Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 297/377/18
провадження № 61-17773св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Берегівське лісове господарство»,
третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю., Мацунича М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» (далі - ДП «Берегівський лісгосп») та просив визнати недійсними наказ від 26 вересня 2017 року № 198 «Про зміну організаційної структури, скорочення чисельності та штату працівників»; наказ від 30 січня 2018 року № 6-к «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 »; поновити його на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП «Берегівський лісгосп»; визнати всі записи, внесені відповідачем у його трудову книжку, недійсними; зобов'язати відповідача занести нові записи в його трудову книжку відповідно до вимог пунктів 2.4, 2.14 розділу 2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників»; визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставного звільнення його з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; визнати в діях відповідача факт його дискримінації за захищеною ознакою звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав; та стягнути з відповідача 300 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, щов липні 2015 року він приїхав до міста Берегова з міста Луганська, як внутрішньо переміщена особа і 30 липня 2015 року був прийнятий на роботу до ДП «Берегівський лісгосп» на посаду головного економіста відділу економіки, обліку і звітності. 27 вересня 2017 року він отримав попередження про звільнення з займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а на підставі наказу від 30 січня 2018 року був звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності штату та працівників.
Вважав своє звільнення незаконним, у зв'язку з тим, що наказ «Про зміну організації структури, скорочення чисельності та штату працівників ДП «Берегівський лісгосп» № 198 від 26 вересня 2017 року, який став підставою для його звільнення, прийнятий з грубим порушенням чинного законодавства, є необґрунтованим, у ньому не розкривається зміст внесених змін в організацію виробництва і праці, відсутнє обговорення подання на адресу профспілкового комітету про розірвання трудового договору з працівником, наказ не містить вказівок на об'єктивні причини необхідності скорочення.
Також зазначав, що відповідач грубо порушив порядок звільнення, оскільки не запропонував йому іншу вакантну посаду, не врахував його переважного права на залишення на роботі, а згода профспілкового комітету на його звільнення надана з порушенням вимог статті 43 КЗпП України. Окрім цього, вважав дії директора відповідача Шойного Б. А. , пов'язані з його звільненням, непрямою дискримінацією його, як внутрішньо переміщеної особи.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням установленого законом порядку, а факт дискримінації ним не доведений.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд, встановивши, що звільнення позивача з роботи відбулося у період перебування останнього на лікарняному, дійшов помилкового висновку, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було порушено вимог трудового законодавства.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року (з урахуванням виправленої ухвалою цього суду від 08 грудня 2020 року описки) рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року скасовано, позов задоволено частково.
Визнано незаконним наказ директора ДП «Берегівське лісове господарство» від 30 січня 2018 року № 6-к «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 ».
Визнано в діях відповідача, безпосередньо пов'язаних із отриманням згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 , що мали місце 27 листопада 2017 року, факт дискримінації позивача за ознакою звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП «Берегівське лісове господарство» з 30 січня 2018 року.
Стягнено з ДП «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн та 30 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час звільнення позивача роботодавцем не були дотримані вимоги закону та процедура звільнення, а саме: не враховано переважного права позивача залишитися на роботі та обійняти новоутворену посаду, робота на якій передбачала виконання функцій головного економіста; оформлення трудових відносин позивача як головного економіста не відповідало вимогам законодавства та принципу правової визначеності; питання про надання виборним профспілковим органом підприємства згоди на звільнення позивача вирішене з істотним порушенням вимог закону та встановленого порядку; позивача звільнено в період тимчасової непрацездатності;а також щодо позивача безпосередньо в процесі вирішення питання про надання згоди на звільнення роботодавцем була допущена дискримінація у сфері праці, яка сприяла його звільненню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2020 року ДП «Берегівський лісгосп» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року й залишити в силі рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах від 18 січня 2018 року в справі № 742/897/16-ц, від 18 січня 2018 року в справі № 487/8810/15-ц, від 14 травня 2018 року в справі № 331/494/16-ц, від 30 жовтня 2018 року в справі № 408/1847/16-ц, від 19 серпня 2019 року в справі № 753/5149/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 336/5828/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 596/1554/16-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 265/3027/18, від 30 жовтня 2019 року в справі № 310/2284/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 522/3410/15-ц, від 05 лютого 2020 року в справі № 760/2264/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 754/619/18, від 15 квітня 2020 року в справі № 576/698/18, від 11 червня 2020 року в справі № 481/1043/17, від 01 липня 2020 року в справі № 385/118/18, від 29 липня 2020 року в справі № 305/1229/18, від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18, від 21 вересня 2020 року в справі № 686/25052/18, від 23 вересня 2020 року в справі № 937/7998/19-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 334/3883/18, від 21 жовтня 2020 року в справі № 754/13007/19, від 05 листопада 2020 року в справі № 686/30735/19, від 18 листопада 2020 року в справі № 336/7522/17, від 30 листопада 2020 року в справі № 454/4118/18, від 09 грудня 2020 року в справі № 596/176/18, від 16 грудня 2020 року в справі № 541/1700/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що посада завідувача сектора-головного економіста, яка вводилася до штату підприємства з 28 грудня 2017 року, була новоутвореною в межах нового структурного підрозділу підприємства, у зв'язку з чим передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України переважне право не могло бути реалізоване; звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, як і встановлені судом можливі порушення процедури проведення засідання профкому, неконкретне формулювання назви посади позивача в наказі про прийняття на роботу не можуть бути підставою для поновлення його на роботі; а факт дискримінації позивача не доведений належними та допустимими доказами, тому помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду в частині відмовлених позовних вимог про визнання недійсним наказу від 26 вересня 2017 року № 198, визнання недійсними записів у трудовій книжці, зобов'язання внести нові записи в трудову книжку та визнання дій незаконними у касаційному порядку не оскаржується, тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди до закінчення касаційного провадження.
