Номер провадження: 22-ц/813/8649/22
Справа № 947/19717/21
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
12.12.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Стахової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Мокана В.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2022 року, ухвалене судом у складі судді Луняченка В.О. в м. Одеса,
за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, визнання свідоцтв про право власності за законом недійними та припинення права власності,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, визнання свідоцтв про право власності за законом недійними та припинення права власності, в обґрунтування якого зазначив, що спірне нерухоме майно, яке було придбано ОСОБА_5 до шлюбу, суттєво збільшилось під час перебування у шлюбі із ОСОБА_6 , а саме у період з 1988-2002 років. Тому у відповідності до вимог ст. 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час укладення та розірвання шлюбу, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя з рівними частками кожного з подружжя.
Позивач вважає, що включення всього майна, без урахування його частки, до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 та видача, у тому числі на частку належну ОСОБА_6 , свідоцтв про право на спадщину за законом спадкоємцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є незаконним.
Факт постійного проживання після розірвання шлюбу ОСОБА_6 у даному будинку, на думку позивача, свідчить про те, що саме момент видачі нотаріусом свідоцтв на право власності на спадщину, якими була передана частка позивача у власність спадкоємцям, є моментом з якого почалось порушення його прав як співвласника, а тому звернення до суду із позовом відбулось без порушення строку позовної давності.
Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд визнати за ОСОБА_7 право власності на частку у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , яка складається з 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 ; визнати недійсним, видане 26 грудня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І, та зареєстроване у реєстрі за № 654 свідоцтво про право ОСОБА_2 на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_5 , припинити право власності (номер запису: 34879119) ОСОБА_2 на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 також визнати право власності ОСОБА_2 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , на 1/5 частину вищевказаного житлового будинку з будівлями та спорудами; визнати недійсним видане, 29 січня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., та зареєстроване у реєстрі за № 19 свідоцтво про право ОСОБА_3 на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_5 , припинити право власності (номер запису: 35242589) ОСОБА_3 на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 також визнати право власності ОСОБА_3 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , на 1/5 частину вищевказаного житлового будинку з будівлями та спорудами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси від 07 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, визнання свідоцтв про право власності за законом недійними та припинення права власності задовольнив. Визнав право власності ОСОБА_8 на частку у спільній сумісній власності подружжя на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 та в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», «А1» - житловий будинок, загальною площею 151,6 кв.м, у тому числі житловою площею 75,8 кв.м, а також будівель і споруд: літ. «Б» - сарай, літ. «В», «Ж» - гаражі, літ. «Г» - навіс, літ. «Д», «Е» - вбиральні, I-IІ - мостіння, №1-4 - огорожа. Визнав недійсним, видане 26 грудня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., та зареєстроване у реєстрі за № 654 свідоцтво про право ОСОБА_2 на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_5 . Припинив право власності (номер запису: 34879119) ОСОБА_2 на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 . Визнав право власності ОСОБА_2 на 1/5 частину житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , та в цілому складається одного житлового будинку під літ. «А», «А1» - житловий будинок, загальною площею 151,6 кв.м, у тому числі житловою площею 75,8 кв.м, а також будівель і споруд: літ. «Б» - сарай, літ. «В», «Ж» - гаражі, літ. «Г» - навіс, літ. «Д», «Е» - вбиральні, І-ІІ - мостіння, №1-4 - огорожа. Визнав недійсним, видане 29 січня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., та зареєстроване у реєстрі за № 19 свідоцтво про право ОСОБА_3 на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_5 . Припинив право власності (номер запису: 35242589) ОСОБА_3 на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 . Визнав право власності ОСОБА_3 на 1/5 частину житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , та в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», «А1» - житловий будинок, загальною площею 151,6 кв.м, у тому числі житловою площею 75,8 кв.м, а також будівель і споруд: літ. «Б» - сарай, літ. «В», «Ж» - гаражі, літ. «Г» - навіс, літ. «Д», «Е» - вбиральні, І-ІІ - мостіння, № 1-4 - огорожа.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час шлюбу за рахунок прибудов об'єкт нерухомості, придбаний ОСОБА_5 у 1985 році, збільшився у розмірі на 93,7 кв.м також суттєво збільшилась і цінність даного об'єкту. Керуючись положеннями ст. 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України суд першої інстанції виходив з того, що даний об'єкт є спільною сумісною власністю подружжя, з рівними частками кожного з подружжя, а тому позивач має право на 2/5 частини зазначеного будинку із надвірними будівлями та спорудами, крім того свідоцтва видані ОСОБА_9 та ОСОБА_3 на 2/5 частині домоволодіння кожному є незаконними, оскільки містять у собі частину спільної сумісної власності подружжя, половина з якої належить позивачу.
