Справа № 420/14390/22
13 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича, про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 10 жовтня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича по відмові у наданні запитуваної інформації, наданню незапитуваної інформації всупереч змісту запиту на інформацію ОСОБА_1 від 16 вересня 2022 року;
2. Зобов'язати директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича надати ОСОБА_1 копію розпорядчого акту (наказу, розпорядження, доручення, візи тощо), яким визначено доручення Марії Горнецькій брати участь у справі № 420/11567/22.
Ухвалою від 14 жовтня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 16.09.2022 він звернувся із запитом на інформацію до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, у якому просив надати копію розпорядчого акту (наказу, розпорядження, доручення, візи тощо), яким визначено доручення ОСОБА_2 брати у справі №420/11567/22 та 22.09.2022 за №32П1/16-16-27/22 позивачем отримана відмова у задоволенні запиту на інформацію, без згадки про предмет, запиту, дивного суперечливого змісту, але підписана директором ТУ ДБР у м. Миколаєві Олександром Козленком. Позивач вказує, що як повідомив відповідач, повноваження Горнецької М. вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (підписант діє виключно в судах без окремого доручення (самопредставництво) з усіма правами та обов'язками сторони, третьої особи в т.ч. подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, посвідчення копій) визначаються відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що посадовою інструкцією ОСОБА_3 визначено обов'язок забезпечення в установленому порядку представлення інтересів ТУ ДБР у м. Миколаєві в судах, та що окремий розпорядчий акт, яким доручається Горнецькій М. здійснювати представництво інтересів ТУ ДБР у м. Миколаєві по кожній окремій справі не видається. Дії відповідача щодо відмови у наданні запитуваної інформації позивач вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
26.10.2022 до суду від відповідача за вх №ЕП/31378/22 надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилаючись на те, що директор ТУ ДБР у м. Миколаєві, як фізична особа, не може бути відповідачем по справі, зазначає, що до Одеського окружного адміністративного суду у справі 420/11567/22, щодо якої було зроблено запит від 16.09.2022, на підтвердження повноважень представника ТУ ДБР у м. Миколаєві була надана виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 02.02.2022 (номер 474849832080). Відповідно до наданої виписки ОСОБА_4 уповноважена на вчинення дій від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (підписант діє виключно в судах України без окремого доручення (самопредставництво) з усіма правами та обов'язками сторони, третьої особи в т.ч. подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, посвідчення копій). Вказує, що ОСОБА_1 , як позивачу по справі №420/11567/22, також разом із надісланням відзиву на позовну заяву, надавались документи, які підтверджують повноваження представника юридичної особи - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві. Таким чином, зазначає відповідач, надана ТУ ДБР у м. Миколаєві виписка не лише зазначає особу, якій надано право вчиняти юридичні дії від імені ТУ ДБР у м. Миколаєві, а також визначає вичерпний перелік таких повноважень, що корелюється з приписами статті 55 КАС України щодо самопредставництва інтересів юридичних осіб.
Ухвалою суду від 13.12.2022 повернуто без розгляду позивачу його міркування на тему відзиву та доповнення до міркувань на тему відзиву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
16.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві із запитом на інформацію, у якому просив надати на адресу електронної пошти копію розпорядчого акту (наказу, розпорядження, доручення, візи, тощо), яким визначено доручення ОСОБА_2 брати участь у справі № 420/11567/22.
За результатами розгляду запиту ТУ ДБР у м. Миколаєві листом від 22.09.2022 № 32ПІ/16-16-2722 ОСОБА_1 повідомлено, що повноваження Горнецької М. вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (підписант діє виключно в судах без окремого доручення (самопредставництво) з усіма правами та обов'язками сторони, третьої особи в т.ч. подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, посвідчення копій) визначаються відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, посадовою інструкцією Горнецької М. визначено обов'язок забезпечення в установленому порядку представлення інтересів ТУ ДБР у м. Миколаєві в судах. Таким чином, окремий розпорядчий акт, яким доручається Горнецькій М. здійснювати представництво інтересів ТУ ДБР у м. Миколаєві по кожній окремій справі не видається. Враховуючи викладене, ТУ ДБР у м. Миколаєві відмовляє у задоволенні запиту на підставі пункту 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 40 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію» №2657-ХІІ від 02.10.1992 року (далі - Закон №2657-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №2657-ХІІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ч.2. ст.6 Закону №2657-ХІІ, право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону №2657-ХІІ визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
При цьому ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 20 Закону №2657-ХІІ передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону №2657-ХІІ).
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VІ від 13.01.2011 (далі - Закон №2939-VІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VІ, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
За цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 24.04.2020 у справі №813/2814/17.
Статтею 3 Закону №2939-VІ визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Згідно статті 5 Закону №2939-VІ одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 12 Закону №2939-VІ суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Частиною 1 статті 13 Закону №2939-VІ визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У відповідності до частини 1 статті 20 Закону №2939-VІ, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно п.1 ч.1 ст. 22 Закону №2939-VІ, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Зі змісту запиту на інформацію позивача вбачається, що ОСОБА_1 звернувся саме до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та просить надати на адресу електронної пошти копію розпорядчого акту (наказу, розпорядження, доручення, візи тощо), яким визначено доручення Марії Горнецькій здійснювати представництво Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві у справі № 420/11567/22.
Територіальним управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві позивачу надано відповідь від 22.09.2022 № 32ПІ/16-16-2722, підписаної керівником такого органу з якої вбачається, що повноваження Горнецької М. визначаються відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та окремого розпорядчого документу не існує.
При цьому, як зазначено відповідачем та не заперечується позивачем, ОСОБА_1 така Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань що повноважень Горнецької М. надавалась у межах справи №420/11567/22.
Тобто, враховуючи те, що запитувана позивачем інформація у вигляді окремого розпорядчого документу яким визначено доручення Марії Горнецькій здійснювати представництво Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві у справі № 420/11567/22 відповідачем не створювалась та відповідач відповідно нею не володіє, відтак створювати і надавати його не був зобов'язаний.
Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться у розпорядженні держави. Але, таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням і по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatіs mutandіs рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsіnkі Bіzottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraіne, заява № 10090/16, § 96)).
Крім того, важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі «громадського наглядача». Водночас, це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа Інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до «громадського наглядача» у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. mutatіs mutandіs рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 87)).
Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли, іnter alіa, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatіs mutandіs рішення ЄСПЛ у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (пункт 84)).
Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей.
Суд зазначає, що позивач у позовній заяві не обґрунтовує, що запитувана інформація ним у запиті інформація є інформацією, яка становить суспільний інтерес, та не наводить обґрунтування з яким наміром позивач бажає отримати таку інформацію та яким чином він буде її використовувати.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що незгода позивача з документами, які були йому надані на підтвердження повноважень Марії Горнецької здійснювати представництво директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича у справі № 420/11567/22, або ж певні сумніви позивача чи його представника щодо можливості вказаної особи представляти інтереси директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича у справі № 420/11567/22 не можуть бути предметом розгляду у даній справі №420/14390/22, а можуть бути викладені та їх може бути надана правова оцінка судом лише у справі № 420/11567/22.
При цьому, щодо посилань позивача у позовній заяві в цілому на неможливість представництва ОСОБА_5 інтересів директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича, суд зазначає, що вважає їх необґрунтованими.
Так, відповідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №474849832080 від 02.02.2022, наданої до суду разом з відзивом на позов, щодо Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (код ЄДРПОУ 42341034) вбачається, що в графі прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори, та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи вказано - Горнецька Марія Вікторівна (повноваження: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (підписант діє виключно в судах без окремого доручення (самопредставництво) з усіма правами та обов'язками сторони, третьої особи в т.ч. подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, посвідчення копій)) - представник.
Керівником Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві є Козленко Олександр Олександрович.
Відповідно до частини 3 статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 55 КАС України.
Обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Отже, наявність відповідного запису в реєстрі є належним і достатнім підтвердженням таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, а тому Горнецька М.В. є уповноваженою особою на самопредставництво Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, керівником якого є Козленко Олександр Олександрович.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями ч.2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.8 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом наведених норм судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси особи.
Рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду, зокрема, від 19.10.2020 у справі №815/1294/16 та від 26.07.2021 у справі №420/2068/19.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 .
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича, про визнання протиправними дії директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича по відмові у наданні запитуваної інформації, наданню незапитуваної інформації всупереч змісту запиту на інформацію ОСОБА_1 від 16 вересня 2022 року та зобов'язання директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича надати ОСОБА_1 копію розпорядчого акту (наказу, розпорядження, доручення, візи тощо), яким визначено доручення Марії Горнецькій брати участь у справі № 420/11567/22 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідач - директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Козленка Олександра Олександровича (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020).
Суддя Вовченко О.А.