465/5854/17
2/465/208/22
Іменем України
12.12.2022 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого - судді Ванівського Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Лозинського Т.-Р.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), третя особа: Відділ у справ дітей Франківськлї районної адміністрації м. Львова про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення, -
позивачка звернулась до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення.
Позовні вимоги мотивує тим, що згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 22.12.2010 року їй, як співвласнику виділено у власність наступні житлові приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1 :
півпідвал
І-коридор, площею 8,2 кв.м;
ІІ- туалет, площею 1,0 кв.м;
ІІІ - приміщення підвалу, площею 13,9 кв.м.;
IV - гараж, площею 19,4 кв.м. - нова прибудова;
V - сходова клітка, площею 6,2 кв.м. - нова прибудова;
VІ - комора, площею 3,8 кв.м.;
VІІ - приміщення підвалу, площею 14,2 кв.м.;
VІІІ - приміщення підвалу, площею 17,5 кв.м.;
ІХ - приміщення підвалу, площею 12,2 кв.м.
Х - коридор, площею 1,0 кв.м.
Всього загальної площі - 97,4 кв.м., вартістю 9836 грн.
1-ий поверх
І - сходова клітка, площею 6,1 кв.м. - нова прибудова, вартістю 930 грн.
ІІ -ий поверх
Всі житлові приміщення і сходова клітка, загальною площею 110,5 кв.м., вартістю 16839 грн.
Загальна вартість виділеної частки становить 27605 грн., реальна частка становить 604/1000 (ідеальна частка 600/1000).
Дане рішення було оскаржено відповідачкою і згідно рішення Колегії суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 16.01.2012року вирішено провести реальний розподіл будинку АДРЕСА_1 та виділити у її власність наступні приміщення:
у півпідвальному приміщенні будинку:
IV - гараж, площею 19,4 кв.м.
V - сходова клітка, площею 6,2 кв.м.
на першому поверсі приміщення:
1/3 частину жилої кімнати площею 9 кв.1.;
1/4 кімнату - 14,0 кв.м.;
1/9 коридор - 4,6 кв.м.;
1/5 кухню - 10,9 кв.м.;
1/6 ванну - 3,0 кв.м.;
1/7 туалет - 1,3 кв.м.;
1/8 коридор - 3,4 кв.м.
І сходову клітку - 6.1 кв.м.
на другому поверсі приміщення:
всі від № 2-1 до № 2-8
ІІ сходову клітку площею 6,1 кв.м.
Зобов'язано за власні кошти встановити стіну у приміщенні 1-3 площею 25,2 кв. м. на першому поверсі будинку, виділивши для себе з цієї площі кімнату площею 9 кв.м., поновити віконний проріз та закласти дверний проріз між приміщеннями V і VІ у півпідвалі будинку.
Вказує, що її мати - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщина до даного часу не оформлена, оскільки між спадкоємцями існує судовий спір.
Відповідачі на даний час фактично проживають на частині приміщення, яке виділено у її власність. З вини відповідачів вона не має можливості виконати рішення суду та користуватися належним їй майном, хоча оплачує всі комунальні витрати. Просить позов задоволити.
22.10.2018 на адресу суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву. Вказують, що вони зареєстровані та проживають разом з членами сімей у будинку АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок, який з самого початку складався з одного поверху та півпідвальних приміщень, з 1966 року належав на праві особистої власності покійній матері - ОСОБА_6 . Реконструкція всього першого поверху житлового будинку проводилась за кошти сім'ї відповідачів, добудова другого поверху - силами та коштами позивачки, а реконструкція горища, облаштування даху, півпідвальних приміщень та інші роботи спільними коштами. Крім цього, в спірному житловому приміщенні зареєстрована та проживає ОСОБА_7 , яка є малолітньою. Просять відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача подала заяву про розгляд справи у її відсутності та відсутності позивачки, просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду.
Представник третьої особи подав заяву про розгляду справи у його відсутності.
Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до ч.2 ст.247ЦПК України, розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.
Суд дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази вважає, що позов підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що рішенням колегії суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 16.01.2012 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 р. в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про поділ будинку скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 з участю третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , Львівської міської ради, Львівського обласного підприємства „Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, Львівського міського управління земельних ресурсів Франківської районної адміністрації, про реальний розподіл будинку та встановлення порядку користування земельної ділянки задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 з участю цих же третіх осіб, про виділ в натурі належної їй частини в спільній частковій власності на будинок та виділення частки земельної ділянки задоволено частково.
Провдено реальний розподіл будинку АДРЕСА_1 та виділити у власність наступні приміщення:
Співвласнику ОСОБА_1
1. у півпідвалі будинку приміщення:
- IV гараж площею 19,4 кв.м
- V сходову клітку 6,2 кв.м
2. на першому поверсі приміщення:
1/3 частину жилої кімнати площею 9 кв.1.;
1/4 кімнату - 14,0 кв.м.;
1/9 коридор - 4,6 кв.м.;
1/5 кухню - 10,9 кв.м.;
1/6 ванну - 3,0 кв.м.;
1/7 туалет - 1,3 кв.м.;
1/8 коридор - 3,4 кв.м.
І сходову клітку - 6.1 кв.м.
3. на другому поверсі приміщення:
- всі від № 2-1 до № 2-8
- ІІ сходову клітку площею 6,1 кв.м
Зобов'язано ОСОБА_1 за власні кошти встановити стіну у приміщенні 1-3 площею 25,2 кв.м. на першому поверсі будинку, виділивши для себе з цієї площі кімнату площею 9 кв.м., поновити віконний проріз та закласти дверний проріз між приміщеннями У і УІ у півпідвалі будинку.
Співвласнику ОСОБА_6
1. у півпідвалі будинку приміщення:
- І - коридор площею 8,2 кв.м
- ІІ - туалет 1,0 кв.м
- ІІІ - підвал 13,9 кв.м
- VI - кладова 3,8 кв.м
- VII - підвал 14,2 кв.м
- VІІІ- підвал 17,5 кв.м
- ІХ - підвал 12,2 кв.м
- Х - коридор 1,0 кв.м
2. на першому поверсі будинку приміщення:
- 1/1 коридор, площею 2,9 кв.м
- 1/2 коридор 1,4 кв.м
- 1/3 частину кімнати за вирахуванням 9 кв.м переданих ОСОБА_1 в якій вона повинна встановити стіну для перегородження цієї кімнати;
- 1/10 кімнату 13,0 кв.м
- 1/11 кімнату 10,9 кв.м
- 1/12 ванну 2,7 кв.м
- 1/13 вбиральню 1,4 кв.м
- 1/14 кухню 9,2 кв.м
- 1/15 коридор 5,2 кв.м
Згідно довідки ЛКП «Вулецьке» з місця проживання про склад сім'ї і прописки від 13.10.2022 року №853 по АДРЕСА_1 зареєстровано: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 .
Даний факт також підтверджується актом №114 ЛКП «Вулецьке» від 12.10.2022 року.
Згідно рішення №439 від 12.07.1988 року Виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м.Львова «Про затвердження висновків міжвідомчої комісії (протокол №23 параграф 3 від 06.07.88р.) про технічну можливість реконструкції житлового будинку АДРЕСА_1 », зобов'язано ОСОБА_6 провести реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 згідно проектних пропозицій, закінчити реконструкцію будинку до 01.07.89 року.
Як вбачається з копії посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи.
Згідно роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За вимогами статті12,80,81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (стаття 7 ЖК УРСР).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ( частина перша статті 321 ЦК України).
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Згідно з частиною першою статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.06.2020, справа № 522/7758/14-ц.
Таким чином, судовим рішенням від 16.01.2012 року у справі №22ц-157/2012 встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування набула право власності на конкретні приміщення: на першому поверсі тодішнього будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщень кімнат 1-4 площею 9 кв.м., 1-5 площею - 9 кв.м. і коридора 1-6, 4,6 кв.м.
Тому даний факт уже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили та не потребує доказування.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
В той же час частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За змістом частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Згідно зі статтею 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд звертає увагу, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria).
У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що втрата права користування житлом буде оцінена на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
На вказані висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті І Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, звертають увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі №447/455/17 та Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року у справі №658/1046/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц зазначила, що члени сім'ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. При цьому навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Отже, вирішуючи справу про наявність правових підстав для виселення особи з житлового приміщення, суд повинен у кожній конкретній справі здійснити оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (аналогічні підходи до вирішення справ у подібних правовідносинах сформулював Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі №452/2387/17,від 23 жовтня 2019 року у справі 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №362/3042/17, від 15 січня 2020 року №754/613/18-ц).
Такими, які самоправно зайняли житлове приміщення, вважаються особи, котрі вселилися до нього самовільно без будь-яких правових підстав. Виселення цих осіб пов'язане саме з відсутністю в них будь-яких підстав для зайняття житлової площі.
З приводу посилань відповідачів на те, що у будинку АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є малолітньою, суд зазначає наступне.
Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи.
Як вбачається з довідки ЛКП «Вулецьке» з місця проживання про склад сім'ї і прописки від 13.10.2022 №853 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Дата реєстрації 24.10.2017 року.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що малолітня ОСОБА_7 , на момент виникнення спірних правовідносин, не була зареєстрована у спірному житлі та не мала права користування ним. Крім цього, йдеться про виселення відповідачів не з цілого будинку , а з житлових приміщень, які позивачці було виділено у власність.
У матеріалах справи відсутні будь-які дані, які би свідчили про наявність правових підстав для користування відповідачами житловими приміщеннями на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 .
Натомість, саме позивачці передано у власність житлові приміщення на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1-3 частину жилої кімнати площею 9 кв.1.;
1/4 кімнату - 14,0 кв.м.;
1/9 коридор - 4,6 кв.м.;
1/5 кухню - 10,9 кв.м.;
1/6 ванну - 3,0 кв.м.;
1/7 туалет - 1,3 кв.м.;
1/8 коридор - 3,4 кв.м.
Встановлено, що право позивачки, яка у встановленому законом порядку набула самостійних прав щодо користування житловими приміщеннями, що не спростовано відповідачами жодним чином, присутністю відповідачів порушується.
Обґрунтованих підстав, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, стороною відповідачів не наведено.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України,слід стягнути з відповідачів на користь позивача суму сплаченого судового збору в сумі 640,00 грн.
Суд, комплексно оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, приходить до висновку про обґрунтованість позову, відтак такий підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 12,13,81,223,247,263,265,354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), третя особа: Відділ у справ дітей Франківськлї районної адміністрації м. Львова про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення - задоволити.
Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 власністю, а саме житловими приміщеннями, за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі, а саме:
1/3 частину жилої кімнати площею 9 кв.1.;
1/4 кімнату - 14,0 кв.м.;
1/9 коридор - 4,6 кв.м.;
1/5 кухню - 10,9 кв.м.;
1/6 ванну - 3,0 кв.м.;
1/7 туалет - 1,3 кв.м.;
1/8 коридор - 3,4 кв.м., шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з вищезазначених житлових приміщень.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір по справі в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 ;
Відповідач 3: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Ванівський Ю.М.