14 грудня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/5122/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частина НОМЕР_1 (далі - також відповідач), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04.10.2018 року по 17.05.2022 включно;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.10.2018 року по 17.05.2022 року включно.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що позивача було виключено зі списків військової частини 03.10.2018 року, а останню виплату відповідачем здійснено 18.05.2022 рок, таким чином відповідачем затримано розрахунок з 04.10.2018 року по 17.05.2022 року на 1322 днів. Оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпПУ, тому ця сума і підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем у встановлений законом строк подано відзив на позов, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив у їх задоволенні відмовити, зазначивши, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються саме розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю є безпідставними. Тому протиправної бездіяльності у діях відповідача нема.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 з 17.12.2004 по 03.10.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 03.10.2018 №213 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 19).
Згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі №620/5426/21, яке скасоване в частині постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 18.02.2022, позовні вимоги позивача задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 03.10.2018 включно; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.10.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Таким чином, судове рішення у справі 620/5426/21 набрало законної сили 18.02.2022 та фактично виконане відповідачем 18.05.2022 шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача спірної компенсації в сумі 84638,95 грн (а.с. 18).
Вважаючи неправомірними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2018 по 17.05.2022.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
З огляду на матеріали справи позивача виключено зі списків особового складу військової частини 03.10.2018, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення проведено лише 18.05.2022, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
У контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено в повному розмірі індексації грошового забезпечення, протиправність чого встановлена Чернігівським окружним адміністративним судом та Шостим апеляційним адміністративним судом у справі 620/5426/21, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У той же час позивач просить стягнути середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період 04.10.2022 по 17.05.2022, що становить 1322 календарні дні.
Відповідач не погоджується з даним розрахунком та зазначає, що кошти, перераховані позивачу 18.05.2022 були замовлені на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду, скасованого в частині Шостим апеляційним адміністративним судом, у справі №620/5426/21, не зважаючи на те, що позивач був виключений зі списків особового складу військової частини 03.10.2018, оскільки позивач звернувся до суду лише в травні 2021 році щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Так, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача підлягає зменшенню враховуючи таке.
У матеріалах справи наявна копія виписки банку про зарахування на картковий рахунок позивача заробітної плати у розмірі 84638,95 грн, яка є індексацією грошового забезпечення позивача.
Зважаючи на кількість робочих днів у період з дня наступного за виключенням позивача з особового складу по день фактичного розрахунку, які складають 1322 дні, то розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить значно більшу суму, ніж виплачена позивачу індексація грошового забезпечення.
Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Так, саме тривалість періоду затримки виплат зумовила зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу на сумлінність дій Військової частини НОМЕР_1 при проведенні розрахунку із працівником і лише неправильне тлумачення норм щодо виплати індексації грошового забезпечення спричинило утворення заборгованості.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 Цивільного кодексу України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц суд вбачає наявність підстав для врахування в даному випадку істотність суми заборгованості (84638,95 грн) у порівняння з середнім заробітком за час затримки розрахунку (з огляду на тривалий строк 1322 календарні дні).
Суд, зауважує, що в силу вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді даної справи враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2020 у справі №812/1259/17.
Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 84638,95 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Таким чином, оскільки затримка спірної виплати відбулась з вини відповідача, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог зобов'язального характеру та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 84638,95 грн, що буде співмірним розміру невиплачених при звільненні коштів.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04.10.2018 року по 17.05.2022 року включно
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 84638,95 (вісімдесят чотири тисячи шістсот тридцять вісім) грн 95 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , в/ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлено 14 грудня 2022 року.
Суддя Д.О. Виноградова