вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" грудня 2022 р. Справа№ 910/21024/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Овчинніковій Я.Д.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - Котвицький Є.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вторес" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 у справі №910/21024/21 (суддя - Демидов В.О, повний текст складено - 27.07.2022) за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" до Публічного акціонерного товариства "Вторес" про стягнення 45657,41 грн. та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Вторес" до Комунального підприємства Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про визнання положення договору недійсним.
ВСТАНОВИВ наступне.
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Вторес" заборгованості з орендної плати та витрат балансоутримувача в сумі 35560,39 коп., пені в сумі 9226 грн. 44 коп. та штрафу в сумі 870 грн. 58 коп. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умовам договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1176 від 31.01.2020, відповідачем не виконуються умови договору в частині здійснення своєчасної оплати платежів за ним.
В свою чергу, Публічне акціонерне товариство "Вторес" звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому просило визнати недійсним пункт 3.1. Договору №1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.01.2020 року.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог, відповідач вказав, що у договорі № 1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.01.2020 р. невірно визначено розмір орендної плати у відповідності до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 (зі змінами), а саме в частині застосування відсотків орендної ставки, оскільки у договорі визначено орендну ставку 25%, тоді як Методикою розрахунків передбачено орендну ставку 5%.
При цьому, відповідач за первісним позовом зазначив, що питання неправомірності застосування орендної ставки у розмірі 25% було визначено Антимонопольним комітетом України та судовими рішеннями у 2019-2020 роках у справі № 910/4315/19 та справі № 826/12473/18.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 у справі №910/21024/21 первісний позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі та відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 35560 грн. 39 коп., пеню у розмірі 9226 грн. 44 коп., штрафу у розмірі 870 грн. 58 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2270 грн. 00 коп. У задоволенні зустрічного - відмовлено.
Приймаючи вказане рішення в частині задоволення вимог за первісним позовом суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем обставин порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасності здійснення орендних платежів та відшкодування експлуатаційних витрат.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що оскільки станом на дату укладення договору від 31.01.2020 № 1176, Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року по справі №826/12473/18 не набрала законної сили, а відтак на момент укладення спірного договору не було скасовано рішення №21/4085 від 08.02.2018 року "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 21 квітня 2015 року №415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", в частині визначення орендних ставок для розміщення суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини.
Крім цього, суд дійшов до висновку, що визнання недійсним пункту 3.1. Договору №1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.01.2020 року є неефективним способом захисту порушеного права, адже відповідно до положень ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Вторес" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення повністю та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити; зустрічний позов - задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неправомірністю застосування орендної ставки у розмірі 25%
Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить довідка від 22.11.2022 про доставку електронного документа.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення позивача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної письмово у відзиві його позиції, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (далі орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Вторес" (далі - орендар) 31 січня 2020 було укладено договір № 1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (надалі - договір оренди).
Відповідно до п.п. 1.1, 2.1 договору, орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 22.01.2019 № 1/136, розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.12.2019 № 923 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (окремо стояча нежила будівля), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об'єкт, яке знаходиться за адресою: м. Київ, бульв. Кольцова, 17-А, літ. Б для розміщення суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність із збору і сортування вторинної сировини.
Об'єктом оренди є окремостояча нежила будівля загальною площею 20,0 кв.м., розташована на першому поверсі, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.
Згідно п. 3.1 договору оренди, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням від 21.04.2015 №415/1280 (зі змінами) і становить без ПДВ 423 грн. 14 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку січень 2020 року 8 462,77 грн.
Відповідно до п. 3.2, 3.6., 3.7 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України. Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
У пункті 9.1 договору встановлено, що договір діє: з 28 грудня 2019 року до 26 грудня 2022 року.
Факт отримання відповідачем за первісним позовом у строкове користування об'єкта оренди, загальною площею 20 кв.м, що знаходиться у місті Київ, б-р Кольцова, 17А, літ. Б, підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання-передачі об'єкта від 31.01.2020.
Позивач, посилаючись на обставини неналежного виконання орендарем умов договору оренди, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати та витрат балансоутримувача за період з вересня 2021 по лютий 2022 включно в сумі 35 560,39 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 9226 грн. 44 коп. та штраф в сумі 870 грн. 58 коп.
В свою чергу, відповідачем було подано зустрічний позов про визнання недійсним пункту 3.1. Договору №1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.01.2020 року, яким встановлено розмір орендної плати та підставу її розрахунку.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог, відповідач вказав, що у договорі № 1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.01.2020 р. невірно визначено розмір орендної плати у відповідності до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 (зі змінами), а саме в частині застосування відсотків орендної ставки, оскільки у договорі визначено орендну ставку 25%, тоді як Методикою розрахунків передбачено орендну ставку 5%.
При цьому, відповідач за первісним позовом зазначив, що питання неправомірності застосування орендної ставки у розмірі 25% було визначено Антимонопольним комітетом України та судовими рішеннями у 2019-2020 роках у справі № 910/4315/19 та справі № 826/12473/18.
Отже, враховуючи вимоги первісного та зустрічного позовів, спірним є питання щодо можливості визначення розміру орендної плати на підставі вказаного пункту 3.1. Договору №1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.01.2020 року.
При цьому, колегією суддів враховується наступне.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 року по справі № 910/4315/19 (на яке в обґрунтування вимог за зустрічним позовом посилається його заявник), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, у позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 касаційну скаргу Київської міської ради залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 910/4315/19 - без змін.
Так у вищевказаній справі предметом було скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 29.01.2019 №60/2-р/к у справі № 110/60/52-рп/к.18 відповідно до якого:
- визнано, що Рада своїми діями, які полягають у визначенні пунктом 2 примітки Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Ради від 21.04.2015 №415/1280, у редакції рішення Ради від 08.02.2018 №21/4085 (далі - Методика), можливості встановлювати інший розмір орендної ставки, ніж передбачено Методикою, вчинила порушення, передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом сьомим частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у наданні окремим суб'єктам господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
- визнано, що Рада своїми діями, які полягають у визначенні пунктом 10 Таблиці 2 "Орендні ставки за використання нерухомого майна" Методики різних розмірів орендної ставки при визначенні орендної плати за використання нерухомого комунального майна при одному цільовому призначені, а саме при розміщенні суб'єктів, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини, вчинила порушення, передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які полягають у прийнятті рішення, внаслідок якого суб'єктам господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови порівняно з конкурентами;
- зобов'язано Раду у місячний строк припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке зазначене у пункті 1 цього рішення, шляхом виключення з Методики пункту 2 Примітки;
- зобов'язано Раду у місячний строк припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке зазначене у пункті 2 цього рішення, шляхом встановлення у Методиці єдиного розміру орендної ставки для суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини.
Рішенням Ради від 08.02.2018 № 21/4085 (далі - Рішення № 21/4085) внесено зміни до Методики, затвердженої рішенням Ради від 21.04.2015 № 415/1280 (далі - Рішення № 415/1280).
Згідно з Методикою при розрахунках суми орендної плати використовуються ставки, які затверджені Рішенням № 415/1280 (в редакції Рішення № 21/4085).
Пунктом 10 Таблиці 2 "Орендні ставки за використання нерухомого майна" Методики визначено, що при наданні в оренду об'єктів нерухомого майна територіальної громади міста Києва суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини, застосовується орендна ставка у розмірі 5% у випадку розміщення таких суб'єктів на відстані 200,0 метрів та більше від житлових будинків, у розмірі 25% для тих суб'єктів, які розміщені на відстані менше, ніж 200,0 метрів від житлових будинків.
За висновком територіального відділення АМК, при здійсненні суб'єктами господарювання, які конкурують між собою, своєї діяльності на відповідному ринку для одних з них може застосовуватися орендна ставка на рівні 5%, для інших - у п'ять разів вище (25%), чим створюються дискримінаційні умови для їх діяльності порівняно з конкурентами внаслідок визначення більшого розміру орендної плати, а це може призвести до погіршення умов господарювання для окремих підприємців чи їх груп та нерівності ринкової позиції.
При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного cyдy від 11 лютого 2020 року по справі №826/12473/18, предметом якої було визнання нечинним, протиправним і скасування рішення №21/4085 від 08.02.2018 року "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 21 квітня 2015 року №415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", прийняте Київської міською радою, в частині визначення орендних ставок для розміщення суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини визнано нечинним та протиправним і скасовано рішення №21/4085 від 08 лютого 2018 року "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 21 квітня 2015 року №415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", прийняте Київської міською радою, в частині визначення орендних ставок для розміщення суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини.
Орендар, посилаючись на наведені обставини, просив суд за вимогами зустрічного позову визнати недійсним пункт 3.1. Договору №1176 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.01.2020 року.
Так, за приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В свою чергу частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16).
Відповідно до приписів статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Законом, який регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності є Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі в редакції, чинній на дату укладення договору оренди).
За визначенням статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до вимог частини 1 статті 10 цього ж Закону істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди; термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди майна, що перебуває у комунальній власності, затверджують органи місцевого самоврядування (частина 2 статті 10).
Відповідно до частин 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно п. 3.1 договору оренди, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням від 21.04.2015 №415/1280 (зі змінами) і становить без ПДВ 423 грн. 14 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку січень 2020 року 8 462,77 грн.
З викладеного слідує, що сторони цієї справи при укладенні правочину погодили таку істотну його умову, як розмір орендної плати та без включення її до договору, останній не можна було б вважати укладеним.
Нормами Господарського кодексу України визначено, що господарський договір не може існувати без істотних умов (частина 8 статті 181), позаяк недосягнення згоди з усіх істотних умов договору свідчить про його неукладеність.
Оскільки пункт договору оренди, який оспорює відповідач за первісним позовом у даній справі є істотною умовою цього договору, то такий договір не може бути визнаний недійсним в цій частині, а лише в цілому. Проте, така позовна вимога, як визнання договору недійсним в цілому, заявлена не була.
Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 926/324/20, предметом позову в якій також, як і в даній справі, було визнання недійсною істотної умови договору оренди комунального майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню, а доводи скаржника про суперечливість п. 3.1 договору законодавству, наведеного вище не спростовують.
Стосовно вимог первісного позову, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно п. 3.1 договору оренди, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням від 21.04.2015 №415/1280 (зі змінами) і становить без ПДВ 423 грн. 14 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку січень 2020 року 8 462,77 грн.
Враховуючи відмову у задоволенні вимоги про визнання вказаного пункту договору недійсним, підстави для незастосування встановленого ним розміру орендної плати - відсутні.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до 3.7. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
Крім цього, згідно п. 1 Угоди №1 про відшкодування витрат підприємства - балансоутримувача до договору оренди від 31.01.2020 орендар щомісячно відшкодовує витрати підприємства - балансоутримувача у розмірі 122, 88 грн.
Угоди про внесення змін до положення договору щодо розміру орендної плати сторонами не укладено.
В судовому порядку розмір орендної плати з огляду на викладені вище обставини не переглядався та в цій справі відповідна вимога не заявлялася.
Таким чином, вимога про стягнення заборгованості з орендної плати та експлуатаційних витрат балансоутримувача в загальному розмірі 35 560,39 грн. (за період з вересня 2021 по лютий 2022) правомірно визнана судом першої інстанції обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 9 226,44 грн. та штрафу у розмірі 3%, що становить 870,58 грн.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 3 ст. 546 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов'язань.
Положеннями пункту 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь ПІДПРИЄМСТВА-БАЛАНСОУТРИМУВАЧА ОРЕНДАР сплачує на користь ПІДПРИЄМСТВА-БАЛАНСОУТРИМУВАЧА пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 9 226,44 грн. та штрафу у розмірі 870,58 грн.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вторес" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 у справі №910/21024/21 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 13.12.2022 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук