Справа № 183/6223/22
№ 2/183/3404/22
09 грудня 2022 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Парфьонова Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ» про:
- визнання незаконними дій ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ» щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку на підприємстві ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року;
- зобов'язання ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДШГ-СЛАВУТИЧ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток на підприємстві з 19 липня 2022 року та в подальшому здійснювати зазначений платіж щомісячно, -
у вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі вищевказаним позовом.
Ухвалою судді від 30 вересня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ» (далі - відповідач) з травня 2020 року на посаді охоронця. З 16 липня 2020 року позивач призваний Василівським районним військовим комісаріатом Запорізької області на військову службу за контрактом до лав Збройних Сил України. На час звернення з позовом позивач проходить військову службу у військовій частині. На час призову його на військову службу статтею 119 КЗпП України передбачалось, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» у частину3 статті 119 КЗпП України слова «зберігається місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігається місце роботи і посада». Позивач вказує, що відповідач з 19 липня 2022 року в односторонньому порядку зупинив нарахування та виплату йому середнього заробітку на підприємстві. Не погоджуючись з даним рішенням позивач звернувся листом від 26 серпня 2022 року до відповідача з вимогою відновлення порушеного права, на що отримав негативну відповідь від 02 вересня 2022 року № 03-05/260. Посилаючись на ст.3, 22, 58 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, вказує, що дії відповідача з припинення нарахування та виплати йому середнього заробітку є неправомірними.
26 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДШГ-СЛАВУТИЧ» з доказами його направлення на адресу позивача. У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказує, що відповідно до наказу від 04 травня 2020 року № 172 о/с позивач прийнятий на роботу до відповідача на посаду охоронника відділу охорони ПАТ «Запоріжсталь» з 05 травня 2020 року на підставі поданої ним заяви про прийняття на роботу від 04 травня 2020 року. 17 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив увільнити його від роботи на час проходження військової служби за контрактом з 16 липня 2020 року, строком на 3 роки. На підтвердження чого на адресу підприємства надано Довідку б/н від 16 липня 2020 року Василівського районного військового комісаріату Запорізької області, якою роботодавця повідомлялося, що «Працівник Вашого підприємства, військовозобов'язаний ОСОБА_1 , відповідно до частини 20 та 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 липня 2020 № 190, призваний на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України, строком на 3 (три) роки з 16 липня 2020 року». Станом на 17 липня 2020 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України встановлювала імперативно гарантії робітника. На підставі заяви ОСОБА_1 від 17 липня 2020 року та наданих на підтвердження викладених у ній обставин копій документів, ТОВ «ОХ-Славутич» на підставі Наказу № 262 о/с-м від 17 липня 2020 року визначено, відповідно до ст. 20 та 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 119 КЗпП України - вважати ОСОБА_1 увільненим від роботи на час укладання контракту про проходження військової служби у Збройних сил України з 16 липня 2020 р. на строк 3 (три) роки, відділом кадрів на весь час проходження ОСОБА_1 , військової служби за контрактом, організовано збереження місця роботи (посади), бухгалтерії наказано здійснити нарахування та виплату заробітної плати за відпрацьований час і забезпечити на час проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 зберігання середньої заробітної плати на весь час до закінчення контракту.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни у статтю 119 КЗпП, де у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». З огляду на внесені зміни, з 16 липня 2020 року до 18 липня 2022 року включно за позивачем збережено місце роботи, посаду та нараховано та виплачено середній заробіток до 18 липня 2022 року включно. З огляду на відсутність можливості у підприємства самостійно, за рахунок власних коштів, встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників, відповідачем і внесені відповідні зміни, про що повідомлено позивача.
Відповідач вказує на те, що при припиненні нарахування та виплати середнього заробітку відповідачу, підприємство керувалося виключно чинними вимогами законодавства, роз'ясненнями, наданими органами влади, фінансовими можливостями підприємства. Вказує, що витрати на правничу допомогу адвокатом у суді витрати ТОВ «ОХ-СЛАВУТИЧ» орієнтовно будуть дорівнювати від 500,00 грн до 5 000 грн залежно від перебігу справи та можуть бути уточнені.
