03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9137/2022
12 грудня 2022 року м. Київ
Справа № 357/1015/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року, ухвалене у складі судді Бондаренко О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат з утримання нерухомого майна,
встановив:
У січні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування витрат з утримання нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона, відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Кожному з них належить 1/4 частка в цьому нерухомому майні, оскільки на підставі розпорядження начальника КП БМР Служби приватизації державного житлового фонду від 13.10.2011 №1-2-20 ця квартира була ними приватизована. Співвласники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в добровільному порядку приймають участь в утриманні квартири, оплачують свою частину комунальних послуг, а відповідач ОСОБА_1 ухиляється від оплати комунальних витрат.
Вона вже зверталась до суду з аналогічним позовом у 2018 році та рішенням у справі №357/14300/18 від 13.02.2019 Білоцерківський міськрайонний суд стягнув з відповідача на її користь витрати на утримання спільного нерухомого майна включно по жовтень 2018 року. Нові борги відповідача починаються з листопада 2018 по жовтень 2021 включно. За цей період оплату послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» сплачувала вона. Також, постановою Апеляційного суду Київської області від 26.04.2018 було частково задоволено позов ОСОБА_1 та виділено йому в користування кімнату площею 10,6 кв. м. у спільній квартирі.
Окремий особовий рахунок відповідач відкрив тільки в листопаді 2021 року, тому вона була змушена сплачувати комунальні послуги за цей період і за нього також.
Згідно зі ст.360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у спільній частковій власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Отже, оскільки вони всі (позивач, відповідач, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) є співвласниками вказаного вище нерухомого майна, то і витрати на його утримання мають нести спільно, відповідно до розміру частки в спільному майні, тобто в розмірі 1/4 частки. Так, за останні три роки вона сплатила за комунальні послуги КП БМР «Білоцерківтепломережа» - 21807,10 грн., 1/4 частина становить 5451,77 грн. Тому, просила стягнути з відповідача на свою користь витрати по оплаті комунальних послуг у розмірі 5451,77 грн. та судові витрати у справі у розмірі 992,40 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на житлово-комунальні послуги в розмірі 5134,25 грн. та судові витрати у справі в розмірі 934,60 грн., всього 6068,85 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, та стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивач порушувала право відповідача на користування своєю частиною квартири, не допускала до квартири, замінила замки вхідних дверей, не надавала ключі від дверей, тому, суд, відповідно до норм ч.3 ст. 16 ЦК України, може відмовити позивачу у захисті його цивільного права та інтересу у разі порушення цієї норми. Крім того, відповідач в суді першої інстанції поніс витрати на адвокатські послуги, проте подати докази до суду до судових дебатів не мав можливості через відсутність інформації про судові засідання. Ні відповідача, ні його представника про день та час розгляду справи повідомлено не було, а про існування рішення дізналися випадково.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу за подання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 2000 грн.
Вказує, що оскільки в ухвалі суду від 09.03.2022 р. зазначено про відкриття провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами, посилання в апеляційній скарзі на відсутність інформації про судові засідання, про неповідомлення відповідача та його представника про день та час розгляду справи, про непоінформованість про існування самого рішення суду є некоректним і може розцінюватись як недобросовісне користування правами стороною відповідача.
З тексту рішення суду вбачається, що відповідач у своєму відзиві заперечував проти позову та підтвердив, що в цій квартирі він не проживає і не збирається проживати з власної ініціативи і бажає лише продати свою частку, про що свідчить направлений на адресу всіх співвласників цієї квартири письмовий лист від 31.01.2022 р. з пропозицією викупити у нього 1/4 частку за 220875 грн. протягом місяця, в іншому випадку повідомляв, що подарує свою частку іншим особам. Будь-яких доказів про заміну замків вхідних дверей квартири до справи не додав, а забезпечувати його ключами позивач не зобов'язана. Заяви відповідача про те, ніби позивач не допускає його до користування його частиною квартири, не відповідають дійсності.
Крім того, вимоги відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у першій та апеляційній інстанціях в розмірі 6000 гривень та судові витрати є безпідставними необґрунтованими. Ціна позову складала 5452,77 грн., а відповідач просить стягнути 6000 витрат на правничу допомогу, що є не співмірним.
Крім того, в п.7 договору про надання правничої допомоги № 2/ЦС від 31.03.2022 р. встановлено, що розмір та порядок оплати гонорару встановлюються додатком № 1 до договору. В Додатку № 1 від 31.03.2022 р. до договору про надання правничої допомоги зазначено, що правова допомога полягає в представленні інтересів відповідача у судових органах, написання заяв та участі в судових засіданнях першої інстанції. Вартість послуг складатиме 3000 грн. Однак, участь в засіданнях першої інстанції не передбачалась, оскільки справа слухалась без виклику і повідомлення сторін.