18 червня 2021 року справа № 297/377/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 у липні 2015 року виїхав із міста Луганська до міста Берегова Закарпатської області та має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою, виданою 06 липня 2015 року Управлінням соціального захисту населення Берегівської міської ради.
Наказом ДП «Берегівський лісгосп» від 30 липня 2015 року № 36-к позивач з 30 липня 2015 року прийнятий на посаду головного економіста відділу економіки, обліку і звітності.
Наказом ДП «Берегівське лісове господарство» від 26 вересня 2017 року № 198 «Про зміну організаційної структури, скорочення чисельності та штату ДП «Берегівський лісгосп»», з метою впорядкування організаційної структури, оптимізації чисельності та штату, для забезпечення більш ефективного виконання функціональних обов'язків працівниками підприємства, відповідно до змін у штатному розписі:
з 27 грудня 2017 року скорочені посади: у складі керівництва - посада головного інженера, у відділі економіки, обліку і звітності: посади головного бухгалтера, головного економіста, заступника головного бухгалтера, двох провідних бухгалтерів;
з 28 грудня 2017 року введені до штатного розпису: у складі керівництва - посада головного бухгалтера, у секторі економіки обліку і звітності: посади завідувача сектора - головного економіста, двох провідних бухгалтерів.
27 вересня 2017 року ОСОБА_1 був попереджений про наступне звільнення з роботи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
18 листопада 2017 року слідчим Берегівського відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області Сочкою В. І. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву ОСОБА_1 про те, що «13.10.2017 директор ДП «Берегівське ЛГ» Шойного Б. А. грубо порушив угоду про працю шляхом обману та примусу змушуючи до виконання роботи, не обумовленої угодою головного економіста підприємства ОСОБА_1 , а саме щодо розроблення цін на лісопродукцію для продажу по прямим договорам всупереч вимогам законодавства», відкрито кримінальне провадження № 12017070060000882.
27 листопада 2017 року відбулася спільна загальна виробнича та профспілкова нарада ДП «Берегівський лісгосп», у якій взяли участь 55 осіб,з порядком денним: про проведення мирної акції протесту; про надання згоди на звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників, що підтверджується відповідним протоколом. На цій нараді проведено таємне голосування з питання про надання згоди на звільнення працівників, на якому за надання згоди на звільнення ОСОБА_1 проголосували 42 члени профспілки.
Того ж дня, 27 листопада 2017 року, спільно з загальними зборами членів первинної профспілкової організації відбулося засідання профспілкового комітету ДП «Берегівський лісгосп», на якому надано згоду на звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
У період з 19 грудня 2017 року по 15 січня 2018 року, а також з 16 січня 2018 року по 30 січня 2018 року позивач перебував у відпустці, про що свідчать відповідні накази ДП «Берегівський лісгосп».
Наказом ДП «Берегівський лісгосп» від 30 січня 2018 року № 6-к «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 » позивача звільнено з роботи з 30 січня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
У день звільнення 30 січня 2018 року ОСОБА_1 виданий листок непрацездатності серії АДМ № 767714 на період хвороби з 30 січня 2018 року по 01 лютого 2018 року, до роботи працівник мав стати 02 лютого 2018 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо поновлення позивача на роботі
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок урахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42, 49-2 КЗпП України.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
У цій справі встановлено, що наказом відповідача від 26 вересня 2017 року було вирішено скоротити та вивести зі штатного розпису підприємства з 27 грудня 2017 року відділ економіки, обліку і звітності, у тому числі посаду головного економіста, яку обіймав позивач.
28 грудня 2017 року до штатного розпису ДП «Берегівський лісгосп» введено сектор економіки, обліку та звітності, до якого включено, зокрема, посаду завідувача сектора-головного економіста.
Отже, посада головного економіста на підприємстві залишилася, змінилося найменування посади, вимоги до цієї посади та частково посадові обов'язки, а саме новою посадовою інструкцією на головного економіста, окрім посадових обов'язків власне головного економіста, покладено ще й обов'язки бухгалтера та змінено кваліфікаційні вимоги, а саме замість вимог про повну вищу економічну освіту та стаж роботи на керівних посадах не менше трьох років висунуто вимоги про середню спеціальну освіту за напрямком «бухгалтерський облік» або «облік та аудит».
Проте такі кваліфікаційні вимоги не відповідають встановленим законом кваліфікаційним вимогам до посади головного економіста (Випуск 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336), які є обов'язковими з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності, та які передбачають наявність у особи повної вищої освіти відповідного напряму підготовки та стаж економічної роботи за професіями керівників нижчого рівня відповідного професійного спрямування: для магістра - не менше 2 років, спеціаліста - не менше 3 років.
З огляду на викладене, оскільки функції головного економіста, які може виконувати лише особа з повною вищою економічною освітою та відповідним стажем економічної роботи, збережені на посаді завідувача сектора-головного економіста, кваліфікаційні вимоги до якої відповідач неправомірно змінив, а неможливість виконання позивачем додатково покладених на цю посаду функцій бухгалтера, як установив апеляційний суд, відповідач не довів, колегія суддів вважає, що скорочення посади головного економіста на підприємстві не відбулося, дії відповідача щодо зміни посадових обов'язків головного економіста свідчать про штучне створення ним умов для звільнення позивача, тому таке звільнення не можна вважати законним.
Таким чином, оскільки звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі, однак помилився щодо мотивів їх задоволення, у зв'язку з чим постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Щодо визнання в діях ДП «Берегівський лісгосп» факту дискримінації позивача
У статті першій Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» зазначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року в справі № 800/191/17 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест:
по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.
У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
Задовольняючи позов у частині встановлення факту дискримінації позивача, суд апеляційної інстанції не врахував, що дискримінація означає менш прихильне поводження з особою, ніж з іншими в аналогічній ситуації, через певні ознаки цієї особи, не обґрунтував, порівняно з якою особою чи групою осіб, питання щодо надання згоди на звільнення яких вирішувалося профспілковим комітетом 27 листопада 2017 року, та через які певні ознаки цієї особи (раса, колір шкіри, стать, вік та ін.) позивач опинився в гіршому становищі, при цьому останній на такі обставини також не посилався, внаслідок чого дійшов безпідставного висновку про задоволення цих вимог та відповідно відшкодування позивачу моральної шкоди.
За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні таких вимог.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 зроблено висновок, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 777 961,01 грн, який відповідач не спростував.
Разом з тим апеляційний суд помилково вказав, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню без утримання податків та інших обов'язкових платежів, а тому абзац п'ятий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції слід викласти в новій редакції, вказавши, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 777 961,01 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Установивши, що порушення трудових прав ОСОБА_1 у вигляді незаконного звільнення призвело до його моральних страждань та змусило докладати значних додаткових зусиль для організації свого життя, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування йому моральної шкоди.
Однак, враховуючи недоведеність позивачем факту дискримінації, визначений судом апеляційної інстанції розмір моральної шкоди підлягає зменшенню до 20 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про визнання факту дискримінації та залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині та зміну постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулута відшкодування моральної шкоди з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови та абзацу п'ятого її резолютивної частини в новій редакції.
Щодо поновлення виконання постанови апеляційного суду
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди зупинено ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, то враховуючи результати перегляду цього судового рішення, його виконання необхідно поновити в незміненій частині.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Державного підприємства «Берегівське лісове господарство»задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» про визнання факту дискримінації скасувати та залишити в силі рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року в цій частині.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди змінити:
викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови;
викласти абзац п'ятий її резолютивної частини в новій редакції:
«Стягнути з Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; та 20 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди».
Поновити виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в незміненій за результатами касаційного розгляду частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
Судді:Н. О. Антоненко Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов