01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Шевченко А.В.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
13 грудня 2022 року Справа № 320/12102/21
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення
Вишгородської районної державної адміністрації
Київської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Відповідач), в якому просила:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 Позивачці щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
2) зобов'язати Відповідача провести з 17.07.2018 нарахування та виплачу Позивачці щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, установленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, віднесеної до 1-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язано Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації провести з 28.03.2021 нарахування та виплачу ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, віднесеної до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачка проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто з 17.07.2018, вона має право на відновлення та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалюючи рішення в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, а застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року.
Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в резолютивній частині, зобов'язавши Відповідача провести з 28.03.2021 нарахування та виплату їй щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, віднесеної до 1-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати, установленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Позивачка, посилаючись на рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 та № 6-р/2018, стверджує, що з 17.07.2018 відновлено право осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, та проживають, зокрема в зоні гарантованого добровільного відселення, на щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлену статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 40% саме від мінімальної заробітної плати, установленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Водночас, на переконання Апелянтки, положення Закону № 1774-VІІІ, на який послався суд першої інстанції, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки регулюють лише величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників й інших виплат, але не вносять зміни до ст. 37 Закону № 796-XII.
З цих та інших підстав Апелянтка вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права.
Таким чином Апелянтка оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови в задоволенні її позовних вимог щодо застосування мінімальної заробітної плати, установленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік при нарахування відповідних спірних виплат. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2022 та від 04.11.2022 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження з 05.10.2021.
У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, перегляд рішення суду першої інстанції у цій справі здійснюється в межах доводів апелянта, тобто виключно в частині відмови в задоволенні її позовних вимог щодо застосування мінімальної заробітної плати, установленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік при нарахування відповідних спірних виплат. В іншій частині рішення суду першої інстанції у межах цього апеляційного провадження не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.03.2009 Позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1).
Позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію по інвалідності 3 групи, потерпілі від аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивачка в період з 26.09.1984 по цей час зареєстрована та проживає в смт. Іванків Вишгородського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та має право на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У травні 2021 року Позивачка звернулася до Відповідача із заявою від 07.05.2021 (вх. № 14623/Д-1000-20), в якій просила нарахувати та виплатити з 17.07.2018 підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У відповідь на таку заяву Відповідач листом від 21.05.2021 № 01-3-908 повідомив про відсутність підстав для проведення нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01.01.2015 ця норма виключена на підставі Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ.
У вказаному листі Відповідачем також зазначено, що з 17.07.2018 нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не проводилось у зв'язку з тим, що у Державному бюджеті України на 2018-2021 роки не передбачено видатки за відновленою рішенням Конституційного суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 статтею 37 Закону № 796-ХІІ.
Не погоджуючись із бездіяльністю Відповідача щодо не нарахування та невиплати з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-ХІІ (далі - Закон № 791а-ХІІ), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно зі статтею 37 Закону № 796-XII (у редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: 1) у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати; 2) у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати; 3) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) статтю 37 Закону № 796-XII викладено в новій редакції: громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону № 796-XII, яка з 17.07.2018 є чинною.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Отже, статтею 37 Закону № 796-XII, дію якої відновлено з 17.07.2018, передбачено право громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати.
Водночас застосування вищенаведеної норми Закону № 1774-VІІІ обумовлює відсутність правових підстав для обчислення будь-яких виплат із використанням величини мінімальної заробітної плати.
Втім можливість застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року такою законодавчою нормою не виключається.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для застосування до правовідносин у цій справі пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII.
Доводи Апелянтки про те, що положення Закону № 1774-VІІІ до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки регулюють лише величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників й інших виплат, але не вносять зміни до ст. 37 Закону № 796-XII, судова колегія відхиляє, оскільки цим Законом не персоніфіковано правовідносини, до яких застосовуються норми закріпленого ним пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», але міститься загальний припис щодо їх поширення на всі інші виплати.
Водночас у контексті аналізу доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає, що Закон № 1774-VІІІ прийнятий у часті пізніше, ніж Закон № 796-XII.
Разом з тим у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020 роз'яснено, що закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Отже до спірних правовідносин у цьому випадку слід застосовувати саме Закону № 1774-VІІІ, з урахуванням положень якого, соціальна виплата, яка була предметом спору в цій справі, підлягає нарахуванню та виплаті Позивачці саме виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналізуючи всі доводи Апелянтки, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року - без змін.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 13 грудня 2022 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: Л.В. Губська
О.В. Карпушова