вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" листопада 2022 р. Справа№ 910/20600/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Тарасенко К.В.
Секретар судового засідання: Луцюк А.В.
За участю представників учасників процесу:
від позивача : Трохимчук В.С. (самопредставництво)
від відповідача : Ярко О.Ю. (самопредставництво)
від третьої особи -1: не з'явився;
від третьої особи -2: не з'явився
Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 (суддя Балац С.В., м. Київ, повний текст складено - 08.07.2022)
за позовом Київської міської ради
до Служби Безпеки України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Головне управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області;
2) Фонд державного майна України
про витребування майна з чужого незаконного володіння.
За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-
Короткий зміст позовних вимог
Київська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач), за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління Служби Безпеки України у м. Києві та Київській області (далі - третя особа-1) та Фонду державного майна України (далі - третя особа -2) про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Улітіна Івана, будинок 7 (нежитлова будівля (літ. "А") загальною площею 166.1 кв.м.) та (гараж (літ. "Б") загальною площею 34.2 кв.м.) неправомірно вибули з володіння позивача, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про витребування таких об'єктів нерухомого майна з незаконного володіння відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено право комунальної власності територіальної громади міста Києва на нежитлову будівлю (літ. "А") загальною площею 166.1 кв.м.) та (гараж (літ. "Б") загальною площею 34.2 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Улітіна Івана, будинок 7. Також враховуючи відсутність доказів передачі нежитлової будівлі (літ. "А") загальною площею 166.1 кв.м.) та (гараж (літ. "Б") загальною площею 34.2 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Улітіна Івана, будинок 7, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказане майно перебуває у власності держави в особі Служби безпеки України правомірно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, Київська міська рада (далі - скаржник) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Київської міської ради в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга Київської міської ради обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. - 12, 387 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто - герой Київ» та ст.ст. 4, 5 Житлового кодексу України Української РСР, а також норм процесуального права, а саме - ст.ст. 74, 79 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, узагальненні доводи заявника апеляційної скарги зводяться до того, що:
- місцевим господарським судом безпідставно відхилено твердження позивача про те, що нежитлова будівля (літ. "А") загальною площею 166.1 кв.м.) та (гараж (літ. "Б") загальною площею 34.2 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Улітіна Івана, будинок 7 (далі - спірне майно) набута у комунальну власність відповідно рішення Виконавчого комітету Київської міської ради від 13.01.1992 №26, ухваленого на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки у затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 переліку до якого міг відноситись спірний об'єкт нерухомого майна, як об'єкт відомчого (СНБУ, СБУ) підпорядкування відсутній, спірний об'єкт нерухомого майна не підлягав та не підлягає передачі із державної до комунальної власності на підставі вказаної постанови, у зв'язку з чим внесення спірного об'єкту до нерухомого майна до переліків нерухомого майна, затверджених як рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради від 13.01.1992 №26, так і рішення і рішення позивача від 29.11.2001 №1551/1585, залишивши поза увагою, що положення п. 2 Переліку державного майна України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311;
- заходи передбачені Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та Порядком надання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з передачі об'єктів у державну власність», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482, з метою передачі спірного майна до державної власності не вчинялися та Київською міською радою відповідного рішення не приймалося;
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Третя особа-1 у відзиві на апеляційну скаргу позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 без змін, посилаючись на те, що, спірне нерухоме майно не підлягло та не підлягає передачі із державної у комунальну власність на підставі постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311, а внесення спірного майна до переліків нерухомого майна, затверджених як рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради від 13.01.1992 №26, так і рішеннями Київської міської ради від 29.11.2001 №151, від 22.02.2022 №347 є безпідставними. Крім того, належних т допустимих доказів прийняття згідно із вимогами постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 №28, постанов Кабінету Міністрів України від 26.06.1996 №678, від 21.09.1998 №1482, яким врегульовано порядок передачі майна із державної у комунальної власність, рішень про передачу спірного нерухомого майна у комунальну власність (на користь територіальної громади міста Києва) та складання з цією метою відповідних актів передачі-прийняття спірного нерухомого майна відсутні. Відтак, третя особа -1 вважає, що здійснення відповідачем (суб'єктом, уповноваженим на управління спірним нерухомим майном, як об'єктом державної власності) згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав н нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації права власності ( в особі відповідача) на нерухоме майно та його закріплення за третьою особою -1 на праві оперативного управління є правомірним.
27.10.2022 третьою особою -2 було подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому третя особа -2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 без змін
Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального строку України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
У силу приписів ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
При цьому, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яке ще не вчинена. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 906/72/16.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, у межах строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 про відкриття апеляційного провадження у даній справі (до 31.08.2022), учасники справи не звертались до Північного апеляційного господарського суду із заявами про продовження строків для подання відзивів на апеляційні скарги, пояснень, клопотань, заперечень.
З урахуванням викладеного, документи (відзив на апеляційну скаргу, клопотання), які подані після закінчення процесуального строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 16.08.2022 у даній справі, без клопотань про продовження цього строку, залишаються судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.
Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходило.
Частиною 3 ст. 263 ГПК України визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції не подав відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2022 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.
Апеляційна скарга Київської міської ради подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі №910/20600/21, вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/20600/21.
15.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/20600/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/20600/21; розгляд апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 призначено на 18.10.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 розгляд справи №910/20600/21 відкладено на 15.11.2022.
Явка представників сторін
У судове засідання 15.11.2022 з'явився представник позивача, відповідача.
Треті особи 1,2 на стороні відповідача своїх представників у судове засідання не направили.
Нормами ст. 120 ГПК України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 надіслана учасникам справи на їх електронні адреси, наявні у справі та в електронні кабінети учасників.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від третіх осіб 1,2 на стороні відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на те, що третя особа на стороні відповідача належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від третіх осіб 1, 2 клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб 1,2.
Позиція представників сторін у справі
У судовому засіданні 15.11.2022 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
У судовому засіданні 15.11.2022 представник відповідача просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як убачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Рішенням Київської міської ради від 29.11.2001 №151/1585 "Про затвердження переліку нежитлових будівель комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено перелік нежитлових будівель, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, зокрема, об'єкт нерухомого майна за адресою: вулиця Улітіна Івана, 7, площею 200,00 кв.м.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22.02.2002 №347, об'єкт нерухомого майна за адресою: вулиця Улітіна Івана, 7, площею 200,00 кв.м. закріплений на праві повного господарського відання за комунальним підприємством "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ".
Рішенням Київської міської ради від 26.06.2003 №573/733, об'єкт нерухомого майна за адресою: вулиця Улітіна Івана, 7, площею 200,00 кв.м., передано в управління центральному управлінню СБУ, крім відчуження та передачі в користування третім особам.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.05.2004 №899, об'єкт нерухомого майна за адресою: вулиця Улітіна Івана, 7, площею 200,00 кв.м. переданий в управління центральному управлінню СБУ по акту приймання-передачі від 16.09.2004 №88.
Рішенням Київської міської ради від 08.07.2021 №1595/1636 "Про організаційно-правові заходи щодо впорядкування використання майна територіальної громади міста Києва" визначено перелік нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке повертається зі сфери управління та іншого безоплатного користування державних органів, установ і організацій, зокрема, об'єкт нерухомого майна за адресою: вулиця Улітіна Івана, 7, площею 200,00 кв.м.
Рішення Київської міської ради від 26.06.2003 №573/733 визнано таки, що втратило чинність.
Як вказує позивач у позовній заяві, що відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 289557996) державним реєстратором Духновською О.А. 21.10.2020 внесено запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 38866711 про реєстрацію права власності за відповідачем на нежитлову будівлю (літ. "А") загальною площею 166.1 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Улітіна Івана, будинок 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204474080000.
Також, за вказаною інформаційною довідкою, державним реєстратором Рисак О.О. 21.10.2020 внесено запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно №38870455 про реєстрацію права власності за відповідачем на (гараж (літ. "Б") загальною площею 34.2 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Улітіна Івана, будинок 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2204668080000.
Позивач стверджує, що останнім, не вчинялись дії та не приймалось рішення про передачу спірного об'єкту нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва до державної власності, а набуття державною у власність комунального майна в обхід законодавства порушує публічний порядок та посягає на суспільні та економічні основи територіальної громади міста Києва.
Вказані обставини призвели до звернення позивача до господарського суду з вимогою про витребування спірного об'єкту нерухомого майна з незаконного володіння відповідача.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, зокрема, зазначив про те, що позивачем не надано доказів прийняття Комітетом державної безпеки України, Службою національної безпеки України чи Службою безпеки України рішення, що попередньо погоджене з виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів, про передачу спірного об'єкту нерухомого майна з державної до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представників позивача та відповідача проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Отже позивач повинен, в першу чергу, довести, що він є законним власником спірного об'єкту нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Порядок розмежування майна державної та комунальної власності визначено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)".
Пунктом 2 вказаної постанови передбачено, що міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 01.01.1992 передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.
