печерський районний суд міста києва
Справа № 757/31678/22-к
11 листопада 2022 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5, при секретарі ОСОБА_6, за участю прокурора ОСОБА_7, захисника ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1-го відділу (розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту) управління організації розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
11.11.2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1-го відділу (розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту) управління організації розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи означене клопотання слідчий вказує наступне.
Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42022000000000434 від 11.04.2022 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438 КК України.
Зазначає слідчий, що в районі проведення військових дій військовослужбовцями рф на території с. Мощун, Бучанського р-ну, Київської обл., зокрема - громадянином рф. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заступником командира бойової машини - наводчиком оператором ВДВ в/ч НОМЕР_1 , спільно з невстановленими військовослужбовцями рф, в ході здійснення агресивного військового нападу на територію України регулярно, здійснювались дії з метою позбавлення волі, шляхом тримання в господарських приміщеннях громадян України та регулярно, здійснювалось насильство над населенням у районі воєнних дій, що полягало у розкраданні майна мирного населення (продуктів харчування, мобільних телефонів, транспортних засоби, цивільного одягу та зброї).
Разом з тим встановлено, що 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Союз Радянських Соціалістичних Республік (правонаступником якого з 1991 року є Російська Федерація), Українська Радянська Соціалістична Республіка (правонаступницею якої з 1991 року є Україна) та ще 49 держав-засновниць, а згодом до вказаної міжнародної організації прийняті інші держави світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
Кожна держава має невід'ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від силових погроз або застосування сили як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статуту ООН.
Кожна держава зобов'язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканою.
Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 Російською Федерацією.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ).
Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та Російською Федерацією та розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою.
При цьому, ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Більш того, 03.01.1955 в Україні набрала сили ратифікована (із застереженнями) 03.07.1954 Конвенція про захист цивільного населення (Женева, 12 серпня 1949 року, далі - Конвенція). Відповідно до Закону України «Про зняття застережень України до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року» № 3413-IV від 06.02.2006 відповідні застереження до Конвенції скасовано.
Згідно статусу Конвенції встановлено, що вона 10.05.1954 ратифікована уповноваженими представниками Російської Федерації.
Відповідно до статті 1 Конвенції високі Договірні Сторони зобов'язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
Статтею 2 Конвенції передбачено, що вона також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Статтею 4 Конвенції встановлено, що особи, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до статті 33 Конвенції встановлено заборону пограбувань.
Статтею 147 передбачені серйозні порушення Конвенції, які становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинлять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров'ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув'язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
В порушення вищевказаних умов міжнародних договорів та ігноруючи положення Конституції України, 24.02.2022 вище політичне та військове командування Російської Федерації розпочало агресію та вторгнення до суверенних кордонів України.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Зокрема, за результатами воєнних дій, 06.03.2022 збройними силами Російської Федерації незаконно окуповано село Мощун Бучанського району Київської області. В подальшому силами Збройних сил України 26.03.2022 село Мощун Бучанського району Київської області деокуповано.
Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на посаді заступника командира бойової машини - навідника-оператора ПДВ в/ч 32515, спільно із невстановленими військовослужбовцями Російської Федерації, реалізовуючи свій злочинний умисел, у невстановлений в ході досудового розслідування час, у період з 06.03.2022 по 26.03.2022, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення, незаконно проникнули на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де на той час нікого не перебувало, а власник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на той час спостерігав це з лісу.
Надалі ОСОБА_1 , спільно із невстановленими військовослужбовцями Російської Федерації, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті незаконне збагачення, маючи при собі предмети, схожі на зброю типу «Автомат Калашнікова», незаконно заволоділи речами ОСОБА_2 , а саме:
- набором автомобільних інструментів вартістю 800 гривень 00 копійок;
- повітряним компресором марки «Dnipro-M» вартістю 3 500 гривень 00 копійок;
- великим набором інструментів вартістю 2 500 гривень 00 копійок;
- грошовими коштами в розмірі 5 100 гривень 00 копійок;
- золотими сережками загальною масою приблизно 4 грама вартістю 7 000 гривень 00 копійок;
- фотоапаратом марки «Canon» вартістю 15 000 гривень 00 копійок;
- відеокамерою марки «Panasonic» вартістю 24 000 гривень 00 копійок.
Після заволодіння майном потерпілого ОСОБА_2 . ОСОБА_1 спільно із невстановленими військовослужбовцями Російської Федерації залишили місце вчинення злочину.
Таким чином, діями ОСОБА_1 та невстановлених військовослужбовців Російської Федерації, які діяли умисно, з корисливих мотивів, потерпілому ОСОБА_2 було завдано матеріальних збитків на загальну суму 57 900 гривень 00 копійок.
У вчиненні кримінального правопорушення підозрюється: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кушмурун, Семиозерний р-н, Кустанайської області Республіки Казахстан, громадянина Російської Федерації, військовослужбовця збройних сил Російської Федерації, серія і номер паспорта громадянина РФ: НОМЕР_2 , виданий відділенням управління Федеральної міграційної служби по Костромській області в Мантуровському районі від 10.01.2010, адреса місця проживання: будинок АДРЕСА_2 .
19.05.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, а саме у інших порушеннях законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України
19.05.2022 ОСОБА_1 , був викликаний до органу досудового розслідування на 24.05.2022 о 10:00 год., але без повідомлення причини до органу досудового розслідування не з'явився.
19.05.2022 ОСОБА_1 , був викликаний до органу досудового розслідування на 27.05.2022 о 10:00 год., але без повідомлення причини до органу досудового розслідування не з'явився.
19.05.2022 ОСОБА_1 , був викликаний до органу досудового розслідування на 30.05.2022 о 10:00 год., але без повідомлення причини до органу досудового розслідування не з'явився.
31.05.2022 оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_1 .
В межах досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні тривають заходи направленні на встановлення місця перебування речових доказів, які можуть мати суттєве доказове значення, а ОСОБА_1 перебуваючи на волі може вчинити дій щодо їх знищення чи спотворення у будь-який спосіб, тим самим підтверджується ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.
ОСОБА_1 , перебуваючи на волі, будучи обізнаним про місце проживання свідків, потерпілих матиме реальну можливість шляхом застосування насильства, або погрози його застосування, незаконно впливати на них, що являється ризиком передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У судовому засіданні прокурор Никифоренко Ю.Л. внесене клопотання підтримав з викладених у ньому підстав, просив обрати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник Щетніцький Р.В. в судовому засіданні щодо задоволення клопотання заперечував, просив відмовити так як, воно є необґрунтованим та безпідставним.
Заслухавши обґрунтування клопотання сторони обвинувачення, заперечення захисника, вивчивши клопотання з доданими до нього документами, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження, є серед іншого забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. При чому застосування концепції належної правової процедури являє собою складну багатоелементну систему. Він включає в себе якісне законодавство з вичерпним переліком випадків обмеження прав людини та чіткими умовами таких обмежень; компетентнісну складову - діяльність суб'єктів процесуальної діяльності, яка має відповідати нормам кримінального процесуального кодексу; процедури, спрямовані на вирівняння викривлень процесу, пов'язаних з недобросовісним виконанням процедурних приписів.
Оскільки стороною захисту ставиться питання про неможливість продовження запобіжного заходу з огляду на порушення правил підсудності розгляду даного клопотання, слідчий суддя перш за все розглядає це питання.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку,встановлених законом.
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Наряду з вказаним, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а відтак слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.
Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Перевіряючи обґрунтованість підозри ОСОБА_1 , слідчий суддя вважає, що дані які вказують на обґрунтовану підозру, які навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, містяться у долучених до матеріалів клопотання, а саме:
- протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 14.04.2022,
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_3 від 30.04.2022,
- Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.04.2022,
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_4 від 09.05.20220,
- Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.04.2022,
- Протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.05.2022,
- Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_2 від 18.05.2022.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та доданих матеріалах та з того, що слідчий суддя на даному етапі провадженні не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого дані у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 , кримінальних правопорушень, інкримінованих йому стороною обвинувачення.
Прокурором в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ОСОБА_1 буде продовжувати переховуватися від органу досудового розслідування та суду, може знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий суддя також враховує тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_1 те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, та надходить до висновку, що докази та обставини, на які посилається слідчий та прокурор у клопотанні, дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний буде продовжувати переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведено у судовому засіданні вважає недостатньою застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Обов'язковою умовою для здійснення міжнародного розшуку з метою екстрадиції є чинне процесуальне рішення про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що передбачено нормою національного законодавства, а саме статтею 575 КПК України передбачено, що видача особи в Україну може бути запитана лише на підставі ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо така видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності.
Разом з цим, зазначена вимога міститься і у ч. 2 ст. 58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, згідно з якою до запиту про видачу особи для здійснення кримінального переслідування в обов'язковому порядку повинна долучатись завірена постанова про взяття під варту. Аналогічні вимоги передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року.
Так, згідно Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої наказом МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону, Державної митної служби України від 09.01.1997 року №3/1/2/5/2/2, підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу надісланий до НЦБ. НЦБ вивчає одержані матеріали, при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і, за прийнятими Інтерполом правилами, надсилає запит до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни. Про здійснений запит НЦБ письмово інформує ініціатора, який після цього зобов'язаний негайно повідомляти нові відомі факти щодо розшукуваних для коригування розшукових заходів за кордоном.
Частина 6 статті 193 КПК України містить імперативну норму, з якої слідує, що слідчий суддя обирає запобіжний захід за відсутності підозрюваного, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук.
Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статей Конвенції випадків до процедури, встановленої законом.
З огляду на вищевикладене слідчий суддя вбачає наявність достатніх підстав для задоволення клопотання слідчого, так як матеріали клопотання обґрунтовано та прокурором в судовому засіданні доведено обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_1 особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та наявність ризиків, а саме, те що підозрюваний має можливість переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду та фактично вже переховується від слідства; може знищити, сховати або спотворити документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; має можливість незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні; схильна вчинити інше кримінальне правопорушення, а для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведено у судовому засіданні вважає недостатньою обрання більш м'якого запобіжного заходу та наряду з вказаним доведено, що підозрюваний перебуває у міжнародному розшуку.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. ст. 2, 40, 131, 132, 176-178, 183, 184, ч. 6 ст. 193, 194, 575 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1-го відділу (розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту) управління організації розслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту, Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_5