Справа № 756/16324/18 Головуючий у 1-й інст. - Шевчук А.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/10545/2022 Доповідач - Рубан С.М.
14 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - Футорян Світлани Миколаївни на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді 2018 року позивач ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з яких просить стягнути солідарно заборгованість за кредитним договором №485/07/2013/0343 від 22 липня 2013 року у розмірі 189 284 грн.
В обґрунтуванні позовних вимог вказує, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №485/07/2013/0343 від 22 липня 2013 року, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 180 400 грн, зі сплатою 16% річних, строком до 19 квітня 2019 року.
В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором укладено договори поруки: №1 від 22 липня 2013 року між банком та ОСОБА_2 та № 2 від 22 липня 2013 року між банком та ОСОБА_3 , за умовами яких поручителі зобов'язалися в повному обсязі нести солідарну відповідальність за виконання кредитних зобов'язань.
Банк виконав умови кредитного договору надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується випискою з рахунку відповідача, однак відповідач не виконав належним чином зобов'язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошти у визначений кредитним договором строк.
Таким чином, враховуючи невиконання відповідачем договірних зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 рокув позові ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ПАТ АБ «Укргазбанк» - Футорян С.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Посилається на те, що зобов'язання відповідачів, що виникли з Кредитного договору на даний час є чинними.
Зазначає, що ч.6 ст.15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» свідчить не про відсутність у відповідачів обов'язку з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом на час тимчасової окупації, а про встановлене законом відстрочення виконання відповідних зобов'язань упродовж строку тимчасової окупації території АР Крим, тобто мораторій.
Вказує, що згідно з матеріалами справи та п. 2.1. Договору іпотеки майнових прав на нерухоме майно, посвідченого 22 липня 2013 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. за реєстровим № 1648, предметом іпотеки за даним договором є майнові права на квартиру, а не нерухоме майно, а тому положення ч. 6 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин виходячи з того, що майнові права на нерухоме майно не підпадають під ознаки майна, розташованого (зареєстрованого) на тимчасово окупованій території, оскільки майнові права, будучи нематеріальним благом не мають фізичного місця знаходження та не підлягають державній реєстрації на зазначеній території.
Представник ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» звільняє від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, а посилання скаржника на застосування терміну «мораторій» є безпідставним.
Крім того, вказує що посилання скаржника на те, що майнові права на нерухоме майно не підпадають під ознаки майна є необґрунтованими, оскільки згідно ст. 190 ЦК України майном є, зокрема, і майнові права, тому вказаний Закон підлягає застосуванню до правовідносин між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керуючись положенням Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд вважав нарахування заборгованості за кредитним договором №485/07/2013/0343 від 22 липня 2013 року станом на 25 жовтня 2018 року необґрунтованим та безпідставним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та перевірено апеляційним судом, 22 липня 2013 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №485/07/2013/0343 відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором (а.с.18-20, том 1).
Відповідно до п.1.1. кредитного договору банк надає позичальнику кредит у сумі 180 400 грн.
Згідно п.1.2. кредит надається на придбання майнових прав на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно п. 1.3.1. кредит надається з 22 липня 2013 року по 19 квітня 2019 року.
Згідно до п. 1.4.1. за користування кредитними коштами, що не повернуті у термін, передбачений цим договором (прострочена заборгованість) процентна ставка встановлюється у розмірі 16% річних.
В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №1 від 22 липня 2013 року (а.с. 23-24, том 1).
Також на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №2 від 22 липня 2013 року (а.с. 25-26, том 1).
На забезпечення вимог іпотекодержателя ПАТ АБ «Укргазбанк», які випливають з кредитного договору №485/07/2013/0343 від 22 липня 2013 року з ОСОБА_1 укладено договір іпотеки майнових прав, предметом якого є майнові права на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 45,1 кв.м., та, сама квартира після здачі в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів (а.с. 215, том 1).
Судом встановлено, що банк виконав свої договірні зобов'язання за кредитним договором надавши відповідачу кредитні кошти, що також підтверджується випискою з рахунку відповідача (а.с. 10-17, том 1), при цьому відповідач не виконав належним чином зобов'язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошти у визначений кредитним договором строк.
Згідно наданого ПАТ АБ «Укргазбанк» розрахунку заборгованість по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом станом на 25 жовтня 2018 року становить 189 284 грн, який складається з нарахованих та не сплачених процентів за користування кредитом за період з 01 березня 2014 року по 30 квітня 2015 року в сумі 29 810 грн 98 к., та заборгованості за кредитом в сумі 159 473 грн 02 к. (а.с. 9, том 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.
Крім того, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому, відповідно до ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Частиною 6 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», встановлено, що упродовж строку тимчасової окупації особи, які проживають на тимчасово окупованій території або перемістилися з неї, звільняються від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об'єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких іпотечних кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора.
Таким чином, дія Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» впливає на право банку звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, яка утворилася після початку тимчасової окупації території АР Крим, якою є 20 лютого 2014 року.
Відповідно довідки № 1308-5000000115 від 20 грудня 2018 року ОСОБА_3 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа (а.с.68, том 1).
Нерухоме майно, що є об'єктом іпотеки, розташоване в АДРЕСА_3 .
Приймаючи до уваги правовий статус відповідача, як внутрішньо переміщеної особи з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, а також місце знаходження нерухомого майна на території Автономної Республіки Крим, яке з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору передано в іпотеку банку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення відповідачів від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним згідно ч. 6 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку мають бути застосовані норми, щодо відстрочення виконання зобов'язань (мораторій згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ч. 6 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» саме звільняє внутрішньо переміщених осіб від обов'язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, тобто від виконання договірних зобов'язань, упродовж строку тимчасової окупації території, зокрема АР Крим.
Тобто, протягом такої окупації кредитор тимчасово втрачає своє право на звернення з вимогою до суду про стягнення з боржника кредитної заборгованості, яка утворилась в період тимчасової окупації, оскільки несплата позичальником відповідних платежів в обумовлений строк не свідчить про порушення ним зобов'язань за договором.
Згідно ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
З договору іпотеки, посвідченого 22 липня 2013 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. за реєстровим № 1648, вбачається, що предметом його є майнові права на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 45,1 кв.м., тобто на тимчасово окупованій території.
Отже, враховуючи положення ст.190 ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до даних правовідносин ч.6 ст.15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
15 листопада 2022 року від представника ОСОБА_1 - Прокіпчук О.Б. надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в якій просить стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Адвокатом у детальному описі витрат понесених у зв'язку з апеляційним переглядом справи вказано, що загальна вартість витрат на правничу допомогу адвоката становить 4 000 грн. Вищезазначену суму вартості сплачено клієнтом не в повному обсязі в порядку попередньої оплати, що підтверджується квитанцією № 0.0.2721490399.1 від 26 жовтня 2022 року (а.с.47, т.2).
02 грудня 2022 року від представника позивача надійшли заперечення на заяву сторони відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких просить заяву залишити без задоволення.
Посилається на те, що розмір заявленого до відшкодування відповідачем гонорару в розмірі 4 000 грн є завищеним та не співмірним із складністю справи.
Згідно ч.1 ст.133 та п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові - на позивача.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Апеляційний суд вважає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих адвокатом Прокіпчуком О.Б. послуг та подані документи, апеляційний суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності.
Отже, з АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пов'язані з розглядом справи в апеляційній інстанції у розмірі 2 000 грн.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - Футорян Світлани Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року- залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк», (код ЄДРПОУ 23697280, місцезнаходження: м. Київ, вул.Єреванська, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 ),витрати на правничу допомогу пов'язані з розглядом справи в апеляційній інстанції у розмірі 2 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді