справа №369/9813/20 Головуючий у 1 інстанції: Дубас Т.В.
провадження №22-ц/824/10241/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
30 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Сліпченка О.І.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про визнання батьківства, стягнення аліментів та зобов'язання внести зміни до актового запису про народження, -
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона у 2014 році під час проходження служби у поліції познайомилась з ОСОБА_1 , де він також проходив службу.
Вказувала, що на той час вона і відповідач перебували в цивільному шлюбі. В той період їх відносини були на рівні підлеглий і начальник, а через деякий час відповідач звільнився з органів поліції.
20 грудня 2017 року в день святкування професійного свята відповідач виявив бажання прийти в компанію, де була позивачка і з цього дня між ними виникли більш тісні стосунки, вони стали часто зустрічатися в різних місцях. Згодом відповідач знову почав працювати з нею в одному відділі поліції.
Зазначала, що в період 2017-2018 років відповідач одночасно мав з нею стосунки, і підтримував стосунки зі своєю цивільною дружиною. Вона проживала одна і підтримувала відносини тільки з відповідачем.
У листопаді 2018 році відповідач поїхав для проходження служби в зону проведення антитерористичної операції на території Луганської області. Весь час його перебування там вони були на постійному телефонному та відеозв'язку.
Від 21.12.2015 року до 25.12.2018 року відповідач у зв'язку з виконанням службових обов'язку перебував у м. Вишневому та м. Києві, і в ці дні вони мали інтимні зустрічі.
Також вказувала, що від 06-го до 13.01.2019 року вона поїхала до відповідача для святкування новорічних свят до м. Сєвєродонецька, де він знову проходив служби. Саме в ці дні вона дізналася про свою вагітність. Відповідач зрадів цій звістці і вони почали мріяти про день народження спільної дитини.
Після повернення додому, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 помер батько, після чого вона перебувала у морально пригніченому стані, зумовленому втратою близької людини, і у сторін почалися конфлікти, але згодом вони знову налагодили відносини.
Вказувала, що у березні 2019 року у неї виникла загроза переривання вагітності і вона перебувала на стаціонарному лікуванні. 04.04.2019 року вона отримала смс повідомлення від відповідача, в якому він написав, що це не його дитина і що взагалі йому ця дитина не потрібна. І саме з цього часу вони припинили будь-які відносини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка народила доньку ОСОБА_4 про що 16.09.2019 року було зроблено запис №133 та видано свідоцтво про народження серії № НОМЕР_1 . Дитину вона народжувала сама, без підтримки відповідача.
Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень було здійснено відповідно до
ч.1 ст.135 СК України, і на даний час вона перебуває у декретній відпустці, але докладає усіх зусиль для належного утримання та розвитку дитини, забезпечує усім необхідним, зважаючи на її потреби. Відповідач коштів на утримання дитини не надає, хоча він є здоровою людиною і продовжує проходити службу в органах поліції.
На підставі викладеного, ОСОБА_3 просила суд:
- визнати батьківство ОСОБА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , громадянина України щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір'ю якої є вона ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, зареєстрована по АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису №133 від 16 вересня 2019 року про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 24.11.2005 року, змінивши по батькові дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_11 » на « ІНФОРМАЦІЯ_11 »;
- стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 , на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/4 всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття.
Заперечуючи проти позову, відповідач 26 жовтня 2020 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відзив обгрунтовував тим, що він перебуває в цивільному шлюбі з ОСОБА_7 від 2010 року і до цього часу, з нею разомвони виховують спільних дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . На даний час він проживає і працює в м. Черкаси, займає посаду заступника начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Черкаській області. Проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .
Зазначав, що знайомство з позивачкою дійсно відбулося у 2014 році під час проходження служби у Вишневському міському відділі міліції, проте твердження позивачки про відносини на рівні підлеглий і начальник не відповідають дійсності, оскільки він на той час обіймав посаду заступника начальника відділу міліції, а позивачка працювала слідчим і не перебувала в його підпорядкуванні. Також не відповідає дійсності твердження позивачки про те, що на той час вони перебували в цивільному шлюбі.
У подальшому, а саме в 2017-2018 роках їхні відносини з позивачкою набули більш близького характеру, вони почали інколи зустрічатися, наявність періодичних інтимних стосунків з позивачкою на той час він не заперечує, проте, на скільки йому відомо, позивачка на той час підтримувала відносини не лише з ним.
В період від 10.11.2018 року до 07.02.2019 року відповідач проходив стажування в управлінні карного розшуку ТНП в Луганській області (м. Сєвєродонецьк, Луганська область), на місце дислокації вибув із м. Києва 09.11.2018 року.
Приблизно у січні 2019 року він дізнався від позивачки, що вона вагітна і спочатку думав, що дитина від нього, про це її запевняла і позивачка. Згодом через низку причин їхнє спілкування ставало дедалі рідшим, а на початку весни того ж року між ними почали виникати конфлікти, а 11.04.2019 року він отримав від позивача текстові повідомлення на месенджер, у яких вона зізнавалася, що дитина не від нього. З того часу практично будь-які відносини між ними припинилися.
Зважаючи на дату народження доньки позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_9 , а також дати зустрічей з нею, у нього виникають обгрунтовані сумніви щодо походження ОСОБА_4 саме від нього.
Також ОСОБА_1 у своєму відзиві на позовну заяву просив суд провести судово-генетичну експертизу.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Виключено із актового запису №133, зареєстрованого Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про ОСОБА_10 як про батька дитини.
Внесено зміни до актового запису №133, зареєстрованого Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши батьком ОСОБА_1 .
Внесено зміни до актового запису №133, зареєстрованого Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінити по батькові дитини ОСОБА_4 з « ІНФОРМАЦІЯ_11 » на « ІНФОРМАЦІЯ_11 ».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи від 10.08.2020 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в позові.
Заперечуючи проти безпідставної відмови суду першої інстанції у призначенні повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та судово-медичної гінекологічної експертизи, разом з апеляційною скаргою подав клопотання про її призначення.
Скаргу обґрунтовує тим, що як зазначено в оскаржуваному рішенні, згідно з висновком експерта №103-143-2021 від 13.09.2021 року Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складає величину не менш ніж 99,99 %.
З результатами проведеної судово-генетичної експертизи відповідач не погодився, вважав висновок експерта необґрунтованим та неправильним, а саму експертизу незаконною та проведеною з істотними порушеннями процесуальних норм, які регламентують порядок проведення судово-медичної експертизи.
Враховуючи зазначене, представником відповідача 27 січня 2022 року подавалось клопотання про призначення повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та судово-медичної гінекологічної експертизи, проведення яких просив доручити експертам Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи. Проте, в задоволенні вказаного клопотання йому також було відмовлено судом першої інстанції.
Зважаючи на викладене, відповідач заперечує проти безпідставної відмови суду першої інстанції у призначенні повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та судово-медичної гінекологічної експертизи та разом з апеляційною скаргою подає відповідне клопотання.
Також звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні з посиланням на норми ЦПК України та СК України, а також на постанову Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обґрунтовано вказується на те, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Водночас, у цьому ж рішенні, через абзац суд першої інстанції приходить до несподіваного висновку, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути результат судово-генетичної експертизи, при цьому не надаючи оцінки іншим доказам в їх сукупності.
Також вказує, що в оскаржуваному рішенні не наводиться жодного мотиву відхилення судом неодноразових клопотань відповідача та його представника про призначення судово-медичної гінекологічної експертизи та повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, не зважаючи на об'єктивну наявність обґрунтованих сумнівів у законності та правильності проведеного експертного дослідження.
Стосовно обґрунтованості та доведеності позовних вимог зазначає, що 04 липня 2022 року під час судових дебатів представник відповідача вказав суду першої інстанції на ту обставину, що позовні вимоги ґрунтуються виключно на наданих позивачем роздруківках спільних фото позивача і відповідача у громадських місцях та на роздруківках їх спілкування в месенджерах.
На переконання відповідача, такі докази жодним чином не доводять факту зачаття позивачем дитини саме від нього, проте дана обставина судом першої інстанції також залишена поза увагою.
В той же час, відповідно до висновку, викладеного в постанові ВС від 19.01.2022 року у справі №202/2965/19, роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом (або його копією) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, оскільки не містить електронного підпису і неможливо ідентифікувати відправника, а зміст не захищений від внесення правок і викривлень.
Враховуючи наведений правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів Київського апеляційного суду в постанові від 01.06.2022 у справі № 758/3208/21 в аналогічній ситуації визнала надані позивачем докази неналежними.
Підсумовуючи викладене, вважає за необхідне акцентувати увагу суду апеляційної інстанції на наступних фактах:
- відповідач категорично заперечує проти позовних вимог та обставин, викладених у позові;
- позивачка свої вимоги підтверджує виключно роздруківками спільних фото та роздруківками спілкування в месенджерах, що є недопустимими доказами з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові ВС від 19.01.2022 року у справі
№ 202/2965/19;
- не зважаючи на наявність очевидних невідповідностей між датами зустрічей позивача з відповідачем і датою ймовірного зачаття дитини позивача, судом першої інстанції безпідставно відмовлено відповідачеві у призначенні гінекологічної експертизи;
- молекулярно-генетичне дослідження, проведене у справі відповідно до ухвали Києво-Святошинського районного суду від 26.01.2021 року, через допущені судовим експертом істотні порушення процесуальних норм, що регламентують порядок проведення судово-медичної експертизи, є незаконним, а висновки експерта-необгрунтованими та неправильними;
- не зважаючи на очевидні сумніви у правильності висновку експерта, що відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» є достатньою підставою для призначення у справі повторної експертизи, судом першої інстанції безпідставно та невмотивовано відмовлено відповідачеві у призначенні повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи;
- висновки суду першої інстанції зроблені без повного і всебічного дослідження доказів, порушують принцип змагальності сторін і диспозитивності, є передчасними та необ'єктивними.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту батьківства ОСОБА_12 відносно ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 , матір'ю якої є ОСОБА_2 , батьком вказано ОСОБА_10 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, 16.09.2019 року.
Згідно висновку експерта №103-143-2021 від 26.01.2021 року Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи встановлено: вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , складає величину не менш ніж 99,99 %.
До вказаних правовідносин застосовуються норми права, визначені Сімейним кодексом України.
Відповідно до ст.125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
За ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Законодавством визначено перелік осіб, які вправі звернутися з позовом про визнання батьківства. Зокрема, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні, у таких справах позови осіб, зазначених у ч.3 ст.128 СК приймаються до судового розгляду, якщо, зокрема дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері.
Відповідно до роз'яснень п.9 Постанови рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
За ч.1 ст.129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання батьківства.
Згідно з ч.1 ст.138 СК України жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як про батька дитини з актового запису про народження дитини і така вимога матері відповідно до ч.2 цієї статті може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Отже, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст.128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути результат судово-генетичної експертизи.
За п.п.20 п.1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 року №96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за
№55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
Згідно з положеннями ст.134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України, або рішення суду, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
Відповідно до статтей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено) (п. 9 постанови Пленуму).
За ст.134 СК України на підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.
Згідно з п.п.20 п.1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п.2.13.1 Розділу ІІ Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року №96/5, підставою для внесення змін в актовий запис цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установленням неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.
За п.2.16.4 Розділу ІІ зазначених вище правил, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов'язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.
З огляду на вищевикладене, суд вірно вважав необхідним виключити з актового запису №133, зареєстрованого Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про ОСОБА_10 , як про батька дитини.
Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки доведено факт батьківства ОСОБА_1 , відносно ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , то позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про визнання батьківства, стягнення аліментів та зобов'язання внести зміни до актового запису про народження підлягав до задоволення.
Як передбачено ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з вимогами ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ст. 182 СК України).
Статтею 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
За таких обставин, враховуючи матеріальне становище сторін, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів підлягали до задоволення, а сааме: з відповідача підлягаюли до стягнення аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 08 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді: