Справа № 640/12713/22 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
13 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.,
при секретарі - Поляновській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, -
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яким просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаража Є.Г. від 02 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № 52523843 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 126620,56 грн.;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаража Є.Г. від 02 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № 52523843 щодо стягнення з ОСОБА_1 мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 195,30 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Додатково зазначив, що законодавцем визначено, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом, водночас позивачем добровільно виконано обов'язок боржника поза межами виконавчого провадження.
Апелянт звернув увагу суду на те, що внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" погіршили його становище як боржника.
У межах встановленого судом строку відзиву від позивача на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження №52523843, щодо примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада 2012 року №2-577/12.
ТОВ "Вердикт Капітал" звернувся до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою (без дати та номеру) про повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні №52523843 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Постановами державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02 грудня 2020 року у виконавчому провадженні №52523843 повернуто виконавчий документ стягувачу, стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 126 620,56 грн. та визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 195,30 грн.
Як вбачається зі змісту позовної заяви у червні 2022 року з Автоматизованої системи виконавчих проваджень позивачу стало відомо про відкриті у Голосіївському відділі ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) два виконавчих провадження, а саме: виконавче провадження №63806000 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 195,30 грн. на користь держави (витрати) та виконавче провадження №63806133 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 126 620,56 грн. на користь держави (виконавчий збір).
Позивачем 07 червня 2022 року на адресу відповідача направлено заяву про закінчення зазначених виконавчих проваджень.
03 серпня 2022 від Голосіївського відділу ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) засобами поштового зв'язку позивачем отримано лист за вих. № 40531 від 21 липня 2022 року, яким повідомлено про неможливість закінчити виконавче провадження № 63806000 та № 63806133, оскільки у матеріалах виконавчого провадження № 52523843 відсутні відомості щодо скасування вищевказаної постанови, а тому, у державного виконавця відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження № 63806000 та № 63806133.
Вважаючи протиправними оскаржувані постанови позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виконавче провадження № 52523843 не було закінчено з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", а виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв'язку з поданням останнім відповідної заяви, з огляду на що, застосування норм ч. 7 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, на які посилається позивач, є неможливим, оскільки виконавче провадження не було закінчено у зв'язку із визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
До 05 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулював Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV в редакції на момент відкриття спірного виконавчого провадження).
Статтею 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1).
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч. 2).
Згідно з ст. 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом (ч. 1).
Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувачу у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (ч. 2).
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання (ч. 3).
Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі (ч. 4).
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір повертається боржникові (ч. 5).
У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII в редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст.13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ст. 27 Закону № 1404-VIII (в редакції після 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (ч. 1).
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено судом виконавче провадження №52523843 відкрито постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві 04 жовтня 2016 року. Водночас оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 02 грудня 2020 року.
Колегія суддів звертає увагу, що до 05 жовтня 2016 року правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, а з 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
Отже, з моменту виникнення заборгованості позивача до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору.
Враховуючи, що виконавче провадження було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV, то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями ст. 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час). Зазначені положення, передбачають, з-поміж іншого, стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 300/3260/20 та від 23 червня 2022 року у справі №640/9792/20.
Отже доводи апелянта про те, що внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03 липня 2018 року №2475-VIII зміни до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" погіршили його становище, як боржника колегія суддів вважає помилковими.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 02 грудня 2020 року, винесених у межах виконавчого провадження №52523843.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18 є помилковими, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. У справі №2540/3203/18 постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору були винесені в один період, а саме - до внесення змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання".
Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість посилання позивача на ч. 7 ст. 27 Закону № 1404-VIII у зв'язку з прийняттям Голосіївським районним судом міста Києва ухвали від 25 січня 2022 року у справі №2-577/12 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки постановою від 02 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № 52523843 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді І.В. Федотов
Є.В. Чаку