Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9708/2022
06 грудня 2022року місто Київ
справа №754/3146/21
Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння, -
В лютому 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., зареєстрований в реєстрі за №257;
витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог посилалася на те, що їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №048121 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Вказувала, що державний акт був виданий на її дівоче прізвище - ОСОБА_3 , яке в подальшому у 2008 році було змінено на підставі свідоцтва про реєстрацію шлюбу на ОСОБА_3 , що призвело за собою зміну паспорта в 2008 році.
Зазначала, що 27серпня 2008 року відбулася державна реєстрація вищевказаної земельної ділянки Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради.
Позивач посилалася на те, що 27 січня 2021 року неюбуло отримано акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, виготовлений за результатами виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками. Відповідно до даного акту їй стала відома інформація, що власником вищевказаної ділянки є ОСОБА_1 .
Вказувала, що із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0006312112021 від 29 січня 2021 року та Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27 січня 2021 року, їй стало відомо, що право власності на вказану земельну ділянку станом на 16 жовтня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 жовтня 2020 року №1524, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю.
Зазначала, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2021 року їй стало відомо, що відносно земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:475:0011 неодноразово вчинялись реєстраційні дії, що супроводжувались зміною власників на підставі підроблених документів або за їх відсутністю, а саме: відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. новим власником земельної ділянки спочатку стала ОСОБА_4 , а в подальшому відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. новим власником земельної ділянки став ОСОБА_1 .
Посилалася на те, що вищезазначені особи їй раніше не відомі, будь-яких документів вона їм не надавала та будь-яких договорів купівлі-продажу не підписувала.
Оскільки, спірна земельна ділянка, вибула з її володіння незаконно, поза її волею, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., зареєстрований в реєстрі за №257.
Витребувано із незаконного володіння на користь ОСОБА_3 від ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівельні споруд (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнутоз ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 по 454 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову.
В обґрунтування вимог посилався на те, що з огляду на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 18 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , від імені позивача вчинено не нею, а іншою особою, тобто є підробним, отже останній не породжує правових наслідків та є нікчемним за своєю правовою природою, отже не потребує визнання недійсним.
Вказував, що неприйнятними вбачаються твердження позивача про наявність підстав для відібрання спірної земельної ділянки у відповідача, який буде позбавлений права власності на цю земельну ділянку без компенсації її вартості та не може розраховувати на отримання іншої ділянки в цій місцевості від держави.
Зазначав, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Посилався на те, що про дату й час судового засідання відповідач ОСОБА_1 не повідомлявся. В матеріалах справи наявний поштовий конверт, в якому направлялись повістки про виклик в судове засідання, яке відбулось 29 червня 2022 року, однак вказаний конверт повернувся до суду без вручення 09 липня 2022 року, тобто вже після судового засідання. Відтак, на момент прийняття оскарежного рішення суду першої інстанції не було відомостей про вручення відповідачу та його представнику повістки про виклик в судове засідання.
02 грудня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з вищевказаних підстав.
Позивач та її представник в судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційних скарг заперечували, просили залишити її без задоволення.
Відповідач ОСОБА_4 та треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Положеннями частин 2, 4 ст.128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Розгляд справи було призначено у судові засідання, зокрема на: 14 лютого 2022 року о 10.00 год., 10 березня 2022 року о 16.00 год., 15 травня 2022 року о 15.30 год., 29 червня 2022 року о 16.30 год.
В матеріалах справи міститься судова повістка-повідомлення про виклик на судове засідання на 29 червня 2022 року о 16.30 год. адресована ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 . Однак, конверт з повісткою повернувся на адресу суду з відміткою «за закіченням терміну зберігання» 09 липня 2022 року, тобто вже після судового засідання.
В матеріалах справи міститься оголошення про виклик особи, відповідно до якого Деснянський районний суд міста Києва викликав у судове засідання призначене на 29 червня 2022 року о 16.30 год. відповідача ОСОБА_1 .
Згідно з ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи є відомості щодо місця проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 , наявне в справі оголошення, розміщене на офіційному веб-сайті судової влади України, не свідчить про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, оскільки правила такого повідомлення не розповсюджуються на відповідача відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №457/267/17, від 19 листопада 2021 року у справі №761/21508/13, від 22 листопада 2021 року у справі №2-2572/07.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, інтереси відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляли адвокати: Олицький Т.М., Синиця А.М., які брали участь у судових засіданнях. Однак доказів того, що останні були повідомлені про розгляд справи на 29 червня 2022 року о 16.30 год. матеріали справи не містять.
А відтак, судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_1 , не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового розгляду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, у зв'язку з укладенням шлюбу 05 вересня 2007 року змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ».
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №048121, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №636/3470, позивачу ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
27 серпня 2008 року відбулась державна реєстрація вищезазначеної земельної ділянки Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради.
