13 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/14104/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" - Рябоконя В.І.,
відповідача - приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Пучка В.А.,
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія)
на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2021 (суддя Гумега О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022
(головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді Ткаченко Б.О. і Зубець Л.П.)
зі справи № 910/14104/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - Товариство)
до Компанії
про стягнення 1 889 344,43 грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. Позов подано (з урахуванням заяв про збільшення та зменшення розміру позовних вимог) про стягнення 643 777,04 грн. пені, 274 960,90 грн. штрафу, 118 020,65 грн. - 3% річних, 120 403,15 грн. "інфляційних втрат".
2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач прострочив оплату вартості наданих протягом вересня 2019 року - червня 2021 року послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за договором, що стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних втрат".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022: позов задоволено частково; стягнуто з Компанії на користь Товариства 643 688,02 грн. пені, 274 960,90 грн. штрафу, 118 020,65 грн. - 3% річних, 120 403,15 грн. "інфляційних втрат", 17 355,69 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
4. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що: матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що: протягом періоду вересня-грудня 2019, лютого-травня 2020, серпня-грудня 2020, січня-березня 2021, червня-серпня 2021 року позивачем надано відповідачу послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел на підставі договору від 01.07.2019 №0231-09021 (далі - Договір); відповідач здійснив оплату вартості цих послуг у повному обсязі, але з простроченням, що є підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних витрат". Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, штрафу, 3 % річних та "інфляційних витрат", суди дійшли висновку про обґрунтованість та арифметичну правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу, 3 % річних та "інфляційних витрат" та допущені арифметичні помилки при здійсненні розрахунку пені і дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими в сумі 643 688, 02 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Компанія, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/14104/21 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а судові витрати за подання касаційної скарги покласти на позивача.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема абзаців першого, другого частини восьмої статті 33, абзаців першого, третього частини п'ятої статті 33, частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", та з порушенням норм процесуального права, а саме статей 86, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки судами попередніх інстанцій не з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
7. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, в яких неодноразово висловлювалася позиція щодо підстав стягнення 3% річних та "інфляційних нарахувань" і правової природи відповідних платежів: сплата 3% річних від простроченої суми, так само як і "інфляційні нарахування", є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №914/1001/19, від 03.04.2020 у справі №920/653/19). Судами попередніх інстанцій відхилено доводи відповідача про те, що відповідач не здійснював користування коштами, належними до сплати позивачу, а, отже, стягнення інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованим.
8. Скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 10.12.2019 у справі №923/1061/18, від 19.12.2019 у справі №925/185/19, від 23.01.2020 у справі №925/186/19 щодо заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вважає, що суд першої інстанції помилково прийняв заяву про збільшення розміру позовних вимог у даній справі, оскільки можливість об'єднання декількох позовних вимог шляхом подання заяви про збільшення розміру позовних вимог до вже поданого позову чинним ГПК України не передбачено.
9. Судами попередніх інстанцій було безпідставно відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 04.05.2018 у справі №917/1068/7, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 03.10.2019 у справі №914/2202/18, від 12.09.2019 у справі №910/10427/18, від 11.09.2019 у справі №905/2149/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, 19.08.2021 у справі №910/6137/21, від 02.02.2021 у справі №910/12595/20, від 19.11.2020 у справі №910/6041/20, від 12.08.2020 у справі №910/8117/20, від 26.07.2021 у справі №910/3711/21, від 04.02.2021 у справі №910/9476/20, від 03.12.2020 у справі №910/10012/20, від 21.12.2020 у справі №910/10023/20 щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій, вказує, що у даному випадку є підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, однак судами попередніх інстанцій було проігноровано вказані висновки Верховного Суду.
Доводи іншого учасника справи
10. Товариство у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що у повному обсязі не погоджується з доводами, наведеними у касаційній скарзі, вказує, що: вони не підтверджуються матеріалами справи; у касаційній скарзі відсутнє обґрунтування правомірних та виважених підстав щодо скасування прийнятих рішень судом першої та апеляційної інстанцій; за змістом касаційної скарги відповідачем не доведено, у чому саме полягає порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права; оскаржувані рішення та постанова є правомірними; поряд із неврахуванням одних висновків Верховного Суду, судами першої та апеляційної інстанції враховані інші висновки Верховного Суду, що викладені у подібних правовідносинах та є більш доречними при вирішенні даного спору, і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ, ТА ЇХНІХ ВИСНОВКІВ
11. Товариством (постачальник послуг) та державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого є Компанія (замовник), укладено Договір, за умовами якого:
- для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із закупівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього договору (пункти 1.1, 1.2);
- вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 за № 641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг (пункт 2.1);
- постачальник послуг зобов'язаний: 1) здійснювати розрахунок вартості послуги виходячи із фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за "зеленим" тарифом відповідно до Порядку; 2) затверджувати вартість послуги у Регулятора відповідно до глав 11 та 12 Порядку; 3) на запит замовника надавати розрахунок вартості послуги, проведений у розрахунковому періоді (додаток 1 до договору), та первинну документацію, на підставі якої його проведено; 4) повідомляти про зміни реквізитів, а також про припинення дії ліцензії, реорганізацію чи ліквідацію постачальника послуг; 5) повідомляти замовника про обставини, що зумовлюють проведення перерахунку вартості послуги, передбаченого пунктом 2.1 глави 2 цього договору; 7) повідомляти про вартість послуги, визначену в розрахунковому періоді; 8) надавати послугу (пункт 3.1);
- замовник зобов'язаний: 1) приймати послугу, яку надає постачальник; 2) на запит постачальника послуг надати достовірну інформацію, яка необхідна для виконання умов цього договору; 3) повідомляти про зміни реквізитів, припинення дії ліцензії, реорганізацію чи ліквідацію; 4) у повному обсязі здійснювати оплату послуги, розрахованої постачальником послуг та затвердженої Регулятором; 5) повертати підписаними та належним чином оформленими акти приймання-передачі наданих послуг (додаток 2 до цього договору) протягом 5 днів з дня їх отримання; 6) проводити оплату вартості послуги виключно у грошовій формі; 7) складати та надавати постачальнику послуг податкову накладну згідно з вимогами чинного законодавства України (пункт 3.3);
- сторони цього договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором відповідно до чинного законодавства (пункт 4.1);
- у разі порушення замовником зобов'язань щодо строків оплати послуг, визначених у Порядку, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Додатково стягується штраф у розмірі 7% зазначеної вартості послуг за прострочення понад 30 днів (пункт 4.3);
- під час виконання умов цього договору, а також вирішення питань, що не обумовлені цим договором, сторони керуються чинним законодавством України, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії" (пункт 6.1);
- цей договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2021 (пункт 7.1 Договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 31.12.2020 № 3/01/31/12/2020).
12. Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням актів приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та постанов НКРЕКП, протягом періоду вересня-грудня 2019 року, лютого-травня 2020 року, серпня-грудня 2020 року, січня-березня 2021 року, червня-серпня 2021 року позивачем надано відповідачу послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел на підставі Договору.
13. Відповідач здійснив оплату вартості цих послуг у повному обсязі. Разом з тим оплату цих послуг здійснено відповідачем з пропуском строку, встановленого умовами Договору та Порядку.
14. Встановивши, що: позивачем надано відповідачу протягом згаданого періоду послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел на підставі Договору; відповідач здійснив оплату вартості цих послуг у повному обсязі, але з простроченням, - суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних витрат". Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, штрафу, 3 % річних та "інфляційних витрат", суди дійшли висновку про обґрунтованість та арифметичну правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу, 3 % річних та "інфляційних витрат" та допущені арифметичні помилки при здійсненні розрахунку пені, вказавши, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими в сумі 643 688, 02 грн.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
15. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
16. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
16.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Виходячи з положень зазначеної норми, касаційний перегляд може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
16.2. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 зі справи № 233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Верховний Суд зазначає, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
16.3. Проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду в справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі, що розглядається, враховуючи таке.
16.4. У касаційній скарзі скаржник посилався на те, що всупереч вимогам законодавства та сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, суд першої інстанції незаконно прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, оскільки можливість об'єднання декількох позовних вимог шляхом подання заяви про збільшення розміру позовних вимог до вже поданого позову чинним ГПК України не передбачена. Проте судом першої інстанції задоволено позовні вимоги з урахуванням заяви, в якій позивач просив стягнути суму пені та 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за надані послуги в липні-серпні 2021 року. При цьому суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про те, що позивачем подано саме заяву про збільшення позовних вимог через відсутність зміни предмета та/або підстав позову, оскільки стягнення пені та 3% річних за прострочення надання послуг за вказані періоди не були предметом позовної заяви, що була подана позивачем 30.08.2021, а, отже, з огляду на вищенаведене, вони не могли бути розглянуті у межах даної справи.
16.5. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Такий же правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі №925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19.
16.6. Звертаючись з позовною заявою в цій справі, позивач просив стягнути суму боргу у сумі 1 889 344,43 грн., з яких: 1 380 694,13 грн. пені, 274 960,90 грн. штрафу, 113 286,25 грн. - 3% річних, 120 403,15 грн. "інфляційних втрат" за прострочення оплати вартості послуг, наданих протягом вересня 2019 - червня 2021 року за Договором.
До закінчення підготовчого засідання 20.10.2021 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 1 438 295,96 грн. пені, 274 960,90 грн. штрафу, 118 020,65 грн. - 3% річних, 120 403,15 грн. "інфляційних втрат" за прострочення оплати вартості послуг, наданих протягом вересня 2019 року - серпня 2021 року за Договором.
Також до закінчення підготовчого засідання 26.10.2021 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зменшив позовні вимоги (визначені у заяві про збільшення позовних вимог, поданій 20.10.2021) у частині стягнення пені, у зв'язку з її перерахунком відповідно до вимог статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", та просив суд стягнути з відповідача 643 777,04 грн. пені, 274 960,90 грн. штрафу, 118 020,65 грн. - 3% річних, 120 403,15 грн. "інфляційних втрат" та судовий збір у розмірі 17 357,43 грн.
Тобто дане збільшення жодним чином не пов'язане зі зміною предмета чи підстав позову в первісній редакції позовної заяви та не є додатковою позовною вимогою, отже, збільшення розміру позовних вимог є лише зміною (збільшенням) матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, що не суперечить чинному процесуальному законодавству.
16.7. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі №925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, є безпідставними, оскільки:
- у справі №922/404/19 первісні позовні вимоги про розірвання договору відступлення права вимоги були доповнені заявою про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд здійснити тлумачення змісту договору дарування акцій та визнати право власності на 1315 акцій придбаних за договором дарування акцій. Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19, позовні вимоги у збільшеній частині жодним чином не пов'язані ні з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції. При цьому заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог;
- у справі № 923/1061/18 позов було подано про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд: залучити до участі у справі певних співвідповідачів; скасувати реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо певного об'єкта нерухомого майна; скасувати реєстраційні записи в Державному земельному кадастрі про певну земельну ділянку; поновити в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки. У постанові від 10.12.2019 у справі №923/1061/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову, оскільки позивач звернувся з іншими предметом та підставою позову до відповідачів, які не є відповідачами за позовом у первісній редакції;
- у справі № 925/185/19 позов було подано про визнання недійсним договору на розподіл природного газу. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути 207 576 505,24 грн. за договором на розподіл природного газу. Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про повернення заяви про збільшення розміру позовних вимог та вказав, що доповнення немайнового позову майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а пред'явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову;
- у справі № 925/186/19 позов було подано про визнання недійсним типового договору розподілу природного газу. У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 420 197 563,94 грн. за типовим договором розподілу природного газу. У постанові від 23.01.2020 Верховний Суд підтримав висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність повернення заяви про збільшення позовних вимог заявникові, оскільки доповнення немайнового позову (про визнання договору недійсним) майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а пред'явленням нового позову з іншими предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог.
16.8. Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 03.04.2020 у справі №920/653/19, Суд зазначає таке.
За змістом касаційної скарги доводи скаржника в цій частині ґрунтуються на правовій позиції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що, на думку скаржника, відповідач не здійснював користування коштами, належними до сплати позивачу.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки суди попередніх інстанцій встановили пропущення відповідачем строку оплати рахунків за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, встановленого Договором та Правилами, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли в цій справі.
