Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/3411/2022
м. Київ Справа № 753/6323/20
01 грудня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Рейнарт І.М.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Шпильовій Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 , адвоката Астрюхіна Костянтина Анатолійовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Трусової Т.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевої Анни Віталіївни про скасування свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку у майні,-
У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевої Анни Віталіївни про скасування свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку у майні.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 27 червня 2008 року Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї було зареєстровано шлюб між нею, Слєсарєвою (Подрана) Юлі єю Юріївн ою, та ОСОБА_5 , про що зроблено актовий запис №720. 03 липня 2012 року Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) вказаний шлюб було розірвано, про що зроблено актовий запис №295.
За час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 ними було придбано нерухоме майно на підставі договорів купівлі-продажу, на укладення яких, вона, як дружина покупця, надавала згоду, а саме: земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:836:0019), на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук Ольгою Петрівною, вартістю 200 000 грн; садовий будинок, площею 49,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2010 pоку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравчук Ольгою Петрівною, вартістю 380377,00 грн; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:90:836:0018), на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2011 pоку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С.А., вартістю 110 000,00 грн; садовий будинок, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі- продажу від 29 липня 2011 pоку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С.А., вартістю 50 000,00 грн.
Вказане майно залишалось сумісною власністю подружжю та належало їм в рівних частках.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 колишній чоловік ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина.
22 лютого 2020 року на підставі заяви ОСОБА_1 , яка співмешкала з померлим ОСОБА_5 , та є матір'ю їх неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , 2012 року народження, приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу, Донецької області Бєлявцевою A.B. було зареєстровано право власності та видано на ім'я відповідача ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом №378 від 22.02.2020 року на 1/1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0019; свідоцтво про право на спадщину за законом №377 від 22.02.2020 року на 1/1 садового будинку, площею 49,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом №380 від 22.02.2020 на 1/1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0018; свідоцтво про право на спадщину за законом №379 від 22.02.2020 на 1/1 садового будинку, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .
Посилаючись на те, що вона, як один із подружжя (колишня дружина), на підставі норм статей 60, 68, 70 СК України має право на 1/2 частину спільного майна, набутого за час шлюбу з ОСОБА_5 , а приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою A.B., яка при вчиненні нотаріальних дій мала у розпорядженні примірники договорів купівлі-продажу земельних ділянок та садових будинків зі змісту яких вбачається, що майно набувалось під час шлюбу, всупереч положень Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, незаконно було видано спадкоємцю ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/1 спірного майна, що призвело до позбавлення її, ОСОБА_3 , права власності на 1/2 вказаного майна, а тому просила суд скасувати: свідоцтво про право на спадщину за законом №378 від 22 лютого 2020 року на 1/1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0019, видане приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу, Донецької обл. Бєлявцевою A.B. на ім'я ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на спадщину за законом №377 від 22 лютого 2020 року на 1/1 садового будинку, площею 49,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , видане приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу, Донецької обл. Бєлявцевою A.B. на ім'я ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на спадщину за законом №379 від 22 лютого 2020 року на 1/1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:90:836:0018) та на 1/1 садового будинку, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу, Донецької обл. Бєлявцевою A.B. на ім'я ОСОБА_2 , запис у реєстрі № 380.
Визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0019; на 1/2 садового будинку, площею 49,2 кв.м., за адресою: м. Київ, «Садове товариство ім. Мічуріна» ( АДРЕСА_1 ; на 1/2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:90:836:0018); на 1/2 садового будинку, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на садовий будинок за номером АДРЕСА_1 , видане 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі за № 377, на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рнокпп НОМЕР_1 ).
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,0717 га з кадастровим номером 8000000000:90:836:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , видане22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі за № 378, на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рнокпп НОМЕР_1 ).
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на садовий будинок за номером АДРЕСА_3 , видане 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі за № 379, на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рнокпп НОМЕР_1 ).
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,0612 га з кадастровим номером 8000000000:90:836:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , видане 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі за № 380, на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рнокпп НОМЕР_1 ).
Визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ) право власності на:
-1/2 частину садового будинку за номером АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 845448980000;
-1/2 частину земельної ділянки площею 0,0717 га з кадастровим номером 8000000000:90:836:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 388962380000;
-1/2 частину садового будинку за номером АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 844581780000;
-1/2 частину земельної ділянки площею 0,0612 га з кадастровим номером 8000000000:90:836:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 389034480000.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ), як законного представника відповідача,на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 13 032 гривні 40 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 , адвокат Астрюхін Костянтин Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача ОСОБА_3 у повному обсязі.
В обґрунтування з вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуваням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував та не розглянув заяву сторони відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, що призвело до ухвалення неправомірного рішення.
Зазначає, що фактичні шлюбні відносини з позивачкою ОСОБА_5 припинив за два роки до офіційної реєстрації розірвання шлюбу. Спільних дітей вони не мали. З червня 2010 року по 11 серпня 2019 року, тобто, по день смерті ОСОБА_5 проживав спільно з ОСОБА_1 у будинку за адресою АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народилася спільна дитина - ОСОБА_2 .
Отже, позивачка з 2010 року по час подання позову не користувалася спірним майном, доступу до майна не мала, в утриманні майна участі не приймала, на майно не претендувала.
Крім того, звернув увагу суду на те, що вказане майно було набуте ОСОБА_5 за час його окремого проживання з ОСОБА_3 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а тому спірне майно було особистою приватною власністю ОСОБА_5 .
Відсутність домовленостей щодо спільного користування спірним майном та відсутність будь-яких прав на це майно у ОСОБА_8 також підтверджується реєстрацією права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 , яке відбулось 13 червня 2014 року щодо земельної ділянки, площею 0,0612 га, з кадастровим номером 8000000000:90:836:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ділянка за номером НОМЕР_4 ; земельної ділянки, площею 0,0717 га, з кадастровим номером 8000000000:90:836:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 , та 04 лютого 2016 року щодо садового будинку за номером АДРЕСА_1 .
Вважає, що моментом виникнення спору слід вважати реєстрацію зазначеної власності з часткою у розмірі 1/1 за ОСОБА_5 , який вже не перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_8 (шлюб розірвано у 2012 році, реєстрація права власності на нерухоме майно відбувалася в 2014-2016 роках), а тому перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати, починаючи з дня реєстрації права власності на спірне майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Також судом першої інстанції не враховано, що на час оформлення свідоцтв про право на спадщину за законом на ОСОБА_2 не існувало другого з подружжя, який пережив ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 з 03 липня 2012 року не мав подружжя в розумінні закону.
Відповідно, є помилкове посилання суду на статтю 71 Закону України «Про нотаріат» та пункт 4.21. Глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, де встановлено, що при оформленні спадщини як за законом, так і заповітом, нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружися нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.
Вважає, що позов був заявлений ОСОБА_8 формально не для визнання, а для набуття права власності. Оскільки матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих за позивачкою статус претендента на спадок, та враховуючи, що малолітня дитина єдиний законний спадкоємець померлого ОСОБА_5 , то реєстрація за нею права власності на майно батька в порядку спадкування за законом є абсолютно законною і не може свідчити про порушення прав позивача.
Окремо звернув увагу на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення повністю проігноровано практику Європейського суду з прав людини, що стосується правової позиції вказаного суду з приводу того, що національні суди при ухваленні рішення мають враховувати аргументи учасників справи та надавати належне обґрунтування своїм рішенням.
В частині порушення норм процесуального права представник відповідача зазначає, що 08 вересня 2021 року головуючий суддя у справі,порушуючи таємницю нарадчої кімнати, про що свідчать дані Веб-порталу Судова влада України за 08 вересня 2021 року, фальсифікуючи дані протоколу судового засідання, ухвалила рішення з порушенням норм процесуального законодавства - частини 1 статті 244, частин 1, 2 статті 245 ЦПК України.
При цьому, проголошення рішення у судовому засіданні не здійснювалось, однак текст вступної та резолютивної частини від 08 вересня 2021 року вказує про зворотне.
У письмових поясненнях представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Єркін Максим Миколайович просить залишити апеляційну скаргу представника представника ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 , адвоката Астрюхіна Костянтина Анатолійовича без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на положеннях законодавства та не відповідають фактичним обставинм справи.
В частині доводів апеляційної скарги щодо строків позовної давності зазначає, що участині другій пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розглядісправ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, постанова Верховного Суду від 06.11.2019 р. по справі №203/304/17).
Твердження апелянта про те, що про порушення свого права позивач мала дізнатися коли ОСОБА_5 зареєстрував за собою 1/1 права власності на спірне майно - 13.06 2014 року на спірні земельні ділянки та садовий будинок за адресою АДРЕСА_2 та 04.02.2016 на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ) вважає такими, що суперечать обставинам справи, зокрема: по-перше, реєстрація майна за одним із подружжя не спростовує принцип презумпції спільності власності подружжя, відповідно до якого не має значення на ім'я кого з подружжя зареєстровано спільне майно, придбане під час перебування в шлюбі; по-друге, відповідачем не підтверджено належними доказами, що після реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_5 , він став перешкоджати позивачці користуватися та володіти цим майном, що є підставою для початку перебігу строку позовної давності для захисту свого права власності позивачем; втретє, всі допитані судом першої інстанції свідки, у тому числі зі сторони відповідача, показали, що між позивачем та ОСОБА_5 не було жодних спорів стосовно їх спільного нерухомого майна.
В той же час, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (законний представник відповідача), почала чинити перешкоди позивачці у користуванні спірним майном, вчиняючи сварки, бійки та не допускаючи до нього позивачку (копії заяв в поліцію в матеріалах справи).
За таких обставин, строк позовної давності щодо захисту права власності позивачки на 1/2 частину спірного майна слід рахувати з 11 серпня 2019 року - дати смерті ОСОБА_5 та коли законний представник відповідача - ОСОБА_1 почала чинити перешкоди позивачу у володінні та користуванні її майном.
На підставі викладеного, вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано було відмовлено відповідачу у застосуванні строків позовної давності до позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину спірного майна.
В частині доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції положень частини 1 статті 244 ЦПК України, частин 1, 2 статті 245 ЦПК України, зазначає, що у судовому засіданні 07 вересня 2021 року, та і в інших судових засіданнях на всіх стадіях цивільного процесу брали участь як представники позивача - адвокати Єркін М.М., Клим В.Я., так і представник відповідача - адвокат Астрюхін К.А., що підтверджується протоколами судових засідань.
За таких обставин, у вступній частині судового рішення обґрунтовано зазначено, що розгляд справи відбувався в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за участю представників позивача: Єркіна М.М., ОСОБА_9 , представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 .
До того ж, після закінчення судових дебатів у судовому засіданні 07 вересня 2021 року, головуюча суддя оголосила, що виходить до нарадчої кімнати та повідомила, що оголошення рішення буде зранку 08 вересня 2021 року. Відповідно до протоколу судового засідання від 08 вересня 2021 року судом першої інстанції о 9-00 год. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення без участі представників сторін.
За таких обставин, вважає, що судом першої інстанції жодним чином не було порушено положень частини 1 статті 244, частин 1, 2 статті 245 ЦПК України при прийнятті рішення у даній справі.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача в частині незастосування судом першої інстанції при ухвалені рішення практики Європейського суду з прав людини, якою визначено необхідність враховування аргументів учасників справи та надання національними судами належного обґрунтування своїм рішенням, вважає безпідставними, оскільки у своєму рішенні суд першої інстанції обґрунтовано, з посиланням на норми законодавства та фактичні обставини справи, відхилив аргументи відповідача.
