Справа № 752/12890/21
Провадження № 4-с/752/180/22
21 листопада 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Гненик К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Гненного Дмитра Анатолійовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 , суд
В вересні 2022 року заявник звернувся до суду із скаргою і просить:
- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Гненного Д.А. про відкриття виконавчого провадження ВП № 69819773 від 09 вересня 2022 року;
- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Гненного Д.А. про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні;
- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Гненного Д.А. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні;
- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Гненного Д.А. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні;
- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Гненного Д.А. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні;
- зобов'язати приватного виконавця Гненного Д.А.повернути стягувачу виконавчий документ, а саме ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 20 січня 2022 року без прийняття до виконання.
Посилається на те, що 09 вересня 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А.на підставі виданої Голосіївським районним судом м.Києва ухвали про затвердження мирової угоди було відкрито виконавче провадження № 69819773.
Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження було встановлено, що ухвала суду не відповідає вимогам Закону України « Про виконавче провадження», а саме: в порушення вимог п.7 ч.1 ст.4 Закону в ухвалі не зазначено строк її пред'явлення до виконання.
Крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження та всіх наступних постановах зазначена дата постановлення ухвали 12 серпня 2022 року.
Оскільки всі наступні постанови є похідними від неї, такі постанови також не відповідають вимогам Закону України « Про виконавче провадження».
З урахуванням цього, невідповідності виконавчого документа вимогам закону та невірно зазначених реквізитів суду, вважає, що наявні всі підстави для визнання вказаних постанов неправомірними та їх скасування.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, а тому повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законом ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін.
За недодержання даних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню.
Виходячи з цього, просить задовольнити скаргу.
Представник заявника у судовому засіданні скаргу підтримав.
Приватний виконавець та його представник проти скарги заперечували.
В подальшому, після оголошеної в справі перерви в судове засідання не з'явилися. Подали заяви і просять розглядати справу в їх відстуності.
Стягувач у судове засідання не з'явилася, про час розгляду справи повідомлена.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення скарги в частині визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця Гненного Д.А.: про відкриття виконавчого провадження ВП № 69819773 від 09 вересня 2022 року; про арешт майна боржника у виконавчому провадженні та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Судом встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 20 січня 2022 року була затверджена мирова угода в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, визнання частини майна особистою приватною власністю, поділ спільного майна подружжя, визнання грошового зобов'язання спільним сумісним зобов'язанням подружжя та його врахування при поділі майна.
09 вересня 2022 року на підставі виданої Голосіївським районним судом м.Києва ухвали про затвердження мирової угоди було відкрито виконавче провадження № 69819773.
В цей же день приватним виконавцем у межах виконавчого провадження були винесені постанови:
- про стягнення з боржника основної грошової винагороди в розмірі 182 843, 00 грн.;
- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500. 00 грн.;
- про арешт майна боржника;
- про арешт коштів боржника.
/ а.с. 9 - 50 /
Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін.
За змістом ст.208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних справах.
Вимоги до виконавчого документа викладені в ч.1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до абз. 2 ч. 4 Закону у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Статтею 24 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України в рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що сторони в справі до суду з заявою про приведення ухвали суду про затвердження мирової угоди у відповідність з вимогами Закону України « Про виконавче провадження» не зверталися.
Відповдно до п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Частиною 4 ст. 26 цього Закону визначено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та інші винесеі в виконавчому провадженні постанови відповідають даній нормі закону, вся інформація для ідентифікації сторін виконавчого провадження в постанові приведена.
Щодо не зазначення в ухвалі строку пред'явлення її до висконання та помилково зазначеної в постанові дати постановлення ухвали судом, суд виходить з того, що строк пред'явлення виконавчих документів до виконання визначений ч.1 ст. 12 Закону України « Про виконавче провадження», а саме: протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Крім того, помилково зазначена в постанові дата постановлення ухвали судом, не тягне за собою незаконності самої постанови, оскільки відповідно до абз.3 ч.3 ст.74 Закону України « Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
З матеріалів справи вбачається і цього не заперечували сторони, з такими заявами сторони виконавчого провадження до приватного виконавця не зверталися.
З урахуванням цього суд вважає, що у виконавця за наявності заяви про примусове виконання рішення, яка відповідає вимогам статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», не було підстав для повернення виконавчого документу (ухвали суду) стягувачу на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 цього Закону.
Враховуючи ці обставини суд вважає, що права заявника діями приватного виконавця порушені не були і не могли бути порушені.
Суд при цьому зважає на те, що заявник, звертаючись до суду зі скаргою, також не зазначав про порушення своїх прав, а лише констатував обставини, достатні, з його точки зору, для визнання дій приватного виконавця незаконними.
При вирішенні скарги суд також враховує наступне.
За змістом ч.1 ст.4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права особи.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд.
Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення права.
Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.
У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787/2011 від 02 січня 2011 року зазначено,що виконання рішень Європейського суду з прав людини відзначається існуванням основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що серйозно підривають верховенство права.
Щодо України ці проблеми пов'язані, зокрема, з хронічним невиконанням рішень національних судів.
Крім того, за змістом Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як обов'язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Крім того, виконання рішення суду - є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З точки зору ст. 2 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30 червня 2009 року обов'язковість рішення суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.
На це ж посилається і Європейський Суд з прав людини в рішеннях «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року та «Іммобільяре Саффі проти Італії».
В раховуючи ці обставини суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги в частині визнати неправомірними та скасування постанов приватного виконавця Гненного Д.А. про відкриття виконавчого провадження ВП № 69819773 від 09 вересня 2022 року; про арешт майна боржника у виконавчому провадженні та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні.
Що стосується зобов'язання приватного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» суд не має права зобов'язувати виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених статтями 37 - 38 Закону про виконавче провадження, проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом шляхом його скорочення (частина третя статті 39 Закону про виконавче провадження).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З урахуванням цього та викладеного вище, підстави для задоволення скарги і в цій частині відсутні.
Крім того, суд приходить до висновку про закриття провадження в справі в частині вимог про визнання неправомірними та скасування постанов приватного виконавця Гненного Д.А. про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні та стягнення витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року по справі № 640/24491/20 юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
З цього випливає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у разі порушення законодавства про звернення громадян та на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Вказаного висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2020 року винесеній за результатами розгляду справи № 420/6173/19.
З урахуванням цього, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця від 09 вересня 2022 року не може бути предметом оскарження в порядку ЦПК України.
Така вимога підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження в справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, провадження в справі в цій частині підлягає закриттю.
Керуючись ст. 19, 129 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 2, 4, 10, 18, 447-453 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Гненного Дмитра Анатолійовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Провадження в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про стягнення з боржника основної винагороди від 09 вересня 2022 року та визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Гненного Дмитра Анатолійовича про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 09 вересня 2022 року у виконавчому провадженні №69819773 від 09 вересня 2022року - закрити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 28 листопада 2022 року.
Суддя: К.В. Машкевич