Взявши до уваги рівність часток подружжя у спільному майні подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , суд першої інстанції вважав, що спадковою масою після смерті ОСОБА_5 є 2/5 частини домоволодіння, які повинні бути розподілені у рівних частках між спадкоємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції вважав, що саме з моменту видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину за законом 26.12.2019 року та 29.01.2020 року, якими було розподілено між спадкоємцями і належна позивачу частка у спільної сумісної власності подружжя почав перебіг строк позовної давності на захист прав позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, визнання свідоцтв про право власності за законом недійними та припинення права власності скасувати, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення вийшов за межі позовних вимог, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 264 ЦПК України в частині визнання спільною власністю подружжя 4/5 частини домоволодіння з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції не належним чином дослідив докази, що містяться в матеріалах справи, а саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 9/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 від 19 червня 1985 року та технічний паспорт від 20.11.1992 року житлового будинку з надвірними спорудами. На думку відповідача, з цих доказів вбачається, що добудованими приміщеннями є весь другий поверх, коридор 2-1, площею 8,4 кв.м; жила кімната 2-3, площею 11,4 кв.м, санвузел 2-4, площею 6 кв.м та кімната під сходами 2-2, площею 4,3 кв.м.
Після укладення шлюбу 08 травня 1988 року, тобто через три роки, після купівлі 9/25 частин житлового будинку з позивачем ОСОБА_10 залишилась власником 9/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що відповідає 27,2 кв.м, а саме: житлова кімната - 18,8 кв.м, кухня - 8,4 кв. м, «Г» - навес, 11/25 мостіння, паркан.
25 березня 1996 року ОСОБА_10 узаконила самочинне будівництво, шляхом укладення договору оформлення права власності на будівництво від 22.03.1996 року з Виконавчим комітетом Київського району ради народних депутатів. Тобто, у новостворене нерухоме майно, що складає 4/5 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_10 здійснено вклад, що належав ій на праві особистої власності, а саме з приміщень: житлова кімната - 18,8 кв.м, кухня - 8,4 кв.м «Г» - навес, 11/25 мостіння, паркан, що складає 1/5 частин цього житлового будинку не зазнали перетворень та залишились у незмінному стані. Інша частина (3/5 частини житлового будинку), яка дорівнює 93,7 кв.м побудована подружжям за час шлюбу.
Відповідач вважає, що судом першої інстанції неправомірно визнано право власності ОСОБА_8 на частку у спільній сумісній власності подружжя на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами загального «площею 151,6 кв.м, та як полоща цих 2/5 части перевищує половину від загальної частки, яку подружжя добудувало перебуваючи у шлюбі, а саме 93,7 кв.м., чим порушив вимоги ст. 70 СК України, на рівність часток дружини та чоловіка.
Також ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги твердження позивача про вкладення у будівництво його власних коштів, оскільки на підтвердження вказаних обставин не надано жодних доказів.
Крім того, ОСОБА_2 вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволення заяви про застосування до позовних вимог строку давності, оскільки позивач знав про смерть ОСОБА_10 та про те, що ОСОБА_2 отримає свідоцтво про право власності , як спадкоємця першої черги після смерті матері.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року ОСОБА_11 та ОСОБА_3 роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що на момент звернення ОСОБА_12 до суду ОСОБА_5 вже померла, тому відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України її цивільна правоздатність та дієздатність припинилися, що свідчить про неможливість заявлення ОСОБА_13 позовної вимоги про визначення спільної сумісної власності з померлою. Зазначає, що первинний об'єкт нерухомості, який належав ОСОБА_10 на праві приватної вартості, став малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Вважає необґрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі на пропуск строку позовної давності, оскільки саме видачею зазначених свідоцтв та реєстрацією права власності на відповідні частини житлового будинку з будівлями та спорудами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були порушені майнові права ОСОБА_1 на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
21 листопада 2022 року ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив повністю задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Ухвалою від 24 листопада 2022 року Одеський апеляційний суд звернення ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , у формі відзиву залишив без руху, роз'яснив необхідність уточнити та обрати одну з форм звернення до суду, яка відображає його бажання та волю щодо оскаржуваного рішення суду.
29 листопада 2022 року ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , подав до апеляційного суду додаткові пояснення в яких просив повністю задовольнити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 , в обґрунтування чого посилався на те, що наявна в матеріалах цивільної справи нотаріально завірена заява ОСОБА_3 отримана від нього оманним шляхом.
Представником позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_14 подані заперечення в яких вона просила пояснення ОСОБА_3 залишити без розгляду посилаюсь на необґрунтованість викладених доводів.
Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та представник позивача - ОСОБА_15 зареєстровані у підсистемі «Електронний кабінет» за допомогою своїх офіційних електронних адрес.
Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідачу ОСОБА_3 копія апеляційної скарги та ухвала про відкриття провадження у справі надсилались за його заявою про направлення документів на електронну пошту 10 листопада 2022 року, що підтверджується довідкою про доставку електронної відправки вкладення та довідкою про доставку електронного листа.
Одеським апеляційним судом ОСОБА_14 надсилалась копія апеляційної скарги та ухвала про відкриття провадження у справі, які доставлені до електронного кабінету 22 листопада 2022 року відповідно, що підтверджується довідками про доставку до особистого кабінету «Електронного суду».
Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження доставлена представнику відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 до електронного кабінету 08 листопада 2022 року відповідно, що підтверджується довідкою про доставку до особистого кабінету «Електронного суду».
Позивач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник позивача у судовому засіданні просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримали та просили її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Із матеріалів справи та пояснень відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції вбачається, що відповідачем ОСОБА_3 рішення суду у встановленому законом порядку не оскаржується, а відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів наявності повноважень стосовно права оскарження рішення суду і в частині відповідача ОСОБА_3 , тому рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_16 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2020 року частково недійсним, припинення права власності на 2/5 частин житлового будинку з будівлями та спорудами, та визнання права власності на 1/5 частину житлового будинку з будівлями та спорудами не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що об'єкт нерухомості придбаний ОСОБА_5 у 1985 році складав 9/25 частин домоволодіння (будинку із прибудинковими будівлями та спорудами) під час шлюбу за рахунок прибудов збільшився у розмірі на 93,7 кв.м та вже складав 4/5 частини домоволодіння, тому вважав доведеним і той факт, що також суттєво збільшилась і цінність даного об'єкту, що у відповідності до вимог ст. 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України надає суду право визнавати даний об'єкт спільною сумісною власністю подружжя, з рівними частками кожного з подружжя.
Суд зазначив, що стороною відповідача ОСОБА_2 не була спростована презумпція спільної сумісної діяльності подружжя під час шлюбу.
Ураховуючи встановлення факту, що 4/5 частини будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги про визнання за ОСОБА_6 права власності на 2/5 частини зазначеного будинку із надвірними будівлями та спорудами, а також про те, що свідоцтва видані ОСОБА_9 та ОСОБА_3 на 2/5 частині домоволодіння кожному є незаконними, так як містять у собі частину спільної сумісної власності подружжя, половина з якої належить позивачу.
Суд вважав доведеними та такими, що підлягають задоволенню і вимоги про визнання недійсним видане 26 грудня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І, свідоцтво про право ОСОБА_2 на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_5 , припинення права власності ОСОБА_2 на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , а також визнання недійсним видане 29 січня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І., свідоцтво про право ОСОБА_3 на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_5 , припинення права власності ОСОБА_3 на 2/5 частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 .
Приймаючи до уваги рівність часток подружжя у спільному майні подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов висновку що спадковою масою після смерті ОСОБА_5 є 2/5 частини домоволодіння, які повинні бути розподілені у рівних частках між спадкоємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто визнав обґрунтованими вимоги про визнання права власності ОСОБА_2 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , на 1/5 частину вищевказаного житлового будинку з будівлями та спорудами, та визнання права власності ОСОБА_3 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , на 1/5 частину вищевказаного житлового будинку з будівлями та спорудами.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 Сімейного кодексу України та статтях 24, 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України в залежності від того, коли було придбано спірне майно.
Отже, спірні правовідносини пов'язані із розподілом спільного майна подружжя, право на яке виникло до 01 січня 2004 року, регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України), який набув чинності 01.01.2004 року.
Частиною першою статті 62 СК України передбачено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Із матеріалів справи вбачається, що 19.06.1985 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_10 придбала у ОСОБА_17 9/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та складається у цілому з однієї кам'яної житлової будівлі, загальна житлова площа якої становить 37,9 кв.м та надвірних споруд: «Б»- сарай, «В» - гараж, «Д» - вбиральня, «Г» - навіс, 1,11 - мостіння, № 1- паркан, розташованих на земельній ділянці розміром 599 кв.м, з яких у користування покупця надано з житлової будівлі, зазначеної на схематичному плані під літерою «А» під індексами 2-1 - житлова кімната, площею 18,8 кв.м, 2-2 - кухня, «Г» - навіс, 11/25 мостінь, 1,11, № 1 - паркан.
08.05.1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_18 уклали шлюб, що підтверджується копією актового запису про шлюб № 77 від 08.05.1988 року, який розірвано 10.07.2002 року.
Судом встановлено, що за період шлюбу нерухоме майно, придбане ОСОБА_19 у 1985 році до шлюбу, а саме 9/25 частин домоволодіння (будинку із прибудинковами будівлями та спорудами), суттєво збільшило свою цінність за рахунок спільних затрат подружжя шляхом добудови та складає 4/5 частини домоволодіння. Дані обставини визнавалися відповідачами під час розгляду справи в суді першої інстанції та підтверджуються технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 , складеним 20.11.1992 року.
Договором від 22.03.1996 року, який є додатком до рішення № 244 від 22.03.1996 року, укладеним між Виконкомом Київської районної Ради народних депутатів та ОСОБА_5 , Виконкомом Київської районної Ради народних депутатів відповідно до рішення Виконкому № 244 від 22.03.1996 року оформлює право приватної власності на частину будинку АДРЕСА_1 , корисною площею 102,1 кв.м, у тому числі житловою 26,5 кв.м, а також гараж « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та вбиральню «Е».
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 25.03.1996 року ОСОБА_5 на праві власності належить 4/5 частини житлового будинку з прибудинковими будівлями та спорудами, розташованими в АДРЕСА_1 . Свідоцтво видане на підставі рішення Виконкому Київської районної Ради народних депутатів № 244 від 22.03.1996 року взамін договору купівлі продажу від 19.06.1985 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що 9/25 частин домоволодіння, які належали ОСОБА_19 до шлюбу, після добудови, складають 4/5 частин житлового будинку з прибудовами та спорудженнями, розташованим в АДРЕСА_1 .
Згідно інформації, викладеної у листі Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 23.06.2022 року № 15952, в довідці характеристиці від 24 травня 1985 року вартість 9/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , складали 3719 карбованців. За оціночними актами станом на 20 листопада 1992 року вартість реконструйованої частини будинку, що склала 4/5 частини житлового будинку з належними до них будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на які 25 березня 1996 року видане свідоцтво про право власності, складала 17403 карбованця.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що за час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 здійснено реконструкцію 9/25 частин житлового будинку, внаслідок чого відбулося істотне збільшення як площі і якісних характеристик вказаного житлового будинку, так і його вартості до та після поліпшення.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що 9/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , якій належав ОСОБА_20 на праві приватної власності внаслідок його реконструкції під час перебування у шлюбі з ОСОБА_21 , став несуттєвим, малозначним у порівнянні з тим об'єктом, нерухомого майна, право власності на яке підтверджено свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим 25 березня 1996 року виконкомом Київської районної Ради народних депутатів м. Одеси.
На підтвердження участі у затратах позивачем надано до суду квитанції та видаткові накладні, із яких вбачається, придбання позивачем будівельних матеріалів в 1991-1992 році для проведення будівельних та ремонтних робіт, пов'язаних з реконструкцією 9/25 частин житлового будинку.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 не заперечує факт, що об'єкт нерухомості був суттєво збільшений шляхом добудови під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_21 у шлюбі.
Довідкою про склад сім'ї та прописки, виданої 24.10.2016 року головою самоорганізації населення «10 ст. Великого Фонтану», підтверджується факт реєстрації права на користування будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .
Факт постійного проживання позивача у зазначеному будинку після розірвання шлюбу, без документального визначення належної йому частки, не заперечувався і стороною відповідачів у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Посилання скаржника на те, що у новостворене нерухоме майно, що складає 4/5 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_10 здійснено вклад, що належав їй на праві особистої власності, а саме приміщень: житлова кімната -18,8 кв.м, кухня 8,4 кв. м, «Г» - навес, 11/25 мостіння, паркан, що складає, як вважає відповідач, 1/5 частин цього житлового будинку, які в результаті добудови інших приміщень не зазнали перетворень у площі не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц зроблено висновки, які враховані судом першої інстанції про те, що за змістом статті 62 СК України «втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: істотність збільшення вартості майна; таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати потрібно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки потрібно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).
Відповідно до частини першої статті 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
У статях 25 КпШС України, 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. При цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
У вищевказаних статтях передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 682/2628/16-ц (провадження № 61-18237ск19) вказано, що відповідно до частини першої статті 22, частини першої статті 24, статті 25, частини першої статті 28 КпШС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Аналізуючи вказані норми можна дійти висновку, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. Не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім'я виданий правовстановлюючий документ на майно.
Верховним Судом у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 686/8610/17 зазначено, що із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними. Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов'язане з вкладенням у об'єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Як зазначалося вище, 9/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_20 на праві приватної власності внаслідок його реконструкції під час перебування у шлюбі з ОСОБА_21 , істотно збільшився як по площі і якісних характеристиках, так і в його вартості до та після поліпшення унаслідок спільних трудових та грошових затрат обох з подружжя, отже став несуттєвим, малозначним у порівнянні з тим об'єктом, нерухомого майна, право власності на яке підтверджено свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим 25 березня 1996 року виконкомом Київської районної Ради народних депутатів м. Одеси.
Суд першої інстанції, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, надав оцінку поданим учасниками справи доказам та зробив обґрунтований висновок про те, що об'єкт нерухомості придбаний ОСОБА_20 у 1985 році складав 9/25 частин домоволодіння (будинку із прибудинковими будівлями та спорудами ) під час шлюбу за рахунок прибудов збільшився у розмірі на 93,7 кв.м та вже складав 4/5 частини домоволодіння, що у відповідності до вимог ст. 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки за час шлюбу загальна площа 9/25 частин спірного будинку збільшилася більше ніж у вдвічі, як відбулося й істотне збільшення вартості спірного будинку; 9/25 частин домоволодіння, придбаних ОСОБА_5 до шлюбу, фактично розчинилися в 4/5 частинах домоволодіння, яке у теперішньому його вигляді з'явилося під час шлюбу у результаті спільних трудових та грошових затрат подружжя.
Оскільки частина домоволодіння щодо якої здійснювалися суттєві прибудови істотно збільшилася як по площі і якісних характеристиках, так і в його вартості до та після реконструкції унаслідок спільних трудових та грошових затрат обох з подружжя, тому 4/5 житлового будинку з належними до них будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власністі подружжя, їх частки відповідно до ст. 28 КпШС визнаються рівними, отже суд першої інстанції обґрунтовано визнав за позивачем право власності на частку у спільній сумісній власності подружжя на 2/5 (дві п'ятих) частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що із заявлених ОСОБА_6 позовних вимог не вбачається звернення останнього з вимогою про визнання спільною сумісною власністю подружжя 4/5 домоволодіння з будівлями та спорудам, розташованими в АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Позивач звертаючись до суду із позовом, який в подальшому уточнив, просив визнати за ним право власності на частку у спільній сумісній власності подружжя у розмірі 2/5 частин житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування зазначивши, що під час шлюбу позивачем спільно з дружиною ОСОБА_5 було здійснено реконструкцію частини житлового будинку шляхом будівництва приміщень першого поверху, другого поверху, а також побудовано гараж, вбиральню. Первинний об'єкт нерухомості, що належав ОСОБА_20 на праві приватної власності, внаслідок його реконструкції став несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу. Вважає, що 4/5 частин житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч. 4 ст. 25 ЦК України).
У статті 46 ЦПК України передбачено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, і в силу вказаного не може бути стороною у справі.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого повторно Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Із матеріалів справи вбачається, що із цим позовом позивач звернувся до суду 30.06.2021 року.
Оскільки смерть ОСОБА_5 настала до звернення ОСОБА_6 із цим позовом, то враховуючи положення статей 46, 47, 48 ЦПК України, колегія суддів вважає, що стороною у справі не може бути померла особа, оскільки у неї немає цивільної процесуальної правосуб'єктності (цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність), що унеможливлює заявлення ОСОБА_24 позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя частини домоволодіння з померлою ОСОБА_5 . Суд не може вирішували питання про права особи, яка не може бути стороною процесу та у зв'язку зі смертю не має цивільної процесуальної правосуб'єктності і зазначати про це в резолютивній частині судового рішення.
Разом з тим, обставини, які мають важливе юридичне значення для розгляду справи, а саме: частина житлового будинку з будівлями та спорудами є спільним сумісним майном подружжя, встановлюється і зазначається в мотивувальній частині судового рішення. Судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення встановлено факт того, що 4/5 частини будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_21 .
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно взяв до уваги твердження позивача про той факт, що у будівництво були вкладені його власні кошти не відповідають матеріалам справи, оскільки судом першої інстанції встановлено, що за період шлюбу нерухоме майно, придбане ОСОБА_20 суттєво збільшило свою цінність за рахунок спільних затрат подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_21 пропустив трирічний строк позовної давності для звернення до суду є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
В Статті 256 ЦК України зазначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
В статті 11 КпШС передбачено, що у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану, чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, тобто з моменту виникнення спору щодо майна (стаття 11 КпШС України, частина друга статті 72 СК України,частина перша статті 261 ЦК України).
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19).
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що позивач достеменно знав про смерть ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , був на її похоронах, знав що син і донька померлої є її єдиними спадкоємцями. В позовній заяві позивачем зазначалося про те, що «після смерті ОСОБА_5 він неодноразово звертався до доньки своєї колишньої дружини ОСОБА_2 з приводу визначення часток та остаточного оформлення нашого права власності як співвласників цього майна». Вважає, що саме з моменту коли ОСОБА_2 не реагувала на звернення позивача з приводу визначення часток та остаточного оформлення його права власності як співвласника спірного майна, позивач повинен був зрозуміти, що його право порушується, а тому звернення позивача до суду 30.06.2021 року свідчить, що позов подано після спливу трирічного строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Судом першої інстанції встановлено, що після розірвання шлюбу у 2002 році позивач продовжив вільно користуватись спірним майном, проживаючи у даному будинку, без визначення належної йому долі або визначення порядку користування.
Суд першої інстанції вважав, що проживання у будинку та вільне користування житловими приміщеннями свідчать про те що було відсутнє будь-яке обмеження прав. Сам позивач, який на час відкриття спадщини не входив до спадкоємці, так як шлюб було розжовано раніше не повинен був самостійно звертатись до нотаріуса у визначений для спадкоємців термін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що свідоцтва про право на спадщину за законом, які видані 26.12.2019 року ОСОБА_2 на 2/5 частина житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та 29.01.2020 року ОСОБА_3 на 2/5 частин вказаного житлового будинку, не враховують частку ОСОБА_6 у житловому будинку, яку він відповідно до закону набув під час шлюбу з ОСОБА_5 . Майнові права позивача на частку в житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами були порушені саме фактом видачі свідоцтв на право на спадщину за законом. Посилання скаржником на звернення позивача після смерті ОСОБА_5 до відповідачки з приводу визначення часток та остаточного оформлення права власності як співвласників майна, ґрунтується на припущеннях, оскільки не містить точної дати такого звернення, не містить доказів негативної реакції ОСОБА_2 на таке звернення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами позивача та обґрунтовано вважав, що саме з моменту видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину за законом 26.12.2019 року та 29.01.2020 року, якими розподілена між спадкоємцями і належна позивачу частка у спільній сумісній власності подружжя почав перебіг строк позовної давності на захист прав позивача. Позовна заява, яка надійшла до суду 30.06.2021 року, була подана у строк позовної давності.
Апеляційний суд не надає оцінки обставинам щодо підписання ОСОБА_3 у приватного нотаріуса Флорової Р.В. заяви про визнання позову, обманним шляхом, які викладені ОСОБА_3 у відзиві, поданому до суду 20 листопада 2022 року та додаткових поясненнях, наданих 29.11.2022 року, оскільки відповідачем ОСОБА_3 рішення суду у встановленому законом порядку не оскаржується, а відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2022 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
Н.В. Стахова