27 січня 2021 року ОСОБА_3 отримала акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, виготовлений за результатами виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:475:0011) в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Із копії Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0006312112021 від 29 січня 2021 року та Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27 січня 2021 року вбачається, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:62:475:0011) зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 жовтня 2020 року №1524, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 23 лютого 2021 року, згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. за реєстровим номером №257, право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:62:475:0011) перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ; згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк О.Ю. за реєстровим номером №1524, право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:62:475:0011) перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що нею не надавались будь-які документи до органів та осіб, уповноважених на проведення реєстраційних дій щодо відчуження належної їй на праві власності земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:475:0011), також нею не укладалось жодних договорів чи інших документів щодо проведення реєстраційних дій відносно вказаної земельної ділянки на користь інших осіб.
З матеріалів справи вбачається, що СВ Дарницького УП ГУНП у місті Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021100020000355 від 03 лютого 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України щодо перереєстрації земельних ділянок: 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 ; 8000000000:62:475:0013 за адресою: АДРЕСА_1 ; 8000000000:62:475:0010 за адресою: АДРЕСА_3 ; 8000000000:62:475:0014 за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
На підтвердження своїх вимог позивач надала до суду висновок судової почеркознавчої експертизи №СЕ-19/111-21/28550-ПЧ від 17 серпня 2021 року, яка проведена в рамках кримінального провадження №12021100020000355 від 03 лютого 2021 року.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 17 серпня 2021 року №СЕ-19/111-21/28550-ПЧ за результатами судово-почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №12021100020000355 від 03 лютого 2021 року:
підпис у графі «ПРОДАВЕЦЬ:» договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2020 року, зареєстрованого у реєстрі за №257, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою;
рукописний запис « ОСОБА_3 » у графі «ПРОДАВЕЦЬ:» договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2020 року, зареєстрованого у реєстрі за №257, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою;
рукописний запис « ОСОБА_3 » та підпис у графі «ПІДПИС:» у заяві ОСОБА_3 від 18 серпня 2020 року про повідомлення нотаріуса про те, що відчужена ділянка не є спільною сумісною власністю, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою;
рукописний запис « ОСОБА_3 » та підпис у графі «ПІДПИС:» у заяві ОСОБА_3 від 18 серпня 2020 року про те, що останній відомо, що покупець ОСОБА_3 не перебуває у зареєстрованому шлюбі, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Постановою слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у місті Києві від 04 лютого 2021 року ОСОБА_3 визнана потерпілою у кримінальному провадженні №12021100020000355 від 03 лютого 2021 року.
У судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник пояснили, що приватному нотаріусу КМНО Криворучко В.П. для підтвердження особи продавця ОСОБА_3 був наданий підробний паспорт, оскільки ОСОБА_3 отримала новий паспорт громадянина України 23 жовтня 2019 року, а оскаржуваний договір було укладено 18 серпня 2020 року.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як договори та інші правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.
Заявляючи вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., зареєстрований в реєстрі за №257, ОСОБА_3 посилалася на те, що вказаний договір вона не підписувала, його умови не погоджувала.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 18 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суперечать чинному законодавству та має ознаки підроблення.
Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 18 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 не підписувала, а відтак остання не мала наміру його укладати.
У п.8 постанови Пленуму Верховною Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано роз'яснення, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент
вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України).
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.
Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2020 року є неукладеним, а відтак він не потребує визнання його недійсним, отже заявлена позивачем вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 18 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П., зареєстрований в реєстрі за №257 не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, таким чином у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.
Аналогічний висновок міститься і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі 3227/3760/19-ц та постанові Верховного Суду від 24 листопада 2022 року у справі №686/18233/20.
Вирішуючи позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки від останнього набувача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача ОСОБА_1 , позивач у цій справі наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні останнього без установлених законом підстав.
Згідно з статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14 власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явленнявіндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Оскільки позивач не мала наміру відчужувати належну їй земельну ділянку, договір купівлі-продажу від 18 серпня 2020 року з відповідачем ОСОБА_4 ОСОБА_3 не укладалата не підписувала,а тому її волевиявлення, як законного власника, на відчуження спірного нерухомого майна не було.
Отже, ОСОБА_4 набулаправо власності на спірну земельну ділянку незаконно та в подальшому відчужиласпірне нерухоме майно на користь ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивача земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказане нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею.
Доводи сторони відповідача ОСОБА_1 про те, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно статті 388 ЦК України ОСОБА_3 має право на витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 , оскільки спірне майно з володіння позивача вибуло не з її волі.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що неприйнятними вбачаються твердження позивача про наявність підстав для відібрання спірної земельної ділянки у відповідача, який буде позбавлений права власності на цю земельну ділянку без компенсації її вартості та не може розраховувати на отримання іншої ділянки в цій місцевості від держави, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування спричинених йому збитків до продавця.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 11350 грн.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 червня 2022 рокускасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0011, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 судові витрати у розмірі 11350 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді: