Номер провадження 2/754/2717/22
Справа №754/2707/17
Іменем України
09 грудня 2022 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Якименко А.І.
за участю представника позивача Лаєнка П.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ПАТ «Сбербанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №70 #00017817541 від 06.12.2013 в розмірі 218650,60грн, з яких: 50278,22грн - заборгованість за кредитом; 45937,43грн - заборгованість процентів за користування кредитом; 80617,48грн - нарахування пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом; 41 817,47грн - нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір, внаслідок невиконання відповідачем вимог якого виникла зазначена заборгованість.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20.03.2018, позов задоволено повністю.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.01.2022, заочне рішення за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та призначено справу до судового засідання.
Відповідно до протоколу судового засідання від 13.07.2022, судом задоволено клопотання про заміну неналежного позивача на належного, а саме ПАТ «Сбербанк» на АТ «Міжнародний резервний банк».
До суду від відповідача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення на позовну заяву із заявою про застосуванням строку позовної давності. Відповідно до яких зазначено, що Банком не доведено видачу кредитних коштів, в матеріалах справи відсутні будь-які документи про надання кредитних коштів в розмірі 53000,00грн. Вважає, що банк незаконно намагається стягнути відсотки за більш значний, не передбачений умовами кредитного договору період та нараховує комісію порушуючи Закон України «Про захист прав споживачів». Крім того зазначає, що розрахунок боргу є необґрунтованою односторонньою випискою, позивач пропустив строк позовної давності по стягненню суми пені та намагається притягнути відповідача до подвійної відповідальності за неналежне виконання умов договору. В даному випадку строк позовної давності повинен рахуватися з жовтня 2014, коли позивач направив повідомлення вимогу за вих.2435/7/18-5-1 від 14.10.2014 після того як він довідався про порушення його прав. У зв'язку з цим оскільки позивач звернувся до суду лише 22.02.2017, то його позовні вимоги в цій частині можуть бути задоволені лише за один рік перед датою звернення, в період 22.02.2016 по 07.02.2017, а не з 07.08.2014 майже за 3 року (нарахована пеня за сплату процентів). А тому враховуючи викладене, не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за одне й те саме порушення - строків виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, а саме: пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом в розмірі 80617,48грн та додаткова сума пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 41817,47грн. Крім того відповідно до заяви про застосування ч.3 ст.551 ЦК України, щодо зменшення розміру пені, відповідачка зазначила, що не визнає позовні вимоги, проте якщо суд вирішить задовольнити позов, просила врахувати. Загальний розмір боргу розрахований Банком, становить 218650,60грн, що включає 122434,95грн пені, а це в кілька разів перевищує розмір отриманих у кредит коштів (п.1.1. Кредитного договору). Враховуючи викладене, вважає, що стягнення пені у визначеній позивачем сумі, створить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тяга та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості добросовісності та розумності. Тому стягнення значної суми пені тільки погіршить і так не просте життя відповідача.
До суду від представника позивача - адвоката Лавріна О.В. надійшли заперечення (відзив) на письмові пояснення, заяву про застосування строків позовної давності та ч.3 ст.551 ЦК України, з яких вбачається. Умовами кредитного договору визначено, що факт направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та інших платежів у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання без їх отримання позичальником не може свідчити про те, що вимога, визначена пунктом 8.4 кредитного договору, належним чином доведена до відома іншої сторони договору. Датою, з якої починається відлік отримання боржником вимоги про дострокове повернення кредиту є строк не пізніше 30 днів, саме з дня одержання такої вимоги, а в матеріалах справи містяться документи підтверджуючи, що така вимога повернулась до банку з відміткою «із закінченням терміну зберігання». У зв'язку з цим відсутні підстави вважати, що направлення банком вимоги про дострокове повернення заборгованості, банк змінив кінцеву дату користуванням кредитом. Крім того зазначили, що умовами кредитного договору врегульовано обов'язок сплати та визначено розмір процентів за користування кредитними коштами до дня фактичного повернення кредиту, тобто як за період правомірного користування кредитом, так і у разі прострочення повернення кредиту (неправомірного користування). Отже позов подано до суду в лютому 2017, тобто до кінцевого терміну повернення кредиту і тому у будь-якому разі діє процентна ставка, яка визначена в договорі. Як вбачається з розрахунку заборгованості, що міститься в матеріалах справи: пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом нарахована з 07.07.2014 по 15.02.2017, тобто за 2 роки і 7 місяців; пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом нарахована за період з 07.08.2014 по 16.02.2017, тобто за 2 роки і 6 місяців. Також представник банку звернув увагу, що до заяви про зменшення пені відповідачка додає довідку про інвалідність стосовно особи, про яку відсутні документи щодо родинних стосунків, відсутні докази, що дійсно хтось потребує допомоги саме від відповідачки. Враховуючи все зазначена та те, що відповідачка на час укладання кредитного договору була ознайомлена з усіма умовами кредитування, особисто підписала договір, чим визнала його умови та погодилась з ними. Крім того під час здійснення виконавчого провадження відповідачкою було погашено наступні борги: з 27.08.2020 по 20.12.2021 в розмірі 10303,62грн (проценти) та 21484,09грн(пеня), що дає підстави просити суд відмовити в задоволенні зави про зменшення розміру пені та застосування строків позовної давності, а тому задовольнити позов з урахуванням сплачених сум відповідачкою.
Представник позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи. До суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за його відсутності, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити, а саме стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості з урахуванням сплаченої суми боргу відповідачкою.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, хоча відповідно до ст.128 ЦПК України повідомлялась про дату, час і місце розгляду справи, однак судова повістка від відповідача повернулася до суду з відміткою - «за закінченням терміну зберігання». В матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності відповідачки ОСОБА_1 .
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.
06.12.2013 між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» та відповідачем було укладено кредитний договір №70#00017817541 від 06.12.2013 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 53 000,00грн під 33% річних.
Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору позичальник зобов'язався своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, використовувати його за цільовим призначенням, виконувати інші умови Кредитного договору і своєчасно повернути кредит та сплатити нараховані проценти в порядку, передбаченому Графіком повернення кредиту (додаток №1 до кредитного договору).
Пунктом 8.1 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується щомісячно «06» числа, яке є розрахунковою датою, кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місцем укладання цього Договору, здійснювати погашення Кредиту та сплачувати нараховані Банком проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 1 829,24 гривень, відповідно до Графіку, з кінцевим терміном повернення кредиту 05 грудня 2018 року.
Відповідно до пункту 8.3. Кредитного договору передбачено, що у разі, якщо Банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов'язаний у письмовій формі повідомити про це Позичальника.
Як вбачається з матеріалів справи позивач направляв вимогу відповідачу, але та повернулась без вручення за закінченням терміну зберігання, що засвідчується відмітками поштового відділення на конверті.
Крім того, відповідно до п. 2.5 Кредитного договору, позичальник повинен застрахувати своє життя, здоров'я та працездатність в страховій компанії, яка перевірена Банком та відповідає вимогам Банку, на користь та на погоджених з Банком умовах на строк до 05.12.2018.
У випадку порушення позичальником своїх зобов'язань, передбачених пунктом 2.5.Кредитного договору, починаючи з першого календарного числа місяця, наступного за місяцем, в якому Позичальником було порушено будь яке з перелічених в цьому пункті зобов'язань, процентна ставка за користування Кредитом встановлюється в новому розмірі, а саме в розмірі збільшеному на 2 процентних пункти.
Оскільки позичальник не виконав умови договору щодо страхування, процентна ставка за користування кредитом встановлена на рівні 35% з 01.01.2015.
Згідно із п. 10.1 Кредитного договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором, позичальник зобов'язаний сплачувати банку пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення.
09.12.2021 зареєстрована нова редакція Статуту АТ «Сбербанк» та відповідно до внесених змін було змінено найменування Банку на АТ «Міжнародний резервний Банк» (скорочена назва АТ «МР Банк». Згідно із п.1.3. Статуту АТ «МР Банк», є правонаступником всього майна, прав та обов'язків АТ «Сбербанк» ПАТ «Сбербанк» ЗАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», ЗАТ «Сбербанк Росії», ЗАТ «Банк НРБ». Отже АТ «Міжнародний резервний Банк» є належний позивач по справі.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Банком зобов'язання за договором виконались, а саме відповідачу надались кредитні кошти в розмірі 53000,00грн. Відповідач порушив умови договору в частині неповернення кредиту та несплати процентів за його користування та не виконав взяті на себе зобов'язання, тобто в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов'язань.
Згідно розрахунку заборгованості за договором № 70#00017817541 від 06.12.2013, загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 16.02.2017, становить - 218650,60грн, що складає заборгованість за кредитом - 50278,22грн; заборгованість процентів за користування кредитом - 45 937,43грн; нарахування пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 80617,48грн; нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 41 817,47грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно статей 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.
Банк виконав свої зобов'язання, передбачені кредитним договором.
Відповідачем не виконано зобов'язань, визначених Договором, кредитні кошти не повертає, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих процентів за його користування.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Відповідач порушив умови договору та не виконав взяті на себе зобов'язання.
Відповідач порушив вимоги ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, тобто згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання».
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти позовних вимог обґрунтовуючи тим, що відсутнє належне підтвердження отримання відповідачем коштів у користування, розрахунок є аналітичним документом банку, складений в односторонньому порядку, тому не є безпідставним доказом. Також вважає, що в даному випадку необхідно відмовити в задоволенні стягнення суми боргу по пені, застосувавши строк позовної давності, оскільки повинен рахуватися з жовтня 2014 року, коли Банк направив повідомлення вимогу, а звернувся до суду лише в лютому 2017, чим порушив трьох річний строк звернення до суду.
Однак, суд критично ставить до вищезазначених заперечень, оскільки кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; зміст договору містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору.
Виписка/рахунок відображає здійснення операцій з чіткою вказівкою на призначення та дату здійснення кожної операції без виключення.
Відповідно до п. 57 «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», ствердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом двійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку, запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Відповідно до п. 59 вищевказаного Положення Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) особові рахунки та виписки з них.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідачки, відсутності заборгованості перед Банком.
Отже, суд приймає розрахунок заборгованості, як належний та допустимий доказ, оскільки вказаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками.
Щодо заяви про застосування строку позовної давності, суд вважає необхідним зазначити таке. Позовна заява подана до суду в лютому 2017 року, тобто до кінцевого терміну повернення кредиту, 05.12.2018. Банком виконані умови кредитного договору щодо направлення дострокової вимоги про повернення заборгованості (п.8.3 договору) в 2014 році, однак як встановлено судом, зазначена вимога відповідачкою не отримана.
Відповідно до п.8.5. Кредитного договору позичальник у разі отримання від Банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, яка вказана в такій вимозі, зобов'язаний здійснити усі платежі на користь банку в строк не пізніше 30 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку.
Отже сторонами кредитного договору чітко визначено, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище 30 денного строку, вважається дата отримання відповідачкою вимоги про дострокове повернення кредиту.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами ст. 257 ЦК України передбачено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Тому Банком не прострочений трьох річний термін звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, і процентна ставка визначена договором також діє на момент звернення до суду з позовом.
До того ж судом враховується, що під час здійснення виконавчого провадження були погашені наступні борги за кредитним договором, а саме за період з 27.08.2020 по 20.12.2021 в розмірі 10303,62грн (проценти) та 21484,09грн (пеня), що разом становить 31787,71грн.
Однак відповідачкою подана до суду заява про застосування ч.3 ст.551 ЦК України щодо зменшення розміру пені. З посиланням на те, що Банком не надано суду доказів, що підтверджують розмір збитків завданих банку неналежним виконанням відповідачкою її зобов'язань. А щодо обставин, які мають істотне значення, зазначала, що має дуже скрутне матеріальне становище, внаслідок того, що отримує незначну заробітну плату та доглядає хворого батька, який є інвалідом 2групи (довічно). Тому стягнення значної суми пені тільки погіршить і так не просте життя та забере достатньо коштів на нормальне існування та лікування батька.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду (Постанова від 18.03.2020 у справі №902/417/18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
З огляду на тяжкий стан в державі Україна, на території якої введено воєнний стан на підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», що призвело до скрутного матеріального становища відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум заборгованості, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає, що стягнення з боржника пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом в розмірі 80617,48грн, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 41817,47грн та процентів за користування кредитом в розмірі 45937,43грн, що разом становить 168372,38грн не може бути джерелом збагачення кредитора.
Крім того суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача пені та процентів у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов'язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
Враховуючи наведене вище, і те, що однією із функцій неустойки є компенсаторна функція, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені та процентів річних з урахування сплаченої суми в розмірі 31787,71грн (разом проценти та пеня), та стягнути з відповідача 4000,00грн процентів річних за користування кредитом, 500,00грн пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом та 500,00грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягає сума заборгованості в розмірі 55278,22грн, з якої: заборгованість за кредитом в розмірі 50278,22грн; заборгованість процентів за користування кредитом в сумі 4000,00грн; нарахування пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 500,00грн; нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 500,00грн. В інший частині стягнення слід відмовити.
На підставі ст.141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати в розмірі 3280, 51грн.
Керуючись Конституцією країни, статтями 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, статтями 2, 7, 10-13, 18, 76-83, 133, 141, 263-268 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 55278,22грн (п'ятдесят п'ять тисяч двісті сімдесят вісім гривень) 22 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» судові витрати в розмірі 3280,51грн.
В інших позовних вимогах - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», ЄДРПОУ 25959784, адреса місцезнаходження: м.Київ, вулиця Володимирська,46.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . .
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2022, у відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України.
Суддя В.В. Бабко