“08” грудня 2022 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12017150230001287
за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , не судимого,
-обвинуваченого за ч. 2, 3 ст. 185, ч. 1, 2 ст. 187 КК України,
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 року ОСОБА_6 засуджений:
- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;
-за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;
-за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;
-за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років із конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років із конфіскацією майна.
Ухвалено строк покарання обвинуваченому ОСОБА_6 рахувати після набрання вироком законної сили з дня фактичного його затримання.
Зараховано до покарання обвинуваченому ОСОБА_6 період перебування під вартою з 04 червня 2020 року до 11 вересня 2020 року включно.
Вирішено питання речових доказів.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Обвинувачений ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_7 та потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , кожен, висловлюючи аналогічні вимоги, просять вирок змінити в частині призначеного покарання. Призначити ОСОБА_6 покарання з урахуванням ст. 69 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.
Обвинувачений ОСОБА_6 вважає, що судом першої інстанції йому призначено занадто суворе покарання, враховуючи стан його здоров'я та обставини справи.
На думку обвинуваченого, суд першої інстанції мав врахувати обставину, яка пом'якшує покарання, як щире каяття. Вказав, що він неодноразово просив пробачення у потерпілих як у суді, так і вдома. Він жалкує про те, що сталося.
Вказав, що ніколи не вживав наркотичні засоби та спиртні напої. Просить врахувати, що з самого початку затримання, він повністю визнав свою провину у вчиненому, щиро покаявся. Жодного факту обвинувачення він не спростував, що підтвердив ще на досудовому слідстві, під час проведення слідчого експерименту, а також в суді.
Вважає, що він не є суспільно небезпечним для суспільства і його можливо виправити без позбавлення волі. Такої самої думки були і потерпілі по справі, які також просили суд на призначати йому реальну міру покарання.
Вказав, він є інвалідом з дитинства, страждає на психічне захворювання, постійно знаходиться під наглядом лікаря психіатра, в її присутності приймає ліки, неодноразово стаціонарно лікувався у психіатричній лікарні.
Зазначив, що потрапивши в місця позбавлення волі, його психічний стан може погіршитися. Він не хоче підпасти під негативний вплив інших засуджених, які відбувають покарання.
Захисник ОСОБА_10 , не оспорюючи правильність кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_6 , вважає вирок суду в частині призначення покарання таким, що підлягає зміні у зв'язку із суворістю призначеного покарання.
Просить врахувати, що 11.09.2020 ОСОБА_11 змінено раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на нічний домашній арешт. ОСОБА_6 виконував вказівки суду, залишаючись в нічний час вдома, а в денний час працював, заробляючи гроші для утримання своєї сім'ї та відшкодування шкоди потерпілим. Шкоду, яку ОСОБА_6 завдав потерпілим ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , він відшкодував у повному обсязі, деякі речі їм повернуті, а решта надана грошима, частину під час досудового слідства, до його затримання (04.06.2020) і частину у жовтні-листопаді 2020 року.
Вказав, що обвинувачений попросив пробачення у потерпілих, висловив щирий жаль та осуд за свої дії відносно рідних для нього людей. Вказані вище обставини потерпілі підтвердили під час судового засідання.
Зазначив, що потерпіла ОСОБА_12 неодноразово звертала увагу суду, що протягом тривалого часу спостерігає за своїм сином, зауважень до його поведінки вона не має, він змінився в кращу сторону, допомагає по господарству, її син дуже жалкує у вчиненому, своїми діями бажає виправити ситуацію, що склалася. Налагодив відносини зі своєю бабусею ОСОБА_8 .
Просить звернути увагу, що з самого початку досудового розслідування, ОСОБА_6 повністю визнав свою провину у вчиненому, щиро покаявся, підтверджував свої добровільні показання при проведенні слідчих експериментів. Жодного факту обвинувачення він не спростував.
Вказав, що суд першої інстанції недостатньо врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема, що ОСОБА_6 є інвалідом з дитинства, страждає на психічне захворювання.
Незважаючи на це, він закінчив училище за спеціальністю повара. З такими вадами здоров'я працевлаштуватися дуже тяжко. Однак, він працевлаштувався хоча і не неофіційно, забезпечує свою сім'ю, (цивільну дружину і малолітню дитину), з якими наразі проживає.
Також просить врахувати, що ОСОБА_6 постійно знаходиться під наглядом лікаря психіатра, в її присутності приймає ліки, неодноразово стаціонарно лікувався у психіатричній лікарні.
Вважає, що ОСОБА_6 не є суспільно небезпечним для суспільства і його виправлення можливе без позбавлення волі. Вказав, що такої самої думки і потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які просили суд не призначати ОСОБА_11 реальну міру покарання. З цього питання ОСОБА_8 неодноразово зверталася до суду з клопотаннями.
Зазначив, що наявні обставини, які пом'якшують покарання, та просив суд врахувати їх при призначені покарання, а саме: добровільне відшкодування завданої потерпілим шкоди; щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень; вчинення злочинів особою, яка страждає на психічне захворювання, та яка є інвалідом з дитинства.
На думку захисника, за такої кількості пом'якшуючих обставин, можливо призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Потерпіла ОСОБА_9 , наводячи аналогічні доводи, зазначила, що категорично не погоджується з вироком суду в частині призначення покарання.
Вказала, що так як її син психічно хворий, вона наполягала в суді першої інстанції про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи з повним обстеженням його психосоматичного стану. Але суд відмовив, визнавши, що за психічним станом на період вчинення злочинів та на теперішній час ОСОБА_6 міг і може усвідомлювати свої дії та керувати ними, і застосування заходів медичного характеру не потребує. З цими висновками суду вона не погоджується, оскільки амбулаторна експертиза ОСОБА_6 була проведена зразу після 2-х місячного лікування в МОПЛ № 1, і стан його на той час був задовільний.
Просить врахувати, що її син приймає психотропні препарати, але головний лікар СІЗО категорично забороняв передачу таких ліків, коли ОСОБА_11 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вказала, що син через кожні 2 роки проходить перекомісію МЄЄК для підтвердження групи інвалідності, а, перебуваючи в місцях позбавлення волі, це буде зробити неможливо. Просить не позбавляти ОСОБА_6 волі.
Такі ж доводи зазначила в своїй апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_8 . Просить врахувати, що з онуком ОСОБА_6 у неї гарні відносини. Запевняє, що її онук став на шлях виправлення, щиро розкаявся у вчиненому, повністю відшкодував завдані збитки, знайшов сім'ю, проживає разом з цивільною дружиною та її п'ятирічним сином, обоє працюють.
Зазначила, що вона неодноразово зверталась до суду з клопотаннями, в яких просила не позбавляти онука волі, однак суд на них уваги не звернув. Просить надати можливість ОСОБА_11 виправитись без позбавлення волі.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
06.12.2017 приблизно о 13:30 годині ОСОБА_6 прийшов до своєї бабусі ОСОБА_8 , яка проживає в АДРЕСА_2 , де побачив на подвір'ї домоволодіння ОСОБА_8 та напав на неї ззаду, нанісши один удар палицею в область голови, від чого потерпіла озирнулась назад та побачила його, а обвинувачений ОСОБА_6 , не припиняючи свої протиправні дії, наніс ще один удар палицею в область голови зверху, від якого потерпіла впала на землю.
Не припиняючи свої протиправні дії, обвинувачений продовжував наносити удари палицею в область рук та тулубу потерпілої, при цьому, вимагав у ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 500 грн, тобто застосував до неї фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілої, яка зазнала нападу, з метою отримання грошових коштів. Потерпіла повідомила, що грошей у неї немає, у зв'язку з чим обвинувачений припинив свої протиправні дії та зник з місця вчинення кримінального правопорушення, спричинивши потерпілій ОСОБА_8 тілесні ушкодження, що відносяться до категорії середньої тяжкості.
Окрім того, в середині вересня 2019 року в обідній час доби, більш точної дати та часу під час досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилося можливим, обвинувачений ОСОБА_6 прийшов до будинку своєї бабусі ОСОБА_8 , що розташований в АДРЕСА_2 , підійшов до вікна, витягнув скло та незаконно проник у приміщення будинку, звідки таємно, діючи повторно, викрав газову плиту вартістю 350 грн., яка належить потерплій ОСОБА_8 , чим спричинив потерпілій майнову шкоду.
Окрім того, 05.12.2019 приблизно о 10.00 годині, ОСОБА_6 , достеменно знаючи, що його бабуся ОСОБА_8 у цей день отримує пенсію, прийшов до неї додому, зайшовши до приміщення будинку, розпочав розмову з ОСОБА_8 , в ході якої почав вимагати у останньої грошові кошти у сумі 1 000 грн. на власні потреби. На вимогу обвинуваченого надати йому грошові кошти, потерпіла ОСОБА_8 відповіла відмовою. Після чого обвинувачений, діючи повторно, почав погрожувати потерпілій фізичною розправою, пригадуючи події 2017 року, коли він здійснив розбійний напад відносно неї, із застосування насильства небезпечного для життя і здоров'я.
