Номер провадження 2-о/754/428/22
Справа №754/11197/22
Іменем України
12 грудня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - Галась І.А.
при секретарі - Париста А.
за участі: представника заявника - ОСОБА_1
заінтересованої особи - ОСОБА_2
представник заінтересованої особи - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_4 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
Заявник ОСОБА_4 , ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 зазначила, що 02 вересня 2022 року Вироком Деснянського районного суду м. Києва було ОСОБА_2 , визнаною винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1700 грн.). Суть кримінального провадження полягала в тому, що 31 травня 2022 року на громадянку ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 , було здійснено напад громадянкою ОСОБА_2 , в результаті чого було ОСОБА_4 заподіяно легкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експертного дослідження № 043-125-2022 складеного 01.06.2022 року.
Разом з тим, ОСОБА_2 впродовж тривалого часу погрожувала Заявниці та її родині фізичною розправою, про що ОСОБА_4 неодноразово зверталася до поліції з відповідними заявами. Через погрози у фізичній розправі, які надходять від ОСОБА_2 , Позивачку постійно супроводжує чоловік.
Фізичний та моральний тиск був від ОСОБА_2 на підставі того, що ОСОБА_5 працювала керівником стоматологічної клініки «Федомедіка», де була призначена після звільнення ОСОБА_2 ОСОБА_2 змушувала ОСОБА_5 звільнитись, але отримавши відмову, підкреслила свої слова погрозами в бік останньої та її родині. В решті решт, не витримавши постійної напруги, була змушена зі стоматології звільнитися.
Але на жаль, це не вирішило проблему Заявниці, так як і досі не може спокійно ходити вулицями, навіть вийти одна з дому. Окрім того, ОСОБА_2 зі своїм чоловіком зняли в оренду приміщення, та працюють у сусідньому будинку в стоматологічній клініці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_3 , що поруч із будинком Заявниці.
Погрози в більшості надходили через месенджер VIBER, що підтверджується копією скріншотім із месенджера.
Постійне переслідування ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_5 нормальному життю та виникає питання про заборону ОСОБА_2 наближатися до ОСОБА_5 ближче чим на 100 метрів для недопущення фізичного насилля.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.12.2022 року відкрито провадження по справі.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 наполягав на задоволені заяви про видачу обмежувального припису з обставин викладених в заяві. Додатково зазначив, що його довірителька перебуває зараз поза межами України, однак бажає повернутися.
В судовому засіданні зацікавлена особа ОСОБА_2 та її представник заперечували щодо задоволення заяви про видачу обмежувального припису, мотивуючи це тим, що вказана заява не обґрунтована, до суду не надано доказів заявником в обґрунтування своїх вимог. Додатково представник заінтересованої особи зауважив, що між заявником та його довірителькою виник одноразовий конфлікт - бійка, який себе вичерпав і ОСОБА_2 була притягнута до кримінальної відповідальності.
Суд, вислухавши пояснення представник заявника, заінтересованої особи та її представника, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, дослідивши всі зібрані по справі докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Статтями 15,16 ЦК України також зазначено, що кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку. Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.
Відповідно до положень ст.ст. 350-2, 350-3 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана: 1) особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису.
Згідно ст. 350-5 ЦПК України, суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
Судом встановлено, що 02 вересня 2022 року Вироком Деснянського районного суду м. Києва було ОСОБА_2 , визнаною винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1700 грн.). Суть кримінального провадження полягала в тому, що 31 травня 2022 року на громадянку ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 , було здійснено напад громадянкою ОСОБА_2 , в результаті чого було ОСОБА_4 заподіяно легкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експертного дослідження №043-125-2022 складеного 01.06.2022 року.
Розділом IV глави 13 ЦПК України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.
Згідно з вимогами ст. 350-1 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.
Відповідно до ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Пунктами 6, 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
За п. 9 ч. 1ст. 1 цього ж Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до пунктів 3, 14, 17 частини 1статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).
При вирішенні питання домашнього насильства, суд вважає за необхідне зазначити, що суд при оцінці даного питання, повинен переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі.
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18.
Крім того у вказаній постанові роз'яснено, що під час розгляду питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Долучені письмові докази по справі, надані пояснення учасників справи у судовому засіданні, свідчать про тривалі конфліктні взаємовідносини між сторонами з приводу заняття керівної посади в стоматологічній клініці «Федомедіка».
Події, щодо яких заявниця звернулась з вказаною заявою про видачу обмежувального припису не являють ознак систематичного характеру вчинення фізичного та психологічного насильства з боку ОСОБА_2 саме відносно заявниці.
Твердження заявниці щодо тієї обставини, що ОСОБА_2 систематично їй погрожує не підтверджені в суді належними та допустимими доказами.
У зв'язку з вищевикладеним суд, приходить до висновку, що між сторонами існує довготривалий конфлікт, виниклий на підґрунті заняття керівної посади в стоматологічній клініці «Федомедіка», на яку була призначена ОСОБА_4 після звільнення ОСОБА_2 , тому доведеність вказаної заяви є необґрунтованою, а відтак суд відмовляє ОСОБА_4 у видачі обмежувального припису.
В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про обмеження припису відносяться на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 259, 294, 350-1, 350-2, 350-5, 350-6 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд, -
Заяву ОСОБА_4 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального приписузалишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текс рішення виготовлено 13 грудня 2022 року.
Суддя: