта вимог також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними вимогами від визнання протиправними дій відповідача.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_2 ).
Відповідач - Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.№8, код ЄДРПОУ 26614030).
Суддя Іванов Е.А.
.