Апеляційне провадження № 33/824/3549/2022
Справа 758/8838/22 Головуючий в суді І інстанції Ікорська Є.С.
Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.
Іменем України
12 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді Кашперської Т.Ц., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 рокуна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір у сумі 496,20 грн. на користь держави.
ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він, 17 вересня 2022 року о 12 годині 20 хвилин в м. Києві по вул. Осиповського керував транспортним засобом HondaGiornoд.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: блідість шкіри, млява мова, тремтіння пальців рук, водію було запропоновано пройти огляд у встановленому законом порядку у лікаря-нарколога, на що він відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 указано на те, що постанова прийнята з порушенням матеріального і процесуального права, неповним встановленням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, є немотивованою та необґрунтованою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказував на те, що винесенні постанови судом не врахована правова позиція Верховного Суду в постановах від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, від 27 лютого 2018 року в справі № 813/2451/17, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення і воно має бути підтверджене належними доказами. Однак, обставини керування транспортним засобом 17 вересня 2022 року ОСОБА_1 та належна фіксація складення працівником поліції відповідного протоколу з дотриманням вимог чинного законодавства, що утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не доведена наданими доказами поза розумним сумнівом.
Судом залишено без уваги його доводи про відсутність фіксації зупинки транспортного засобу співробітниками поліції, відсутнє документування порушення ПДР і як наслідок його законне зупинення за таке порушення. У своєму рішенні від 15 березня 2019 року Верховний Суд у справі № 686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено факту порушення водієм ПДР, то вимоги до водія про пред'явлення документів на право керування є неправомірними, а співробітники поліції можуть зупиняти автомобіль, лише коли є факт правопорушення.
Зазначав, що судом не врахована правова позиція Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року в справі № 177/525/17, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів, і аналогічні висновки Верховного Суду, викладені в інших справах, не обґрунтував відступлення від зазначених правових позицій, які ОСОБА_1 просив застосувати при розгляді даної справи.
Вказував, що з дослідженого в судовому засіданні відеозапису вбачається, що на ньому відсутній запис руху транспортного засобу Honda взагалі та під керуванням ОСОБА_1 зокрема. Не містить вказаний доказ і запису зупинки працівниками поліції вказаного транспортного засобу. Отже, суд не вчинив необхідних дій, направлених на встановлення фактичних обставин справи, а саме щодо керування транспортним засобом ОСОБА_1 в той день та час. Посилався на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2019 року в справі № 404/4467/16-а, про те, що саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна. Таким чином, обставина керування транспортним засобом 17 вересня 2022 року ОСОБА_1 , що утворює склад правопорушення ч. 1 ст. 130 КУпАП, не доведена наданими доказами поза розумним сумнівом.
Наголошував, що позбавлення права керування транспортним засобом можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за ст. 130 КУпАП, і що суд не вправі застосовувати його тоді, коли винна особа вже позбавлена цього права або взагалі його не мала. Посвідчення водія він не отримував.
Вказував, що судом не застосовано положення ч. 5 ст. 266 КУпАП, якою передбачено, що огляд на стан наркотичного сп'яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним, враховуючи, що після складання інспектором поліції відповідного протоколу на ОСОБА_1 останній не був відсторонений від керування транспортним засобом, що є порушенням ч. 1 ст. 266 КУпАП, і в протоколі про адміністративне правопорушення інформація про це відсутня. Матеріали справи не містять розписки про відсторонення ОСОБА_1 від керування та про передачу транспортного засобу на зберігання іншій особі.
Вказував, що висновок суду про відсторонення ОСОБА_1 від керування усним попередженням поліцейського не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Зазначав, що в порушення ч. 4 ст. 256 КУпАП при спілкуванні з поліцейськими та складанні протоколу йому не було роз'яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП та положення ст. 63 Конституції України. Суд не взяв до уваги його свідчення на підтвердження власної невинуватості, надані без ознайомлення його з правами, і не застосував принцип презумпції невинуватості.
Зазначав, що судом при встановленні обставин направлення ОСОБА_1 для огляду на стан наркотичного сп'яніння не застосовано положення ч. 5, 6 ст. 266 КУпАП та п.п. 2, 8 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та не мотивовано відхилення доводів ОСОБА_1 , що про ознаки стану наркотичного сп'яніння, визначені в п. 4 цієї Інструкції, поліцейські йому не повідомляли. Перед тим, як поліцейський запропонував ОСОБА_1 їхати з ним до лікаря-нарколога, про жодні ознаки наркотичного сп'яніння поліцейський не вказав, відповідне направлення не склав і з його змістом ОСОБА_1 не ознайомив.
Крім того, в порушення п. 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, протокол складено без присутності двох свідків.
Вказував, що суд визнав належним і допустимим доказом відеозапис № 472720 від 17 вересня 2022 року, однак не врахував висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року в справі № 216/5226/16-а, згідно якого, якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі. Також в постанові не наведено мотивів незастосування п. 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України 18 грудня 2018 року № 1026, яким передбачено, що відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. На відеозаписі зафіксовано, як о 12:34:40 працівник поліції пропонує: «можеш поїхати з нами, а можеш відмовить», але у зв'язку з чим саме працівник поліції пропонує проїхати та наслідки такої відмови з відеофіксації незрозуміло.
