справа № 380/11311/22
14 грудня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до Виконавчого комітету Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (Позивач/Прокурор) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі;
- зобов'язати Виконавчий комітет Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області вжити заходів щодо скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» до Списку історичних населених місць України включено як історично населене місце смт Меденичі Львівської області. Відповідно до листа Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області № 1123 від 20 липня 2022 року у складі генерального план смт Меденичі Львівської області у 2016 році розроблено історико-архітектурний опорний план смт Меденичі із визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів (в складі генерального плану), який у встановленому законом порядку через Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до центрального органу виконавчої влади (Міністерства культури України) для затвердження не скерований. Позивач зауважує, що Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації звертав увагу відповідача на необхідність замовлення, розроблення та скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану, оскільки смт Меденичі внесені до Списку історичних населених місць України, що підтверджується листом Департаменту № 16-1740/0/2-22 від 25 липня 2022 року. Позивач зазначає, що всупереч вимогам чинного законодавства України Виконавчий комітет Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області не вжив заходів, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурно опорного плану смт Меденичі відповідно до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318. У зв'язку із такою бездіяльністю органу місцевого самоврядування, невжиття заходів, спрямованих на затвердження історико-архітектурного опорного плану, існує загроза самовільної, хаотичної або неконтрольованої забудови історичних центрів на території громади, руйнування пам'яток історії та культури, знищення історичної спадщини громади. На переконання позивача, вказане є виключним випадком та дає підстави для захисту Дрогобицькою окружною прокуратурою Львівської області інтересів держави у судовому порядку.
З огляду на вищевикладене адміністративний позов просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 19 серпня 2022 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 31 серпня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін; роз'яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Вказану ухвалу суд 31 серпня 2022 року надіслав на електронну адресу відповідача. Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що встановлений ухвалою судді від 31 серпня 2022 року про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, минув, суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу на підставі наявних у її матеріалах доказів.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» до Списку історичних населених місць України включено як історично населене місце смт Меденичі Львівської області.
Листом від 20 липня 2022 року № 1123 Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області повідомила Дрогобицьку окружну прокуратуру Львівської області на її запит від 19 липня 2022 року № 04/27-2793вих-22 щодо розроблення та затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі про те, що історико-архітектурний опорний план смт Меденичі Дрогобицького району Львівської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів (в складі генерального плану смт Меденичі) розроблений та затверджений селищною радою у 2016 році. Однак у встановленому порядку - пункт 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» для затвердження до центрального органу виконавчої влади (Міністерства культури України) через Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації такий опорний план не скеровувався.
Відповідно до листа Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації № 16-1784/0/2-22 від 28 липня 2022 року «Щодо надання інформації» інформація стосовно виготовлення історико-архітектурного опорного плану смт Меденичі у Департаменті архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації відсутня.
Згідно з листом Міністерства культури та інформаційної політики України № 06/18/1191-22 від 01 серпня 2022 «Щодо ІАОП смт Меденичі» МКІП зверталося до голови Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області Шулака В.В. листом від 28 вересня 2020 року № 11752 6 444, в якому наголошувало на необхідності виконання вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства та обов'язковості розроблення історико-архітектурного опорного плану. Відповіді на означений лист дотепер до МКІП не надходило, відповідна науково-проектна документація на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини наразі не подана.
Керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності правових підстав для зобов'язання відповідача вжити заходів щодо скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
Щодо підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у межах спірних правовідносин суд зазначає таке.
За змістом статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У Законі України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Системне тлумачення вказаних норм дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У справі, що розглядається прокурор, у позовній заяві зазначив, що порушення інтересів держави у спірному випадку полягає в тому, що у зв'язку з незатвердженням історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця, об'єкти, що знаходяться на його території, фактично позбавлені належного правового захисту й перебувають під загрозою руйнування або спотворення. Такий стан із збереження пам'яток ї неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини.
Також у позовній заяві прокурор, покликаючись на Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885, та Положення про Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, затверджене розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації № 36/0/5-16 від 26 січня 2016 року, вказує, що спеціально уповноваженими органами державної влади у спірних правовідносинах є Міністерство культури та інформаційної політики України та Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації. Водночас зазначені органи державної влади не звертались до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення певних дій Виконавчим комітетом Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області. Оскільки органи, уповноважені державою на захист інтересів держави, не здійснюють надані їм повноваження, до цього часу з таким позовом до суду не звернулися, то вказаний позов подається прокурором у межах своєї компетенції, передбаченої статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що при зверненні з цим позовом до суду прокурор на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 КАС України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, вказав, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-ІІІ).
