13 грудня 2022 року Чернігів Справа № 620/6828/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.08.2022 №253650002112;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 період декретної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02.10.2009 по 31.08.2011.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.08.2022.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що 01.08.2022 звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років, проте отримала відмову в такому призначенні через відсутність необхідного спеціального стажу, а саме не менше 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Така відмова, на думку позивача, є протиправною, та такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення. Зазначає, що з 04.06.2019 (дата прийняття Рішення Конституційним Судом № 2-р/2019) позивач наділена правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років. Крім того зазначає, що відповідачем було протиправно не враховано її період роботи з 02.10.2009 по 31.08.2011 як до спеціального так і до страхового стажу з підстав відсутності відомостей в ОК-5, оскільки її стаж підтверджується трудовою книжкою, як основним документом для призначення пенсії та довідкою Відділу освіти, культури, молоді та спорту Понорницької селищної ради.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надіслав відзив на позов, в якому проти задоволення позову просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що відповідно до п. 2-1 розділу XV Закону 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017, особам, які на день набрання чинності цим Законом мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148 в цій частині набув чинності 01.10.2017. Відповідно до ч. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. Зазначений перелік визначений Постановою Кабінету Міністрів України “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років” № 909 від 04.11.1993. Відтак, для призначення Позивачці пенсії за вислугу років відповідно до ч. “е” статті 55 Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням наведених положень законодавства для призначення Позивачу пенсії за вислугу років необхідно мати в наявності 26 років 6 місяців страхового стажу (станом на 11.10.2017). Наявний станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи Позивача у закладах освіти становить 23 роки 02 місяці 29 днів. Таким чином, з урахуванням положень п. 2-1, 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV та п. “е” ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції від 09.12.2012) у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років. Окрім того зазначив, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) щодо ОСОБА_1 встановлено відсутність відомостей за період роботи з 02.10.2009 по 31.12.2010 та з 01.01.2011 по 31.08.2011, що є порушенням статті 24 Закону № 1058. В зв'язку з чим зазначені періоди роботи Позивача не можуть бути зараховані до страхового стажу. Відповідач також звертає увагу суду на те, що навіть за умови підтвердження спірних періодів, Позивачу не достатньо необхідного спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.08.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 24-26).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №253650002112 від 08.08.2022 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Так, відповідно до вказаного рішення страховий стаж 32 роки 03 місяці 06 днів, спеціальний стаж заявниці станом на 11.10.2017 становить 23 роки 02 місяці 29 днів. За доданими документами до спеціального та страхового стажу не зараховано періоди 02.10.2009 по 31.12.2010, а період з 01.01.2011 по 31.01.2011 не враховано до спеціального стажу, як працівника освіти через відсутність відомостей в ОК-5 (а.с. 28).
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі також - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України і Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі також - Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.
Згідно з пунктом 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (надалі також - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017 внесено зміни до абзаців першого та другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, згідно з якими до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (надалі також - Закон № 213-VIII) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі також - Закон № 911-VIII), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 (надалі також - Рішення № 2-р/2019) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, та встановлено, що такі положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.
Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.
Згідно статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Конституційний Суд України, приймаючи Рішення № 2-р/2019, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2019 - з 04.06.2019.
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на вказане, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Визначаючись щодо наявного страхового та спеціального стажу позивача суд зважає на таке.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 16-21) та довідки Відділу освіти, культури, молоді та спорту Понорницької селищної ради від 28.07.2022 №01-28/202 ОСОБА_1 працювала у Вербівській ЗОШ І-ІІІ ст.:
- з 15.08.1992 на посаді педагога організатора по роботі з дитячими об'єднаннями та організаціями згідно з наказом №70 по Коропському РВНО від 14.08.1992 року та наказом №28 по Вербівській ЗОНІ від 15.08.1992 р.
- з 15.08.1994 на посаді вихователя групи продовженого дня згідно з наказом №4 по Вербівській середній школі від 16.08.1994 р.
- з 01.09.1995 на посаді вчителя початкових класів згідно з наказом №62 по Вербівській ЗОШ від 29.08.1995 року.
- з 30.08.2021 звільнена з посади згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідно до Наказу №24 від 20.08.2021 року по Вербівській ЗОШ 1-3 ступеня.
Також, згідно довідки Відділу освіти, культури, молоді та спорту Понорницької селищної ради від 28.07.2022 №01-28/207 Вербівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступеню Коропської районної ради Чернігівської області перейменована на Вербівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Понорницької селищної ради Чернігівської області згідно з рішенням сесії Понорницької селищної ради від 26.01.2021 року №45 (а.с. 23).
В період з 01.02.2010 по 31.08.2011 ОСОБА_1 перебувала на обліку в управління соціального захисту населення Коропської районної державної адміністрації та отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується листом управління соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної адміністрації від 19.09.2022 №02-10/1311 (а.с. 37), наказом про надання відпустки по догляду за дитиною (а.с. 40), наказом щодо допущення до роботи в зв'язку з виходом із відпустки по догляду за дитиною (а.с. 38).
Відповідно до вимог ст. 179 Кодексу Законів про Працю України за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
Згідно зі статтею 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Разом із тим, відповідно до п. 5 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 78 до стажу педагогічної роботи зараховується час перебування громадян України на військовій службі, час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя і шоста статті 179 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058 період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок зараховується до страхового стажу для пенсійного забезпечення.
Згідно положень статей 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-УІ платниками єдиного соціального внеску, зокрема, є установи - районні (міські) управління соціального захисту населення, які виплачують державну допомогу для осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини.
Відповідно до листа управління соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної адміністрації від 19.09.2022 №02-10/1311 (а.с. 37) ОСОБА_1 в період з 01.02.2010 по 11.12.2012 перебувала на обліку по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, проте за 2010 рік індивідуальні відомості помилково управлінням не були надані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, період знаходження працівника освіти у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підлягає зарахуванню як до страхового так і до спеціального стражу такого працівника.
Щодо не зарахування відповідачем періодів роботи позивача до страхового та спеціального стажу через відсутність відомостей за вказаний період в ОК-5 суд зазначає таке.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 18 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» посадові особи суб'єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).
Основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (пункт 12).
У пункті 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини 1 статті 6 Закону № 2464).
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).
Відповідно до статті 3 Закону № 2464 збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються, зокрема, за принципом відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Частиною 11 статті 9 Закону № 2464 передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 2464 передбачено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (платника єдиного внеску), а не на застраховану особу.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником (платником єдиного внеску) свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 12.09.2019 у справі № 489/2283/16-а.
Окремо суд зазначає, що відповідачем не заперечується факт роботи ОСОБА_1 в спірні періоди педагогічним працівником у Вербівській ЗОШ І-ІІІ ступеню, зайнятість в останній підтверджується трудовою книжкою, яка прийнята відповідачем без зауважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині і, як наслідок, зобов'язати ГУПФУ у Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та спеціального стажу періоди роботи у Вербівській ЗОШ І-ІІІ ступеню з 02.10.2009 по 31.08.2011, що становить 1 рік 10 місяців та 30 днів.
Як свідчать матеріали справи, страховий стаж позивача, що врахований відповідачем, становить 32 роки 03 місяці 06 днів, в той час як згідно відзиву відповідача відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років пенсійний орган виходив з того, що відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11.10.2017 та, в даному, випадку становити не менше 26 років 6 місяців.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.
03.10.2017 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно п.2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Крім того, Законом № 2148-VІІІ також були внесені зміни і до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
З аналізу наведених норм вбачається, що пенсія за вислугу років згідно положень статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017 року.
На даний час, Закон № 2148-VІІІ є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача за вислугу років як працівника освіти, враховуючи період з 02.10.2009 по 31.08.2011, становить більше мінімально необхідних - 25 років.
Відтак, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача позивач мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ.
Подібна правова позиція в частині необхідного спеціального стажу 25 років станом на 11.010.2017 міститься в постанові Верховного Суду від 22.07.2022 у справі №440/1286/20.Начало формы
Конец формы
Враховуючи вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні позивачеві пенсії за вислугу років не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
При вирішенні питання про зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім окремих випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
За таких обставин ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за вислугу років з 01.08.2022 - дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України (а.с. 24-25).
Згідно з п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.01.2015 за № 41/26486, до функцій управлінь у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управлінь віднесено призначення (перерахунок) та виплата пенсій.
Згідно з п. 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26485 (зі змінами), головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечує виконання завдань, передбачених п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 (зі змінами).
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058 звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з п. 4.2 та п. 4.3 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справ). Створення та обробка' документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, діючим законодавством України функції держави щодо нарахування (обчислення) пенсій покладено на органи (Пенсійного фонд) України та встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України.
З урахуванням викладених положень, органом, уповноваженим здійснювати призначення, перерахунок та виплату пенсії Позивачу, є відповідне управління Пенсійного фонду України.
З огляду на матеріали справи рішення про відмову у призначенні пенсії Позивачу прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не підлягають задоволенню.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, зобов'язання ГУПФУ у Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та спеціального стажу періоди роботи у Вербівській ЗОШ І-ІІІ ступеню з 02.10.2009 по 31.08.2011, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 01.08.2022 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Квитанцією від 30.09.2022 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 992,40 грн (а.с. 8).
Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області підлягає стягненню 900,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним, скасування рішення та призначення пенсії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області №253650002112 від 08.08.2022 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та спеціального стажу періоди роботи у Вербівській ЗОШ І-ІІІ ступеню з 02.10.2009 по 31.08.2011.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 01.08.2022 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 900,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927.
Дата складення повного рішення суду - 13.12.2022.
Суддя Ю. О. Скалозуб