Наголошував, що судом не враховано покладення на поліцейського обов'язку роз'яснення порядку проходження огляду на стан сп'яніння, а також наслідки його проходження, при цьому вказане повинно бути зафіксоване на відео та додано в якості доказу до протоколу про адміністративне правопорушення.
На підставі вищевикладеного просив постанову Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року скасувати та провадження в справі закрити в зв'язку у відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з?явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, в тому числі шляхом направлення судової повістки-повідомлення на електронну пошту, зазначену ним в апеляційній скарзі, а також засобами телефонного зв'язку, про що складено телефонограму від 28 листопада 2022 року.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
В зв'язку з вищевикладеним апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 , яким подано апеляційну скаргу.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за ст. 130 КУпАП настає виключно за керування транспортними засобами особами, які перебувають в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Висновки судді місцевого суду про доведеність факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння стверджуються зібраними у справі доказами, а саме:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 069354 від 17 вересня 2022 року в частині часу і місця вчинення адміністративного правопорушення, даних про особу, яка його вчинила, ідентифікаційних ознак транспортного засобу, яким особа керувала;
відеозаписом події, зробленим за допомогою нагрудної камери поліцейського.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в установленому законом порядку і така відмова зафіксована поліцейським на відеокамеру.
Переглянутий відеозапис події, зроблений за допомогою нагрудної камери поліцейського, який є об'єктивним доказом у справі, незалежним від суб'єктивного сприйняття будь-якої особи, дає підстави стверджувати про те, що ОСОБА_1 , дійсно відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, ця відмова є зрозумілою і категоричною, що не передбачає двозначного трактування.
Дослідивши вказані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, наявності підстав для притягнення його до відповідальності та на законних підставах наклав на нього стягнення, належним чином мотивувавши своє рішення.
Апеляційна скарга не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом рішення.
За змістом ст. 266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі - Порядок № 1103) та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція № 1452/735), щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП у формі відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення у поліцейського виникають після встановлення факту керування певною особою транспортним засобом, виявлення у неї ознак наркотичного сп'яніння, висунення поліцейським пропозиції про проходження огляду на стан сп'яніння та відмови особи від проходження такого огляду, яка повинна бути висловлена у формі, яка не передбачає двозначного трактування цієї відмови чи викликати сумніви у її дійсності. Лише після висловлення такої відмови адміністративне правопорушення вважається вчиненим і породжує у поліцейського обов'язок скласти протокол про адміністративне правопорушення.
Дотримання поліцейськими зазначеної процесуальної процедури судом першої інстанції перевірено.
Апеляційний суд критично оцінює доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 взагалі керував транспортним засобом, оскільки такі обставини підтверджуються оцінкою наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, з огляду на те, що із контексту розмови з поліцейськимина відеозаписіОСОБА_1 ці обставини не заперечувались, ОСОБА_1 визнав, що керував транспортним засобом без засобів індивідуального захисту (без шолому) і був зупинений працівниками поліції. Тобто сам ОСОБА_1 під відеозапис повідомив, що дійсно керував транспортним засобом HondaGiornoд.н.з. НОМЕР_1 , що було правомірно враховано судом першої інстанції.
Крім того, протокол про адміністративне правопорушення ААД № 069354 від 17 вересня 2022 року не містять заперечень ОСОБА_1 щодо обставин керування ним транспортним засобом.
Таким чином, з наявної у справі сукупності доказів вбачається, що ОСОБА_1 , як особа, яка керувала транспортним засобом та у якої працівниками поліції були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, а саме блідість шкіри, млява мова, тремтіння пальців рук, відмовився на вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд з метою встановлення стану сп'яніння, і вказані обставини свідчать про порушення ОСОБА_1 п. 2.5 ПДР України, за що й передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В протоколі зазначено і посвідчено підписом ОСОБА_1 про роз'яснення йому прав та обов'язків, передбачених ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, відтак апеляційний суд не може прийняти доводів апеляційної скарги, що оскільки йому не роз'яснювалося право не свідчити проти себе, то не можна визнати як належний доказ його усні покази на підтвердження власної винуватості, а саме, що він керував транспортним засобом без шолому.
При цьому невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушень суд вважає спробою уникнення від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що обставини щодо керування транспортним засобом 17 вересня 2022 року ОСОБА_1 та належна фіксація складення працівником поліції відповідного протоколу з дотриманням вимог чинного законодавства, що утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не доведені наданими доказами поза розумним сумнівом.
Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постанові від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, від 27 лютого 2018 року в справі № 813/2451/17, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, від 15 березня 2019 року в справі № 686/11314/17, що співробітники поліції можуть зупиняти автомобіль, лише коли є факт правопорушення, в постанові від 08 липня 2020 року в справі № 177/525/17, що сам факт визнання особою вини в порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів, не є релевантними до обставин даної справи, оскільки встановлені в них фактичні обставини є відмінними, та не можуть бути прийняті апеляційним судом.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд не вправі був позбавляти його права керування транспортними засобами, з посиланням на те, що посвідчення водія ОСОБА_1 не отримував. Апеляційний суд враховує, що на відеозаписі ОСОБА_1 повідомляє поліцейським, що на нього вже накладалося судом таке адміністративне стягнення.
