Справа №760/18096/22
1-кс/760/5995/22
05 грудня 2022 року слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва
ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання старшого слідчого слідчого відділу Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 , про застосування до підозрюваної:
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, громадянки України, з середнею освітою, заміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму, -
запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12022100090000132 від 18.01.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 303 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
за участю сторін:
прокурора ОСОБА_4
захисника ОСОБА_6 ,
підозрюваної ОСОБА_5 ,
05.12.2022 слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з вказаним клопотанням про застосування відносно підозрюваної ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, із визначенням розміру застави у розмірі 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Протоколом автоматичного визначення слідчого судді від 05.12.2022 для розгляду зазначеного клопотання визначено слідчу суддю ОСОБА_1 .
В обґрунтування клопотання зазначено, зокрема, наступне:
«В провадженні слідчого відділу Солом'янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві знаходиться кримінальне провадження №12022100090000132 від 18.01.2022 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст.303 КК України.
02.12.2022 року органом досудового розслідування повідомлено: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Києва, громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму, - про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 303 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, попередньо зорганізувавшись, з метою незаконного збагачення, з корисливих спонукань, всупереч врегульованих законом суспільних відносин щодо моральних засад суспільства в частині задоволення статевих потреб, вчинили сутенерські дії забезпечуючи заняття проституцією особами жіночої статі, які надавали послуги сексуального характеру чоловікам за грошову винагороду.
Так, невстановлені досудовим розслідуванням особи, вступили в злочинну змову групою осіб з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , які діючи відповідно до відведеної їм ролі, підшукували приміщення, яке орендували для тривалого користування, підшуковували осіб жіночої статі для втягнення їх у заняття проституцією, визначали час та місце, де особи жіночої статі, втягнуті у заняття проституцією, будуть надавати сексуальні послуги за грошову винагороду особам чоловічої статі та розмістили оголошення в загальнодоступній інтернет мережі
Окрім цього, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 діючи відповідно до відведеної їм ролі, виконували функції бухгалтера, в обов'язки яких входило ведення переліку відпрацьованих повіями годин та розподілення грошових коштів, здобутих повіями незаконним шляхом.
У подальшому, ОСОБА_5 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами втягнувши в заняття проституцією ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інших невстановлених досудовим розслідуванням дівчат, досягнувши з останніми домовленостей щодо умов надання послуг сексуального характеру, а саме надання сексуальних послуг більш чи менш тривалий час, причому різним клієнтам, або одноразово, але кільком особам одночасно, запропонувавши їм грошову винагороду з боку осіб, що будуть забезпечувати таке заняття за надання ними платних послуг сексуального характеру, та у разі отримання від клієнтів замовлення на отримання сексуальних послуг скеровували їх за вказаними клієнтами адресами, з метою надання сексуальних послуг особам чоловічої статі за грошову винагороду. Зазначена винагорода мала полягати та полягала в отриманні повіями 30% від суми коштів, сплачених за вказані послуги кожним із осіб, що користуватимуться ними. Інші 70% від суми коштів, сплачених за надання платних послуг сексуального характеру кожним із осіб, що користуватимуться ними, отримували ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , які в подальшому розподіляли їх з іншими невстановленими особами злочинної групи. Крім того, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 спільно з невстановленими особами, згідно із заздалегідь розробленим планом встановили, що за одну годину надання послуг сексуального характеру особа, яка отримуватиме такі послуги, повинна сплачувати грошові кошти в сумі 5000-6500 грн. за годину сексу, та за пів години 3000-4500 грн.
Так, 30.09.2022 року, приблизно об 15.45 год., ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 та іншими невстановленими особами, отримала на мобільний номер телефону НОМЕР_1 замовлення від клієнта ОСОБА_11 про бажання отримати сексуальні послуги. В подальшому ОСОБА_5 , яка діє за попередньою змовою з ОСОБА_7 , скерувала клієнта ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_3 та в подальшому коли клієнт прибув за даною адресою, ОСОБА_5 . Прибувши за вказаною адресою, набравши повторно на вище вказаний телефонний номер, клієнта ОСОБА_11 було скеровано до кв. АДРЕСА_4 , де останній обрав собі жінку та повідомив, що бажає отримати від неї сексуальні послуги, на що дана жінка повідомила, що це буде коштувати 3500 грн. за годину, на що останній погодився та передав даній жінці вказану суму, за сексуальні послуги.
Після чого, обрана ОСОБА_11 жінка пройшла з клієнтом до кімнати у вище вказаній квартирі, де надала йому сексуальні послуги у вигляді класичного сексу. По завершенню надання сексуальних послуг, ОСОБА_11 покинув вище вказану квартиру, а жінка, що надала сексуальні послуги ОСОБА_11 , передала грошові кошти в сумі 3500 грн. ОСОБА_5 .
Крім того, 02.12.2022 року, приблизно о 12.21 год., невстановлена особа, діючи спільно за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та іншими невстановленими особами, отримала на мобільний номер телефону НОМЕР_1 , який зазначений в загальнодоступній мережі інтернет, з приводу надання сексуальних послуг, замовлення від клієнта ОСОБА_12 про бажання отримати сексуальні послуги. В подальшому невстановлена особа, яка діє за попередньою змовою з ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та іншими невстановленими особами, в телефонній розмові скерувала клієнта ОСОБА_12 за адресою АДРЕСА_5 . Прибувши за даною адресою, набравши повторно на вище вказаний телефонний номер, клієнта ОСОБА_12 невстановленою особою було скеровано до кв. АДРЕСА_6 . Зайшовши за даною адресою клієнта ОСОБА_12 зустріла ОСОБА_7 , де остання представила дівчат, з яких клієнт ОСОБА_12 обрав собі жінку та повідомив, що бажає отримати від неї сексуальні послуги, на що дана жінка повідомила, що це буде коштувати 3000 грн. за пів години, на що останній погодився та передав даній жінці вказану суму, за сексуальні послуги.
Після чого, обрана ОСОБА_12 жінка пройшла з клієнтом до кімнати у вище вказаній квартирі, де надала йому сексуальні послуги у вигляді класичного сексу. Після того, як клієнт покинув приміщення квартири жінка, яка надала сексуальні послуги останньому за гроші в сумі 3000 грн. передала їх ОСОБА_7 .
Крім того, 02.12.2022 року, приблизно о 13.53 год., невстановлена особа, діючи спільно за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та іншими невстановленими особами, отримала на мобільний номер телефону НОМЕР_1 , який зазначений в загальнодоступній мережі інтернет, з приводу надання сексуальних послуг, замовлення від клієнта ОСОБА_12 про бажання отримати сексуальні послуги. В подальшому невстановлена особа, яка діє за попередньою змовою з ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та іншими невстановленими особами, в телефонній розмові повідомила, які саме сексуальні послуги можуть бути надані жінками та їх вартість, в результаті чого клієнт ОСОБА_12 обрав сексуальну послугу вартістю 4000 грн. В подальшому невстановлена особа, яка діє за попередньою змовою групою осіб, скерувала клієнта ОСОБА_12 за адресою АДРЕСА_7 . Прибувши за даною адресою, набравши повторно на вище вказаний телефонний номер, клієнта ОСОБА_12 невстановленою особою було скеровано до кв. АДРЕСА_3 . Зайшовши за даною адресою клієнта ОСОБА_12 зустріла ОСОБА_5 , де остання представила дівчат, з яких клієнт ОСОБА_12 обрав собі жінку та повідомив, що бажає отримати від неї сексуальні послуги, на що дана жінка повідомила, що це буде коштувати 4000 грн. за пів години, на що останній погодився та передав даній жінці вказану суму, за сексуальні послуги.
Після чого, обрана ОСОБА_12 жінка пройшла з клієнтом до кімнати у вище вказаній квартирі, де надала йому сексуальні послуги у вигляді класичного сексу. Після того, як клієнт покинув приміщення квартири жінка, яка надала сексуальні послуги останньому за гроші в сумі 4000 грн. передала їх ОСОБА_5 .
Підставами підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення є зібрані в кримінальному провадженні докази, а саме:
*Показами свідка ОСОБА_13 ;
*Показами свідка ОСОБА_14 ;
*Показами свідка ОСОБА_11 ;
*Протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками;
*Протоколами оглядів сайтів;
*Протоколами оглядів телефону;
*Іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
У органу досудового розслідування є підстави вважати, що підозрювана ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинила тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 303 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років.
Відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою оскільки, існують ризики передбачені ст. 177 КПК України, та які вказують на те, що підозрюваний може:
- переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду;
- незаконно впливати на свідків, з метою зміни останніми показів в частині фактичних обставин;
- вчинити інші кримінальні правопорушення.
Виклад обставин, на підставі яких слідчий і прокурор дійшли висновку про наявність ризиків:
На той факт, що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду вказує те, що, повідомлена підозра повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження, а санкція статті кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років, тобто усвідомлюючи невідворотність покарання, яке пов'язане із позбавленням волі за вчинення вказаного кримінального правопорушення підозрюваний може переховуватися значний термін від правоохоронних органів та суду.
На той факт, що підозрювана може впливати на свідків, з метою зміни останніми показів в частині фактичних обставин, вказує те, що вона вчинила умисне кримінальне правопорушення та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , даний факт дає органам досудового розслідування підстави вважати, що підозрювана ОСОБА_5 , може погрожувати свідкам з метою зміни їх свідчень в частині фактичних обставин.
На той факт, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення вказує те, що ОСОБА_5 , не працює, немає постійного джерела доходу та тісних родинних зав'язків, більш м'які запобіжні заходи застосовані до підозрювана ОСОБА_5 , призведуть до продовження злочинної діяльності, нададуть змогу переховуватись від органів досудового розслідування та впливати на розслідування кримінального провадження.
Орган досудового слідства вважає наявність цих ризиків обґрунтованими, через те, що матеріали кримінального провадження містять достатні дані, які вказують на те, що саме підозрювана ОСОБА_5 , своїми умисними діями, які виразились у сутенерстві вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 303 КК України. Окрім того в матеріалах доданих до клопотання містяться процесуальні документи, що підтверджують факти, що вказані в обґрунтуванні ризиків. Вищевикладене свідчить про неможливість запобігання наявним ризикам, які передбачені п. п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, забезпечення належного виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та його належну поведінку, шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Прошу суд врахувати, що міра запобіжного заходу має на меті попереджати спроби особи вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, а не бути лише наслідком такого перешкоджання.
Згідно з положенням ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Разом з тим, у разі задоволення клопотання сторони обвинувачення про застосування до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави, у разі внесення ним такої застави покласти на підозрювану ОСОБА_5 , наступних, передбачених п. п. 1, 2, 3,8 ч. 5 ст. 194 КПК України, обов'язків, а саме:
1) з'являтися за кожною вимогою до слідчого відділу Солом'янського УП ГУ НП У м. Києві за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 49 за викликом до слідчого, в провадженні якого знаходиться дане кримінальне провадження і процесуального керівника, який здійснює процесуальне керівництво, слідчого судді, суду;
2) не відлучатися за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
4) здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, або інший документ, що дає право на виїзд з України.».
Враховуючи викладене, слідчий просить клопотання задовольнити.
Згідно з ч. 4 ст. 107 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.
У судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги, викладені у клопотанні, просив його задовольнити, вказуючи на те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 303 КК України, що, а наведені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджуються зібраними у провадженні та доданими до клопотання доказами.
Захисник підозрюваної, як і вона сама, заперечували проти задоволення клопотання, просили у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити, застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою (домашній арешт в нічний час доби). При цьому вказали, що підозрювана має стійкі соціальні зв'язки (двох малолітніх доньок 5-ти та 8-ми років), постійне місце проживання у місті Києві, співпрацює зі слідством, наміру переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду на має.
Заслухавши сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання та додані до нього докази, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.ч. 1 - 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
За своєю юридичною природою запобіжні заходи застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у скоєнні кримінального правопорушення, тобто згідно із презумпцією невинуватості вона є невинуватою.
Застосування запобіжного заходу - це не покарання особи за вчинений злочин, оскільки під час кримінального провадження особа спочатку підозрюється, а потім обвинувачується у вчиненні злочину, вона ще не визнана судом винною і винною стане тільки після набрання вироком законної чинності.
Запобіжні заходи - це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, засудженого через певне обмеження їхніх особистих прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці кримінального провадження, що передбачає взяття до уваги не лише обставин провадження, а й суворості запобіжного заходу.
Вказаний перелік запобіжних заходів у кожному конкретному випадку дозволяє індивідуалізувати його застосування враховуючи при цьому як інтереси правосуддя, так і недопущення невиправданих обмежень прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого.
Суд наголошує, що ст. 183 КПК України регламентовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, і визначено вичерпний перелік випадків можливості застосування такого заходу.
Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:
1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
7) до особи, стосовно якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених розділом IX-2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частина 2 вказаної статті покладає обов'язок на слідчого суддю постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Як свідчать матеріали провадження, повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 02.12.2022 (а.с. 120-123) відповідає вимогам ст. 277 КПК України за своїм змістом та на даному етапі сумнівів щодо її законності або порушення порядку вручення не викликає.
При цьому, суд зауважує, що поняття обґрунтована підозра не визначене у національному законодавстві, проте зважаючи на вимоги, закріплені у статті 9 КПК України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд в цьому контексті враховує позиції Європейського суду з прав людини викладені в його рішеннях.
Зокрема, за змістом п. 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року).
Обґрунтованість підозри повинна бути визначена з урахуванням положень ст. 94 КПК України, зокрема в тому, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На даному етапі судового провадження суд не вирішує питання про оцінку доказів для визнання підозрюваного винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, адже судове провадження наразі не завершено, докази сторін в повному обсязі судом не досліджено, і відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити після завершення дослідження кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Враховуючи вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, під час розгляду клопотань на стадії досудового розслідування, слідчий суддя має переконатись, що сукупність матеріалів на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі є достатньою для висновку про обґрунтованість підозри, яка не є сама по собі актом притягненням особи до відповідальності, а є лише сукупністю даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Обґрунтованість повідомленої 02.12.2022 ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 303 КК України підтверджується зібраними, під час досудового розслідуваннями в кримінальному провадженні доказами та іншими матеріалами в їх сукупності, зокрема:
-Показами свідка ОСОБА_13 ;
-Показами свідка ОСОБА_14 ;
-Показами свідка ОСОБА_11 ;
-Протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками;
-Протоколами оглядів сайтів;
-Протоколами оглядів телефону;
-Іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
За таких умов, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів щодо пред'явленої підозри, з точки зору достатності та взаємозв'язку, слідчий суддя приходить висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші), які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення, які могли б об'єктивно зв'язувати його з ними, тобто підтвердити існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрювана могла вчинити дане кримінальне правопорушення.
Разом з тим, слідчий суддя зауважує, що згідно вимог чинного законодавства сама по собі наявність обґрунтованою підозри не може бути єдиною підставою для застосування до підозрюваного запобіжного заходу, оскільки його застосування потребує наявність існування хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Закон покладає на сторону обвинувачення обов'язок довести як наявність обґрунтованої підозри, так і наявність ризиків невиконання підозрюваним, зокрема, покладених на нього процесуальних обов'язків.
Звертаючись з клопотанням слідчий вказав на наявність у даному випадку ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В обґрунтування ризику того, що підозрювана зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду в клопотанні вказано на те, що, повідомлена підозра повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження, а санкція статті кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років, тобто усвідомлюючи невідворотність покарання, яке пов'язане із позбавленням волі за вчинення вказаного кримінального правопорушення підозрюваний може переховуватися значний термін від правоохоронних органів та суду.
Щодо ризику того, що підозрювана може впливати на свідків з метою зміни останніми показів в частині фактичних обставин, стороною обвинувачення звернуто увагу на те, що підозрювана вчинила умисне кримінальне правопорушення та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що, на думку органу досудового розслідування, дає підстави вважати, що підозрювана ОСОБА_5 , може погрожувати свідкам з метою зміни їх свідчень в частині фактичних обставин.
Стосовно ризику того, що підозрювана може вчинити інше кримінальне правопорушення прокурором зауважено на тому, що ОСОБА_5 , не працює, не має постійного джерела доходу та тісних родинних зав'язків, тому більш м'які запобіжні заходи застосовані до підозрювана ОСОБА_5 , призведуть до продовження злочинної діяльності, нададуть змогу переховуватись від органів досудового розслідування та впливати на розслідування кримінального провадження.
Підозрювана у судовому засіданні надала пояснення, що наміру переховуватись від органів слідства та суду не має, бажає співпрацювати зі слідством. Також, зазначила, що заміжня, проживає в Києві в квартирі, належній її чоловікові, разом з двома малолітніми доньками (на підтвердження чого надала копії свідоцтва про шлюб та свідоцтв про народження дітей).
Щодо доводів клопотання про те, що ризик переховування пов'язаний з тим, що підозрювана уникатиме покарання у даному кримінальному провадженні, то слідчий суддя звертає увагу на те, що тяжкість покарання сама по собі не може бути ризиком.
Так, в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Becciev v. Moldova», «Свершов проти України», «Єлоєв проти України», «Тимошенко проти України», «Луценко проти України») наголошувалось, що тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. Крім того, суд вважає доречним взяти до уваги пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України» (заява № 74297/11), де суд також встановлював, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Наведена позиція ЄСПЛ свідчить про те, що взагалі будь-які ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. Отже, сама по собі тяжкість покарання ще не свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже наведені органом досудового розслідування доводи не можуть бути прийняті до уваги як такі, що переконливо свідчать про наявність ризику переховування.
На підтвердження ризику того, що підозрювана може впливати на свідків з метою зміни останніми показів в частині фактичних обставин, органом досудового розслідування переконливих доказів не надано.
Разом з тим, щодо ризику того, що підозрювана може вчинити інше кримінальне правопорушення з огляду на те, що остання не працює та не має постійного джерела доходу, слідчий суддя погоджується з доводами органу досудового розслідування про наявність та доведеність відповідного ризику.
Водночас, слідчий суддя наголошує, що ст. 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, і встановлено вичерпний перелік випадків можливості застосування такого заходу.
Тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зав'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
У судовому засіданні було встановлено, що наразі існують докази, які можуть свідчити про вчинення підозрюваною інкримінованого правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких.
На думку суду, наведені прокурором обставини та докази на їх підтвердження свідчать про доведеність обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, а саме наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, як і обставини, передбаченої п. 2, тобто існування ризиків. Але як клопотання, так і пояснення прокурора надані в судовому засіданні, не містять конкретних доводів та обґрунтованого мотивування того, що інший більш м'який запобіжний захід не буде достатнім для запобіганню встановлених у судовому засіданні ризиків, тобто обов'язкового елементу для вирішенні питання застосування запобіжного заходу, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Слідчий суддя вважає, що прокурором у судовому засіданні не доведено ризик того, що підозрювана ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Достатніх доказів на доведення вказаного ризику стороною обвинувачення не надано.
Разом з тим, слідчий суддя бере до уваги міцність соціальних зв'язків підозрюваної (наявність двох малолітніх дітей), відсутність у підозрюваної судимостей та висловлене нею бажання співпрацювати зі слідством.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_5 підозрюється, то суд вважає, що дійсно, в даній ситуації це найбільш вагомий ризик, проте суд вважає, що за умов обізнаності підозрюваної з існуванням щодо неї підозри та перебігу досудового слідства, вона має усвідомлювати, що вчинивши інше кримінальне правопорушення чи продовживши кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, вона лише погіршить свою ситуацію.
Слідчим суддею зважено на обіцянку підозрюваної у судовому засіданні співпрацювати з органами досудового розслідування, не переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
Враховуючи наведене, слідчий суддя вважає наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, в даному конкретному випадку не співрозмірним застосуванню запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє зробити висновок про те, що прокурор у судовому засіданні не довів об'єктивними доказами, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає, зокрема, відомості про обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу з посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
Проте надані стороною обвинувачення матеріали клопотання доказів, які обґрунтовують недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не містять.
Слідчий суддя бере до уваги правову позицію, викладену у п.п. 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 800/331/16 (800/13/16) (провадження № 11-256заі20) за змістом якої:
«ЄСПЛ нагадав, що поняття «свавілля» в контексті статті 5 Конвенції певною мірою варіюється залежно від виду відповідного утримання під вартою. Один із загальних принципів, встановлених у прецедентній практиці, полягає в тому, що затримання вважатиметься «свавільним» у тих випадках, коли, незважаючи на дотримання положень національного законодавства, з боку влади спостерігався елемент недобросовісності або обману.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ за пунктом 3 статті 5 Конвенції збереження обґрунтованої підозри є обов'язковою умовою для обґрунтованості будь-якого продовження утримання під вартою; однак зі сплином певного часу цього вже недостатньо: Суд повинен встановити (І) чи продовжували інші підстави, на які посилалися судові органи, виправдовувати позбавлення волі та (ІІ), якщо такі підстави були «релевантними» і «достатніми», чи виявляли національні органи влади «особливу обачність» під час здійснення розгляду. Вимога до суду надати відповідні та достатні підстави для затримання - на додаток до збереження обґрунтованої підозри - застосовується вже в момент прийняття першого рішення про взяття під варту - тобто «негайно» після арешту. Обґрунтування будь-якого терміну утримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстровано владою. Вирішуючи питання про те, слід звільнити чи затримати особу, органи влади зобов'язані розглянути альтернативні способи забезпечення її явки до суду.
Далі, вирішуючи питання про порушення статті 5 Конвенції з урахуванням наведених вище правових висновків, ЄСПЛ, зокрема, взяв до уваги те, що національні суди, обґрунтовуючи утримання заявників під вартою, просто відтворювали або послалися на доводи слідчих. Незважаючи на те, що заявники заперечували вчинення будь-якого злочину і вказували на відсутність будь-яких відповідних доказів у зв'язку із цим, суди не обґрунтували жодних мотивів, чому підозра була обґрунтованою.
Також ЄСПЛ зауважив на поверховості розгляду інших важливих аспектів справ заявників. Зокрема, у справах деяких заявників національні суди в основному спиралися на серйозність пред'явлених заявникам звинувачень і використовували шаблонні доводи, не звертаючись до конкретних фактів і не розглядаючи альтернативні запобіжні заходи. Суди не обгрунтувала ніяких додаткових обставин і не розглянули жодного з конкретних аргументів, висунутих заявниками, які оскаржували їх утримання під вартою, незважаючи на те, що ці аргументи не здавалися несуттєвими або легковажним.
У результаті ЄСПЛ констатував порушення щодо заявників статті 5 Конвенції, і наведені вище обставини щодо неналежного, необ'єктивного, поверхневого вирішення судами питань про застосування до них запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою були серед основних підстав для такого висновку».
Також, у п.п. 92, 93, 97, 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2021 у справі № 800/23/17 (800/182/16) (провадження № 11-383заі20) зверталась увага на те, що:
«Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Відповідно до Конвенції та практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Відсилання до ризиків, визначених статтею 177 КПК України, а також посилання на врахування слідчим суддею, зокрема, віку, стану здоров'я підозрюваного тощо, здійснено без зазначення того, про які конкретно докази йдеться.
Сумлінне виконання слідчим суддею покладених на нього обов'язків має привести до захисту порушених прав затриманої особи та покарання винних службових осіб, які допустили порушення закону під час затримання».
Аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє зробити висновок про те, що прокурор у судовому засіданні переконливо не довів об'єктивними доказами, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, суд зауважує, що з урахуванням практики ЄСПЛ, зокрема, позицій, викладених у рішеннях від 25.03.2021 у справі «Авраімов проти України» (заява № 71818/17) та від 09.04.2020 у справі «Дикусаренко проти України»
(заяви № 7218/19 та № 17854/19) під час встановлення того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в'язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і в сукупності з іншими недоліками (див. рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101 та 136-141, ЄСПЛ 2016). Зокрема у п.п. 48, 49 рішення від 25.03.2021 звернуто увагу на те, що: «у цій справі Уряд не вказав, скільки ув'язнених фактично трималося у камері із заявником, і не спростував його твердження щодо цього або щодо площі камери (див. пункт 32). За цих обставин Суд не може не приділити увагу твердженням заявника і доходить висновку, що у період з 04 травня по 13 серпня 2017 року він перебував у камері, в якій на нього припадало 1,4 кв.м особистого простору, що значно менше мінімального стандарту в 3 кв.м у густозаселеній тюремній камері (див. згадане рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» (<...>), пункт 110). Отже, виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції (там само, пункт 137), і Уряд не спростував цю презумпцію доводом про існування факторів, здатних належним чином компенсувати гострий брак особистого простору».
Встановивши факт порушення ст. 3 Конвенції, ЄСПЛ у відповідних справах в якості відшкодування, як правило, присуджує заявникам від 4 до 10 тисяч євро.
Отже, вбачається, що звертаючись з клопотанням про застосування такого вагомого та виняткового запобіжного заходу, як тримання під вартою, сторона обвинувачення має в т.ч. довести, що умови ув'язнення відповідатимуть встановленим стандартам, не принижуватимуть гідність особи в контексті ст. 3 Конвенції, тобто становитимуть не менше мінімального стандарту в 3 кв. м. на особу у тюремній камері. Проте відповідних підтверджень матеріали клопотання, що є предметом розгляду, не містять.
Проаналізувавши все зазначене в сукупності, на переконання слідчого судді, в даному випадку запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні та відповідатиме як вимогам національного законодавства, так і практиці ЄСПЛ.
Відповідно до приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
З огляду на викладене, беручи до уваги наявність у підозрюваної постійного місця проживання, враховуючи положення ч. 4 ст. 194 КПК України, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , необхідно задовольнити частково, обравши запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту в межах строку досудового розслідування, який буде достатнім для неухильного виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов'язків.
Слідчий суддя враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.
З урахуванням зазначених ризиків у кримінальному провадженні, обставин кримінального правопорушення та даних про особу підозрюваної ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що на даний час для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної та виконання останньою, покладених на неї процесуальних обов'язків, є достатнім застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (у період доби з 22.00 год. по 06.00 год. наступного дня) з покладенням на підозрювану ОСОБА_5 наступних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожним їхнім викликом та вимогою, залежно від стадії кримінального провадження;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає (м. Київ), без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
При цьому, слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити підозрюваній ОСОБА_5 , що в разі невиконання покладених на неї обов'язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
З урахуванням обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та приписів ст. 211 КПК України підозрювана підлягає негайному звільненню з-під варти в залі суду.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196, 197, 370-372 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваної ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 , який полягає в забороні залишати житло за зазначеною адресою у період доби з 22.00 год. по 06.00 год. наступного дня, за виключенням надання невідкладної медичної допомоги.
Заборонити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 , у період доби з 22.00 год. по 06.00 год. наступного дня.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (у вказаний час доби) визначити в межах строку досудового розслідування - до 02.02.2023.
Покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України строком до 02.02.2023, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожним їхнім викликом та вимогою, залежно від стадії кримінального провадження;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає (м. Київ), без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання покладених на неї обов'язків до неї може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виконання ухвали доручити органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваної.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого, який здійснює досудове розслідування даного кримінального правопорушення, а на час перебування справи у провадженні суду - на прокурора.
Звільнити підозрювану ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти негайно в залі суду.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали негайно вручити підозрюваній та прокурору, а також для виконання - конвойній службі.
Строк дії ухвали до 02.02.2023 включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1