08 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 916/2583/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Студенця В. І.
за участю секретаря судового засідання - Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Одеської міської ради
про роз?яснення судового рішення у справі № 916/2583/21
у справі за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК»
до територіальної громади в особі Одеської міської ради
про стягнення 50 000,00 дол. США шляхом звернення стягнення на нерухоме майно,
за участю представників:
від позивача: Мандик В.А.,
від відповідача: Варбаногло Г.А.
Постановою Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №916/2583/21 задоволено касаційну скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» та скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 22.12.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2022, а справу №916/2583/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
11.11.2022 до Верховного Суду надійшла заява Одеської міської ради про роз?яснення постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 916/2583/21, в якій Одеська міська рада просить:
- з метою вирішення виключної правової проблеми та забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики у суспільно значимих відносинах справу №916/2583/21 із заявою Одеської міської ради про роз'яснення постанови Верховного Суду від 29.09.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
- роз'яснити вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №916/2583/21 в частині застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 17, 23 Закону України «Про іпотеку», а саме визначити, яка особа після смерті фізичної особи ОСОБА_1 є боржником у неприпиненому основному кредитному зобов'язанні, яке залишається забезпеченим іпотекою, дійсною для територіальної громади як для набувача відповідного нерухомого майна в порядку визнання спадщини відумерлої (за відсутності правовідносин спадкування).
Заява мотивована тим, що постанова Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №916/2583/21 є неясною, такою, що допускає неоднозначне розуміння правової позиції Верховного Суду та вказівок, що саме слід взяти до уваги судам під час нового розгляду.
Одеська міська рада вважає, що в даному випадку існує необхідність відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у ухвалі від 09.07.2018 у справі № 911/2050/16, про те, що роз'ясненню підлягають ті рішення, які підлягають виконанню на підставі Закону України «Про виконавче провадження», оскільки таким висновком Велика Палата Верховного Суду значно звузила коло рішень, що можуть підлягати роз'ясненню. З посиланням на ч. 5 ст. 302 ГПК України Одеська міська рада просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» у запереченнях на заяву Одеської міської ради вважає її необгрунтованою, та просить в її задоволенні відмовити. На думку позивача, постанова Касаціного господарського суду від 29.09.2022 у справі №916/2583/21 не підлягає роз'ясненню, а також є чіткою та зрозумілою.
Верховний Суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наведеними заявником доводами з огляду на таке.
В ухвалі від 09.07.2018 у справі №911/2050/16 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що з ч. 2 ст. 245 ГПК України вбачається, що роз'ясненню підлягають ті рішення, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Однак заявлене клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, зокрема, заявник не наводить приклади протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці при розгляді заяв щодо роз'яснення рішень.
Верховний Суд звертає увагу, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Водночас сама лише не згода Одеської міської ради з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права не може бути підставою для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність відступу від викладеного Великою Палатою Верховного Суду висновку.
Заявником не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 09.07.2018 у справі №911/2050/16, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення), а колегія суддів, за таких мотивів, не вбачає необхідності для відступу від цього висновку.
Розглядаючи заяву Одеської міської ради про роз?яснення постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 916/2583/21 Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 245 ГПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Частиною другою статті 245 ГПК України встановлено, що подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Виходячи зі змісту наведеної норми, роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового документа, який полягає в усуненні неясності судового акта. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання.
Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення.
Отже, роз'яснення судового рішення, як кінцевого акта правосуддя, спрямоване на його викладення у більш зрозумілій формі та здійснюється господарським судом без зміни його змісту та в межах тих питань, які були предметом судового розгляду.
З приписів ст. 245 ГПК України вбачається, що роз'ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України "Про виконавче провадження".
Такі висновки про застосування норм процесуального права викладені, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 09.07.2018 у справі №911/2050/16, від 05.10.2021 у справі №757/7499/17-ц, від 18.06.2019 у справі №903/922/17, від 14.05.2019 у справі №904/2538/18 та ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №911/803/20, від 05.09.2022 у справі №910/23042/16, тощо.
Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від викладених висновків.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 ГПК України про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу.
Таким чином, постанова Верховного Суду від 29.09.2022, якою скасовано рішення та постанову у даній справі, а справу №916/2583/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області, і щодо якої заявником порушено питання про роз'яснення, не належить до рішень, право на роз'яснення яких передбачено статтею 245 ГПК України, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі та не є судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню у силу вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви Одеської міської ради про роз?яснення постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 916/2583/21, яка з урахуванням наведених вище висновків не може бути об'єктом роз'яснення у розумінні процесуального закону.
Керуючись статтями 234, 235, 245 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Відмовити Одеській міській раді у задоволенні клопотання про передачу справи №916/2583/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відмовити Одеській міській раді у задоволенні заяви про роз?яснення постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №916/2583/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кібенко
В. Студенець