14 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/6084/22 пров. № А/857/13413/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кухар Н.А.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м.Львові 13 травня 2022 року у справі № 380/6084/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення грошової допомоги,
06.04.2022 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 до складу сум грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась у 2016, 2017 роках грошова допомога на оздоровлення, передбачена частиною 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки в сумі 5517,15 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у 2016 та 2017 роках, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася ОСОБА_1 під час проходження ним військової служби. Суд першої інстанції вказав, що застосовуючи положення Інструкції №550, як спеціального нормативно-правового акта, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення, слід враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Суд першої інстанції зазначив, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та липні 2017 року, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також суд першої інстанції зазначив, що нарахування та виплата конкретної суми грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки належить до дискреційних повноважень відповідача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода відноситься до щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, який має не постійний, а тимчасовий характер її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, а тому не входить до складу грошового забезпечення визначеного частиною 2 статті 9 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з якого обчислюється одноразова грошова допомога у зв'язку із звільненням військовослужбовця з військової служби. Скаржник зазначає, що грошова допомога на оздоровлення надається військовослужбовцю один раз на рік за його заявою (рапортом) та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 , а тому така є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення до складу якої щомісячна додаткова грошова допомога не входить. Скаржник вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою №889, не входить до структури і складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується грошова допомога на оздоровлення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення зенітного артилерійського взводу батальйону зв'язку та радіаційного забезпечення у військовому званні «старший солдат».
Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2020 №66 старшого солдата ОСОБА_1 , командира відділення зенітного артилерійського взводу батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення звільненому наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.03.2020 №8-РС у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) з 06 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
З матеріалів справи щодо питань грошового та матеріального забезпечення встановлено, що під час проходження військової служби та звільнення із неї, ОСОБА_1 не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які останній набув у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби.
Зокрема, згідно з довідкою про розміри щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 за 2016 - 2017 роки від 24.06.2021 №350/490/46/431пс, останньому виплачено: у вересні 2016 року та липні 2017 року допомогу на оздоровлення у розмірі 4606грн. та 4589,25грн., відповідно, без включення до складу місячного забезпечення, як розрахункової величини для обрахунку допомоги щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою Кабінетом Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».
При цьому, в період з січня 2016 по грудень 2017 року включно, ОСОБА_1 щомісячно виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, визначена вказаною Постановою №899.
Невиплата допомоги на оздоровлення, у вересні 2016 року та липні 2017 року у повному розмірі стала підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 відповідно до частини 4 статті 2 цього Закону порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 40 вказаного Закону гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», чинної на час виникнення спірних правовідносин, встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 4)військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 6)співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 2 цієї Постанови граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» Наказом Міністра оборони України №550 від 24.10.2016 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, чинна на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Інструкція) якою визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.
Відповідно до пункту 3 зазначеної Інструкції до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Згідно з пунктом 5 цієї Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції).
Згідно з пунктом 9 вказаної Інструкції розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Таким чином, оскільки відповідно до Довідки №350/490/46/431ПС від 24.06.2021 протягом 2016 та 2017 років додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, тому відсутні підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення. При цьому, така щомісячна додаткова грошова винагорода не включена відповідачем до складу грошового забезпечення, з якого обчислено спірну грошову допомогу на оздоровлення у вказаний період.
Питання віднесення щомісячної додаткової грошової винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17. Приймаючи постанову від 10.11.2021 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 889, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та протиправно не була включена відповідачем при здійсненні відповідних нарахувань та виплат.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та липні 2017 року, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Окрім того, судом першої інстанції, на підставі встановлених обставин у справі вірно обрано спосіб захисту порушених права позивача та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, що на переконання суду апеляційної інстанції відповідає «принципу ефективності поновлення порушеного права» з дотриманням «принципу дискреційності».
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення стаття 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено правові підстави для задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року у справі №380/6084/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко