Справа № 640/3420/22 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
13 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Кузьменка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Історія справи.
26.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 12.09.2017 по 02.12.2021 у розмірі 3949195.62грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно у вказаний період не здійснював виплату заробітної плати (суддівської винагороди), виплата якої йому як судді гарантована діючим законодавством.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2022 адміністративний позов задоволено повністю: стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 3 949 195,62 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.07.2017 по 02.12.2021.
В резолютивній частині судового рішення мається описка щодо періоди часу вимушеного прогулу, оскільки в мотивувальній частині судового рішення суд першої інстанції констатує період з 12.09.2017 по 02.12.2021, проте вказане не є перешкодою розгляду судом апеляційної інстанції справи по суті, оскільки є процесуально визначений порядок вирішення цього питання.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з встановлених обставин, а саме те, що в.о. голови Дарницького суду міста Києва при винесенні наказу від 02.12.2021 № 31-ОС «Про скасування наказу в.о. голови суду № 26-ОС від 11.09.2017 року «Про відрахування зі штату ОСОБА_1 » не вирішив питання щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 , що є підставою для задоволення позовних вимог.
Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій він вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, проте просить його змінити виклавши абзац другий резолютивної частини в редакції «стягнути з Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 2368570,51грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.07.2017 по 02.12.2021 з відрахуванням обов'язкових податків і зборів до бюджету за кожен місяць вказаного періоду».
В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що діяв в межах повноважень, оскільки позивач був звільнений з посади.
Також апелянт не згоден з розрахунком виплати через не правильність застосування судом коефіцієнту підвищення посадового окладу, і наголосив на необхідності вказівки у рішенні суду про рахунок коштів бюджетної програми з якого відбуваються списання коштів на виконання рішень судів, що постановлені на користь суддів та працівників апаратів судів.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обставини справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 07.10.2005 № 1429/2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська строком на п'ять років.
07.11.2005 ОСОБА_1 відповідно до ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» складено присягу.
02.12.2010 Постановою Верховної Ради України № 2760-VІ позивач обраний суддею Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська безстроково.
15.06.2012 Указом Президента України № 395/2012 суддю Жовтневою районною суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва.
24.10.2014 Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів у судів загальної юрисдикції прийнята висновок №5/02-14, яким вирішено визнати в діях судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 наявність ознак порушення присяги та направлено висновок з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для розгляду і прийняття рішення.
17.12.2015 Вища рада юстиції прийняла рішення № 1192/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 », яким вирішила внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва, в зв'язку з порушенням присяги судді.
Постановою Верховної Ради України від 29.09.2016 №1622-VIII звільнено ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду м. Києва, в зв'язку з порушенням присяги судді.
На підставі вищевказаної постанови Верховної Ради України, в.о. голови Дарницького районного суду міста Києва було винесено наказ від 11.09.2017 № 26-ОС «Про відрахування зі штату ОСОБА_1 ».
Постановою Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 800/516/16 визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 №1622-VIII «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва».
02.12.2021 головою Дарницького районного суду міста Києва винесено наказ №31-ОС «Про скасування наказу в.о. голови суду № 26-ОС від 11.09.2017 «Про відрахування зі штату ОСОБА_1 »
Відповідно до Наказу № 31-ОС ОСОБА_1 вважається таким, що приступив до виконання обов'язків судді з 03.12.2021, та продовжено з 03.12.2021 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу.
Позивачу заробітна плата за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 12.09.2017 по 02.12.2021 не нараховувалась і не виплачувалась, і вказаним наказом головою Дарницького районного суду міста Києва від 02.12.2021 це питання не було вирішено.
Вказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Так, частиною 1 статті 6 КАС України, визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частини 2-4 ст.242 КАС України).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд при прийнятті рішення у справі має керуватися принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, та постановляти рішення у відповідності до норм матеріального права, дотримуючись норм процесуального права, після повного і всебічного з'ясування обставин у справі, які мають бути підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
В силу статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIІІ).
Частиною шостою статті 19 Закону №1402-VІІІ встановлено, що кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ.
Згідно із частинами першою, другою статті 48 Закону №1402-VIІІ суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного вплив тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя па основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність. установлену законом.
Частиною першою статті 52 Закону № 1402-VIІІ встановлено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосудця на професійній основі.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із частиною другою статті 148 Закону №1402-VІІІ видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема відповідно до п.2 ч.3 ст.148 Закону №1402-VІІІ Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної ніколи суддів України. Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Статтею 149 Закону № 1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік. у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус судді" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з частинами першою, сьомою статті 154 Закону України "Про судоустрій і статус судді" територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Територіальні управління Державної судової адміністрації України здійснюють свою діяльність відповідно до положення про них, що затверджується Головою Державної судової адміністрації України на підставі типового положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до пункту 3 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, затвердженого головою Державної судової адміністрації України 25.09.2015, основним завданням ТУ ДСА України в м. Києві є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих загальних судів міста Києва, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
Розрахунок розміру середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до змісту пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абзац 22 п. 4 постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»).
Висновки суду.
Отже, судом було встановлено, що 02.12.2021 головою Дарницького районного суду міста Києва винесено наказ №31-ОС «Про скасування наказу в.о. голови суду № 26-ОС від 11.09.2017 «Про відрахування зі штату ОСОБА_1 » і цим наказом питання щодо нарахування і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалось і не виплачувалось.
Апелянтом вказана обставина не заперечувалась.
Крім того, апелянт не заперечував проти виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Період невиплати, а саме з 12.09.2017 по 02.12.2021, і розмір середньоденної заробітної плати позивача, 744,19 грн, також апелянтом не заперечувався.
Проте, розмір цієї виплати оспорюється сторонами.
З урахування розміру середньоденної заробітної плати 744.19 грн, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.09.2017 по 02.12.2021 яка підлягає стягненню з відповідача судом першої інстанції визначено правильно: 1058 робочих днів х 744,19 грн., отже становить 787353,02 грн.
Однак, як правильно вказав суд першої інстанції, пунктом 10 Порядку №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Відповідно до п. 24 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01.01.2017 - 16000,00 грн. з 01.01.2018 - 17620,00 грн. з 04.12.2018 - 26430,00 грн. з 01.01.2019 - 28815,00 грн., з 01.01.2020 - 78825,00 грн.
З цим не сперечається апелянт, проте вказує іншу загальну суму виплат застосовуючи інші коефіцієнти підвищення, що на думку колегії суддів є неприйнятним, внаслідок чого, розрахунок виплат зроблений судом першої інстанції є правильним.
А саме: позивач звільнений з посади 11.09.2017, разом з тим, передбачений пунктом 10 Порядку №100 коефіцієнт підвищення:
з 12.09.2017 по 31.12.2017 становить 1,1 (16 000,00 грн / 14 500,00 грн), відтак середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнту підвищення, за період з 12.09.2017 по 31.12.2017 складає 63 032,89 грн (818,61 грн (744.19 грн * 1.1) * 77 робочих днів);
з 01.01.2018 по 03.12.2018 коефіцієнт становить 1.22 (17 620.00 грн / 14 500.00 грн, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнту підвищення, за період з 01.01.2018 по 03.12.2018 складає 209 727,63 грн та розраховується наступним чином: 907,91 грн (744,19 грн * 1,22) * 231 робочий день;
з 04.12.2018 по 31.12.2018 коефіцієнт становить 1,82 (26 430,00 грн / 14 500.00 грн). середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнту підвищення, за період з 04.12.2018 по 31.12.2018 складає 25 734,09 грн (1354,43 грн (744,19 грн * 1,82) * 19 робочих днів);
з 01.01.2019 по 31.12.2019 коефіцієнт підвищення посадових окладів становить 1,99 (28 815,00 грн / 14500,00 грн), середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, з урахуванням коефіцієнту підвищення, за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 складає 370 234,53 грн (1480,94 грн (744,19 грн * 1,99) * 250 робочих днів).
В свою чергу, з 01.01.2020 коефіцієнт підвищення посадових окладів становить 5.44 (78 825,00 грн / 14 500,00 грн), а середньоденний розмір заробітної плати позивача, з урахуванням коефіцієнту підвищення, складає 4048,39 грн (744,19 грн * 5.44).
Крім того, згідно з підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100" пункт 10 Порядку №100 виключено, з огляду на що з 12.12.2020 коефіцієнт коригування передбачений цим пунктом не застосовується.
Проте, суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин п.10 Порядку №100 при розрахунку середньоденного заробітку підлягав застосуванню, то й застосований коефіцієнт підвищення посадового окладу у розмірі 4,04 має бути застосовано і у період вимушеного прогулу з 09.12.2020 (пункт 10 Порядку №100 виключено) по 02.12.2021.
Отже, розрахунок: у період з 01.01.2020 по 02.12.2021 кількість робочих днів становить 482, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у цей період складає 1 951 323.98 грн (4048,39 грн * 482).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеною прогулу позивача становить 2 620 053,12 грн. (63 032,89 грн. + 209 727,63 грн. + 25 734,09 грн. + 370 234, 53 грн. + 1 951 323,98 грн.).
Висновки суду першої інстанції апелянтом не спростовані, тому і доводи апелянта колегією суддів не приймаються до уваги.
Питання щодо зміни резолютивної частини судового рішення в частині необхідності вказати рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень є питанням зміни порядку виконання судового рішення, яке може бути розглянуто сторонами на стадії виконання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2022 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в м.Києві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В.Кузьменко