Справа № 761/10186/22
Провадження № 2/761/8730/2022
29 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_4,
представника третьої особи - ОСОБА_5,
розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської територіальної громади в особі Київської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, -
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Київської міської територіальної громади в особі Київської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.
У своїй позовній заяві просив суд визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 право власності на 5\6 частин квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_3 . При житті батько склав заповіт, в якому все своє майно та все що буде належати йому на день смерті заповідав позивачу. 20 жовтня 2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксани Іванівни із заявою про відкриття спадкової справи. В той же день була відкрита спадкова справа № 23\2020. Позивач зазначає, що успадкувати квартиру та отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом неможливо, оскільки відсутній (загублений ) правовстановлюючий документ про право власності на квартиру, а саме свідоцтво про право власності на житло, видане 30.10.1995 року. На підставі вищевикладених обставин позивач звернувся до суду з заявою про визнання права власності в порядку спадкування.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 червня 2022 року матеріали позову передані на розгляд судді Фроловій І.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
08 липня 2022 року на адресу суду надійшов відзив від Київської міської територіальної громади в особі Київської міської ради, відповідно до змісту якого представник відповідача проси суд розглядати справи за їх відсутності та прийняти рішення згідно чинного законодавства.
14 липня 2022 року на адресу суду надійшли пояснення щодо позовних вимог від третьої особи - ОСОБА_2 .
26 липня 2022 року на адресу суду надійшла копія спадкової справи №23/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 гр. ОСОБА_3 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року було закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов.
Відповідач - Київська міська територіальна громада в особі Київської міської ради у судове засідання своїх представників не направили. Судом враховувано, що у відзиві просили розглядати справу за їх відсутності.
Представник третьої особи у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог не заперечував.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Заслухавши пояснення представників, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , та внесений актовий запис № 16593.
При житті, ОСОБА_3 , 17 травня 2011 року склав заповіт, який посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за № 1355, в якому все своє майно та все що буде належати йому на день смерті заповідав ОСОБА_1 .
20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксани Іванівни із заявою про відкриття спадкової справи.
20 жовтня 2020 року була відкрита спадкова справа № 23\2020, внесена до Спадкового реєстру за № 66599494.
В даній спадковій справі зазначені два спадкоємці:
1. Син- ОСОБА_1 - спадкоємець за заповітом;
2. Дружина - ОСОБА_2 - спадкоємець за законом.
До майна померлого ОСОБА_3 на день смерті належали :
1. житлова квартира АДРЕСА_2 ;
2. грошові вклади з відповідними відсотками та компенсаціями в різних банках;
3. земельна ділянка , площею 0.0595 га , яка розташована за адресою Київська обл., Макарівський район, с.Колонщинське, та має кадастровий номер :3222782600:05:033:0209.
Оскільки на грошові вклади та земельну ділянку були надані приватному нотаріусу правовстановлюючі документи, тому позивачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5\12 частин грошових коштів вкладів свідоцтво серія НРК-544574.
Також позивачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5\6 частин земельної ділянки площею 0,0595га, свідоцтво серія НОМЕР_3 .
Приватний нотаріус Лавриненко О.І. звернулась із запитом до Комунального підприємства Київської міської ради «Київського міського бюро технічної інвентаризації » та отримала відповідь КВ-2021 від 09.03.2021 р. в якій зазначено , що право власності на квартиру було зареєстровано відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 30.10.1995 р. та надана копія свідоцтва. Також приватним нотаріусом отримано інформаційну довідку із БТІ.
Після отримання даних документів приватним нотаріусом було направлено до Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації запит про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі спадкової справи.
Також, 01 червня 2021 року позивач подав заяву та документи до державного реєстратора, про реєстрацію права власності на спадкове майно, а саме квартиру.
Державним реєстратором було прийняте рішення за № 58469419 про зупинку розгляду заяви та надано строк для надання оригіналу свідоцтва про право власності на житло.
23 липня 2021 року державний реєстратор виніс рішення про відмову у державній реєстрації права власності.
На підставі вищезазначених відмов приватний нотаріус Лавриненко О.І. винесла 18 червня 2021 року постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу на заявлене спадкове майно.
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Стаття 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - стаття 1216 ЦК України.
Спадкодавець - це фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб.
Спадкоємці - це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава).
Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Оскільки обставини, які входять до предмета доказування відповідно до Листа від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі, й суд встановлював їх на підставі матеріалів спадкової справи, витребуваної у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Наталії Федорівни.
Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця, свідоцтв про народження та одруження з метою встановлення факту родинних відносин між позивачем як спадкоємцем та померлим як спадкодавцем, й суд відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Києва витребував за клопотанням позивача у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксани Іванівни копії спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3 , яка стала предметом дослідження в ході розгляду цієї справи, й встановлені правовідносини та докази покладені в основу рішення суду про задоволення позову.
Відповідно до п. 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Так, відповідно до Листа від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» суди при розгляді справ даної категорії мають звертати увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом та заповітом відповідно до статті 1217 ЦК України.
У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як вбачається зі ст. ст. 1217, 1258 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У ст. 1264 ЦК України зазначено, що в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
На підставі ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У відповідності до цивільного законодавства України, однією з умов виникнення прав і обов'язків учасників цивільних правовідносин є рішення суду. Право власності в Україні повинно спиратися на певний титул (правовстановлюючий документ), для того, щоб бути доведеним перед іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
При цьому, відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановивши, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті батька, він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не відмовившись від спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи, а тому суд приходить до висновку, що позивач вважається таким, що прийняв спадщину.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, тому слід позов задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
В зв'язку з тим, що позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, ст. ст. ЦК України, та керуючись ст. 10, 11, 57-61, 79, 209, 210, 212-215, 223, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської територіальної громади в особі Київської міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 5\6 частин квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
Київська міська територіальна громада в особі Київської міської ради, адреса місцезнаходження - 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141,
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лавриненко Оксана Іванівна, адреса місцезнаходження - 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 8,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя: