03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6997/2022
12 грудня 2022 року м. Київ
Справа № 753/4605/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України, яка подана представником Тимофєєвою Тетяною Миколаївною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Трусової Т.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в м. Києві, Дарницького районного відділу державної виконавчої служби в м. Києві, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві в розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 07 листопада 2011 року державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві) Хільченком Р. Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу № 2-2098/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 9623,43 грн. До теперішнього часу рішення суду не виконано, стягнення з боржника не проводилось, виконавче провадження під різними приводами зупинялося, виконавчий документ повертався стягувачеві.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06.08.2018 року у справі № 753/9360/18 було визнано незаконною та скасовано постанову заступника начальника ВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Медведєвої О.О. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 03.05.2018 року у виконавчому провадженні № 52270351, зареєстрованому згідно виконавчого листа № 2-2098/11.
Однак, незважаючи на наявність судового рішення у справі № 753/9360/18, яке набрало законної сили, після тривалого зволікання щодо прийняття рішення у відповідності із вимогами Закону України «Про виконавче провадження», головний державний виконавець відділу ДВС Стеценко Н.В. замість відновлення провадження згідно з судовим рішенням, своїм повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання 14.01.2019 року на підставі п.8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» повернув виконавчий лист № 2-2098/11.
Неправомірні дії державного виконавця завдали позивачу моральної шкоди, яка полягає у значних душевних стражданнях, стресах, погіршенні самопочуття та порушенні його прав. Він змушений був витрачати час на стояння у чергах у виконавчій службі та на звернення до суду з метою захисту порушених прав. Упродовж 7 років позивач змушений добиватись виконання рішення суду, яке не виконане до цього часу, тому заподіяна йому моральна шкода оцінена позивачем у 10 000 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, на користь ОСОБА_1 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 52270351.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в дохід держави судовий збір в сумі 908 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не врахував, що він пенсіонер, особа, яка потерпіла від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалід 2 групи. Суд не врахував глибини його фізичних та душевних страждань, значну тривалість ведення виконавчого провадження, очевидну недобросовісність службових осіб виконавчої служби при здійсненні виконавчих дій, не врахував, що з часу оскарження дій державного виконавця (справа №753/9360/18, ухвала Дарницького районного суду від 06.08.2018) відповідач не відновив виконавче провадження № 52270351 відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а у відповідь на його заяву від 15.11.2018 року про прийняття в черговий раз виконавчого листа № 2-2098/11 для подальшого провадження виконавчих дій вдався до маніпуляцій: спочатку з надуманих підстав повідомленням від 14.01.2019 року повернув виконавчий документ без прийняття до виконання і лише після цього 23.01.2019 року виніс постанову про відновлення виконавчого провадження.
26.02.2019 року він надіслав рекомендованим листом виконавчий лист до виконавчої служби, проте відповідач виконавчі дії не здійснює, місцезнаходження виконавчого листа невідоме, отже, рішення суду, що набрало законної сили, фактично вже виконано не буде, а відповідач позбавив можливості реалізації права на отримання власних коштів.
Вказує, що оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судового рішення про стягнення коштів, то наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди. Розмір відшкодування у кожній конкретній справі різниться з огляду на різні фактичні обставини справи та характер правопорушення і визначається судом за сукупністю передбачених законом обставин, які дають підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи при цьому ефективність такого розміру відшкодування. Право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди законодавцем залишено за судом, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено. При цьому, суд не зобов'язаний наводити розрахунків, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а суд повинен наводити в рішенні лише відповідні мотиви. Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, просив урахувати, що у зв'язку із бездіяльністю органів виконавчої служби судове рішення, ухвалене на його користь, не було виконане упродовж 10 років, і вже виконано взагалі не буде.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Державної казначейської служби України - Тимофєєва Т.М. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції при винесенні рішення керувався положеннями статті 1174 ЦК України та статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу». Звертає увагу суду, що судом першої інстанції застосовано норму Закону України «Про державну виконавчу службу», який 05.10.2016 втратив чинність.
Звертає увагу, що позивач знаходився у правовідносинах з Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Саме внаслідок дій державного виконавця відповідача-2 у позивача виникла підстава для звернення до суду для відновлення його порушених прав.
Вказує, що єдиною підставою залучення Казначейства до участі у справі є те, що згідно з Положенням та відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Таким чином, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов'язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Отже, стягнення коштів з Казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.
Зазначає, що позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання (фізичні, душевні або психічні), не досліджено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не підтверджена наявність моральної шкоди, в чому саме вона полягає, що суперечить вимогам законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав доведеним, що неправомірне повернення виконавчого документу стягувачеві ОСОБА_1 без прийняття його до виконання від 14.01.2019 на підставі п.8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» спричинило останньому певних душевних страждань, викликаних неможливістю протягом 7 років отримати суму заборгованості, покладену на ОСОБА_2 відповідно до рішення суду, та зумовило зміни у звичному способі його життя, оскільки він змушений був витрачати час на звернення до органів виконавчої служби та до суду, щоб довести порушення своїх прав.
Разом з тим, обставини, на які спирається позивач - погіршення стану здоров'я у зв'язку з неправомірними діями державного виконавця, не доведені позивачем, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів, що саме ці неправомірні дії державного виконавця спричинили погіршення стану його здоров'я. Відтак, посилання ОСОБА_1 на те, що неправомірні дії державного виконавця негативно вплинули на стан його здоров'я, суд вважав необґрунтованими. Враховуючи наведене та керуючись принципами розумності та справедливості заподіяну позивачу незаконними діями державного виконавця моральну шкоду суд визначив у розмірі 1000 грн.
Оскільки організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності районних управлінь юстиції у м. Києві фінансується з Державного бюджету України, суд дійшов висновку, що відшкодування завданої моральної шкоди слід стягнути з Державної казначейської служби України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки вони зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм процесуального права, враховуючи наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2011 року Дарницьким районним судом м. Києва було видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 квітня 2011 року у справі № 2-2098/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 9623,43 грн.
07 листопада 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Хільченком Р.Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52270351 на підставі виконавчого листа № 2-2098/11.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року у справі № 753/9360/18 встановлено, що 30 березня 2015 року державним виконавцем Хільченко Р.В. винесено постанову №ВП29673017 про повернення виконавчого документа стягувачеві, якою встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником зареєстрована кв. АДРЕСА_1 , згідно з довідкою з Державного реєстру іпотек дана квартира перебуває в іпотеці АКБ «Укрсоцбанк», згідно з відповіддю УДАІ м. Києва за боржником зареєстровані транспортні засоби, а саме SKODA OCTAVIA TOUR 1/8I, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 та FORD SIERRA 2.0 LX, 1988 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 . Постановою державного виконавця від 18 лютого 2014 оголошено в розшук дані транспортні засоби, станом на 30 березня 2015 транспортні засоби не розшукано, згідно з відповіддю ДПС України платник податків з таким податковим номером чи за серією паспорта на обліку в органах ДПС не перебуває, згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України боржник на обліку не перебуває та пенсію не отримує, згідно з відповіддю Адресного бюро м. Києва боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31 грудня 2014 відмовлено в задоволенні подання про примусове проникнення до квартири АДРЕСА_1 , згідно з ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 28.02.2014 та 23 січня 2015 відмовлено в поданні державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у виїзді за межі України, згідно рапорту дільничного інспектора Дарницького РУГУ МВС України боржника не розшукано.
03 травня 2018 року заступником начальника відділу ДВС Медведєвою О.О. також була винесена постанова ВП№52270351 про повернення виконавчого документа стягувачеві.
У вказаній постанові від 03 травня 2018 року зазначено, що транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не виявлений протягом року з дня оголошення розшуку, керуючись п. 7 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» заступник начальника відділу постановив повернути виконавчий лист № 2-2098/11 стягувачу. При цьому, заступником начальника відділу не зазначено, який саме автомобіль (за боржником зареєстровані 2 транспортні засоби, а саме SKODA OCTAVIA TOUR 1/8I, 2007 р.в., днз НОМЕР_1 та FORD SIERRA 2.0 LX, 1988 р.в., днз НОМЕР_2 , які постановою державного виконавця від 18 лютого 2014 оголошені в розшук) не виявлений протягом року з дня оголошення розшуку.
Крім того, відсутня будь-яка інформація щодо іншого автомобіля та будинку АДРЕСА_3 , на який було накладено арешт.
Постановляючи ухвалу 06 серпня 2018 року за скаргою ОСОБА_1 , Дарницький районний суд м. Києва виходив з того, що враховуючи факт, що не розшуканий лише один вищевказаний транспортний засіб з двох наявних у боржника, то відсутні законні підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві.
Вказаною ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року у справі № 753/9360/18 було визнано незаконною та скасовано постанову заступника начальника Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Медведєвої О.О. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 03 травня 2018 року у виконавчому провадженні № 52270351, зареєстрованому згідно виконавчого листа № 2-2098/11.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Однак, всупереч вказаним вимогам закону, замість відновлення виконавчого провадження у зв'язку зі скасуванням постанови від 03 травня 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу, головним державним виконавцем Стеценко Н.В. неправомірно було прийнято постанову від 14 січня 2019 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання у зв'язку з відсутністю квитанції про сплату авансового внеску стягувачем.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилаючись на вище вказані обставини, зазначав, що всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження», головний державний виконавець ВДВС Стеценко Н.В. замість відновлення провадження згідно з судовим рішенням, своїм повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання 14 січня 2019 року на підставі п.8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» повернув позивачу виконавчий лист № 2-2098/11. Вказував, що бездіяльність державного виконавця щодо виконання рішення суду у справі № 2-2098/11 носить системний характер, що порушує його право, як стягувача, на належне та своєчасне виконання судового рішення. Безпідставні зупинення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу завдають йому, пенсіонеру, людині з інвалідністю моральної шкоди, яка полягає в тому, що протягом 7 років він змушений добиватись виконання рішення суду, при цьому отримує нервові стреси, погіршується його самопочуття, він змушений додатково витрачати свій час, звертатись до суду, змінювати усталений спосіб свого життя, тощо. Розмір моральних збитків оцінює в 10000 грн.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Встановивши наявність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, завданої позивачу, оскільки внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що полягає в безпідставному поверненні виконавчого документа стягувачу та стало причиною тривалого (протягом 7 років на момент повернення виконавчого листа) невиконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 квітня 2011 року у справі № 2-2098/11, є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем доведено, що неправомірне повернення виконавчого документу позивачу без прийняття його до виконання від 14 січня 2019 року на підставі п.8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», спричинило останньому певних душевних страждань, викликаних неможливістю протягом 7 років отримати суму заборгованості покладену на ОСОБА_2 на підставі рішення суду, та зумовило зміни у звичному способі його життя, оскільки він змушений був витрачати час на звернення до органів виконавчої служби та до суду, щоб довести порушення своїх прав.
Установивши, що судовим рішенням від 08.08.2018 року встановлено неправомірність постанови державного виконавця в процесі виконання судового рішення про стягнення коштів, після чого державним виконавцем знову прийнято неправомірну постанову від 14.01.2019 року, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди.
Встановивши фактичні обставини справи, визначивши характер правопорушення та врахувавши вимоги розумності і справедливості, суд першої інстанції цілком правомірно визначив розмір відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 1000 грн., оскільки заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 10 000 грн. є завищеним, не відповідає характеру правопорушення та вимогам розумності та справедливості, а також не є виваженим і визначений суб'єктивно позивачем.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо неврахування судом першої інстанції його віку та стану здоров'я, глибини його фізичних та душевних страждань, значну тривалість ведення виконавчого провадження та тривале невиконання рішення суду, колегія суддів відхиляє , оскільки визначений судом розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини державного виконавця у завданні моральної шкоди.
При цьому, заподіяння позивачу моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 10000 грн., є завищеним, адже ним не доведено, що така неправомірна бездіяльність державних виконавців спричинила погіршення стану його здоров'я.
Отже, враховуючи характер та тривалість порушення, його наслідки, обсяг зусиль, які позивач доклав для захисту свого права, наявність та глибину моральних страждань, нервових переживань, а також з огляду на засади розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що визначений судом розмір відшкодування є ефективним засобом для відповідача, який стимулюватиме його на недопущення в подальшому подібних правопорушень.
За викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає належних та достатніх правових підстав для визначення більшого розміру відшкодування позивачу моральної шкоди.
Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та спростовуються встановленими судом обставинами, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Разом з тим, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 , відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у вказаній справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
Таким чином, Державна казначейська служба України залучена до участі у цій справі не як заподіювач шкоди, а як орган, який відповідно до законодавства здійснює списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу суду.
Однак, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та зробив помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку, а тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції належить змінити.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України щодо недоведеності позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи встановлено, що внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 квітня 2011 року у справі № 2-2098/11 на час звернення позивача з даним позовом не виконано, що є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду саме внаслідок бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби та прийняття неправомірних постанов свідчить про завдання позивачу моральних втрат, душевних страждань, переживань, нервових стресів, порушення його нормальних життєвих зв'язків, докладення додаткових зусиль для організації свого життя.
Неможливість позивача домогтися виконання рішень суду протягом розумного строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном, що є порушенням вимог § 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1, що спричинило йому моральної шкоди, оскільки недотримання посадовими особами органів державної виконавчої служби своїх обов'язків вживати усіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, після того, як особа, пройшовши через судовий процес, домоглася успіху, неминуче викликатиме у неї почуття розпачу та неспокою.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що Казначейство не порушувало жодних прав та інтересів позивача, не спростовують висновків суду, оскільки Державна казначейська служба України є органом, який здійснює виплату коштів з державного бюджету та саме на нього покладено обов'язок виконувати рішення про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування Державою моральної шкоди позивачу, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги Державної казначейської служби України та зміни резолютивної частини рішення суду щодо порядку стягнення моральної шкоди: не з Державної казначейської служби України, а з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, яка подана представником Тимофєєвою Тетяною Миколаївною, - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року в частині порядку стягнення моральної шкоди - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) гривень на відшкодування моральної шкоди.»
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.