Справа № 320/7682/20 Суддя першої інстанції: Леонтович А.М.
13 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Беспалова О.О. та Глущенко Я.Б.,
при секретарі - Ткаченко В.В.,
за участю:
представника відповідача: - Сливки А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
У серпні 2020 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому, з урахуванням уточнених пазових вимог, просила:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0007561309, №0007571309, №0007721309, №0007691309, №0007601309, №0007701309, №0007581309 від 04.04.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309, винесені на підставі складеного акту №124/10-36-13-256800767 від 23.02.2018 ГУ ДФС у Київській області "Про результати планової документальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) за період діяльності з 01.01.2014 року по 31.12.2016 рік.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянти обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
08 грудня 2022 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 55030, від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою з підстав, викладених у відзиві.
У відповідності до ч.1 ст.. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Так, відповідно до п.8 ч.1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3 та 4 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при винесені податкових повідомлень-рішень №0007561309, №0007571309, №0007721309, №0007691309, №0007601309, №0007701309, №0007581309 від 04.04.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309, контролюючий орган діяв всупереч нормам чинного законодавства, в тому числі, застосувавши метод усереднених показників вимірювання, який не передбачений законодавством, крім того відповідач при проведенні перевірки вдався до неаргументованого розрахунку чистого оподаткованого доходу позивачки.
Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції не врахував такого.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У той же час ч.3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів звертає увагу, що на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду неодноразово наполягав відповідач у відповідних заявах та клопотаннях.
Так, судом апеляційної інстанції враховано, що предметом оскарження у даній справі серед іншого є рішення № 0007581309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.04.2018 року та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309.
У свою чергу, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеного в тому числі у постанові від 05 березня 2021 року у справі № 640/9172/20, платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.
Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску зроблено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, від 25.02.2021 року у справі № 580/3469/19.
Втім, оскаржуючи рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 квітня 2018 року, позивач звернулась із адміністративним позовом лише 31.08.2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого нормами КАС України.
Колегією суддів також враховано, що судова практика щодо строків звернення до суду із вимогами щодо оскарження рішення та вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на дату звернення до суду суттєво звужувала права платників податків, позаяк судами було зроблено висновок, що платник єдиного внеску (з урахуванням вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування») зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею або оскаржити її в адміністративному (до податкового органу вищого рівня) або судовому порядку.
Тобто при вирішенні справи колегіє суддів враховано нову практику, що суттєво розширила права платників податків та надавала можливість платнику єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI, втім, як було вказано вище, такий строк ФОП ОСОБА_1 пропущено більше ніж на 1,5 року.
Поважних причин пропуску строку позивачкою у відповідному клопотанні не наведено, а колегією суддів під час розгляду справи не встановлено.
Варто наголосити, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення № 0007581309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.04.2018 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309 та прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування рішення № 0007581309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.04.2018 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309 - залишити без розгляду.
У той же час, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо необхідності залишенню без розгляду й позовних вимог щодо скасування спірних податкових повідомлень - рішень, з огляду на наступне.
Дійсно, процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Такий висновок, на переконання колегії суддів, не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.
Втім, в межах спірних правовідносин колегією суддів враховано, що у постанові від 26 листопада 2020 року у справі N 500/2486/19 Верховним Судом було наголошено на тому, що суди повинні уникати випадків скасування законних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи змінилось юридичне тлумачення відповідної норми права.
Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Також судова палата акцентувала увагу на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
В межах спірних правовідносин, позивач звернулась до суду з позовом 31 серпня 2020 року, тобто до зміни судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду.
Як вірно було зазначено судом першої інстанції, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26.11.2020 року у справі №500/2486/19 дійшов висновку про необхідність змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах, відступив від сталої правової позиції та визначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
При цьому також вказав, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо того, що враховуючи усталений підхід в судовій практиці до строку звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень контролюючого органу, позивач не міг очікувати та об'єктивно передбачити, що буде сформовано Верховним Судом нову правову позицію, відповідно до якої строк для оскарження в судовому порядку буде скорочено, з урахуванням чого відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Щодо суті винесених спірних податкових повідомлень - рішень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як було вказано вище, контролюючим органом було проведено планову документальну виїзну перевірку, за наслідками проведення якої, 23.02.2018 року ГУ ДФС у Київській області складено Акт документальної планової виїзної перевірки №124/10-36-13-09/3256800767, за яким встановлено наступні порушення:
- п.44.1 ст.44, п.177.10. ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями), у зв'язку із ненаданням для проведення перевірки книгу обліку доходів і витрат;
- пп.138.1.1 п.138.1, пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.167.1 ст.167, п.177.4 п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями) в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 3645046,87 грн., в тому числі у2015р. у сумі 1590349,24 грн., та у 2016р. у сумі 2054697,63 грн;
- п.2 ч.1 ст.7, ч.2 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями) в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 258029,20 гривень., в т.ч. за 2014р. на суму 77425,47 грн. за 2015р. на суму 89460,37 грн., за 2016 рік на суму 91143,36 грн;
- п.187.1 ст.187п.198.5 ст.198 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями) в частині заниження суми податку на додану вартість 727900 грн., в т.ч. за 2015р. на суму 204411 грн. та 2016р. на суму 538852 грн;
- п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями) заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період 01.01.2015р. по 31.12.2016р. на суму 291043,31 грн., в т.ч. у 2015 році на суму 119818.51 грн., та у 2016 році на суму 171224,80 грн;
- ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), в частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО всього на суму 2812888,98 грн.
Щодо встановленого порушення в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 3645046,87 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремленні підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пп. 16.1.2 п.16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Об'єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПКУ).
Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти висновку, що об'єктом оподаткування доходу позивача є його чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі, отримані позивачем) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з його господарською діяльністю.
Так, податковий орган встановив, що позивачем реалізовано товарно-матеріальних цінностей без відображення в податковому обліку та в податковій декларації про майновий стан і доходи у період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року на суму - 492886,6 грн, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року - 2319998,53 грн.
Втім, як вірно зазначено судом першої інстанції, при проведенні перевірки позивача контролюючий орган вдався до неаргументованого розрахунку чистого оподатковуваного доходу позивача.
Так, розмір заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, у вказані вище періоди контролюючий орган визначив не шляхом перевірки відповідних первинних документів, що містять відомості про обсяги виручки та витрат, а математично, на підставі усереднених показників (цін).
Зазначений метод усереднених показників вимірювання не визначений законодавством. Правомірність застосування такого методу у цьому випадку, відповідач також не довів в ході розгляду справи та в апеляційній скарзі.
При цьому жодних посилань на об'єктивні факти, підтверджені первинними або іншими документами, що свідчили б про реалізацію позивачем товарів, дохід від чого не відображено у податковому обліку, акт перевірки не містить.
Таким чином, в порушення наведених норм, визначаючи позивачу заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, податковий орган в акті не відобразив посилання на первинні документи, здійснивши самостійне визначення умовного числового значення оподатковуваного доходу, який мав би отримати позивач.
Крім цього, на безпідставність встановленого порушення передбаченого п.292.2 ст.292 Податкового кодексу України вказує й те, що ця норма відноситися виключно до платників єдиного податку, водночас, ФОП ОСОБА_1 період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року перебувала на загальній системі оподаткування та не була платником єдиного податку.
Судом першої інстанції також вірно було враховано також висновок експерта №13 від 27.08.2021 року, у якому зазначено, що на підставі наданих на експертизу документів встановлено, що за досліджуємий період ФОП ОСОБА_1 понесені витрати пов'язані з господарською діяльністю та одержанім доходу в сумі 22 195 986,50 грн., що не співпадає з даними зазначеними у деклараціях, в тому числі: у 2014 році - 5986539,00 грн., у 2015 році - 7104991,20 грн., у 2016 році - 9104456,30 грн. Загальна сума, що підлягає оподаткування за досліджуємий період дорівнює 51576,81 грн., що не співпадає з даними зазначеними у деклараціях, в тому числі: у 2014 році - 28870,01 грн., у 2015 році - 10535,1грн., у 2016 році - 12171,70 грн. Загальна сума заниження доходу, що підлягає оподаткуванню складає 13870,80 грн.
Відповідно до ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку на доходи фізичних осіб протягом 2014 року складала на рівні 15% та 17% (для доходів база оподаткування яких перевищувала десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, тобто 12180 грн.)
У 2015 році ставки прибуткового податку складають: 15% - для щомісячної суми доходів, що не перевищує 10 мінімальних заробітних плат або 12 180 гривень; 20% - для доходів, що перевищують 10 мінімальних заробітних плат (тобто 12 180 гривень).
З 01.01.2016 року застосовується ставка 18% до будь-якої суми доходів.
Таким чином за досліджуємий період сума податку на доходи фізичних осіб склала 8101,67 грн., що на 2121,17 грн. менші чим задекларовано ФОП ОСОБА_1 в деклараціях про майновий стан і доходи за 2014 - 2016 р.р.
З огляду на наведене, висновок контролюючого органу про порушення позивачем пп.138.1.1 п.138.1, пп. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.167.1 ст.167, п.177.4 п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 в частині заниження чистого оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 3645046,87 грн., в тому числі у2015р. у сумі 1590349,24 грн., та у 2016р. у сумі 2054697,63 грн, є необґрунтованим.
Крім того, пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України, тобто загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи.
Оскільки у ході розгляду справи спростований висновок контролюючого органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2014-2016 роки, доводи контролюючого органу про заниження позивачем військового збору є також безпідставними.
Щодо встановленого порушення передбаченого п.187.1 ст.187п.198.5 ст.198 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. в частині заниження суми податку на додану вартість, варто зазначити наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту визначений статтею 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Висновки контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту на суму 1153650,00 грн спростовуються тим, що відповідач при визначенні суми заниження об'єкта оподаткування в результаті проведення податкової перевірки, використав методику, яка не відповідає податковому законодавству, а отже здійснене на підставі цієї методики донарахування податкових зобов'язань не може бути правильним.
Також, є необґрунтованими висновки відповідача щодо порушення ФОП ОСОБА_1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО всього на суму 2812888,98 грн, з огляду на відсутність належного обґрунтування в акті перевірки встановленого порушення.
Так, Акт перевірки (т.1 а.с.30) містить формальне посилання на проведення позивачем розрахунків з контрагентами-покупцями без використання РРО, без посилань на обставини за яких таке порушення було встановлено.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 до перевірки запитуваних первинних документів, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач на запит Головного управління ДФС у Київській області надала відповідь, у якій вказала на вилучення в ході досудового розслідування (кримінальне провадження №42016220000000299), первинних документів другим слідчим відділом прокуратури Полтавської області, при цьому суд зазначає, що перевірка ФОП ОСОБА_1 проводилася на підставі первинних документів отриманих саме від органів досудового розслідування (згідно листа від 05.02.2018 року № 1417/9, яким ГУ НП В П олтавській області було надано оригінали первинних документів ФОП ОСОБА_1 ).
Варто також наголосити, що на підставі ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 28.10.2017 року у справі № 554/8478/17 було проведено обшук в межах кримінального провадження № 42017170000000256 від 23.10.2017 року, в ході якого було вилучено, у тому числі й первинні документи ФОП ОСОБА_1 , втім первинні документи, що були вилучені у запиті контролюючого органу № 5713/9/10-36-13-09 від 11.12.2017 року в органу досудового слідства не запитувались, що свідчить про те, що останні не були використані відповідачем під час складання Акту № 124/10-36-13-09/3256800767 від 23.02.2018 року.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України підлягає частковому задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року - скасуванню в частині визнання протиправними та скасування рішення № 0007581309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.04.2018 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309, адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в цій частині - залишенню без розгляду.
Керуючись ст..ст. 123, 123, 241, 242, 238, 239, 310, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС України - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення № 0007581309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.04.2018 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309 та прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування рішення № 0007581309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.04.2018 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.04.2018 року №Ф-0007591309 - залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: О.О.Беспалов
Я.Б.Глущенко
Повний текст рішення складений 13 грудня 2022 року.