03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9264/2022
12 грудня 2022 року м. Київ
Справа № 371/483/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року, постановлену у складі судді Кириленко М.О.,
у справі за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, реєстратора Бучанської районної державної адміністрації Макаренка Володимира Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення,
встановив:
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року позовну заяву Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, реєстратора Бучанської районної державної адміністрації Макаренка Володимира Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення - повернуто позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою, Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Вказує, що суд, не вирішивши питання щодо надання прокурору строку на усунення недоліків позовної заяви, одразу її повернув, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 185 ЦПК України. Разом з тим, дана позовна заява взагалі не містить недоліків. Позовну заяву підписано належною посадовою особою - заступником керівника Київської обласної прокуратури відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про прокуратуру». Дані про призначення на посаду прокурора у відкритому доступі, а тому суд мав можливість перевірити повноваження прокурора.
Також, висновки суду щодо порушення вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині встановлення причин невжиття Ржищівською міською радою самостійних заходів щодо захисту інтересів держави не відповідають дійсності. Київською обласною прокуратурою відповідно до вимог чинного законодавства надано Ржищівській міській раді розумний строк для вжиття самостійних заходів щодо захисту порушених інтересів держави, однак останньою таких заходів не вжито. Тобто, після отримання повідомлення прокурора, суб'єкт владних повноважень - позивач у страві самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що є підтвердженням його бездіяльності. Вказане кореспондується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V (перегляд судових рішень) ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Повертаючи позовну заяву на підставі п. 1 ч.4 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції посилався на те, що до позовної заяви не додано підтвердження повноважень Заступника керівника Київської обласної прокуратури Ігоря Грабець представляти в суді інтереси Київської обласної прокуратури, зокрема звертатися із вказаним позовом. Також відсутнє обґрунтування подання позову позивачем - Заступником керівника Київської обласної прокуратури, а не позивачем Київською обласною прокуратурою. Крім того, до позову не додано належних, достатніх та допустимих доказів того, що позивач уповноважений діяти в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради Київської області. Отже, позивач - Заступник керівника Київської обласної прокуратури не підтвердив та не обґрунтував свої повноваження представляти інтереси Ржищівської міської ради Київської області про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення, чим не дотримав вимоги ч.7 ст.177, ч.5 ст.175 ЦПК України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, системне тлумачення положень ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України і ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави .
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів ст. ст. 56, 185 ЦПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 910/6144/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 наведено правові висновки, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
У п. 43 та 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 червня 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради Київської області звернувся із позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Реєстратора Бучанської районної державної адміністрації Макаренка В.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення.
В позовній заяві наведено обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстави для представництва прокурором в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави, адже Ржищівська міська рада неналежно виконує надані законом повноваження.
До позовної заяви заступник керівника Київської обласної прокуратури долучив копію листа, адресованого Ржищівській міській раді від 04 травня 2021 року, яким міську раду повідомлено про виявлені прокуратурою порушення вимог чинного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки відповідачу у приватну власність за рахунок земель регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та запитано про вжиті міською радою заходи щодо захисту порушених інтересів держави, а в разі неможливості їх вжиття - повідомити про це обласну прокуратуру для вжиття останнім відповідних заходів реагування в порядку, визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Листом від 17 травня 2022 року №02-02-09/840 Ржищівська міська рада повідомила прокуратуру про неможливість встановлення достовірного місцезнаходження спірної земельної ділянки та просила вжити заходів представницького характеру щодо повернення земельної ділянки в комунальну власність.
За таких обставин Київською обласною прокуратурою було дотримано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме повідомлено Ржищівську міську раду про те, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що діями відповідача щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку було порушено інтереси територіальної громади м. Ржищів та необхідно їх захистити.
З долучених до позовної заяви доказів вбачається, що Ржищівська міська рада захист інтересів держави не здійснила, натомість просила прокуратуру вжити заходи цивільно-правового характеру в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради, пред'явивши відповідний позов.
Отже, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор у повному обсязі виконав вимоги зазначених вище норм матеріального і процесуального права.
Крім того, висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи документів, які б підтверджували повноваження Заступника керівника Київської обласної прокуратури на представництво інтересів у суді, є помилковим, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Згідно до ч.ч. 4,5 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури. Органи прокуратури оприлюднюють видані ними нормативно-правові акти з питань організації та діяльності прокуратури України в порядку, встановленому законом.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі №910/10890/19 зазначено, що відповідно до частин 4 та 5 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.
Відповідно до даних офіційного веб-сайту Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. призначений на посаду заступника керівника Київської обласної прокуратури з жовтня 2020 року. Отже, заступник керівника Київської обласної прокуратури має повноваження діяти в інтересах держави в суді.
Таким чином, відсутня необхідність надання додаткових доказів належності посадової особи до системи органів прокуратури, за умови наявності відповідних даних на офіційних веб-сайтах органів прокуратури, що відповідно вказує на їх загальнодоступний характер.
З огляду на викладене, прокурором були зазначені обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави в суді, що є достатнім для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Суд першої інстанції вищевказаних обставин та положень закону не врахував, даних з офіційного веб-сайту Київської обласної прокуратури не перевірив та постановив необґрунтовану ухвалу про повернення позовної заяви позивачу на підставі п. 1 ч.4 ст.185 ЦПК України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для повернення позовної заяви, оскільки заступником керівника Київської обласної прокуратури доведено підстави для представництва ним інтересів держави в суді.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374 - 379, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року - задовольнити.
Ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 27 червня 2022 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.