Побоюючись за своє життя та здоров'я, реально сприймаючи погрози обвинуваченого ОСОБА_6 щодо застосування до неї насильства, у випадку відмови у наданні грошей, розуміючи фізичну перевагу останнього, потерпіла ОСОБА_8 винесла з кімнати будинку гроші у сумі 1000 грн. та віддала обвинуваченому, з якими він зник. Своїми діями обвинувачений ОСОБА_6 спричинив потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду.
Окрім того, 17.12.2019 у денний час доби, більш точного часу під час досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилося можливим, обвинувачений ОСОБА_6 , перебував у гостях у своєї матері ОСОБА_9 , яка проживає в АДРЕСА_1 , у приміщенні кухні вищезазначеного домоволодіння обвинувачений на підвіконні помітив мобільний телефон марки «NOMI» вартістю 604 грн, звідки таємно, діючи повторно, викрав вказаний мобільний телефон, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду.
27.01.2020 приблизно о 14:00 годині, ОСОБА_6 вирішив здійснити крадіжку чужого майна з будинку своєї матері ОСОБА_9 , яка проживає в АДРЕСА_1 . Переконавшись, що матері вдома не має, ОСОБА_6 прийшов до будинку потерпілої, підійшов до вхідних дверей будинку та, застосовуючи фізичну силу, зірвав замок та проник у середину будинку, звідки таємно, діючи повторно, викрав майно на загальну суму 400 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду.
03.02.2020 в обідній час доби, більш точного часу під час досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилося можливим, обвинувачений ОСОБА_6 прийшов до будинку своєї бабусі ОСОБА_8 , розташованого в АДРЕСА_2 , знаючи, що бабусі вдома немає, підійшов до вхідних дверей та шляхом підбору ключа, відчинив двері та незаконно проник до приміщення будинку, звідки таємно, діючи повторно, викрав грошові кошти у сумі 500 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду на вказану суму.
18.02.2020 приблизно о 18:00 год, ОСОБА_6 перебував у гостях у своєї матері ОСОБА_9 , яка проживає АДРЕСА_1 , скориставшись тимчасовою відсутністю своєї матері, діючи повторно, викрав 700 грн, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на вказану суму.
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винним:
-у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненої повторно, та його дії кваліфіковані з ч. 2 ст. 185 КК України;
- у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненої повторно, поєднаної із проникненням у житло, та його дії кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України;
- у нападі, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), та його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 187 КК України;
-у нападі, з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, та його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_8 підтримали подані апеляційні скарги, просять їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав вирок суду законним та обґрунтованим, просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок без змін.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, апеляційній суд встановив таке.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні злочинів за обставин, встановлених судом, є обґрунтованим.
Наведеним у вироку доказам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 та ч. 3 ст. 185, ч. 1 та ч. 2 ст. 187 КК України. А тому, оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, колегія суддів не проводить їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України, перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги.
Що стосується доводів захисника, обвинуваченого та потерпілих про призначення ОСОБА_11 занадто суворого покарання, то вони є слушними, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції не дотримані в повній мірі.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який не судимий в силу ст. 89 КК України, на наркологічному обліку не перебуває, однак перебуває на обліку у лікаря-психіатра КНП ММР «Міська лікарня №5».
Також враховано, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 05 травня 2020 року №70, на момент вчинення інкримінованого правопорушення ОСОБА_6 страждав та на теперішній час страждає на психічне захворювання - розлад особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку, психоорганічний синдром, за своїм психічним станом на період інкримінованого правопорушення та на теперішній час міг та може усвідомлювати свої дії та керувати ними, у застосуванні примусових заходів медичного характеру не потребує.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_11 суд визнав визнання вини.
Між тим, суд відхилив позицію захисту щодо наявності таких обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_11 суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
3 урахуванням вищевказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_11 покарання пов'язаного з позбавленням волі, що, на переконання суду першої інстанції, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також буде відповідати меті покарання.
Разом з цим, суд першої інстанції відхилив доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 щодо можливості застосування положень ст. 69 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ці висновки суду першої інстанції є неправильними, з огляду на таке.
Суд погоджується з доводами захисника ОСОБА_7 що суд першої інстанції безпідставно не визнав пом'якшуючі обставини покарання, як щире каяття.
Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом'якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включає в себе активні дії.
У даному випадку, обвинувачений з початку досудового розслідування повністю визнав свою провину у вчиненому, щиро покаявся. Обвинувачений висловив пробачення, щирий жаль та осуд за свої дії відносно рідних для нього людей.
Майнову шкоду, яку ОСОБА_6 завдав потерпілим ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , він відшкодував у повному обсязі. Вказані вище обставини потерпілі підтвердили під час судового засідання, в тому числі, потерпіла ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду.