16.9. Правовідносини в усіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог та характер (зміст) спірних правовідносин.
Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у таких справах, що формують зміст правовідносин, та їх різною оцінкою судами в кожному конкретному випадку. У жодній із наведених відповідачем справ судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов'язане із розрахунками за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, зокрема:
- у справі № 914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та "інфляційних втрат" через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування;
- у справі № 920/653/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення сум основного боргу, пені, 3% річних, "інфляційних втрат" за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору на виконання робіт (підряду).
16.10. З огляду на викладене доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду зі справ №922/404/19, №923/1061/18, №925/185/19, № 925/186/19, № 914/1001/19, №920/653/19, не знайшли свого підтвердження.
17. Стосовно посилання скаржника у касаційній скарзі на безпідставну відмову відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій Суд зазначає таке.
Скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 04.05.2018 у справі №917/1068/7, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 03.10.2019 у справі №914/2202/18, від 12.09.2019 у справі №910/10427/18, від 11.09.2019 у справі №905/2149/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, 19.08.2021 у справі №910/6137/21, від 02.02.2021 у справі №910/12595/20, від 19.11.2020 у справі №910/6041/20, від 12.08.2020 у справі №910/8117/20, від 26.07.2021 у справі №910/3711/21, від 04.02.2021 у справі №910/9476/20, від 03.12.2020 у справі №910/10012/20, від 21.12.2020 у справі №910/10023/20 щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій, вказує, що у даному випадку є підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, однак судами попередніх інстанцій було проігноровано вказані висновки Верховного Суду.
17.1. Відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання, в якому відповідач просив зменшити суми пені, 3% річних та "інфляційних втрат" на 95%, посилаючись, зокрема, на специфіку відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні, добросовісність поведінки відповідача та істотність обставин, що зумовили несвоєчасне здійснення розрахунків із позивачем, відсутність завданих позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Розглянувши згадане клопотання, місцевий господарський суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав, з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення. Також місцевий господарський суд звернув увагу, що до клопотання про зменшення розміру суми штрафних санкцій відповідачем взагалі не зазначено та не додано жодних доказів.
17.2. З приводу розгляду судом першої інстанції клопотання відповідача про зменшення сум пені, 3% річних та "інфляційних втрат" на 95% Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною другою статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Обидва Кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру неустойки з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (пункт 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Аналіз вказаних норм (місця їх розташування у Кодексах, зв'язку з іншими нормами) дає підстави для висновку, що за змістом частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі №6-473цс16 та постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Під час розгляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн. і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40 306,19 грн. пені, 30 830,83 грн. штрафу, 110 887,30 грн. відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн. і що перевищує майже в два рази суму прострочення.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у стягненні процентів річних з цих підстав.
З цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
17.3. Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/7, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 03.10.2019 у справі №914/2202/18, від 12.09.2019 у справі №910/10427/18, від 11.09.2019 у справі №905/2149/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, 19.08.2021 у справі №910/6137/21, від 02.02.2021 у справі №910/12595/20, від 19.11.2020 у справі №910/6041/20, від 12.08.2020 у справі №910/8117/20, від 26.07.2021 у справі №910/3711/21, від 04.02.2021 у справі №910/9476/20, від 03.12.2020 у справі №910/10012/20, від 21.12.2020 у справі №910/10023/20 не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки правовідносини у цих справах та у справі, що розглядається, виникли з різних правових підстав, за різного порядку виконання зобов'язань та матеріально - правового обґрунтування; при цьому в кожній із зазначених справ суди, застосовуючи положення приписів статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, виходили з обставин та умов конкретних правовідносин, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Отже, висновки місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у зазначених вище справах, оскільки зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
17.4. Безпідставним є довід скаржника про неврахування апеляційним господарським судом висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судом як першої, так і апеляційної інстанції врахований правовий висновок, викладений Верховним Судом у справі № 902/417/18.
18. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.
Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
19. За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/14104/21.
Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
20. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
21. Суд погоджується з доводами позивача, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.
22. За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 910/14104/21, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 910/14104/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова