79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.11.2022 Справа № 914/1892/22
м.Львів
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд», м.Київ
до відповідача: Підприємства об'єднання громадян «Центр Комплект», м.Львів
про стягнення 6150,10 грн. заборгованості
Суддя Кітаєва С.Б.
При секретарі Сосницькій А.А.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Телішевський І.Д. - адвокат
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства об'єднання громадян «Центр Комплект» про стягнення 64584,56 грн. заборгованості, з якої : 54638,76 грн- основний борг, 9 132,95 грн - інфляційне збільшення, 812,85 грн - 3 % річних.
Ухвалою від 22.08.2022 позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» було залишено без руху.
29.08.2022 в документообігу суду зареєстровано заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» про усунення недоліків позовної заяви.
Відтак, ухвалою суду від 05.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 05.10.2022.
Позивач, в додаток до листа від 23.09.2022 ( вх.№19764/22 від 26.09.2022) скерував до суду документи, що підтверджують витрати на правову ( професійну правничу) допомогу, понесені у справі №914/1892/22 про стягнення заборгованості за договором поставки, а саме : акт виконаних робіт від 23.09.2022 р, квитанцію до прибуткового касового ордеру №126 від 23.09.2022 та документи на підтвердження надіслання доданих документів відповідачу.
04.10.2022, за вх.№20472/22 в системі документообігу суду зареєстровано поступлення заяви відповідача, з підстав наведених у якій просить про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, що засвідчив письмовим записом на заяві про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№20475/22 від 04.10.2022) .
05.10.2022, за вх.№20535/22 в системі документообігу суду зареєстровано подану позивачем заяву від 14.09.2022 про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача 6150,10 грн.заборгованості: 519,39 грн.- 3% річних та 5630,71 грн інфляційних витрат.
Ухвалою від 05.10.2022 суд постановив прийняти заяву позивача від 14.09.2022 (вх.№20535/22 від 05.10.2022) про зменшення позовних вимог до розгляду та відкласти розгляд справи на 08.11.2022.
07.10.2022, за вх.№20781/22, від відповідача поступив відзив на позовну заяву, до якого долучено копії документів, а саме : акту звірки, банківських виписок, платіжних доручень.
В судовому засіданні 08.11.2022, задоволивши усне клопотання про поновлення процесуальних строків на подання відзиву, суд прийняв відзив відповідача до розгляду.
В судовому засіданні 08.11.2022 оголошувалась перерва до 10.11.2022 року.
17.10.2022 (вх.№21328/22) від відповідача поступив відзив на позовну заяву від 27.09.2022, у якому відповідач, фактично з тих же підстав , що і у попередньо поданому до справи відзиві (№20781/22 від 07.10.2022), просить у задоволенні позову відмовити.
18.10.2022, за вх.№21379/22, від відповідача поступила заява про надання матеріалів справи для ознайомлення.
10.11.2022, за вх.№23402/22, від відповідача поступило клопотання про надання для огляду оригіналів документів, а саме видаткових накладних: від 13.01.2022 на суму 42314,80 грн., від 13.01.2022 на суму 4106,70 грн., від 11.02.2022 на суму 54638,76 грн., від 16.02.2022 на суму 19033,32 грн, від 16.02.2022 на суму 25556,45 грн. та акту звірки розрахунків за період 13.01.2022 - 02.09.2022. Також у клопотанні відповідач заявив, що докази понесених відповідачем судових витрат - витрат на професійну правничу допомогу, будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Представник позивача в судове засідання 10.11.2022 не з'явився.
Представник відповідача в судове засідання 10.11.2022 з'явився. Позовні вимоги заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що в судовому засіданні 08.11.2022 оголошено перерву до 10.11.2022 про що було повідомлено представників сторін під розписку, беручи до уваги належне повідомлення сторін про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, суд не вважає відсутність представника позивача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.
У судовому засіданні 10.11.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що ним було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 54638,76 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11.02.2022. За отриманий товар відповідач не провів розрахунків з позивачем, у зв'язку з чим позивач заявив вимогу про стягнення на його користь з відповідача 54638,76 грн. основного боргу. Окрім того, у зв'язку з порушенням строків виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9132,95 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 12.02.2022 по 01.08.2022, та 812,85 грн. 3% річних, нарахованих з 12.02.2022 по 11.08.2022.
До початку першого судового засідання позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 05.10.2022.
Мотивуючи тим, що у позовній заяві позивачем помилково було вказано суму основного боргу 54638,76 грн, оскільки отриманий по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11.02.2022 товар був частково (в сумі 23355,32 грн) оплачений відповідачем, а 02.09.2022 року відповідач здійснив решту оплати, у розмірі 31 283,44 грн, тим самим оплативши усю суму основного боргу, з відповідача (зазначено у заяві про зменшення позовних вимог) підлягає стягненню інфляційне збільшення , 3 % річних, а також судові витрати, які поніс позивач.
Відповідно до розрахунків позивача у заяві, інфляційне збільшення за період з 12.02.2022 по 01.09.2022 (від зменшеної суми основного боргу 31283,44 грн) складає 5 630,71 грн., а 3% річних за період з 12.02.2022 по 01.09.2022 - 519,39 грн.
Відтак, позивачем ,відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, заявлено до стягнення 5630,71 грн. інфляційних втрат та 519,39 грн.3% річних, розрахованих за період з 12.02.2022 по 01.09.2022. Крім того, відповідач просить суд покласти на позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Відповідач не заперечує, що ПОГ «Центр Комплекс» придбавало металопродукцію у ТОВ «Метал Холдинг Трейд» через його Львівську філію, у тому числі і по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року на суму 54 638,76 грн.
Однак, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: жодної заборгованості перед позивачем у відповідача немає. Всі зобов'язання перед позивачем щодо оплати виконано; з акту звірки взаємних розрахунків, який підписаний та завірений сторонами , вбачається, що заборгованість відсутня; відповідач придбавав в позивача в 2022 році металопродукуцію по кількох поставках на загальну суму 146 650,03 грн і повністю цю суму оплатив, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, долученими до відзиву; з платіжних доручень та банківських виписок вбачається, що оплата здійснювалася не на підставі видаткових накладних, а на підставі виданих Львівською філією позивача рахунків; останній платіж в сумі 31283,44 грн було проведено 02.09.2022 згідно акта взаємних розрахунків. Позивач безпідставно покликається на ст.692 ЦК України та безпідставно стверджує, що на підставі цієї норми відповідач зобов'язаний був оплатити кошти за товар в день отримання. Дана норма закону не встановлює конкретного строку чи терміну , до якого покупець зобов'язаний оплатити за отриманий товар, а відтак, не встановлює факту прострочення оплати. Прострочення оплати товару може мати місце лише тоді, коли в договорі чи в законі встановлено , до якого терміну чи до настання якої події має бути проведена оплата. Статття 693 ЦК України передбачає можливість оплати за товар до його отримання. Тобто, дані дві норми лише визначають можливість оплати за товар до або після отримання товару, але не визначають строку чи терміну виконання зобов'язання щодо оплати. Договір купівлі-продажу між сторонами був укладений в спрощеній формі у вигляді накладної, тобто , не було визначено строків виконання забов'язання, в тому числі й строків оплати. Відповідач повністю виконав вимогу ст.692 ЦК України, оскільки оплатив за товар після його отримання. До подання позову позивач не надсилав відповідачу будь-яких вимог про оплату, тим більше, що відповідач всі свої зобов'язання по оплаті виконав. Оскільки прострочення оплати товару не було і позивачем така не доведена, то вимоги позивача про стягнення інфляційного збільшення та 3% річних є безпідставними.
У відзиві зазначено , що витрати відповідача, які останній очікує понести у зв'язку з розглядом справи (витрати на професійну справничу допомогу) становлять 7 тисяч гривень.
Обставини встановлені судом.
Підприємство об'єднання громадян «Центр Комплект» 10 лютого 2022 року видало уповноваженій особі, Сенчишину Андрію Романовичу, довіреність №10/02 на отримання від Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» матеріальних цінностей, а саме - металопрокату в кількості 10-ти (десяти) тонн. Довіреність підписана директором підприємства Хорощак О.Д., підпис якого завірено печаткою приватного підприємства. Довіреність дійсна до 10 березня 2022 року.
По видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року Підприємство об'єднання громадян «Центр Комплект» (одержувач) отримало від Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» (постачальник) товар (металопрокат) в кількості 8,738 т, загальною вартістю 54 638,76 грн.
Видаткова накладна №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року підписана постачальником та одержувачем без будь яких претензій та зауважень стосовно товару, завірена печатками сторін.
Факт поставки позивачем відповідачу товару по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року та прийняття товару останнім, відповідач підтверджує.
Спір виник, у зв'язку із неналежним, як стверджує позивач, виконанням відповідачем грошових зобов'язань по оплаті отриманого по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року товару. За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував (за період з 12.02.2022 по 01.09.2022,від зменшеної суми основного боргу 31283,44 грн) та просить стягнути на його користь з відповідача 5 630,71 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 519,39 грн.
На переконання відповідача, прострочення виконання грошового зобов'язання по спірній поставці товару відсутнє, оскільки у 2022 році між сторонами мали місце чотири (4) господарські операції (окрім спірної) з поставки товару і всі грошові зобов'язання відповідачем виконано, що підтверджено позивачем у акті звірки взаємних розрахунків та у банківських виписках, платіжних дорученнях, які відповідач надав в копіях разом з відзивом.
Сторонами проведено взаємозвірку розрахунків з поставки товару у 2022 році, про що свідчить наявний у справі Акт взаємних розрахунків, підписаний між Львівською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» і Підприємством об'єднання громадян «Центр Комплекс», у якому сторони підтвердили дані:
про господарські операції з реалізації товару в період з 12.01.2022 по 16.02.2022 (дата реалізації, номер документу по якому реалізовано товар):
13.01.2022 за №ЛЛВ-0000235 на суму 42314,80 грн.,
13.01.2022 за №0000252 на суму 4106,70 грн.,
11.02.2022 за №ЛЛВ-0001479 на суму 54638,76 грн.,
16.02.2022 за №ЛЛВ-0001672 на суму 19033,32 грн.,
16.02.2022 за № ЛЛВ-0001723 на суму 25556,45 грн.,
про замовлення покупця до постачальника на поставку товару:
замовлення №ЛЛВ-0000313 від 12.01.2022,
замовлення №ЛЛВ-0000348 від 13.01.2022,
замовлення №ЛЛВ-0002412 від 16.02.2022,
замовлення №ЛЛВ-0001929 від 08.02.2022;
про платіжні доручення відповідача та суми перерахованих ним позивачу коштів за отриманий товар:
платіжне доручення №64057 від 01.02.2022 на суму 4106,70 грн.,
платіжне доручення №64063 від 01.02.2022 на суму 30 781,71 грн.,
платіжне доручення №64115 від 11.02.2022 на суму 34888,41 грн;
платіжне доручення №64124 від 15.02.2022 на суму 25 556,45 грн,
платіжне доручення №64147 від 23.02.2022 на суму 19033,32 грн.
Акт взаємних розрахунків підписаний сторонами без зазначення розбіжностей між сторонами, завірений печатками постачальника та отримувача товару. Постачальник (Львівська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд») зафіксував в акті взаємних розрахунків, що за його даними заборгованість у одержувача товару, Підприємства об'єднання громадян «Центр Комплекс», відсутня.
З Акту вбачається, що станом на дату першої, відображеної в акті, господарської операції з реалізації товару (13.01.2022, №ЛЛВ-0000235), початкове сальдо по заборгованості покупця за товар відсутнє.
Відображені в Акті взаємних розрахунків господарські операції з реалізації позивачем відповідачу товару підтверджуються :
видатковою накладною №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 р на поставку товару загальною вартістю з ПДВ - 42 314,80 грн.;
видатковою накладною №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ - 4 106,70 грн.;
видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ - 54 638,76 грн. ( спірна поставка);
видатковою накладною №ЛЛВ-0001672 від 16 лютого 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ - 19 033,32 грн.;
видатковою накладною №ЛЛВ-0001723 від 16 лютого 2022 на поставку товару загальною вартістю з ПДВ - 19 033,32 грн.
Видаткові накладні підписані постачальником та одержувачем без будь яких претензій та зауважень стосовно товару, завірені печатками сторін. Сторони у видаткових накладних погодили, що видаткові накладні, після їх підписання Сторонами, мають юридичну силу специфікації, в розумінні ст.266 Господарського кодексу України».
Отже, спірна поставка товару (по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 на загальну суму з ПДВ - 54 638,76 грн) відбулась у період, коли між сторонами мали місце тривалі відносини з поставки товару по видаткових накладних.
Відображені в акті взаємних розрахунків платежі відповідача за отриманий від позивача товар (01.02.2022 на суму 30781,71 грн. та на суму 4106,70 грн., 11.02.2022 на суму 34888,41 грн.,16.02.2022 на суму 25556,45 грн., 23.02.2022 на суму 19033,32 грн. та 02.09.2022 на суму 31283,44 грн.) підтверджуються наявними у справі копіями банківських виписок за 01.02.2022, за 11.02.2022, за 16.02.2022, за 23.02.2022,за 02.09.2022 та копіями платіжних доручень, які долучені відповідачем до відзиву.
З банківських виписок та платіжних доручень вбачаються наступні відомості про призначення платежів, здійснених покупцем:
платіж у розмірі 30781,71 грн., який був здійснений 01.02.2022, містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5130,28 грн.»;
платіж у розмірі 4106,70 грн., який був здійснений 01.02.2022, містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 684,45 грн.»;
платіж у розмірі 34888,41 грн., який був здійснений 11.02.2022, містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5814,74 грн.»;
платіж у розмірі 25556,45 грн., який був здійснений 16.02.2022 містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001928 від 08.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 4259,41 грн.»;
платіж у розмірі 19033,32 грн. грн., який був здійснений 23.02.2022 містить призначення платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001672 від 16 лютого 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 3172,22 грн.»;
платіж у розмірі 31283,44 грн., який був здійснений 02.09.2022 містить призначення платежу «рахунок на оплату АКТ взаємних розрахунків станом за період: 01.01.2022 - 12.07.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20% 5213,91 грн.».
Сторонами визнається, що станом на дату вирішення спору по суті, товар, поставлений по спірній видатковій накладній (№ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022) на суму 54 638,76 грн відповідачем оплачено повністю, заборгованість відсутня. Спір наявний щодо правомірності зарахування позивачем коштів, отриманих від відповідача, зважаючи, що поставка товару по спірній видатковій накладній не була між сторонами єдиною господарською операцією з поставки товару, а мала місце в період існування між сторонами тривалих відносин з поставки товару по інших видаткових накладних, які теж оплачував відповідач. Відповідно, чи мала місце прострочка виконання грошового зобов'язання по спірній поставці та чи підставно позивачем (в порядку ст.625 Цивільного кодексу України) нараховано відповідачу 5630,71 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 519,39 грн за період з 12.02.2022 по 01.09.2022, необхідно встановити при розгляді справи.
Висновки суду.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина друга статті 184 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладання договору купівлі-продажу.
Згідно статті 655 ЦК України « Договір купівлі-продажу» за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 656 того ж Кодексу визначає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Стаття 657 ЦК встановлює форми окремих видів договорів купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
До договору купівлі-продажу металопрокату будь-якої особливої форми законом не встановлено. Тобто, така форма може бути визначена за домовленістю сторін такого договору, як у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, так і шляхом укладення господарських договорів у спрощений спосіб.
Отже, видаткова накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.
Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
У відповідності до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товаро) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату.
Сторонами визнається, що між ними виникли господарські правовідносини з купівлі-продажу товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, шляхом оформлення видаткової накладної №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 .
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до усталеної судової практики зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 925/1332/13; від 7 жовтня 2014 року у справі 904/4451/13.
Враховуючи, що в договорі купівлі-продажу, укладеному між сторонами у спрощеній формі, не встановлено інший строк оплати, то у такому разі строк оплати товару визначається частиною першою статті 692 ЦК України, що виключає застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 530, а також положень статті 694 цього Кодексу, яка регулює правовідносини з договору продажу товару в кредит з відстроченням платежу.
Відтак, доводи відповідача стосовно того, що між сторонами при укладенні договору купівлі-продажу у спрощений спосіб не встановлено для відповідача строків виконання грошового зобов'язання з оплати товару, що позивач з вимогою про оплату в порядку ч.2 ст.530 ЦК України до відповідача не звертався, судом до уваги не приймаються, оскільки строк оплати товару визначається частиною першою статті 692 ЦК України, а договір не є договором купівлі-продажу товару у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу).
Із врахуванням вищенаведеного, виходячи із конкретних обставин справи, яка розглядається, та враховуючи, що по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 відповідачем (покупцем) товар отримано 11.02.2022, обов'язок оплатити отриманий товар вартістю 54638,76 грн виник у відповідача з моменту прийняття товару.
Звертаючись із позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 54638,76 грн. основного боргу, 9 132,95 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 812,85 грн, мотивуючи позов тим, що станом на час подання позову ( а це дата - 15.08.2022), відповідач не здійснив жодної оплати за товар за видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року.
Згодом, позивач надав до суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача на свою користь 5630,71 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 519,39 грн. В обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що у позовній заяві помилково було зазначено суму основної заборгованості в розмірі 54638,76 грн. Видаткова накладна №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року була частково оплачена на суму 23 355,32 грн та що 02.09.2022 відповідач здійснив оплату у розмірі 31283,44 грн, оплативши усю суму основного боргу.
Слід зазначити, що на підтвердження наведених у заяві обставин про те, що видаткова накладна №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року була частково оплачена на суму 23 355,32 грн, належних доказів до заяви про зменшення позовних вимог (яка підписана представником позивача, адвокатом О.Богдановим) не долучено. У відповідь на запитання суду про такий доказ, для з'ясування дати платежу,та, відповідно, для перевірки розрахунків позивача по нарахованих інфляційних та 3% річних (оскільки відомості про таку подію (дату платежу)) у заяві не вказані, фактично отримано відповідь, що подано всі докази, які сторона вважає за потрібне подати на підтвердження своєї позиції щодо заявлених вимог.
До заяви про зменшення позовних вимог позивачем долучено копію платіжного доручення №4259 від 02 вересня 2022 на перерахування Підприємством «Центр Комплекс» на рахунок Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдінг Трейд» коштів в сумі 31283,44 грн.
Так, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно ж до ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внітрішнім переконанням , що грунтується на всебічному , повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, за доводами позивача у заяві про зменшення позовних вимог, станом на момент його звернення з позовом до господарського суду, видаткова накладна №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року була частково оплачена на суму 23 355,32 грн, а позовна заява містила допущену помилку,- сума основного боргу складала 31283,44 грн; повністю розрахунок за отриманий по вказаній видатковій накладній товар відповідач провів 02 вересня 2022 року, перерахувавши на рахунок позивача кошти в сумі 31283,44 грн по платіжному дорученню №4259 від 02 вересня 2022 року з призначенням платежу « рахунок на оплату Акт взаємних розрахунків станом за період:01.01.2022-12.07.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20% 5213,91 грн».
Матеріалами справи підтверджується, що до поставки товару за видатковою накладною № ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року на суму 54638,76 грн, мали місце дві інші поставки товару, а саме :
по видатковій накладній №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 на суму 42314,80 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000313 від 12.01.2022),
та по видатковій накладній №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 на суму 4 106,70 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000348 від 13.01.2022).
Окрім того, відповідачем було здійснено два платежі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями у справі, а саме :
платіж у сумі 30781,71 грн., здійснений 01.02.2022, з призначенням платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5130,28 грн.»;
платіж у сумі 4106,70 грн., здійснений 01.02.2022, з призначенням платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 684,45 грн.».
Суд зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Отже, принцип свободи договору відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Як вже зазначено, відповідно до положень частини 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ст.662 ЦК продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, є однією з істотних умов договору поставки. Порядок визначення кількості товарів залежить від того, укладається договір за розсудом сторін, чи на підставі державного замовлення. У першому випадку сторони самостійно узгоджують кількість товару, що підлягає поставці . Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асортимент, сортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом ( ч.2 ст.266 ГК України).
У видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 ( як і у кожній з видаткових накладних, перелік яких наведено у акті звірки взаємних розрахунків та які (видаткові накладні) долучені до матеріалів справи), сторони погодили, що «видаткова накладна, після її підписання Сторонами, має юридичну силу Специфікації, в розумінні ст.266 Господарського Коодексу України».
Враховуючи викладене вище та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з купівлі-продажу товару шляхом укладення договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару по видаткових накладних ( ут.ч. й по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 на суму 54 638,76 грн), отримання товару покупцем без будь-яких зауважень за замовленням покупця (що сторонами не заперечується), засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків. При цьому, оплата товару покупцем (яка не оспорюється сторонами), свідчить про схвалення поставок товару, а отже і їх замовлень.
Позивач зарахував отримані в сумі 4106,70 грн кошти в погашення вартості товару, поставленого відповідачу по видатковій накладній №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 на суму 4 106,70 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000348 від 13.01.2022), а платіж в сумі 30781,71 грн - в часткове погашення вартості товару за видатковою накладною №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 на суму 42314,80 грн (замовлення покупця №ЛЛВ-0000313 від 12.01.2022). Відтак, по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022 на суму 42314,80 грн неоплаченим залишався товар вартістю 11533,09 грн (42314,80 грн-30781,71 грн).
Далі мала місце спірна поставка товару, по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року ( замовлення покупця №ЛЛВ-0002142 від 11.02.2022), на суму 54638,76 грн.
11.02.2022 року по платіжному дорученню №4115 від 11.02.2022, відповідач здійснив платіж на суму 34888,41 грн. з призначенням платежу: «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5814,74 грн.»
З отриманих коштів в сумі 34888,41 грн позивач зарахував частину коштів (в сумі 11533,09 грн) в погашення заборгованості по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, а решту коштів, в сумі 23355,32 грн, в часткове погашення вартості товару за спірною видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року ( замовлення покупця №ЛЛВ-0002142 від 11.02.2022).
Суд вважає помилковим таке зарахування позивачем отриманих від відповідача грошових коштів в сумі 11533,09 грн в погашення заборгованості по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Вказана стаття визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного.
Зокрема, суд встановив, що згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за № 22, одним з таких інструментів є платіжне доручення, форма якого встановлюються Національним банком України (пункт 6 частини 1 статті 7, пункт 17.1 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні») і обов'язковим реквізитом якого є «призначення платежу», який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Цим же пунктом встановлено, що повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно пункту 1.8 даної Інструкції, платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.
З системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.
Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.
Тобто, до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит «Призначення платежу» шляхом відкликання платіжного доручення.
Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто ,з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.
У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 911/2630/18 викладено правовий висновок, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу, застосовуватися не може. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості проводиться в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи із зазначенням загальної підстави на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
Із поданого платіжного доручення №4115 від 11 лютого 2022 на суму 34888,41 грн вбачається визначення платником (відповідачем) чіткого призначення платежу. У платіжному дорученні реквізит «призначення платежу» містить повну інформацію про платіж та документ, на підставі якого здійснювалось перерахування коштів отримувачу. Отже, відповідач чітко визначив призначення платежу, надав повну інформацію про платіж (спрямування коштів), зазначивши в рахунок чого мають бути спрямовані сплачені ним кошти,зазначивши дату та номер конкретного документа, а саме, здійснив платіж на суму 34888,41 грн. з призначенням платежу: «рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20 % 5814,74 грн.».
Наявність такої деталізації у реквізиті «призначення платежу» платіжного доручення №4115 від 11 лютого 2022 , із врахуванням встановлених судом обставин, не перешкоджає можливості ідентифікувати, за яким саме договором у спрощеній формі (по якій конкретно видатковій накладній) було здійснено платником платіж, зважаючи, що у період з 13.01.2022-16.02.2022 між сторонами мали місце правовідносини з поставки товару по п'яти господарських операціях.
Прийняття постачальником замовлення покупця, підтвердженого (погодженого) сторонами в погодженій сторонами формі,видатковій накладній, в один день - 11 лютого 2022 та датований цією ж датою рахунок постачальника на оплату товару свідчить про спрямування платником коштів в сумі 34 888,41 грн на оплату товару, отриманого по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач уточнював у відповідача інформацію у призначенні платежу, чи що мало місце внесення змін до призначення платежу платіжного доручення №4115 від 11 лютого 2022 року на суму 34888,41грн.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем згоди на зміну призначення платежу, зарахування цього платежу згідно зі ст. 534 ЦК України в односторонньому порядку позивачем не ґрунтується на нормах закону.
При цьому жодних доказів щодо помилковості перерахування вказаної суми грошових коштів чи доказів відкликання відповідачем цього платіжного доручення для зміни призначення платежу матеріали справи не містять.
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що сплачені відповідачем на користь позивача грошові кошти у розмірі 34888,41грн грн платіжним дорученням №4115 від 11 лютого 2022 року мають бути зараховані в якості погашення заборгованості за товар за укладеним у спрощений спосіб договором постачання 11 лютого 2022 року ( видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 , погоджене сторонами замовлення товару від 11.02.2022 р, рахунок на оплату №ЛЛВ-0001481 від 11.02.2022).
Факт одержання покупцем рахунку від від 11.02.2022 № №ЛЛВ- підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача за 11.02.2022, в призначенні платежу якої (за документом № 4115 від 11.02.2022) зазначено, що оплата відповідачем в розмірі 34888,41 грн здійснюється саме за вказаним рахунком. Окрім того, факт надання постачальником покупцю рахунку підтверджується прийняттям постачальником без будь-яких застережень та сумнівів коштів за платіжним дорученням № 4115 від 11.02.2022 із зазначеним у ньому призначенням платежу.
У той же час посилання представника позивача у судовому засіданні, що за спірним договором (видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022), рахунки на оплату не виставлялися не підтверджені жодними доказами.
При цьому слід зауважити, що виставлення постачальником рахунку на оплату, не нівелює висновку про те, що строки оплати товару за видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 визначені відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, оскільки доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах від 29.10.2020 у справі 905/1630/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме на ТзОВ «Метал Холдінг Трейд», як позивача, який стверджує обставину належного розподілу отриманих ним від відповідача 11.02.2022 року коштів в сумі 34888,41 грн. (в сумі 11533,09 грн в погашення заборгованості по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, а 23355,32 грн, в часткове погашення вартості товару за спірною видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року), покладено обов'язок довести зазначене належними та допустимими доказами, що останнім зроблено не було.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію, а стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, від 31.03.2021 у справі №910/17881/19, від 08.12.2021 у справі №910/5953/17, від 15.12.2021 у справі №910/4908/21 тощо).
Також одним із принципів цивільного права є принцип заборони суперечливої поведінки. Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).
Як встановлено судом (про що вже зазначено вище в рішенні), отримавши від відповідача кошти в сумі 4106,70 грн по платіжному дорученню № 4057 від 01.02.2022 з призначенням платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022 р, за метал в т.ч. ПДВ 20% 684,45 грн», позивач зарахував ці кошти в погашення боргу за товар по видатковій накладній №ЛЛВ-0000252 від 13 січня 2022, за замовленням покупця від 13.01.2022, а кошти в сумі 30781,71 грн по платіжному дорученню №4063 від 01.02.2022 з призначенням платежу «рахунок на оплату №ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за метал в т.ч. ПДВ 20% 5130,28» - в погашення боргу за товар поставлений по видатковій накладній «№ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022, за замовленням покупця від 12.01.2022).
Тобто, при зарахуванні отриманих від відповідача коштів в погашення боргу по попередніх ( до спірної) поставках , позивач зараховував кошти, із врахуванням інформації про платіж (спрямування коштів), отриманої від відповідача (як власника коштів), однак, при зарахуванні коштів в сумі 34888,41 грн,за ідентичних обставин, поведінка позивача є суперечливою.
Отже, по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 позивач поставив відповідачу товар, загальною вартістю 54638,76 грн.
Оплату товару відповідач , враховуючи положення ч.1 ст.692 ЦК України, мав здійснити в момент отримання товару.
Відповідач своєчасно, а саме 11.02.2022 р., сплатив позивачу в рахунок погашення вартості товару 34888,41 грн. ( платіжне доручення №4115 від 11.02.2022).
За цією поставкою неоплаченим залишався товар на суму 19750,35 грн. Саме ця сума боргу відповідача перед позивачем за видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 мала місце станом на момент звернення позивача з позовом до суду.
Доводи позивача у заяві про зменшення позовних вимог про те, що за видатковою накладною №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022, станом на момент звернення з позовом до суду борг становив 31283,44 грн, є необгрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Залишок боргу в сумі 19750,35 грн було погашено відповідачем із платежу в сумі 31283,44 грн, здійсненого відповідачем платіжним дорученням №4259 від 02.09.2022 з призначенням платежу «рахунок на оплату Акт взаємних розрахунків станом за період : 01.01.2022-12.07.2022, за метал в т.ч. ПДВ 20% 5213,91 грн).
В даному випадку платіж отримано без визначення платником (відповідачем) чіткого призначення платежу , що дає можливість зарахування коштів в сумі 19750,35 грн в погашення решти боргу за товар, отриманий по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11 лютого 2022 року і залишку в сумі 11 533,09 грн. від платежу 31283,44 грн в погашення існуючоїу попередньої заборгованість у хронологічному порядку.
Принагідно суд зауважити, що саме кошти в сумі 11533,09 грн. позивачем безпідставно були зараховані в погашення заборгованості за товар по видатковій накладній № ЛЛВ-0000235 від 13 січня 2022.
Щодо нарахованих позивачем трьох процентів річних, інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заборгованість в сумі 19750,35 грн по оплаті товару, отриманого відповідачем від позивача по видатковій накладній №ЛЛВ-0001479 від 11.02.2022 виникла 12.02.2022 і була повністю оплачена 02.09.2022.Відтак, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат від суми боргу 19750,35 грн., та встановлено, що:
інфляційні втрати за період з 12.02.2022 по 01.09.2022 від суми боргу 19750,35 грн. становлять 3554,87 грн;
3% річних за період з 12.02.2022 по 01.09.2022 від суми боргу 19750,35 грн. становлять 327,91 грн.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення і до стягнення з відповідача на користь позивача належить 3554,87 грн. інфляційних втрат та 327,91 грн. 3% річних.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 ГПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1566,34 грн.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6500,00 грн надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №681 від 29.03.2010, ордеру АВ №1029900 від 10.06.2022, договору про надання правової допомоги від 10.06.2022 №10/06/22, акту виконаних робіт про надання правової (професійної правничої) допомоги ТОВ «Метал Холдінг Трейд» від 22.09.2022 на суму 6500,00 грн, квитанції до прибуткового касового ордеру №126 від 23.09.2022 на суму 6500,00 грн.
Як вбачається з договору про надання правової допомоги від 10.06.2022 №10/06/22 між Адвокатським бюро «Богданова», в особі керуючого бюро Богданова Олександра Васильовича, який діє на підставі Статуту (надалі - Бюро) з однієї сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю «Метал Холдінг Трейд», в особі директора Крут Сергія, що діє на підставі Статуту, (надалі - Клієнт) з іншої сторони, (в подальшому разом іменуються "Сторони", а кожна окремо - "Сторона") уклали цей Договір про надання правової допомоги (надалі іменується "Договір") у п.1.1 якого домовились про те, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Бюро зобов'язується надати Клієнт визначену цим Договором правову (професійну правничу) допомогу щодо захисту інтересів останнього судах України усіх інстанцій, у справі про стягнення заборгованості з Підприємства об'єднання громадян «ЦЕНТР КОМПЛЕКС», а Клієнт зобов'язується сплатити кошти за правову (професійну правничу) допомог у розмірі визначеному у даному Договорі та відшкодувати додаткові витрати пов'язані з виконання: доручення Клієнта. У п.1.2. визначено, що адвокатом що уповноважений діяти за Даним Договором від імені Бюро є Адвокат Богданов Олександр Васильович, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 68, виданого 29 березня 2010 року Вінницькою КДКА.
Відповідно до п.2.1. Договору, правова допомога (професійна правнича) надається Бюро Клієнту шляхом: усного та письмового консультування; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій, позовних заяв, мирових угод, заперечень, клопотань тощо; надання послуг щодо захисту інтересів Клієнта в усіх державних та не державних органах, підприємствах, установах, організаціях шляхом ведення переговорів у перелічених установах, надіслання їм відповідних запитів та отримання відповідей на них; представлення інтересів Клієнта в усіх судах передбачених Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, як позивача, відповідача, зацікавленої або третьої особи при розгляді всіх цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справ, з усіма правами та обов'язками наданими позивачу, відповідач; зацікавленій або третій особі, визначеними відповідними процесуальними актами, а також в органах Державної виконавчої служби з усіма правами наданими стягувачу, боржнику чи третім особам, передбаченими Законом України “Про виконавче провадження”.
При здійсненні повноважень наданих у цьому пункті Адвокату, що діє від імені бюро надається прав підпису всіх відповідних документів.
Згідно п.п.4.1, 4.2 Договору за надання правової (професійної правничої) допомоги Клієнт сплачує Бюро орієнтовно 6 000,00 (шість тисяч) гривень. До складу робіт входить виконана робота, що включає підготовку письмових документів, усні консультації, участі в судових засіданнях в судах всіх інстанцій та процесуальні дії поз
межами судових засідань (збирання доказів, ознайомлення з матеріалами справи, тощо). Остаточна сума оплати визначається Сторонами в акті виконаних робіт до Даного Договору, що підставою для сплати коштів за даним Договором .
Як вбачається з акту виконаних робіт від 23.09.2022 на суму 6500,00 грн, в нього включено:
1) 09.08.2022 - надання консультації щодо порядку стягнення заборгованості, участі в нараді клієнта з питань збирання доказів по договору поставки та видатковій накладній №ЛЛВ-0001479. Роз'яснення розміру судового збору - 500 грн.;
2) 10.08.2022 - підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки та видатковою накладною №ЛЛВ-0001479, формування доказової бази, систематизація, групування доказів, додатків до позовної заяви, здійснення розрахунків штрафних санкцій - 2000,00 грн.;
3) 23.09.2022 - передоплата за участь у судовому засіданні - 1000,00 грн.;
4) 23.08.2022 - передоплата (аванс) гонорар успіху відповідно до п.4.1 договору про надання правової (професійної правничої) допомоги - 3000,00 грн.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При визначенні суми відшкодування суд виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Дослідивши зміст акт виконаних робіт та матеріали справи, також можна встановити, що зазначена в них правова допомога дійсно була надана адвокатом, про що свідчить наявність в матеріалах справи поданої позивачем позовної заяви та клопотань, про надання послуг з підготовки яких зазначає заявник. Крім того, з відповідних протоколів судових засідань вбачається присутність представника відповідача в судових засіданнях у справі. про
Зважаючи на те, що позов було задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача у розмірі, пропорційному до задоволених вимог у розмірі 2209,63 грн.
Щодо судових витрат у вигляді «гонорару успіху» в розмірі 3000,00 грн., зазначених у п.4 акту виконаних робіт від 23.09.2022, суд зазначає наступне.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Отже ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Відповідно до тлумачного словника української мови слово «винагорода» вживається у такому значенні: те, що є платою за працю, нагородою за які-небудь заслуги. Слово «гонорар» є синонімом слова «винагорода». (Словник української мови: в 11 тт./ АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980. - Т.1. - с. 438; Словарь української мови: в 4-х тт./За ред. Б. Грінченка. - К., 1907 - 1909. - Т.1. - с. 172).
При цьому Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.
Суд зазначає, що «гонорар успіху», не погоджений сторонами у пункті 4.1. договору про надання правової допомоги від 10.06.2022 №10/06/22, як про це зазначає позивач у п.4 акту виконаних робіт від 23.09.2022.
Суд дійшов висновку, що в частині стягнення «гонорару успіху» в розмірі 3000,00 грн. такі витрати не передбачені договором про надання правової допомоги від 10.06.2022 №10/06/22, не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування «гонорару успіху» за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 126, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Підприємства об'єднання громадян «Центр Комплект» (79005, м.Львів, вул.І.Франка, буд.59, ідентифікаційний код 20774040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Трейд» (03039, м.Київ, Саперно-Слобідський проїзд, буд.4, ідентифікаційний код 37412768) 327,91 грн. 3% річних, 3554,87 грн. інфляційних втрат, 1566,34 грн. судового збору, 2209,63 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили
5. Призначити судове засідання щодо вирішення питання про судові витрати відповідача, пов'язані з розглядом справи на 23.11.2022 на 15:00 год.
Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, 2-ий поверх, зал судових засідань №9.
6 Відповідачу, у строк до 15.11.2022 включно, подати суду докази на підтвердження судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у зв'язку з розглядом справі №914/1892/22 з доказами скерування їх копій позивачу.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. складено складено 09.12.2022.
Суддя Кітаєва С.Б.