Водночас, матеріали справи не містять, а позивачем не подано до суду доказів того, що спірний об'єкт нерухомого майна належав міській Раді народних депутатів до 05.11.1991 та відносився до комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що сторонами не заперечується, що спірний об'єкт нерухомого майна перебував у підпорядкуванні та управлінні Комітету державної безпеки України при Раді міністрів УРСР.
Так, порядок передачі нерухомого майна з підпорядкування органів державної влади до підпорядкування виконавчих комітетів місцевих рад, регулювався на той час постановою Ради міністрів Української РСР від 28.04.1980 № 285.
За умовами підпункту а) пункту 5 вказаної постанови, передача будинків і споруд провадиться міністерствами, державними комітетами і відомствами УРСР міністерствам, державним комітетам і відомствам СРСР та виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів - за рішенням цих міністерств, державних комітетів, відомств УРСР, попередньо погодженим, відповідно, з міністерством, державним комітетом і відомством СРСР, виконавчим комітетом обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
Міністерства, державні комітети і відомства УРСР, виконавчі комітети обласних, Київської, Севастопольської міських Рад народних депутатів приймають будинки і споруди, які передають їм міністерства, державні комітети і відомства СРСР, за попередньо погодженими рішеннями.
Постановою ВРУ від 20.09.1991 №1584 створено Службу національної безпеки України. Відповідно до пункту 3 зазначеної постанови комітет державної безпеки України ліквідовано, а його матеріально-технічний потенціал передано (в тому числі спірний об'єкт нерухомого майна) службі національної безпеки України (відповідач (СБУ - згідно з Законом України "Про Служу безпеки України").
Відповідно до статті 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", передача нерухомого майна з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
При цьому, пропозиції щодо передачі об'єктів з державної у комунальну власність, яка здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджуються з:
- органом, уповноваженим управляти державним майном, або відповідною самоврядною організацією;
- державним органом приватизації;
- а також, протягом 1998 - 2002 р.р., центральними органами виконавчої влади, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.11.2010 № 17/111.
Водночас, позивачем не подано до суду належних та допустимих доказів того, що стосовно спірного об'єкту нерухомого майна комітетом державної безпеки України, службою національної безпеки України або відповідачем (СБУ) приймалось рішення (попередньо погоджене з виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів) про передачу та здійснення фактичної передачі спірного об'єкту нерухомого майна із державної до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Згідно із ч. 1 ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Частиною 2 названої статті передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
За умовами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України.
Служба безпеки України має адміністративні приміщення та інші споруди, об'єкти охорони здоров'я, навчального, науково-дослідного, господарського та соціально-культурного призначення, відомчий житловий фонд ( ч. 4 ст. 18 Закону України «Про Службу безпеки України»).
З огляду на відсутність доказів передачі спірного об'єкту нерухомого майна з загальнодержавної до комунальної власності територіальної громади м. Києва, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що спірний об'єкт нерухомого майна правомірно перебуває у власності держави в особі відповідача.
Оскільки відповідач правомірно володіє спірним об'єктом нерухомого майна, а право позивача жодним чином не порушене, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 387 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому твердження позивача про те, що спірний об'єкт нерухомого майна набутий у комунальну власність відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 13.01.1992 № 26, ухваленого на виконання постанови КМУ від 05.11.1991 № 311 правомірно було відхилено судом першої інстанції , оскільки у затвердженому такою постановою переліку до якого міг відноситись спірний об'єкт нерухомого майна, як об'єкт відомчого (СНБУ, СБУ) підпорядкування - відсутній.
Тобто, спірний об'єкт нерухомого майна не підлягав та не підлягає передачі із державної до комунальної власності на підставі вказаної постанови у зв'язку з чим внесення спірного об'єкту нерухомого майна до переліків нерухомого майна, затверджених як рішенням виконавчого комітету Київської міської ради від 13.01.1992 № 26, так і рішенням позивача від 29.11.2001 № 151/1585 є безпідставним.
Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21, та, відповідно, апеляційна скарга Київської міської ради є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва 27.06.2022 у справі №910/20600/21 покладаються на скаржника.
Так, судді Іоннікова І.А. та Тарасенко К.В. з 17.11.2022 по 01.12.2022 перебували у відпустці; головуючий суддя - Разіна Т.І. з 21.11.2022 по 01.12.2022 - перебувала у відпустці, суддя Іоннікова І.А. з 06.12.2022 по 10. 12.2022 перебувала на лікарняному.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №910/20600/21 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Справу №910/206001/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано суддями - 12.12.2022.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді І.А. Іоннікова
К.В. Тарасенко