Посилання скаржника на те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом в передбаченому законом порядку, а відсторонення його від керування в усній формі не узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 266 КУпАП, п. 1 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 10 листопада 2015 року № 1408/27853, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки не впливає на доведеність його вини у відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, і відсутність письмових відомостей в матеріалах справи про відсторонення ОСОБА_1 від керування жодним чином не впливає на законність прийнятого судом рішення.
Апеляційний суд не може погодитись також із необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що поліцейськими не було озвучено ОСОБА_1 будь-яких ознак наркотичного сп'яніння, не роз'яснено порядок проходження огляду на стан сп'яніння та наслідки його проходження, з огляду на те, що обов'язку поліцейських щодо повідомлення працівниками поліції водієві про виявлені у нього ознаки сп'яніння, а також конкретної процедури виявлення таких ознак, обов'язку роз'яснення порядкупроходження огляду на стан сп'яніння та наслідків його проходження не встановлено ст. 266 КУпАП та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.
Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи і направлення водія на огляд ґрунтуються на помилковому тлумаченні вимог закону, оскільки направлення водія на огляд складається лише у разі проведення таких оглядів, тобто у випадку погодження водія на проходження такого огляду. При цьому, у випадку відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння, потреби в оформленні акту огляду та направлення немає.
Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про обов'язок поліцейського в присутності двох свідків скласти протокол про адміністративне правопорушення у разі відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, зазначивши ознаки сп'яніння і дії водія транспортного засобу щодо ухилення пройти огляд.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» № 1231-IX від 16 лютого 2021 року, який набув чинності 17 березня 2013 року, ч. 2 ст. 266 КУпАП викладена саме в тій редакції, що зазначена вище, за змістом якої під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Частиною 3 прикінцевих положень зазначеного закону встановлено обов'язок Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Оскільки п. 4, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року, передбачають обов'язкове залучення свідків під час огляду особи на стан сп'яніння, апеляційний суд вважає, що зазначені норми положення не відповідають чинній редакції ч. 2 ст. 266 КУпАП.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
У даному випадку застосування підлягає саме ч. 2 ст. 266 КУпАП в чинній редакції, а також положення порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року, в частині, що не суперечать їй.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що положення ч. 2 ст. 266 КУпАП, відповідно до якої під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків, стосується також і випадків, коли під час спроби поліцейського провести огляд водія на місці зупинки транспортного засобу, останній відмовляється від такого огляду та висловлює свою незгоду не тільки проходити огляд на місці, а й незгоду проїхати до медичного закладу для огляду взагалі.
Відтак, зазначена відмова може бути зафіксована у відповідності до вимог зазначеної статті за допомогою відеозапису без необхідності залучення свідків, на що обґрунтовано вказав в постанові суд першої інстанції.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості відеозапису як доказу на підтвердження вини ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із наступного.
Так, у пункті 5 Розділу ІІ, пункті 1 Розділу VII Інструкції з застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, зазначено, що включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняються: 1) самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носіїв, зміна їх системної дати та часу; 2) примусове виключення відеореєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб; 3) перешкоджання здійсненню фото- і кінозйомки, відеозапису; 4) використання носіїв відеозапису у випадках, не пов'язаних із здійсненням ними повноважень поліції; 5) копіювання, передання інформації з відповідних носіїв стороннім особам. Поліцейський забезпечує належне виконання вимог цієї Інструкції.
Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що камера працювала не безперервно. Разом з тим, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення ААД № 069354 від 17 вересня 2022 року, а саме відмова ОСОБА_1 від проходження огляду безперервно зафіксована на відеозаписі, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 266 КУпАП.
Виходячи із вищевикладеного, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, невмотивованість та необґрунтованість постанови не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, не впливають на законність постанови та не спростовують порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України за наявності у справі вищевказаних доказів, які повністю підтверджують обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, щоб особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Наявні у справі докази жодних підстав для сумнівів у винуватості ОСОБА_1 не викликають.
При цьому апеляційний суд враховує рішення по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, в якому Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У відповідності до ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
За змістом ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Зазначені вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами були дотримані у повній мірі.
Апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга не містить доводів щодо міри відповідальності, призначеної судом першої інстанції, та щодо обставин, які могли бути не враховані судом при накладенні стягнення.
Наведене вказує на необґрунтованість поданої апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Отже, розглядаючи матеріали справи, суд першої інстанції дослідив належним чином зібрані докази по справі, а також з'ясував всі обставини у справі, тобто дотримався вимог ст. 251, 280 КУпАП.
Висновки, які викладені в постанові суду, відповідають матеріалам справи і фактичним обставинам події, при винесення постанови суддею було вжито заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи.
За таких обставин постанова судді Подільського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв'язку із чим суд залишає цю постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Кашперська Т.Ц.