Згідно з визначеннями, які наведені у статті 1 Закону № 1805-ІІІ:
- охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Статтею 6 Закону № 1805-ІІІ визначені повноваження інших органів охорони культурної спадщини.
Так, згідно з частиною другою указаної статті до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого, належить: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини; надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини; підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об'єктів культурної спадщини, відповідного використання пам'яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади; ) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону № 1805-ІІІ з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, затверджується Кабінетом Міністрів України.
У кожному історичному населеному місці визначається один або більше історичний ареал.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Частинами четвертою, п'ятою статті 17 Закону № 3038-VI передбачено, що для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об'єкти культурної спадщини та зони їх охорони.
Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.
Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об'єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам'ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» як обмеження у використанні земель у сфері забудови.
Відповідно до частини сьомої статті 17 Закону № 3038-VI виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.
Підпунктом 6 пункту «а» частини першої статті 31 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Окрім цього, серед делегованих повноважень згідно з підпунктом 5 пункту «б» вказаної статті Закону № 280/97-ВР визначені повноваження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради щодо організації охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.
Відповідно до підпункту 7 пункту «а» частини першої статті 32 Закону № 280/97-ВР серед власних (самоврядних) повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради також передбачені повноваження щодо створення умов для розвитку культури, сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел.
Підпунктом 10 пункту «б» вказаної статті Закону № 280/97-ВР передбачено, що до делегованих повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, віднесено забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.
Відповідно до статті 32 Закону № 3038-VI Кабінет Міністрів України постановою від 13 березня 2002 року № 318 затвердив Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок № 318).
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9, 10, 12 Порядку № 318 історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування і характер забудови.
Режими використання історичних ареалів визначаються їх історико-культурним потенціалом (кількістю, видами, типами і категоріями об'єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою, наявністю чи відсутністю заповідників, а також установленими зонами охорони пам'яток).
Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
Історичний ареал - це найбільш освоєна в минулому і добре збережена частина території населеного місця, що відрізняється традиційним характером середовища і значною кількістю об'єктів культурної спадщини від інших, менш освоєних або погано збережених частин населеного місця.
Межі історичних ареалів слід проводити вздовж розпланувальних і природних рубежів, що відокремлюють історичний ареал від решти міських територій, і визначати історико-архітектурним опорним планом населеного місця. Історико-архітектурні опорні плани розробляються на основі комплексних досліджень усієї території історичного населеного місця та його найближчого оточення.
У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.
Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування.
У межах населеного місця може бути визначено один або кілька історичних ареалів.
Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2021 року № 926 затверджено Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації (далі - Порядок № 926).
Згідно з пунктом 1.1 Порядку № 926 цей нормативно-правовий акт визначає склад, зміст, механізм розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації на місцевому рівні: комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, а також склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту.
Відповідно до підпункту 12 пункту 2 Порядку № 926 історико-архітектурний опорний план - науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України, згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», містить відомості про об'єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам'ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території.
Відповідно до підпункту 4 пункту 43 Порядку № 926 під час розроблення генеральних планів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, здійснюється розроблення історико-архітектурного опорного плану відповідно до завдання, цього Порядку, державних будівельних норм та інших норм законодавства.
Зазначені в історико-архітектурному опорному плані відомості є підставою для встановлення обмежень у використанні земель та враховуються під час розроблення планувальних рішень.
Згідно з пунктами 34, 35 Порядку № 926 рішення про розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів території) щодо території територіальної громади, а також оновлення і внесення змін до неї приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Виконавчий орган сільської, селищної і міської ради, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовником розроблення містобудівної документації на місцевому рівні (комплексного плану, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій) (далі - замовник), який організовує розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради, незалежно від визначених відповідно до закону джерел фінансування.
Відповідно до пунктів 54 - 56 Порядку № 926 рішення про розроблення (внесення змін) історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські держадміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін, погодження та подання історико-архітектурного опорного плану населеного пункту у складі генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної місцевої ради.
Історико-архітектурний опорний план розробляється для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у складі генерального плану населеного пункту.
Під час розроблення історико-архітектурного опорного плану визначаються межі історичних ареалів та наносяться на його основне графічне креслення.
У межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови.
Пунктами 57, 58 Порядку № 926 передбачено, що одночасно з історико-архітектурним опорним планом населеного пункту до генерального плану населеного пункту під час затвердження в межах території територіальної громади можуть включатися відомості про правові режими використання історичних ареалів населених місць та межі та режими використання зон охорони пам'яток, які затверджені в установленому порядку відповідною науково-проектною документацією.
Науково-проектну документацію щодо розроблення історико-архітектурного опорного плану, визначення режимів використання історичних ареалів, а також зон охорони пам'яток як взаємодоповнюючі документи доцільно замовляти, розробляти та затверджувати одночасно.
Відповідно до пункту 60 Порядку № 926 історико-архітектурні опорні плани та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними місцевими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що історико-архітектурний опорний план - це науково-проектна документація, яка розробляється і затверджується у складі генерального плану населеного пункту, внесеного до Списку історичних населених місць України та містить, зокрема відомості про межі використання історичних ареалів населених місць. Тобто, межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Таким чином, межі і режими використання зон охорони пам'яток історичних ареалів можуть застосовуватись лише у випадку їх затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, яким у цьому випадку є Мінкультури.
Суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» до Списку історичних населених місць України включено як історично населене місце смт Меденичі Львівської області.
Відтак в силу вимог частини 4 статті 17 Закону № 3038-VI для вказаного населеного пункту у складі генерального плану повинен бути розроблений історико-архітектурний опорний план, обов'язок розроблення, погодження та подання якого на розгляд відповідної місцевої ради відповідно до пункту 55 Порядку № 926 покладений на виконавчий орган Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області. Водночас обов'язок затвердження історико-архітектурного опорного плану згідно з вимогами пункту 60 Порядку № 926 покладений на Меденицьку селищну раду Дрогобицького району Львівської області.
Зі змісту листа Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області від 20 липня 2022 року № 1123 слідує, що історико-архітектурний опорний план смт Меденичі Дрогобицького району Львівської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів (в складі генерального плану смт Меденичі) розроблений та затверджений селищною радою у 2016 році. Однак у встановленому порядку для затвердження до центрального органу виконавчої влади (Міністерства культури України) через Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації такий опорний план не скеровувався.
Так, листом Міністерства культури та інформаційної політики України № 06/18/1191-22 від 01 серпня 2022 «Щодо ІАОП смт Меденичі» підтверджується, що відповідна науково-проектна документація на розгляд центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини Меденицькою селищною радою Дрогобицького району Львівської області наразі не подана.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог пункту 60 Порядку № 926 обов'язок затвердження історико-архітектурного опорного плану покладений на відповідну місцеву раду, натомість на Мінкультури згідно з вимогами пункту 12 Порядку № 318 покладений обов'язок щодо затвердження визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів.
Відповідач своїм листом від 20 липня 2022 року № 1123 підтвердив той факт, що у встановленому порядку для затвердження до центрального органу виконавчої влади (Міністерства культури України) через Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації історико-архітектурний опорний план смт Меденичі (в якому визначено межі і режими використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів) не скеровувався.
Суд відзначає, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли існує законодавчо встановлений обов'язок суб'єкта владних повноважень вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що, не вживши дій щодо скерування у встановленому порядку для затвердження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Мінкультури) історико-архітектурний опорний план смт Меденичі (в якому визначено межі і режими використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів) відповідач, як суб'єкт владних повноважень, вчинив протиправну бездіяльність, наслідком якої, із урахуванням п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, є необхідність зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
За таких обставин заявлені позовні вимоги належить задовольнити повністю, а саме визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі та зобов'язати Виконавчий комітет Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області вжити заходів щодо скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у цій справі позивачем є суб'єкт владних повноважень, позов якого задоволено, проте який судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз не поніс, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов Керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області (вул. Шевченка, 29, м. Дрогобич, Львівська область, 82100) в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601), Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (вул. Винниченка, 18/114, м. Львів, 79008) до Виконавчого комітету Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області (вул. Незалежності, 52, смт Меденичі, Дрогобицький район, Львівська область, 82160) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі.
Зобов'язати Виконавчий комітет Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області вжити заходів щодо скерування для затвердження історико-архітектурного опорного плану історично населеного місця смт Меденичі до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 14 грудня 2022 року.
Суддя Клименко О.М.