Справа № 420/7919/21
15 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій щодо відмови у донарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Південного регіонального управління Держаної прикордонної служби України, якi виразилися у відмові донарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у paзi звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної податкової грошової винагороди;
зобов'язати Південне регіональне управління Держаної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних роки з врахуванням помісячної додаткової грошової винагороди у розмiрi 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разi звiльнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (25 календарні роки) з врахуванням до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Ухвалою від 17.05.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Від Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву (вх. №31214/21 від 15.06.2021 року), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що у складі місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, не передбачено включення винагороди. Крім того, п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.09.2012 за № 1540/21852, встановлює, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 15.07.2022 року враховуючи необхідність з'ясування обставин по справі розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 30.08.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2022 року.
15.09.2021 року (вх. № 50986/21) від Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 15.09.2021 року позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 20.09.2021 року поновлено строк звернення до суду ОСОБА_1 ; продовжено розгляд справи.
28.09.2021 року (вх. № 53220/21) від Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №825/997/17.
Ухвалою суду від 29.09.2021 року зупинено провадження у справі № 420/7919/21 до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17 (адміністративне провадження №К/9901/30028/18).
15.11.2022 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення розгляду справи.
21.11.2022 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
У судове засідання призначене на 01.12.2022 року учасники справи не з'явились, про дату, час та місце проведення останнього повідомлялися належним чином.
Ухвалою суду від 01.12.2022 року, яку занесено до протоколу судового засідання, поновлено провадження у даній справі, подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження.
За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
ОСОБА_1 проходив військову службу військової Південному регіональному управлінні Державно прикордонної служби України.
Відповідно до витягу з наказу командира Південного регіонального управління Державноп прикордонної служби України №315-OC вiд 10 серпня 2017 року (по особовому складу) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та наказом начальника Голови Державної прикордонної служби України від 25 липня 2017 року 743-ос позивача за приписами пункту "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок військову службу» з урахуванням підпункту 1 (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом строк контракту яких закінчився, i якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону та підпункту “Б” частини третьої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено у запас.
Відповідно до архівної відомості за 2016-2017 рік, у тому числі по дату звільнення, ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60%.
При звільненні позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звiльненні без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Позивач через свого представника звернувся до відповідача з проханням донарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
07.05.2021 листом №11/Ш-62 відповідач повідомив, що підстави для здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в разі звільнення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За змістом частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Так, підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) Уряд установлено, що з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.
Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.
Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, що має включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби згідно частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв'язку із закінченням строку контракту), вислуга останнього становить 35 років 09 днів календарної служби.
Позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ, про що видано відповідний наказ. В той же час, щомісячна додаткова грошова винагорода останнього становила 60% місячного забезпечення.
Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивача, не включено.
За приписами частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно, щомісяця.
Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що в силу положень статті 9 Закону №2011-XII щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №240/445/19, від 16 грудня 2019 року у справі №825/812/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 826/6177/17.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде визнання протиправними дій Південного регіонального управління Держаної прикордонної служби України, якi виразилися у відмові донарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у paзi звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної податкової грошової винагороди; зобов'язання Південного регіонального управління Держаної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних роки з врахуванням помісячної додаткової грошової винагороди у розмiрi 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разi звiльнення військової служби.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 908 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Жуковського, 1, Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 14321802) про визнання протиправними дій щодо відмови у донарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Південного регіонального управління Держаної прикордонної служби України, якi виразилися у відмові донарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у paзi звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної податкової грошової винагороди.
Зобов'язати Південне регіональне управління Держаної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних роки з врахуванням помісячної додаткової грошової винагороди у розмiрi 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разi звiльнення військової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Жуковського, 1, Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 14321802) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.