Вказує, що відповідач у зв'язку поданням відповідачем безпідставної апеляційної скарги змусив позивача звернутись за правовою допомогою для подання відзиву на апеляційну скаргу. 11.08.2022 р. позивачем було укладено угоду за № 218 про надання правової допомоги адвокатом Дідич П.В., якою передбачено підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 11.05.2022р. по справі № 357/1015/22. Згідно з п.3 вказаного договору позивач сплатила адвокату винагороду в сумі 2000 грн., що підтверджується квитанцією № 321588 від 11.08.2022 року. Тому вважає, що має право на відшкодування цих витрат з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторони у справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 , і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Позивачем за період з листопада 2018 по жовтень 2021 року за послуги централізованого опалення КП БМР «Білоцерківтепломережа», на яку відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується розрахунковим листом абонента (а.с. 10-16), було сплачено 20537,01 грн. та узгоджується з наявними в матеріалах справи виписками з рахунку (а.с. 17-21, 23-30). Щодо сплати за послугу КП БМР «Білоцерківтепломережа» в розмірі 1260,10 грн. за листопад 2018 року (а.с. 15), то суд оцінив її критично, оскільки належних та достовірних доказів про сплату даних послуг в даному розмірі до суду не надано.
Щодо сплати за послугу КП БМР «Білоцерківтепломережа'в розмірі 89,86 грн. за жовтень 2018 року, то рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.02.2019 у справі №357/14300/18, яке набрало законної сили, зокрема, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» у сумі 4843,70 грн. за період з жовтня 2015 року по жовтень 2018 року включно, тому суд не враховував дані витрати.
Суд першої інстанції критично оцінив заперечення відповідача щодо непроживання у спільній квартирі через вчинення перешкод у користуванні своєю частиною нерухомого майна безпосередньо позивачем, шляхом заміни замків вхідних дверей, що викладені ним у відзиві на позовну заяву, адже відповідач - ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , тому зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, навіть якщо він за вказаною адресою фактично не проживає.
Крім того, постановою Апеляційного суду Київської області від 26.04.2018 рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 05.02.2018 у справі №357/14114/17 було скасовано та постановлено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділено в користування ОСОБА_1 кімнату площею 10,6 кв.м., в користування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - кімнати площею 17,3 кв.м. та 17,4 кв.м., місця загального користування - коридор, кухню, вбиральню та ванну кімнату залишено в спільному користуванні сторін, а в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач ОСОБА_3 за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року сплатила грошові кошти за надані житлово - комунальні послуги з централізованого опалення в загальному розмірі 20537 грн. 01 коп., а тому з ОСОБА_1 на її користь підлягають стягненню грошові кошти відповідно до частки у праві власності на майно (1/4 частина), тобто 5134,25 грн., враховуючи, що позивачем доведено факт сплати вказаних кошів.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин у викладеній частині застосовані правильно.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі свідоцтва про право власності № 43710 від 13.10.2011, виданого згідно з розпорядженням начальника Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Служба приватизації державного житлового фонду від 13.10.2011 №1-2-20 (а.с. 8), громадяни: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набули в спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 , по 1/4 частині кожному, що також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (а.с. 9).
З витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади (а.с. 43) вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 4 особи: з 25.02.1997 позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13.09.1983 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09.11.2004 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з 08.04.2008 відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що також підтверджується інформацією про реєстрацію його місця проживання та копії паспорта (а.с. 57).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.02.2019, яке набрало законної сили 31.03.2019 року, у справі №357/14300/18 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат з утримання нерухомого майна задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на утримання спільного нерухомого майна у сумі 7112,02 грн. за період з жовтня 2015 року по жовтень 2018 року (а.с. 44-49).
Позивачем за період з листопада 2018 по жовтень 2021 року за послуги централізованого опалення КП БМР «Білоцерківтепломережа» ( особовий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується розрахунковим листом абонента (а.с. 10-16)) було сплачено 20537,01 грн., що узгоджується з наявними в матеріалах справи виписками з рахунку (а.с. 17-21, 23-30).
Відповідно до ст.ст. 156, 162 ЖК України, власник та члени його сім'ї зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Статтею 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує
Обов'язок на власника житлового приміщення по несенню витрат на утримання будинку та прибудинкової території, сплаті комунальних послуг покладений ст. 322 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 20, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Так, згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
З огляду на викладене, власник майна повинен нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно із ч.1,2 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до п. 12 та 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, що була чинною у період спірних правовідносин, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 , будучи співвласником ј частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , не сплачує кошти за централізоване опалення квартири, при цьому позивач ОСОБА_3 за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року сплатила кошти за вказані послуги на загальну суму 20537 грн. 01 коп., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів відповідно до його частки у праві власності на майно у розмірі 1/4 частини, що становить 5134, 25 грн.
Доводи відповідача про те, що позивач порушувала право відповідача на користування своєю частиною квартири, не допускала до квартири, замінила замки вхідних дверей, не надавала ключі від дверей, колегія суддів відхиляє, оскільки належних, достовірних та допустимих доказів зазначених обставин, які б мали місце у період спірних правовідносин - з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, матеріали справи не містять. Надана відповідачем копія його заяви на адресу начальника Білоцерківського районного управління поліції щодо недопущення позивачем його до квартири складена 26 січня 2022 року, а відповідь на таку заяву - 21 лютого 2022 року ( а.с. 70-71).
Відповідач, будучи співвласником ј частини квартири, в силу вимог статей 319, 322, 360 ЦК України зобов'язаний утримувати своє майно пропорційно своїй частці у праві власності та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження цього майна у строки, встановлені договором або законом.
Витрати на оплату послуг за централізоване опалення квартири є витратами на утримання нерухомого майна та сплачуються власниками квартири незалежно від проживання у ній та від кількості проживаючих, тому наданий відповідачем акт від 21 квітня 2022 року щодо проживання відповідача за іншою адресою правильно не був прийнятий до уваги судом першої інстанції.
У постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 757/29813/17-ц та від 25.06.2020 у справі 520/16591/16-ц, зазначено, що непроживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, так само як і факт відсутності реєстрації особи в квартирі не звільняє її, як власника квартири, від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг.
У постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 592/3181/16-ц зазначено, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги, регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Враховуючи, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна, та оскільки, позивач, як співвласник, виконала свій обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна на загальну суму 20537 грн. 01 коп., то наявні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів за утримання майна ( централізоване опалення квартири) відповідно до їх часток у праві власності на квартиру, а саме за 1/4 частину, адже плата за опалення квартири справляється незалежно від проживання у ній співвласників, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, постановою Апеляційного суду Київської області від 26.04.2018, якою рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 05.02.2018 у справі №357/14114/17 скасовано та постановлено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме: встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділено в користування ОСОБА_1 кімнату площею 10,6 кв.м., в користування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кімнати площею 17,3 кв.м. та 17,4 кв.м., місця загального користування - коридор, кухню, вбиральню та ванну кімнату залишено в спільному користуванні сторін.
Будь-яких належних та допустимих доказів щодо спростування доводів позивача щодо щодо розміру витрачених коштів на утримання спільного майна у силу ст. 81 ЦПК України відповідачем не надано, як і не заперечується факт внесення оплати за вказані комунальні послуги.
Доводи апеляційної скарги щодо стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів відхиляє враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з даним позовом, позивач просила стягнути з відповідача, як співвласника квартири АДРЕСА_1 , витрати по оплаті комунальних послуг за опалення квартири у розмірі 5451,77 грн. та судові витрати у справі у розмірі 992,40 грн., посилаючись на те, що вона, як співвласник ј частини цієї квартири, сплатила грошові кошти за надані житлово-комунальні послуги на загальну суму 20537 грн. 01 коп.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, копію якої відповідач ОСОБА_1 отримав 25.03.2022 року.
02 травня 2022 року відповідач ОСОБА_1 надіслав відзив на позовну заяву, посилаючись на непроживання в квартирі та здійснення перешкод у праві користування її частиною.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на житлово-комунальні послуги в розмірі 5134,25 грн. та судові витрати у справі в розмірі 934,60 грн.
Тобто, оскаржуваним судовим рішенням позовні вимоги позивача задоволено на 95% від розміру, заявленого у позовній заяві, а тому відсутні підстави для стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., а могли бути стягнути витрати лише пропорційно до суми тих вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено, що становить 5% .
Разом з тим, стороною відповідача не було надано до відзиву на позовну заяву договору про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документу, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, детального опису наданих послуг із зазначенням витраченого часу, що унеможливлює перевірку обґрунтованості витрат та їх пропорційність до предмету спору.
Посилання відповідача про неповідомлення про судові засідання є безпідставними, оскільки розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Оскільки апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, то підстави для стягнення витрат на правову допомогу за подання апеляційної скарги також відсутні.
Разом з тим, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу за подання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 2000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 25 серпня 2022 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача. В п. 5 додатків до відзиву позивачем зазначено: опис та квитанція про відправлення відзиву на адресу ОСОБА_1 .
Відповідно до акту №694/0106/22 від 25.08.2022 року, складеного працівниками Київського апеляційного суду, зафіксовано, що до Київського апеляційного суду 25.08.2022 надійшов цінний лист (відправник ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 ). При розкритті та опрацюванні вмісту вищезазначеного листа - відзив на апеляційну скаргу по справі № 22-ц/824/1470/2022 було виявлено відсутність додатку, а саме: квитанція про відправлення відзиву на адресу ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 4 , 5 ст. 178 ЦПК України, копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Однак, в порушення ч. 4 ст. 178 ЦПК України та п. 2 ч. 5 ст. 178 ЦПК України позивачем не додано документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам, у зв'язку чим не надано можливості відповідачу належно реалізувати свої процесуальні права та обов'язки, зокрема, подати заяву щодо співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.