02 грудня 2022 року електронною поштою до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи судової практики, копії ордеру, договору про надання правової допомоги та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
За даними сайту УКРПОШТА (track.ukrposhta.ua), поштове відправлення 6903531015560, яким відповідачем позивачу направлено відзив на позовну заяву, вручено особисто адресату 25 жовтня 2022 року. Станом на 09 грудня 2022 року відповідь на відзив до суду не надходила, в зв'язку з чим, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.
Суд, дослідивши докази у справі, встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Відповідно до наказу директора ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ» № 172 о/с від 04 травня 2020 року /а.с.16/ ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ» на посаду охоронника відділу охорони ПАТ «Запоріжсталь» з 05 травня 2020 року з окладом згідно зі штатним розписом на підставі поданої ОСОБА_1 заяви про прийняття на роботу від 04 травня 2020 року.
Повідомленням Василівського РВК Запорізької області від 16 липня 2020 року відповідача повідомлено, що працівник підприємства, військовозобов'язаний ОСОБА_1 , відповідно до частини 20 та 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та на підставі наказу командира військової частини від 06 липня 2020 року № 190, призваний на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України, строком на 3 (три) роки з 16 липня 2020 року /а.с.20, зворот/.
Згідно з витягом з наказу військового комісара від 16 липня 2020 року № 43 Лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом витяг з наказу командира вч (по особовому складу) від 09 липня 2020 року на посаду, вважати таким, що з 16 липня 2020 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою, з посадовим окладом 4370,00 на місяць. Виплачувати згідно вимог Міністра Оборони України від 26 березня 2018 № 248\1479, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу Міністра оборони України від 01 березня 2018 року № 90 «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України» та телеграми Міністра Оборони України від 26 березня 2018 року, щомісячну премію за особистий внесок в загальні результати роботи, сумлінне виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну щомісячну премію у розмірі 53 % від посадового окладу, а також надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% від посадового окладу за військове звання, надбавку за вислугу років 30% відповідно наказу МОУ від 07 червня 2018 року №260 /а.с.21/.
Відповідно до витягу з Наказу Військового комісара від 14 липня 2020 року № 120, на підставі витягу з наказу командира вч (по особовому складу) від 09 липня 2020 року № 190 видано припис лейтенанту ОСОБА_1 для вибуття до Василівського РВК ОК «Схід» Сухопутних військ ЗС України для проходження військової служби за контрактом осіб офіцерського складу, терміном на 3 (три) роки та призначення на вакантну посаду. З 16 липня 2020 року виключено з військового обліку офіцерів запасу Василівського РВК як такого, що призваний на військову службу /а.с.21, зворот/.
У відповідності до інформаційного повідомлення щодо прийняття на військову службу із запасу осіб офіцерського складу, їх призначення на посади, відповідно до статей 20 та 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з ОСОБА_1 , офіцером запасу, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 3 роки, прийнято його на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зараховано до списків особового складу Збройних Сил України та призначено на відповідну посаду /а.с.22/.
17 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив увільнити його від роботи на час проходження військової служби за контрактом з 16 липня 2020 року, строком на 3 роки /а.с.20/.
Наказом директора ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ» від 17 липня 2020 року № 262 о/с-м, відповідно до ст. 20 та 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 119 КЗпП України, ОСОБА_1 увільнено від роботи на час укладання контракту про проходження військової служби у Збройних сил України з 16 липня 2020 року на строк 3 (три) роки. Відділу кадрів наказано на весь час проходження ОСОБА_1 , військової служби за контрактом, організувати збереження місця роботи (посади). Бухгалтерії наказано здійснити нарахування та виплату заробітної плати за відпрацьований час і забезпечити на час проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 зберігання середньої заробітної плати на весь час до закінчення контракту /а.с.18/.
Надана суду копія розрахункової відомості ТОВ «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ» щодо працівника ОСОБА_1 /а.с.27/ свідчить, що за період з 16 липня 2020 року до 18 липня 2022 року включно позивачу нараховано 148 349,23 грн середнього заробітку та виплачено його. Сума позивачем не оскаржується.
Позивачем вказано у позові, відповідачем визнано у відзиві, що з 19 липня 2022 року нарахування та виплата середнього заробітку позивачу припинена. Означене також підтверджується повідомленням відповідача про відміну нарахування середнього заробітку /а.с.26/.
26 серпня 2022 року позивачем на адресу директора відповідача подано заяву від 12 серпня 2022 року /а.с.4/, згідно з якою позивач, посилаючись на відсутність зворотної дії Закону України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», вказував, що позбавлення його середнього заробітку порушує його права гарантовані Конституцією України. Просив прийняти міри щодо усунення порушення норм законодавства та здійснити усі належні йому виплати.
Листом-відповіддю від 02 вересня 2022 року № 03-05/260 /а.с.5, 43/ відповідачем повідомлено позивача, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни у статтю 119 КЗпП, де у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, зберігається лише місце роботи (посада). Зважаючи на ситуацію в країні, за відсутності обов'язку відповідно до законодавства, у підприємства немає можливостей для додаткових видатків та сплату за кошти власного доходу заохочення, не передбаченого законом у розмірі середнього заробітку.
Таким чином, між позивачем і відповідачем виник спір з приводу нарахування відповідачем середнього заробітку позивачу, який працював на підприємстві відповідача, увільнений від роботи у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач вказав, що з прийняттям вказаного наказу фактичного звужено його право на отримання середнього заробітку, що суперечить ст. 22 Конституції України, крім цього ст. 58 Конституції України законі та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, між ним та роботодавцем виникли триваючи правовідносини із збереження середнього заробітку на час проходження військової служби в особливий період, а закон від 01 липня 2022 №2352-ІХ може застосовуватись лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть призвані після набрання ним чинності).
Вирішуючи позов, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції станом на 17 липня 2020 дату наказу про увільнення від виконання службових обов'язків на час проходження військової служби) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на даний час. Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № №2352-ІХ внесені зміни у частину третю статті 119 КЗпП: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.
Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.
Таким чином, передбачається обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом і дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати середнього заробітку є правомірними.
При цьому, суд не погоджується із позицією позивача стосовно дії в часі норми права про незастосування ч. 3 ст. 119 КЗпП України до трудових відносин, які виникли до внесення змін до цієї статті, тобто до 19 липня 2022 року.
Так, частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
В Ухвалі від 9 липня 1998 року № 6-уп/98 зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.
У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.
Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював свою позицію стосовно питання зміни обсягів та розмірів різних соціальних виплат, пенсій тощо.
У рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права.
Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. У даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.
На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
З наведеного вбачається висновок, що положення ч. 3 ст. 119 КзПП, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ. Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач був позбавлений права зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення ч. 3 ст. 119 КзПП були вилучені.
При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.
Крім того, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ не містить положень щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.
Вирішуючи питання щодо співмірності втручання в права позивача застосуванням положень Закону, відповідно до якого діяв відповідач, і, як наслідок - погіршення матеріального становища позивача внаслідок застосування положень Закону, суд виходить з такого.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Таким чином позивачу, який перебуває на військовій службі, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень, отже підстави для висновку про те, що у зв'язку із застосуванням відповідачем вимог Закону №2352-ІХ значно погіршилось становище позивача відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, суд виходить з того, що позивача, якому відмовлено у задоволенні позову, в силу вимог Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору, як учасника бойових дій /а.с.7/. Також, враховуючи що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення судових витрат, їх розміру, відсутні підстави для стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд -
у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено і підписано 09 грудня 2022 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННИЙ ХОЛДІНГ-СЛАВУТИЧ»; місцезнаходження за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 74, код ЄДРПОУ: 43317264.
Суддя Д.О. Парфьонов