Номер провадження 2/754/4694/22
Справа №754/7150/22
Іменем України
15 листопада 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді - Буша Н.Д.,
за участю: секретаря с/з - Зануди І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
25.08.2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що у вересні 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики №1 від 12.09.2016 року, на підставі якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 у строкову безпроцентну позику 550 000 грн. На підтвердження передачі коштів ОСОБА_2 було складено та надано ОСОБА_3 розписку від 12.09.2016 року. У листопаді 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір цесії №1 від 18 листопада 2016 року, за яким ОСОБА_3 передав (відступив) ОСОБА_1 права вимоги за договором позики №1 від 12.09.2016 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . На підставі вказаного договору ОСОБА_1 набув статус кредитора за договором позики №1 від 12.09.2016 року. Відповідно до п. З договору позики №1 позичальник - ОСОБА_2 зобов'язується повернути позикодавцю - ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 550 000 грн. не пізніше 31 грудня 2021 року. Станом на день подання позову ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання та не повернув кредитору отримані в позику за договором позики, намагання позивача вирішити питання поза судового порядку не до чого не привели, а тому він вимушений був звертатись до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.09.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача, адвокат Глібко В.І., у судове засідання не з'явився, на адресу суду направив клопотання про проведення судового засідання за його відсутності і відсутності позивача, позовні вимоги підтримує та просить ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав, однак 04.11.2022 року на адресу суду надійшла зава від ОСОБА_2 , в якій він позовні вимоги не визнає, зазначає, що домовився з кредитором відкласти питання щодо повернення коштів на інший строк. Оскільки у нього наразі скрутне матеріальне становище. Крім того, ОСОБА_2 просив суд проводити розгляд справи у його відсутності і прийняти зважене і справедливе рішення.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вирішив справу в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами по справі.
Відповідно до матеріалів справи, 12 вересня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики №1 від 12.09.2016 року, на підставі якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 у строкову безпроцентну позику 550 000 грн.
Згідно п. 3 вказаного договору, позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю грошові кошти у сумі 550 000 грн. не пізніше 31 грудня 2021 року.
На підтвердження отримання зазначених коштів позичальник ОСОБА_2 12.09.2016 року написав розписку, в якій йдеться про отримання ним від позикодавця коштів у вказаній сумі та строк їх повернення.
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем убачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики, тобто 550 000 грн., що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
18 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення прав вимоги №1, за яким ОСОБА_3 передав (відступив) ОСОБА_1 права вимоги за договором позики №1 від 12.09.2016 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
У п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 ЦК України вказано, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що й договір, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
За договором відступлення права вимоги можуть бути відступлені права вимоги за будь-якими договорами (купівля-продаж, постачання, позика, позичка, кредит тощо) будь-яким кредитором.
Після укладення договору відступлення права вимоги новому кредиторові передаються всі документи, що підтверджують зобов'язання боржника, і далі йому необхідно в письмовій формі повідомити боржника про перехід до нього відповідних прав. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання для нього небажаних наслідків, а боржник уважається таким, що належно виконав свої зобов'язання (ч. 2 ст. 518 ЦК України).
Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відтак, пред'явлений позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 5500 грн., що складаються з судового збору.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 174, 247, 258, 259, 268 ЦПК України, ст. ст. 207, 512-514, 518, 526, 530, 533, 626-629, 631, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) суму боргу за договором позики від 12.09.2016 року в розмірі 550 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати в сумі 5500 грн., що складаються з судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складено 15.11.2022 року.
Суддя