У поданих письмових поясненнях приватний нотаріус Бєлявцева Анна Віталіївна (відповідач у справі) вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та незаконним, посилаючись на те, що свідоцтва про право на спадщину не можуть бути визнані недійсними, а до них слід було б вимагати внесення змін у зв'язку з можливим визнанням відповідного права у позивача.
Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи у повному обсязі вимоги позивача, без відповідних правових підстав порушив права малолітньої дитини, оскільки позбавив її цілої частки в кожному з об'єктів спадкового майна і при визнанні за позивачем права на частку в кожному з об'єктів спадщини не визначив і не вказав відповідну обов'язкову частку малолітньої доньки спадкодавця.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 адвокат Астрюхін Костянтин Анатолійович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представники позивача ОСОБА_3 - адвокат Єркін Максим Миколайович, ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Відповідач приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцева Анна Віталіївна в судове засідання як 01 грудня 2022 року, так і у попередне судове засідання не з'явилась. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялась у встановленому законом порядку.
У поданих клопотаннях від 13 жовтня 2022 року, 03 листопада 2022 року та письмових поясненнях від 01 грудня 2022 року відповідач у справі - приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцева Анна Віталіївна просила відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що вона не має можливості прибути у судове засідання через військову агресію Росії проти України та з огляду на територіальну віддаленість. Також не має можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку.
Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства відкладення розгляду справи є правом суду, яке реалізується в залежності від обставин неможливості вирішення спору. Неявка учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, не відноситься до обставин, що унеможливлюють розгляд справи.
З урахуванням неодноразового призначення справи до розгляду, що відбувався у відкритому судовому засіданні в суді апеляційної інстанції за участі учасників справи: представників позивача та відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , наданих письмових пояснень відповідачем у справі - приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, вжитих судом апеляційної інстанції заходів щодо належного повідомлення відповідача приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевої Анни Віталіївни, явка якої в судові засідання жодного разу обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного вважає, що неявка відповідача приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевої Анни Віталіївни в судове засідання 01 грудня 2022року не перешкоджає розглядові справи у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 27 червня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 03 липня 2012 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб та свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 7, 159 том 1).
За час шлюбу ОСОБА_5 як покупцем були укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна, а саме:
31 серпня 2010 року - договори купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за вказаною адресою, площею 0,0717 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:836:0019 (а.с. 184, 193-194 том 1);
29 липня 2011 року - договори купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки за вказаною адресою, площею 0,0612 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:836:0018 (а.с. 202, 211 том 1).
При дослідженні змісту вказаних договорів судом встановлено, що покупець ОСОБА_5 засвідчив, що на момент укладення договорів перебуває у шлюбі та діє зі згоди другого з подружжя.
Договори укладалися за згодою дружини покупця - позивача ОСОБА_3 , яка надавала нотаріально посвідчену згоду на придбання її чоловіком спірного майна (пункт 10 договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_4 ; пункт 5.5. договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_6 ).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що право власності на земельну ділянку № НОМЕР_5 , площею 0,0717 га, з кадастровим номером 8000000000:90:836:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку № НОМЕР_4 , площею 0,0612 га, з кадастровим номером 8000000000:90:836:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровано 13 червня 2014 року за ОСОБА_5 .
Право власності на садовий будинок за АДРЕСА_1 та садовий будинок за АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с 172-180 том 1).
Із наданих учасними справи та досліджених судом доказів встановлено, що після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_5 співмешкав з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народилася дочка ОСОБА_2 (а.с.158 том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 16 серпня 2019 року, виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юситції у місті Києві (а.с. 154 том 1).
За життя ОСОБА_5 не склав заповіту.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина. Спадщину після його смерті прийняла малолітня дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як єдиний спадкоємець за законом.
За заявою ОСОБА_1 , поданою в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною заведено спадкову справу № 116/2019 щодо майна померлого ОСОБА_5 (а.с. 150-223 том 1).
Із витребуваних судом першої інстанції матеріалів спадкової справи № 116/2019 вбачається, що в ній, зокрема, містяться договори купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0019; садового будинку, площею 49,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6 ,кадастровий номер 8000000000:90:836:0018; садового будинку, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , яке придбано подружжям ОСОБА_3 (позивач у справі) та ОСОБА_5 .
22 лютого 2020 року, після спливу шестимісячного строку для подання заяв про прийняття спадщини, приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою А.В. видано ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, а саме: на садовий будинок АДРЕСА_1 , запис у реєстрі за № 377; на земельну ділянку площею 0,0717 га, кадастровий номер 8000000000:90:836:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,запис у реєстрі за № 378; на садовий будинок АДРЕСА_3 , запис у реєстрі за № 379; на земельну ділянку площею 0,0612 га, кадастровий номер 8000000000:90:836:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , запис у реєстрі за № 380, з проведення державної реєстрації речових прав на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 (а.с. 181, 183, 190, 192, 199, 201, 208, 210 том 1).
Із обставин, наведених позивачем ОСОБА_3 в обгрунтування позовних вимог, та наданих пояснень під час судового розгляду справи, що узгоджується із витребуваними у приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевої А.В. матеріалами спадкової справи №116/2019, вбачається, що 18 березня 2020 року ОСОБА_3 направила поштовим зв?язком на адресу приватного нотаріуса Бєлявцевої А.В. (вх.№ 174/02-14 від 21 березня 2020 року) заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, з посвідченням приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Любенко Т.М., що така заява була зроблена у її присутності та засвідченням справжності підпису ОСОБА_3 на ній (а.с. 81, 217, 218 том 1).
Постановою приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевої А.В. від 26 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні, що належало ОСОБА_5 , яка обгрунтована тим, що не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважних представників, до заяви не долучено документів про оплату (запитуваної заявником) нотаріальної дії або доказів щодо можливого звільнення заявника від сплати запитуваної нотаріальної дії, не надано свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть одного з подружжя (а.с. 222 том 1).
Листом приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевої А.В. від 26 березня 2020 року роз?яснено ОСОБА_3 про те, що визначення частки померлого нетитульного подружжя може бути здійснено саме за заявою спадкоємців. І якщо спадкоємці такої заяви не подавали, процедура видачі такого свідоцтва неможлива. Якщо спадкоємці бажають визначити частку померлого подружжя з метою подальшого оформлення спадщини, то це можливо зробити тільки у судовому порядку (а.с. 86 том 1).
Заслухані судом першої інстанції свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 засвідчити, що після розірвання шлюбу між колишнім подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зберігались близькі стосунки, вони продовжували вести спільний бізнес, регулярно спілкувались, проводили разом час, позивач допомагала своєму колишньому чоловіку у побуті - готувала їсти та доглядала за дитиною в період відсутності його співмешканки, яка часто їздила до родичів у Херсонську область.
Свідки також підтвердили, що ОСОБА_5 надавав колишній дружині частину коштів, які отримував від здачі в оренду спірного майна.
Мати позивача ОСОБА_14 та інші родичі, зокрема, співмешканець матері ОСОБА_15 та двоюрідна сестра ОСОБА_16 , а також ОСОБА_13 , допитані як свідки, повідомили суду, що останні три роки між ОСОБА_5 та його колишньою дружиною ОСОБА_3 були дуже близькі стосунки, вони часто ночували вдома у останньої, про це знала його співмешканка ОСОБА_1 , з чим і пов'язане її негативне ставлення до позивача ОСОБА_3 .
Із письмових доказів судом також установлено, що після розлучення позивач ОСОБА_3 продовжувала спілкуватись з родичами колишнього чоловіка, і саме вона виявила тіло ОСОБА_5 у нього вдома після телефонного дзвінка його сестри, яка просила з'ясувати, чому брат не піднімає слухавку (а.с. 137-138 том 1).
У відзиві на позовну заяву та в окремо поданій заяві від 07 липня 2020 року (вх.№ 40612 від 07 липня 2020 року) представник відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 - адвокат Астрюхін Костянтин Анатолійович просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом (а.с. 42-48, 52-56 том 1).
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про скасування свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку у майні, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що спірне майно придбавалось у період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за рахунок коштів їх сімейного бюджету. У результаті видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину 1/2 частина спірного майна вибула із власності позивача ОСОБА_3 , яка набула право на це майно в силу презумпції спільності майна подружжя, а відтак, її порушене право власності підлягає судовому захисту шляхом визнання оспорюваних свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності на належну їй частку у спільному майні.
Вирішуючи заяву відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 про застосування позовної давності до пред'явлених вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції керувався тим, що початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто, з моменту виникнення спору між ними.
Відхиляючи доводи відповідача в частині того, що початковим моментом перебігу позовної давності у цьому спорі є дати реєстрації права власності на спірне майно за спадкодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2014 рік та 2016 рік відповідно, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин не визнання за життя ОСОБА_5 прав його колишньої дружини на набуте у період шлюбу майно і таких обставин не встановлено судом під час судового розгляду справи, а відтак, строк позовної давності у цьому спорі слід рахувати з дати смерті ОСОБА_5 , після настання якої між його співмешканкою і законним представником малолітньої спадкоємиці ОСОБА_2 та позивачем у справі ОСОБА_3 виник спір щодо майнових прав останньої на набуте у шлюбі майно.
Судом установлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_3 за захистом порушеного звернулась до суду 09 квітня 2020 року, що вказує на те, що строк позовної давності у цьому спорі позивачем не пропущений.
Надаючи оцінку такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного судувизодить із наступного.
Відповідно до положень статей 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною третьою статті 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Виходячи з положень статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Режим спільної сумісної власності подружжя означає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
При визначенні розміру частки дружини та чоловіка у спільному майні подружжя вважається, що частки кожного з подружжя є рівними, як це закріплено у нормі статті 70 СК України.
За змістом частини першої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
У справі, яка переглядається, фактичні обставини справи на підставі наданих учасниками справи та досліджених судом доказів вказують на те, що спірні об?єкти нерухомого майна: земельна ділянка АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0019; садовий будинок, площею 49,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6 ,кадастровий номер 8000000000:90:836:0018; садовий будинку, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , належали подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , такі обставини не спростовані відповідачем ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 .
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє, як безпідставні, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 про те, що спірне майно набуте спадкодавцем ОСОБА_5 за час окремого проживання з ОСОБА_3 та є його особистою приватною власністю, з огляду на таке.
Із наданих та досліджених судом доказів встановлено, що позивач ОСОБА_3 набула право спільної власності на спірне майно одночасно із ОСОБА_5 за час шлюбу.
За змістом статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Отже, після розірвання шлюбу право позивача на 1/2 частку спірного майна не припинилось і не оспорювалось за життя іншим подружжям ОСОБА_5 .
Не свідчать про заперечення права ОСОБА_3 на набуте у період шлюбу спірне майно і дії ОСОБА_5 про реєстрацією права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після розірвання шлюбу, оскільки за змістом норми статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише визнанням державою вже набутого особою права, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача у відповідній частнині вимог.
За правилами статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах - частина 1 статті 1226 ЦК України.
Згідно з підпунктом 4.21. пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом, нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.
Відповідно до підпунку 1.1. пункту 1 глави 11 розділу II Порядку у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Установивши під час розгляду справи, що спірне майно належало подружжю ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що 1/2 частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив іншого, тобто, ОСОБА_3 , не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси.
Разом з тим, право ОСОБА_3 на 1/2 частку у спільній сумісній власності подружжя не визнається спадкоємцем ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 та включено до спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , з отриманням свідоцтв про право на спадщину за законом на цілу частину 1/1: земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0019; садового будинку, площею 49,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6 ,кадастровий номер 8000000000:90:836:0018; садового будинку, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .
Статтею 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності - стаття 392 ЦК України.
На підставі досліджених доказів, з урахуванням зазначених норм матеріального права, суд першої інстанції, установивши, що спірні об?єкти нерухомого майна: земельна ділянка АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:836:0019; садовий будинок, площею 49,2 кв.м., за адресою: м. Київ, «Садове товариство ім. Мічуріна» ( АДРЕСА_6 ,кадастровий номер 8000000000:90:836:0018; садовий будинку, площею 50,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , придбані спадкодавцем ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_3 , а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки яких є рівними, презумпція спільності права власності подружжя на майно не спростована відповідачем ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 , дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстави для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна, містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для справи, і з якими погоджується суд апеляційної інстанції. А наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача цих висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення від 08 вересня 2021 року в цій частині задоволених вимог ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіряючи висновок суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про визнанння недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, на ім'я ОСОБА_2 , колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, тощо.
Судом встановлено й матеріалами справи підтверджується, що 22 лютого 2020 року, після спливу шестимісячного строку для подання заяв про прийняття спадщини, приватний нотаріус Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцева А.В. видала ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, а саме: на садовий будинок АДРЕСА_1 , запис у реєстрі за № 377; на земельну ділянку площею 0,0717 га, кадастровий номер 8000000000:90:836:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,запис у реєстрі за № 378; на садовий будинок АДРЕСА_3 , запис у реєстрі за № 379; на земельну ділянку площею 0,0612 га, кадастровий номер 8000000000:90:836:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ,запис у реєстрі за № 380, з проведення державної реєстрації речових прав на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 (а.с. 181, 183, 190, 192, 199, 201, 208, 210 том 1).
Враховуючи, що під час судового розгляду справи знайшов підтвердження факт, що зазначене успадковане ОСОБА_2 нерухоме майно належало колишньому подружжю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і на праві спільної сумісної власності, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину за законом, видані ОСОБА_2 , на цілу частину 1/1 земельних ділянок та садових будинків, порушують право ОСОБА_3, як співвласника вказаних земельних ділянок та садових будинків, на володіння своєю часткою у спільному майні.
Разом з тим, задовольняючи у повному обсязі вимогу ОСОБА_3 и в частині визнанння недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною на ім'я ОСОБА_2 , суд першої інстанції не врахував, що визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом у цілому порушуватиме права спадкоємця ОСОБА_2 на право спадкування належної спадкодавцю частки у спільному майні, яку вона успадкував за законом після смерті батька ОСОБА_5 .
Оцінюючи висновки суду першої інстанції в цій частині вимог, колегія суддів апеляційного суду встановила наявність правових підстав, з урахуванням визначення 1/2 частки позивача у спільному майні, для визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною на ім'я ОСОБА_2 ,щодо частки у розмірі 1/2 спірного майна, належної ОСОБА_3 в спільному майні подружжя.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції проігнорував та не розглянув заяву сторони відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, що призвело до ухвалення неправомірного рішення, не узгоджуються з висновками суду першої інстанції, з яких вбачається, що подана відповідачем заява про застосування позовної давності була предметом перевірки суду першої інстанції, їй надана належна оцінка, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давність та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
За усталеною судовою практикою до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 182/1428/20 (провадження № 61-3275св21) та від 19 жовтня 2022 року у справі № 587/1562/21 (провадження № 61-6658св22).
Врахувавши вказані норми права та правовий висновок Верховного Суду, встановивши, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин не визнання ОСОБА_5 за життя права його колишньої дружини на набуте у період шлюбу майно, про порушення своїх прав позивач дізналась лише в 2019 році, після смерті свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , до суду з позовом звернулася 09 квітня 2020 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач ОСОБА_3 не пропустила строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявляла відповідач ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 .
Перевіряючи доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягають у порушені порядку ухвалення судового рішення, оскільки рішення (вступна та резолютивна частини) не було проголошено у судовому засіданні, яким завершився розгляд справи, рішення прийнято за межами нарадчої кімнати, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Як передбачено нормою статті 259 ЦПК України, яка регулює порядок ухвалення судових рішень, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду (частина 1); рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу (частина 2); у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи (частина 6).
Відповідно до частини 1, 4 статті 268 ЦПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду.У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Правовий аналіз вказаних норм права вказує на те, що проголошення рішення суду - це прилюдне доведення судом його змісту до відома учасників справи. Проголошення рішення відбувається усно шляхом зачитування суддею тексту рішення, ухваленого у нарадчій кімнаті. Проголошення рішення без видалення суду в нарадчу кімнату не допускається. Питання проголошення повного тексту рішення або лише його вступної та резолютивної частини вирішується на розсуд суду. Рішення проголошується негайно після закінченя судового розгляду, тобто, після виходу суду з нарадчої кімнати.
Із протоколу судового засідання від 07 вересня 2021 року вбачається, що після закінчення судового розгляду справи головуючий суддя у справі видалився до нарадчої кімнати, після виходу з якої 08 вересня 2021 року о 09-00 годині, про що вказує протокол судового судового засідання від 08 вересня 2021 року, проголошення вступної та резолютивної частин рішення суду за участі учасників справи не відбулося з причин їх неявки у судове засідання, яким завершився розгляд справи, і вказані обставини не заперечуються учасниками справи (а.с 242, 243 том 1).
У такому випадку підписаний головуючим суддею текст судового рішення у нарадчій кімнаті приєднується до матеріалів справи без його проголошення. Вступна та резолютивна частини судового рішення від 08 вересня 2021 року міститься в матеріалах справи та отримана представником відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_1 - адвокатом Астрюхіним Костянтином Анатолійовичем безпосередньо в суді першої інстанції (а.с. 246 том 1).
При цьому, з матеріалів справи не вбачається, а в апеляційній скарзі відповідачем не зазначено обставин складання і підписання головуючим суддею у справі судового рішення (вступної та резолютивної частин) поза межами нарадчої кімнати.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 - адвоката Астрюхіна Костянтина Анатолійовича та подані на них заперечення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та ухвалення в цій частині нового судове рішення, оскільки, як установлено колегією суддів апеляційного суду, з наведенням мотивів в редакції даної постанови, обґрунтованим є висновок про те, що, з урахуванням визначення 1/2 частки позивача у спільному майні, наявні підстави для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, на ім'я ОСОБА_2 , щодо частки у розмірі 1/2 спірного майна, оскільки визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом у цілому порушуватиме права спадкоємця ОСОБА_2 на право спадкування належної спадкодавцю частки у спільному майні, яку вона успадкувала за законом після смерті батька ОСОБА_5 .
Доводи апеляційної скарги в частині вирішення вимог щодо визнання за ОСОБА_3 прававласності на 1/2 спірного майна не спростовують висновку суду першої інстанції, а тому в цій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 68 СК України, ст.ст. 256, 257, 261, 267, 321, 392, 1216, 1217, 1226, 1301 ЦК України, ст. 71 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка є законним представником ОСОБА_2 - адвоката Астрюхіна Костянтина Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року скасувати в частині задоволених вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі № 377, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині успадкування нею після смерті ОСОБА_5 1/2 частини садового будинку за АДРЕСА_1 .
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі № 378, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині успадкування нею після смерті ОСОБА_5 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0717 га, з кадастровим номером 8000000000:90:836:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі № 379, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині успадкування нею після смерті ОСОБА_5 1/2 частини садового будинку АДРЕСА_3 .
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 2020 року приватним нотаріусом Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області Бєлявцевою Анною Віталіївною, запис у реєстрі № 380, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині успадкування нею після смерті ОСОБА_5 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0612 га, з кадастровим номером 8000000000:90:836:0018, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 грудня 2022року.
Головуючий: Судді: