П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 грудня 2022 р. Категорія: 105000000м.ОдесаСправа № 420/12915/22
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач, Перший Київський відділ ДВС у м. Одесі Південного МРУЮ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 ; - зобов'язати Перший Київський відділ ДВС у м. Одесі Південного МРУЮ внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів, нерухомого майна запис про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та заборону відчуження, обтяжене на підставі постанови про накладення арешту № б/н від 21.12.2009, виданої Першим Київським відділом ДВС у м. Одесі Південного МРУЮ, реєстраційний номер обтяження: 9364776, мотивуючи його тим, що він є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень він дізнався про те, що відповідачем постановою від 21.12.2009 на вказане нерухоме майно накладено арешт реєстраційний номер обтяження: 9364776, у зв'язку з чим 02.06.2022 звернувся до Першого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного МРУЮ із заявою про зняття арешту з майна, в чому йому було відмовлено листом від 06.09.2022 № 33287. Також, відповідач у цьому листі повідомив, що на виконанні в Першому Київському відділі ДВС у м. Одесі Південного МРУЮ не перебувають виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_1 , а виконавче провадження, в межах якого накладено арешт, знищено у зв'язку із спливом терміну зберігання. Посилаючись на те, що виконавче провадження є завершеним і знищено, тривале зберігання арешту на нерухоме майно є безпідставним і порушує право власності позивача на це майно, позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не вчинивши дій щодо зняття арешту з майна.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року - закрито провадження у справі та роз'яснено позивачу, що розгляд цієї справи відносяться до юрисдикції місцевого суду за правилами цивільного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не врахував, що оскільки позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не є стороною виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-4637 виданого 07.10.2009 року Київським районним судом м. Одеси, а є інша особа ОСОБА_1 , 1962 року народження, що підтверджується копією рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.07.2009 у справі № 2-4637 (яка наявна в матеріалах справи), даний спір не стосується спору між сторонами про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, оскільки майно належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 16 квітня 2004 року, а стосується порушення порядку накладення арешту встановленого Законом України «Про виконавче провадження» з боку органів державної виконавчої служби та визнання їх дій неправомірними, то за загальним правилом така справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 є власником нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, позивачу стало відомо про арешт вказаного нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 93647876, дата реєстрації 21.12.2009, обтяжувач: Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
02 червня 2022 року, ОСОБА_1 звернувся до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про зняття арешту з майна.
Листом № 33287 від 06 вересня 2022 року Першим Київським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було повідомлено таке.
Перевіркою даних АСВП встановлено, що на виконанні в Першому Київському відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчі провадження, за якими боржником є ОСОБА_1 , не перебувають.
Встановити, по якому саме виконавчому провадженню, яке перебувало на виконанні у Першому Київському відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у 2009 році, в ході проведення виконавчих дій по якому була винесена постанова про арешт нерухомого майна № б/н від 21.12.2009, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 не представляється можливим, оскільки виконавчі провадження за 2009 рік знищені, у зв'язку зі спливом строку зберігання, передбаченого законом.
Отже, на виконанні в Першому Київському відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не існує жодного виконавчого провадження, в якому ОСОБА_1 виступає боржником.
Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного речового права позивача.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Статтею 19 КАС України визначено справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, згідно із частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Відповідно до частин 2, 3 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 606-XIV), який діяв на час накладення арешту, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Положеннями статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається насамперед на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Згідно зі статтею 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
У чинній редакції Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 1404-VIII) правове регулювання вказаних положень здійснюється статтям 48, 50, 56 та 74.
Положеннями статті 60 Закону № 606-XIV визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
З наведених правових норм вбачається, що відповідно до Закону № 606-XIV зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Аналогічно, статтею 59 Закону № 1404-VIII установлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
- отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
- надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
- отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
- наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
- відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
- отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
- погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
- отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
- підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
- отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, Законом № 1404-VIII також установлено, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення постанови. При цьому у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а державним виконавцем самостійно виноситься постанова про зняття арешту лише у вичерпному переліку випадків, які наведені у статті 59 Закону № 1404-VIII.
У даному спірному випадку підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що арештоване виконавцем нерухоме майно належить на праві власності позивачу, а не боржнику.
Утім, оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону України “Про виконавче провадження” (статтею 59 чинного Закону № 1404-VIII).
Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно і яка не є боржником у виконавчому провадженні, - це звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 59 Закону України “Про виконавче провадження” у чинній редакції, стаття 60 цього Закону в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно).
З огляду на наведені норми та сукупність обставин у цій справі суд вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно.
Оскільки зняття арешту з майна здійснюється постановою виконавця, прийнятою на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права та зняття арешту зі спірного майна.
Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного речового права позивача.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року по справі № 420/12915/22, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
суддя-доповідача Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.