Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 757/7484/20
провадження № 61-1133св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Щербаком Євгеном Миколайовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання протиправними дій, усунення перешкод у користуванні банківським рахунком та стягнення пені.
Позовна заява мотивована тим, що банк, отримавши постанову державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції (далі - РВ ДВС ГТУЮ) у м. Києві Дубровіна С. І. від 28 жовтня 2019 року про накладення арешту на його кошти у межах суми стягнення - 510 грн у виконавчому провадженні № 59597374, у порушення умов договору про банківське обслуговування та норм чинного законодавства (частина друга статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22), заблокував всі кошти на його рахунку, внаслідок чого він позбавлений можливості користуватися своєю власністю - грошовими коштами, розміщеними на поточному рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», на який, у тому числі, здійснюється щомісячне нарахування заробітної плати.
Також, у зв'язку з неналежним наданням послуг АТ КБ «ПриватБанк», як виконавцем, йому, як споживачу фінансових послуг, що полягало в безпідставному блокуванні коштів на рахунку на суму, що перевищує 510 грн до відповідача підлягає застосуванню відповідальність, встановлена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді нарахування пені у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо зупинення видаткових операцій за його рахунком № НОМЕР_1 , у сумі, що перевищує суму стягнення вказану у постанові про арешт коштів боржника від 28 жовтня 2019 року ВП № 59597374, а саме, у сумі, що перевищує 510 грн; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» пеню за неналежне виконання зобов'язань у розмірі 1 091 914,09 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо зупинення видаткових операцій за рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у сумі, що перевищує суму стягнення, вказану в постанові про арешт коштів боржника від 28 жовтня 2019 року ВП № 59597374, а саме - у сумі, що перевищує 510 грн.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що, блокуючи рахунок позивача повністю, банк діяв протиправно, у порушення частин другої статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
При цьому, вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» пені за неналежне виконання зобов'язань у розмірі 1 091 914,09 грн, є безпідставними, оскількиположення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини не поширюється.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Щербак Є. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у незадоволеній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь пеню за неналежне виконання зобов'язань у розмірі 1 091 914,09 грн.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому Верховним Судом відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не перевіряються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення з банку пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», належно не мотивувавши підстав своєї відмови.
Вважає, що до спірних правовідносин застосовуються положення вказаної норми права, посилаючись на відповідну практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
16 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та у рамках зарплатного проекту йому відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (картковий), на який перераховується його заробітна плата.
На електронній пошті позивач виявив лист з заголовком «На Ваш рахунок накладено арешт», відповідно для кого банк повідомив, що змушений призупинити операції за його рахунками згідно з постановою Солом'янського РВ ДВС ГТУЮ у м. Києві від 28 жовтня 2019 року про накладення арешту у виконавчому провадженні № 59597374.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку з вимогою зняти заборону на використання його рахунку, з посиланням на те, що арешту підлягали кошти тільки в межах 510 грн.
Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 18 листопада 2019 року № 20.1.0.0.0/7-191108/6730 позивача було повідомлено про те, що банк не обмежує його у користуванні коштами у розмірі вище арешту. Банком накладений арешт на ту суму, яка визначена у постанові державного виконавця. Грошові кошти, за винятком 510 грн, можуть бути використані ним, для чого рекомендовано звернутися до служби підтримки клієнтів за номером 3700 або чату.
З огляду на чергову невдалу спробу позивача розплатитися за придбані товари частиною коштів із вказаного рахунку (на рахунку після очікуваної банківської операції залишалися б кошти, у сумі, що перевищувала розмір 510 грн), він 16 грудня 2019 року звернувся до служби підтримки клієнтів за номером 3700.
Представником банку, уповноваженим на підтримку клієнтів, було спростоване твердження, викладене в листі від 18 листопада 2019 року про те, що банк не обмежує споживача у користуванні коштами. Так, представником служби підтримки клієнтів зазначено, що користування ОСОБА_1 платіжною карткою неможливе щодо будь-яких транзакцій по зазначеному рахунку у зв'язку з арештом всього рахунку.
З 28 жовтня 2019 року та до теперішнього часу жодне платіжне доручення позивача, незалежно від суми платежу, не було виконане банком, також АТ КБ «ПриватБанк» блокує будь-яку спробу зняття готівкових коштів з рахунку, незалежно від суми.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц (провадження № 61-13488св19), від 06 травня 2020 року у справі № 758/10471/15-ц (провадження № 61-18955св19), від 19 травня 2021 року у справі № 644/5836/16-ц (провадження № 61-3379св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Щербака Є. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів по суті спору не спростовують.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в оскаржуваній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не може бути нарахована у спірних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги, з посиланням на практику Верховного Суду, зокрема на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), зводяться до того, що пеню, передбачену вказаною нормою права необхідно нараховувати на кошти, утримувані банком на його поточному рахунку.
Проте, з доводами заявника погодитися не можна, виходячи з наступного.
За змістом статті 1 Закону про захист прав споживачів споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.
При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.
Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.
З урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов'язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п'ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.
Дійсний зміст приписів частини п'ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.
Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично відступила від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник, а оскаржувані судові рішення не суперечать правовій позиції, викладеній у наведеній постанові.
Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Щербаком Євгеном Миколайовичем - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець