справа № 761/36545/20 головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.
провадження № 22-ц/824/6386/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
07 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова Олена Валеріївна, про визнання електронних торгів недійсними та застосування наслідків нікчемного правочину,-
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсними електронні торги за лотом № 443995 на сайті ДП «СЕТАМ» https://setam.net.ua/auetion/444172, відповідно до Протоколу електронних торгів № 507402 від 19 жовтня 2020 року та Акта про реалізацію предмета іпотеки від 28 жовтня 2020 року щодо відчуження нерухомого житлового майна (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 ; застосувати наслідки нікчемного правочину з відчуження нерухомого житлового майна (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, серія та номер: 3404, виданий 30 жовтня 2020 року, видавник: Сєрова О.В. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; винесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54869831 від 30 жовтня 2020 року 12:47:38, приватний нотаріус Сєрова О.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 жовтня 2007 року позивач отримала кредит у резидента України в іноземній валюті (долари США) та передала в забезпечення зобов'язань за кредитним договором в іпотеку кредитору, належну позивачу квартиру, в якій проживала. В подальшому права кредитора за кредитним договором та права іпотекодержателя за договором іпотеки перейшли до стягувача. 14 листопада 2007 року Шевченківським районним судом міста Києва прийнято рішення у справі № 761/23565/15-ц про стягнення з позивача на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 218-Ф/07 від 02 жовтня 2007 року, станом на 10 червня 2015 року, в сумі 79502,60 долари США. На виконання рішення суду приватним виконавцем, передана позивачем в іпотеку квартира, була виставлена на електронні торги, переможцем яких визначено ОСОБА_3 30 жовтня 2020 року відбулося переоформлення права власності на зазначене майно. Таким чином, позивача було позбавлено права власності на її квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що з 08 жовтня 2020 року звернення стягнення на її квартиру для погашення зобов'язань за кредитом отриманим в іноземній валюті, зокрема, проведення вказаних торгів для реалізації арештованої квартири позивача є незаконним, з огляду на наступне. Квартира позивача за адресою АДРЕСА_1 повністю відповідає зазначеним в Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ознакам, а саме: є нерухоме житлове майно, що виступає як забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитом, який наданий українським банком ПАТ АБ «Укргазбанк» в іноземній валюті; квартира позивача за адресою: АДРЕСА_1 , є місцем постійного проживання позивача; у власності позивача немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа квартири становить 46,3 кв.м. Внаслідок зазначеного, вважає, що правочин щодо квартири позивача, який було укладено за актом про реалізацію предмета іпотеки від 28 жовтня 2020 року та свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, серія та номер: 3404, виданий 30 жовтня 2020 року, прямо порушує вимоги п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Таким чином, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не використовує квартиру за адресою АДРЕСА_1 , як місце постійного проживання не відповідає обставинам справи. Разом з позовною заявою, позивач надала до суду витяг з Єдиного державного демографічного реєстру №8037-1705683-2018, згідно якого зареєстрованим місцем проживання позивача є саме АДРЕСА_1 . Отже, відповідно до практики Верховного Суду, викладеної в постанові від 11 травня 2022 року у справі №520/17221/18, у разі реєстрації місця проживання особи діє презумпція дійсності такого місця проживання, що фактично презюмує проживання особи саме за зареєстрованим її місцем проживання. Позивач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано положення п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Правочин щодо квартири позивача, який було укладено актом про реалізацію предмета іпотеки від 28 жовтня 2020 року та свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, прямо порушує вимоги п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зазначений правочин призвів до незаконного позбавлення позивача права власності на квартиру всупереч прямих вказівок закону, який забороняв таке відчуження, що є порушенням встановленого державою публічного порядку щодо непорушності права власності, прямим порушенням конституційного права позивача на власність. Позивач посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6-1528цс15, Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі №910/24075/16, від 02 липня 2020 року справі №910/4932/19.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не погоджується з доводами та міркуваннями апеляційної скарги та вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним, обґрунтованим та повною мірою відповідає завданню цивільного судочинства. Факт реєстрації позивача у спірній квартирі не може беззаперечно свідчити про те, що це житло використовується позивачем, як місце постійного проживання. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №127/19638/20. Відповідач зазначає, що нерухоме майно не використовується як місце постійного проживання боржника, про що свідчить договір оренди вказаної квартири. Із вказаного договору оренди від 26 квітня 2020 року чітко вбачається, що спільне проживання орендарів та позивача не передбачено, що спростовує міркування позивача про відсутність доказів не проживання останньої в квартирі. Приписами ч. 1 ст. 822 ЦК України спростовуються також міркування позивача про неможливість пролонгації орендних відносин, адже після спливу строку оренди сторони можуть укласти договір на новий строк, при цьому переважне право на укладення нового договору оренди має саме орендар. Передача наявного житла в оренду явно свідчить про наявність іншого місця проживання та втрату інтересу до квартири, як до основного місця проживання. Позивач, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України не надає жодних доказів постійного проживання у спірній квартирі та посилається лише на факт реєстрації її місця проживання.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 02 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК», правонаступником якого є ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» укладено кредитний договір №218-Ф/07, згідно якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 115 000 доларів США, строком з 02 жовтня 2007 року по 02 жовтня 2019 року.
