79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.12.2022 Справа № 914/2468/22
Господарський суд Львівської області в складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судових засідань Яремко В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Антимонопольного комітету України, м. Київ
до відповідача: Державне підприємство «Львіввугілля», м. Сокаль, Львівська обл.,
про: стягнення штрафу в розмірі 632 800,00 грн та пені в розмірі 632 800,00 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Оленюк С.Л.;
від відповідача: Радик А.В.;
Хід розгляду справи.
Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення штрафу в розмірі 632 800,00 грн та пені в розмірі 632 800,00 грн.
Ухвалою від 11.10.2022 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив розгляд справи на 15.11.2022.
27.10.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (Вх. № 22272/22).
Ухвалою від 15.11.2022 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 06.12.2022.
В судове засідання 06.12.2022 з'явився представник Позивача, надав пояснення по суті спору, просив позов задоволити, представник Відповідача заперечив проти позовних вимог, просив у задоволенні позову в частині стягнення пені відмовити.
В судовому засіданні 06.12.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги, із посиланням на статтю 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», обґрунтовані тим, що тимчасовою адміністративною Антимонопольного комітету України 12.08.2021 було прийнято рішення № 109-р/тк у справі № 143-26.13/28-21, яким дії Державного підприємства «Львіввугілля», були визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України на вимогу державного уповноваженого № 143-26.13/07-12649 від 17.09.2020 та № 143-26.13/07-16773 від 07.12.2020 у встановлений ним строк.
Вказаним рішенням було накладено штраф на Державне підприємство «Львіввугілля» на загальну суму 632 800,00 грн, який на дату подання позовної заяви не сплачено.
Внаслідок несплати штрафу за рішенням позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 632 800,00 грн.
Правова позиція відповідача.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, з позовними вимогами погоджується частково, просить у задоволенні позову в частині стягнення пені відмовити з огляду на наступне.
Підставою для відмови в задоволені позовних вимог Позивача в частині стягнення пені в розмірі 632800,00 грн є неможливість виконання ДІІ «Львіввугілля» рішення Позивача через настання форс- мажорних обставин, а саме введення воєнного стану на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, що спричинило значні перебої в роботі підприємства через знаходження на території ведення бойових дій більшості постачальників, які надавали послуги з матеріально-технічного забезпечення. Окрім того, значна кількість працівників ВП «Вуглезбут» ДП «Львіввугілля» виконує військовий обов'язок в Збройних силах України, що негативно впливає на виробничі аспекти видобутку вугільної продукції. В умовах воєнного стану споживачі вугілля ДП «Львіввугілля» вчасно не проводять розрахунки за поставлену продукцію, що спричиняє порушення термінів виплати заробітної плати, сплати ЄСВ та податків до бюджетів усіх рівнів і вкрай негативно позначається на фінансовій ситуації підприємства. Невчасність розрахунків також ускладнює належне підтримання технологічного процесу підприємства та своєчасне введення в роботу нових лав.
Таким чином, вищевикладені форс-мажорні обставинами є надзвичайними та невідворотними, що об'єктивно унеможливлюють виконання Відповідачем зобов'язань, передбачених законодавчими та іншими нормативними актами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Як слідує з матеріалів справи, Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України (далі - Комітет), розглянувши матеріали справи № 143-26.13/28-21 про порушення державним підприємством «Львіввугілля» законодавства про захист економічної конкуренції, прийняла рішення № 109-р/тк від 12.08.2021, яким визнано, що:
1. ДП «Львіввугілля» вчинило порушення, передбачене п. 14 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету на вимогу державного уповноваженого Комітету від 17.09.2020 № 143-26.13/07-12649 у встановлений ним строк. За зазначене порушення, на Відповідача накладено штраф у розмірі 316 400,00 гривень.
2. ДП «Львіввугілля» вчинило порушення, передбачене п. 14 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету на вимогу державного уповноваженого Комітету від 07.12.2020 № 143-26.13/07-16773 у встановлений ним строк. За зазначене порушення, на Відповідача накладено штраф у розмірі 316 400,00 гривень.
Отже, загальна сума штрафів накладених на Відповідача становить 632 800,00 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, копія Рішення № 109-р/тк надіслана Комітетом разом із супровідним листом від 26.08.2021 №144-26.13/07-12509 та отримана Відповідачем 31.08.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303504581007.
Враховуючи вищезазначене, строк сплати штрафів, накладених Рішенням № 109-р/тк, закінчився 01.11.2021 (оскільки 31.10.2021 припадає на неробочий день).
ДП «Львіввугілля» Рішення № 109-р/тк у судовому порядку не оскаржував. Таким чином Рішення №109-р/тк є чинним, а отже обов'язковим до виконання.
Станом на день подання позовної заяви Комітет не отримував від Відповідача документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного Рішенням № 109-р/тк.
Крім суми штрафу, позивач нарахував пеню за кожен день прострочення сплати штрафу у розмірі півтора відсотки від суми штрафу за період з 02.11.2021 по 10.02.2022, що відповідно до розрахунку позивача складає 968 184,00 грн.
Згідно з частиною 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
Відтак розмір пені складає 632 800,00 грн.
Частиною сьомою статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Оцінка суду.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
За змістом статті 6 Закону України «Про Антимонопольний комітет» Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Статтею 239 Господарського кодексу України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Згідно з ч.1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу.