Як вбачається з пояснень потерпілої ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду, за час судового розгляду зазначеного кримінального провадження обвинувачений дуже змінився, з онуком у неї гарні відносини, він постійно їй допомагає по господарству. Запевнила, що її онук став на шлях виправлення, щиро розкаявся у вчиненому, повністю відшкодував завдані збитки, знайшов сім'ю, проживає разом з цивільною дружиною та її п'ятирічним сином, обоє працюють. Зазначила, що в суді першої інстанції просила не позбавляти її онука волі і надати можливість виправитись, не відбуваючи покарання. Вважає, що ОСОБА_6 не є суспільно небезпечним для суспільства і його виправлення можливе без позбавлення волі.
Просила врахувати, що обвинувачений є інвалідом з дитинства, потребує постійного лікування, яке не може бути забезпечено в місцях позбавлення волі.
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 висловив щирий жаль з приводу вчиненого, запевнив суд, що став на шлях виправлення, знайшов роботу, проживає разом з цивільною дружиною та її дитиною, матеріально їх утримує. Також зазначив, що постійно співпрацював зі слідством та підтверджував свої добровільні показання при проведенні слідчих експериментів. Окрім того, вказав, що є інвалідом з дитинства, страждає на психічне захворювання, постійно знаходиться під наглядом лікаря психіатра, в її присутності приймає ліки, неодноразово стаціонарно лікувався у психіатричній лікарні, а перебування в місцях позбавлення волі може негативно на нього вплинути. Просив не позбавляти його волі.
Зазначені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що обвинувачений дійсно розкаявся у вчиненому та бажав виправити ситуацію, що склалася.
Ці обставини були недостатньо враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання.
Суд погоджується з думкою апелянтів, що за наявності кількох пом'якшуючих обставин, зокрема визнання вини, щире каяття у вчиненому, активного сприяння розкриттю злочинів, відшкодування заподіяної шкоди, можливо було суду першої інстанції призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, та звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, чого він не зробив.
Так, згідно діючого законодавства, покарання має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому, призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
За змістом ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час призначення покарання.
Враховуючи всі обставини, які були встановлені безпосередньо під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції реальне покарання обвинуваченому ОСОБА_11 не відповідає як принципу співмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням, так й не узгоджується з принципами гуманізму і справедливості, виходячи з фактичних обставин вчинених обвинуваченим злочинів.
Діючим законодавством передбачено можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, з урахуванням правил, визначених в ст. 69 КК України.
Згідно вимогам ч.1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
З огляду на те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої ОСОБА_6 не уникав, враховуючи поведінку обвинуваченого за період кримінального провадження, його молодий вік, те, що він на обліку у лікаря нарколога не перебуває, є інвалідом з дитинства, страждає на психічне захворювання, постійно знаходиться під наглядом лікаря психіатра, неодноразово стаціонарно лікувався у психіатричній лікарні, визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував потерпілим завдану шкоду, пройшов тривалий час (три роки після вчинення злочинів), та за цей час обвинувачений не вчинив нові кримінальні та/або адміністративні правопорушення, колегія суддів вважає, що дані обставини пом'якшують покарання ОСОБА_6 та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.
Зазначені обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 187 КК України, свідчать про те, що призначення з урахуванням ст. 69 КК України покарання, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією цих статей, забезпечить досягнення закріплених у ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання, виходячи з принципу індивідуалізації покарання.
Крім цього, при сукупності вищенаведених обставин, на думку суду, є переконливими доводи захисника, обвинуваченого та потерпілих щодо можливості звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Враховуючи вище зазначені дані про особу винного, обставини, які пом'якшують покарання, а також позицію потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які просили звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів вважає можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
На переконання колегії суддів, призначене покарання з подальшим звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин у кримінальному провадженні у їх сукупності та таким, що відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Таке покарання відповідатиме цілям та загальним засадам призначення покарання.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин, судом першої інстанції при розгляді вказаного кримінального провадження, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме: не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ст. 69 та ст. 75 КК України), у зв'язку з чим, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_6 підлягає зміні в частині призначеного покарання.
За такого апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 407, 409, 424, 425, 532 КПК України, суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 року, щодо ОСОБА_6 , змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_6 засудженим:
-за ч. 2 ст. 185 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;
-за ч. 3 ст. 185 КК України з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
За ч. 1 ст. 187 КК України пом'якшити покарання та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
За ч. 2 ст. 187 КК України пом'якшити покарання та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.
Відповідно п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, а також не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13