02 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК», укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Морозовою C.B. за реєстровим № кдз-5003 відповідно до умов якого ОСОБА_1 в забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 .
13 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК», укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Морозовою C.B. за реєстровим № 12105, відповідно до якого, сторони домовились п. 1.1. договору іпотеки викласти у такій редакції: «Дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з договору № 218-Ф/07 від 02 жовтня 2007 року».
14 листопада 2017 року Шевченківським районним судом міста Києва прийнято рішення у справі №761/23565/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 218-Ф/07 від 02 жовтня 2007 року, станом на 10 червня 2015 року, в сумі 79 502,60 долари США.
На виконання судового рішення, на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Корольовим М.А. 23 липня 2020 року було відкрито ВП № 62649021 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 79 502,60 доларів США та основної винагороди приватного виконавця в розмірі 7 950 доларів США.
23 липня 2020 року виконавець виніс постанову про арешт майна ОСОБА_1 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Актом 26 серпня 2020 року приватного виконавця, встановлено, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , мешкають орендарі на підставі договору оренди квартири від 26 квітня 2020 та акта здачі квартири від 26 квітня 2020 року. ОСОБА_1 за даною адресою не проживає, відсутня.
26 серпня 2020 року виконавець виніс постанову про опис та арешт майна ОСОБА_1 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
03 вересня 2020 року виконавець виніс постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності для оцінки майна ОСОБА_1 - квартири за адресою АДРЕСА_1 .
16 вересня 2020 року виконавцем отримано висновок про вартість зазначеного майна та звіт про оцінку майна від 03 вересня 2020 року.
18 вересня 2020 року зазначена вище квартира відповідно до процедури передбаченої наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна» була виставлена на електронні торги.
19 жовтня 2020 року відбулися електронні торги щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті яких, відповідно до протоколу електронних торгів №507402 від 19 жовтня 2020 року було визначено переможця торгів - ОСОБА_3
28 жовтня 2020 року на зазначене майно було оформлено Акт про реалізацію предмета іпотеки, який є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно.
30 жовтня 2020 року відбулося переоформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О.В., про що нею було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, серія та номер: 3404, виданий 30 жовтня 2020 року.
Про вибуття квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з права власності ОСОБА_1 свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 листопада 2020 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із усталеною практикою Верховного суду, для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (постанови Верховного суду від 12 вересня 2018 року у справі №336/198/16-ц (провадження №61-1185св18) та від 24 вересня 2020 року у справі №372/3161/18 (провадження №61-86св20).
Отже, проведення прилюдних торгів з порушенням є підставою для визнання цих торгів недійсними лише за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Зазначений Закон унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.
Зі змісту статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» убачається, що необхідною умовою застосування цього Закону є, зокрема, те що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов'язковою умовою є встановлення сукупності обставин, а саме: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці; у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові №522/10410/17 від 24 червня 2021 року.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначає, що іншого житла, крім квартири, яку вона передала в іпотеку для забезпечення валютного кредиту, вона не має, в квартирі вона зареєстрована та використовує її як постійне місце проживання, загальна площа квартири складає 46, 3 кв.м., що менше ніж 120 кв.м., тому внаслідок запровадження мораторію, на неї не може бути звернуто примусове стягнення.
Однак, твердження позивача про те, що спірне нерухоме житлове приміщення використовується нею як місце постійного проживання, належними і допустимими доказами не доведено.
В матеріалах справи наявний акт державного виконавця від 26 серпня 2020 року, складений при виході виконавця за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно даного акту встановлено, що за вказаною адресою мешкають орендарі на підставі договору оренди квартири від 26 квітня 2020 року та акта здачі квартири від 26 квітня 2020 року. ОСОБА_1 за даною адресою не проживає, відсутня.
У відповідності до наданих суду квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг від 12 серпня 2020 року та від 08 жовтня 2020 року позивач здійснювала їх оплату з м. Львів (Т. 3, а.с. 102-103).
Вказані докази спростовують твердження позивача про те, що квартира по АДРЕСА_1 використовується нею як місце постійного його проживання.
Доводи позивача про те, що договір оренди укладено лише на 6 місяців, з 26 квітня 2020 року по 25 червня 2020 року без можливості подальшої пролонгації є не обґрунтованими, оскільки не спростовують підтвердженого факту невикористання позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , як місця свого постійного проживання.
Факт реєстрації позивача у квартирі по АДРЕСА_1 , не є доказом того, що спірне житлове приміщення використовується нею як місце постійного проживання, при цьому будь-яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини позивачем не надано.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №127/19638/20.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2022 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.