Статтею 51 Закону визначено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У відповідності до ч. ч. 2-3 ст. 56 Закону рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи, копія Рішення № 109-р/тк надіслана Комітетом разом із супровідним листом від 26.08.2021 №144-26.13/07-12509 та отримана Відповідачем 31.08.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303504581007.
Відтак, строк сплати штрафів, накладених Рішенням № 109-р/тк закінчився 01.11.2021.
Згідно п. 8 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.
Станом на день розгляду спору штраф відповідачем не сплачено, доказів зворотного суду не надано.
Таким чином, відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ухилився від сплати накладених на нього позивачем штрафів у встановлений Законом термін.
Враховуюче викладене вище, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 632 800,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 632 800,00 грн за період з 02.11.2021 по 10.02.2022.
Так, господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).
Відповідно до п. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно з ч. 5 ст. 56 Закону за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Сума штрафу, накладеного Рішенням, складає 632 800,00 грн. Розмір пені за один день складає 9492,00 грн. (632 800, 00 грн х 1,5 %= 9492,00 грн.)
За період з з 02.11.2021 по 10.02.2022 прострочено 102 дні сплати штрафу.
За вказаний період сума пені за прострочення сплати штрафу складає 968 184,00 грн (9492,00 грн х 102 = 968 184,00 грн).
Тож, сума пені, що підлягає стягненню з урахуванням встановлених обмежень (ст. 56 Закону) становить 632 800,00 грн., оскільки, сума штрафу, накладеного Рішенням, складає 632 800,00 грн.
Суд перевірив розрахунок суми пені, наданий позивачем, та встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, вимога позивача про стягнення пені у сумі 632 800, 00 грн є обґрунтованою, підтверджуються матеріалами справи та підлягає задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Відповідно до частини 7 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені, органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Станом на день розгляду спору штраф та пеня не сплачені, доказів на підтвердження їх оплати відповідачем не надано.
Щодо клопотання відповідача про відмову в стягненні пені, суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Господарський суд зауважує, що приписами чинного законодавства не встановлено переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких суд може зменшити неустойку, а отже, вирішення вказаного питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Судом враховано, що Закон України "Про захист економічної конкуренції" не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені (у разі їх правомірного нарахування) (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/20661/16, від 22.01.2019 у справі 915/304/18).
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Господарський суд зауважує, що відповідачем на підтвердження перебування у складному фінансовому становищі не надано жодних доказів.
Відповідач щодо не оплати штрафу посилається на лист Торгово-Промислової Палати України за № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, який засвідчив форс-мажорні обставини, зокрема зазначає, що заборгованість виникла саме в період дії форс- мажорних обставин.
За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина друга статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Відповідно до ст. 14.1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14.1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:
- статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов Договору розподілу природнього газу, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Відповідачем не долучено до матеріалів справи сертифікату торгово-промислової палати України, який б посвідчував неможливість виконання взятих зобов'язань щодо оплати штрафу, згідно рішення тимчасової адміністративної колегії Комітету № 109-р/тк від 12.08.2021. Відтак, сама лише наявність листа ТПП яка засвідчує факт форс мажорних обставин не може братись судом до уваги.
За змістом наданого відповідачем листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні
Відповідач зазначив, що під час дії форс-мажорних обставин у ДП «Львіввугілля» значна кількість працівників виконує військовий обов'язок в Збройних силах України, що негативно впливає на виробничі аспекти видобутку вугільної продукції. В умовах воєнного стану споживачі вугілля ДП «Львіввугілля» вчасно не проводять розрахунки за поставлену продукцію, що спричиняє порушення термінів виплати заробітної плати, сплати ЄСВ та податків до бюджетів усіх рівнів і вкрай негативно позначається на фінансовій ситуації підприємства.
У той же час, останнім не надано документального підтвердження, що внаслідок настання форс-мажорних обставин підприємство знаходиться в скрутному становищі, що унеможливлює його роботу як такого, відтак Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання щодо оплати штрафу за рішенням комісії № 109-р/тк від 21.08.2021.
Отже, Відповідачем не доведено факт відсутності вини щодо прострочення оплати за розподіл газу.
Таким чином, підстави для відмови у стягненні із ДП "Львіввугілля" пені у розмірі
632 800,00 грн відсутні.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого, не спростованого відповідачем та підтвердженого доданими до матерів справи доказами.
Судові витрати.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Відтак до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 18 984,00 грн сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80001, Львівська обл., Червоноградський р-н, м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26, код ЄДРПОУ 32323256) 632 800,00 грн штрафу та 632 800,00 грн пені в дохід загального фонду Державного бюджету України (отримувач: ГУК у м. Києві / Соломян. р-н/21081100, код ЄДРПОУ 37993783, банк : Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (IBAN): UA278999980313090106000026010, код класифікації доходів бюджету: 21081100).
3. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80001, Львівська обл., Червоноградський р-н, м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26, код ЄДРПОУ 32323256) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 00032767) (отримувач: Антимонопольний комітет України, код ЄДРПОУ: 00032767, банк: Державна казначейська служба України, рахунок: UA438201720343120001000001719) 18 984,00 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2022.
Суддя Запотічняк О.Д.